Рішення № 139367467, 01.09.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2-а/754/164/26

Справа №754/3039/26

РІШЕННЯ

Іменем України

01 вересня 2026 року м. Київ

Суддя Деснянського районного суду міста Києва Бабко В. В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Київській області про скасування постанови про адміністративне стягнення,

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування постанови.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 08.02.2026 Постановою серії ЕНА № 06632422 від 08.02.2026, на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1020,00грн, за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.122 КУпАП. Вважає, що Постанова, ухвалена незаконно і необґрунтовано та підлягає скасуванню. У зв`язку з викладеним, позивач вважає, що дії інспектора неправомірні, так як позивач не порушував Правил дорожнього руху України, просить суд скасувати постанову серії ЕНА № 06632422 від 08.02.2026.

04.03.2026 ухвалою Деснянського районного суму м. Києва, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження Одночасно витребувано від Управління патрульної поліції у Київській області матеріали щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за ч. 2 ст. 122 КУпАП за постановою серії ЕНА № 06632442 від 08.02.2026.

27.03.2026 до суду від Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що Департамент патрульної поліції не є належним відповідачем у справі. У зв`язку з цим просять відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

09.04.2026 до суду від Департаменту патрульної поліції надійшла заперечення, відповідно до яких зазначено, що у них та УПП у Київській області відсутні копія оскаржуваної постанови, оскільки вона була постановлена працівниками Броварського районного управління поліції. Зазначають, що належним відповідачем у цій справі є Головне управління національної поліції у Київській області.

05.06.2026 до суду від УПП у Київській області надійшла заява про неможливість надати докази, оскільки постанова постановлена від імені структурного підрозділу Головного управління національної поліції у Київській області, а саме Броварським районним управлінням поліції. Зазначають, що належним відповідачем у цій справі є Головне управління національної поліції у Київській області.

10.06.2026 ухвалою Деснянського районного суму м. Києва, витребувано у Броварського районного управління поліції ГУНП в Київській області яке є структурним підрозділом Головного управління Національної поліції в Київській області, належним чином завірену постанову серії ЕНА № 06632442 від 08.02.2026 щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за ч. 2 ст. 122 КУпАП разом з матеріалами, що стали підставою для складання постанови.

13.07.2026 до суду від Броварського районного управління поліції ГУНП в Київській області надійшов лист про скерування ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 10.06.20216 до Дніпровського ВДВС у м. Києві. Оскільки оскаржувана постанова знаходиться у відділі виконавчої служби на примусовому виконанні.

Станом на 01.09.2026 закінчились строки для подання додаткових документів/доказів, а відтак, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 242 КАС України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Дослідивши повно та всебічно матеріали справи, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд установив такі факти та їх правовідносини.

08.02.2026 Постановою серії ЕНА № 06632422 від 08.02.2026, на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1020,00грн, за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.122 КУпАП.

Факт наявності існування постанови підтверджується листами Департаменту патрульної поліції, УПП у Київській області та Броварським районним управлінням поліції ГУНП в Київській області.

Станом на день розгляду справи, оскаржувана постанова ЕНА № 06632422 від 08.02.2026, перебуває на виконанні у Дніпровському ВДВС м. Києва КМУ МЮУ.

Як убачається з позовної заяви ОСОБА_1 зазначає, що 08.02.2026 було постановлено оскаржувану постанову серії ЕНА № 06632422, згідно якої водій ОСОБА_1 , 08.02.2026 приблизно о 15:15 за адресою: Броварський район, с. Рожни, ст. Трудовик, вул. Садова, 8, керуючи транспортним засобом «Volkswagen», державний номер НОМЕР_2 , під час зміни напрямку руху не увімкнув показчик повороту, чим порушив ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Позивач зазначає, що він не порушував ПДР, автомобілем керувала його дружина. Лише після повної зупинки транспортного засобу, коли дружина вже пішла до будинку, він сів на водійське місце.

Стаття 19 Конституції України, передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Частиною першою ст. 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Пунктом 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно ч. 2 ст. 122 КУпАП, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За правилами ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

З аналізу положення ст. 247 КУпАП випливає, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Це означає, що відповідач повинен надати докази, які підтверджують законність та обґрунтованість його дій чи рішення, зокрема в нашому випадку правильності та законність складання Постанови ЕНА № 06632422 від 08.02.2026 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП відносно ОСОБА_1 .

Однак відповідач не довів обставини, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення. Також відповідачем не виконано свого обов"язку щодо доказування правомірності свого рішення, шляхом надання до суду наявних у нього документів та матеріалів, які можуть бути використані як доказ у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

За такої обставини, неподання відповідачем, як суб"єктом владних повноважень, відзиву на позовну заяву без поважних причин, відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, судом розцінюється як визнання позову.

Матеріали справи не містять доказів вини ОСОБА_1 . А сама по собі постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не може слугувати єдиним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень.

Відповідно до ч. 1ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та вважає, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів які вказували б на вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.

В контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинення порушення та вини особи в його вчиненні.

Також, працівники Національної поліції повинні не забувати, що їх завданням є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги (ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію»), а ні виконувати лише тільки функцію карального органу, необхідно працювати на довіру громадян України.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є підставними та обґрунтованими, а в матеріалах справи відсутня належна доказова база, яка б об`єктивно підтверджувала факт порушення позивачем приписів ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Тому постанова від 08.02.2026 підлягає скасуванню, з закриттям провадження по справі про адміністративне правопорушення.

Що стосується питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд дійшов до такого.

Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать відповідно і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п. 11 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 та ст. 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року.

Наведені положення Основного Закону до 01 січня 2019 року гарантують кожному громадянину України, іноземцям та особам без громадянства, які перебувають на території України, право на правову допомогу та вибір захисника своїх прав - особу, яка є фахівцем у галузі права і на законних підставах має право надавати таку допомогу особисто.

Згідно із пункту 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

У постанові Верховного суду у складів колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.05.2019 по справі № 826/850/18, суд не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що оскільки на час укладення та фактичного виконання договору про надання правничої допомоги від 14 вересня 2017 року № 9 ОСОБА_2 не була адвокатом, отже понесені позивачем витрати на оплату правничої допомоги фахівцем у галузі права, який на час їх надання не був адвокатом, не підлягають розподілу між сторонами за правилами, визначеними статтями 134, 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 зазначив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача здійснювала адвокат Кіщенко І. П. на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЖТ № 000753; Ордеру серії АМ № 1174367.

Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд вважає завищеною визначену адвокатом вартість правничої допомоги в цій справі, виходячи зі змісту і смислового наповнення позовної заяви та обсягу додатків до них. Тому вважає розмір витрат на правничу допомогу в сумі 4000,00грн, що підлягає компенсації другою стороною, неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Оцінюючи надані стороною позивача докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, необхідним та достатнім на їх виконання. З огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що визначена позивачем сума є надмірною, а такий розмір не є розумним, та, водночас, необґрунтованим. За таких обставин суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, має бути обмежений до 1500,00грн.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 (справа №543/775/17) виснувала, що з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на положення статей 132, 139 КАС України, з урахуванням сплати позивачем судового збору за подання цього позову до суду та задоволення позовних вимог позивача, на користь останнього підлягають відшкодуванню понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 665,60грн.

Керуючись Конституцією України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Загальної декларації прав людини, Законом України «Про Національну поліцію», Правилами дорожнього руху України, статтями 7-9, 121-3, 122, 222, 245, 251, 265-2, 280 КУпАП, статтями 5, 9, 76, 77, 90, 229, 241-246, 262, 293, 295 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Київській області про скасування постанови про адміністративне стягнення - задовольнити.

Скасувати постанову серії ЕНА № 06632422 від 08.02.2026 про адміністративне правопорушення по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1020,00грн.

Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП закрити за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з суб`єкта владних повноважень Головного управління національної поліції у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 665,60грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з суб`єкта владних повноважень Головного управління національної поліції у Київській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 1500,00грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів до Шостого апеляційного адміністративного суду .

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління національної поліції у Київській області, ЄДРПОУ 40108616, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15.

Повний текст рішення складено та підписано 01.09.2026.

Суддя В. В. Бабко