Рішення № 139364420, 11.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.08.2026Справа № 910/3877/26

за позовом Арбітражної керуючої Стоян Марини Миколаївни

до 1. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю

«Птахоплемзавод «Коробівський»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Невада Сервіс»

про визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності договору

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Ключерова В.С.

за участю представників сторін

від позивача Стоян М.М.

Кеба О.В., ордер серії АА № 1151557 від 14.07.2026

від відповідача-1 Пустовіт О.Ю., ордер серії ВІ № 1404926 від 15.06.2026

від відповідача-2 не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

06.04.2026 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Арбітражної керуючої Стоян Марини Миколаївни до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Невада Сервіс» про

- визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 2-П від 02.06.2025, укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Невада Сервіс»;

- застосування наслідків недійсності правочину, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України та поновити становище, яке існувало до укладення правочину, а саме вважати Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» належним кредитором у відповідних правовідносинах по справі № 910/21899/21 про банкрутство ДП «Край Проперті»; вважати, що ТОВ «Невада Сервіс» не є кредитором у відповідних правовідносинах по справі № 910/21899/21 про банкрутство ДП «Край Проперті».

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/21899/21 від 08.12.2025 постановлено затвердити звіт розпорядника майна ДП «Край Проперті» арбітражної керуючої Стоян Марини Миколаївни про основну винагороду за період з 01.08.2022 по 01.09.2025 на суму 813.800,00 грн; затвердити звіт про відшкодування витрат розпорядника майна ДП «Край Проперті» арбітражної керуючої Стоян Марини Миколаївни за період із 06.09.2022 по 11.08.2025 на суму 11.191,24 грн; стягнути із Головного управління Документ сформований в системі «Електронний суд» 05.04.2026 Державної податкової служби України в м. Києві на користь арбітражної керуючої Стоян Марини Миколаївни суму 70.800,60 грн в якості основної винагороди та 1.019,14 грн в якості витрат розпорядника майна; стягнути із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» на користь арбітражної керуючої Стоян Марини Миколаївни суму 711.668,10 грн в якості основної винагороди та 10.244,10 грн в якості витрат розпорядника майна; стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Інвестохіллс Веста» на користь арбітражного керуючого Стоян Марини Миколаївни суму 31.331,30 грн в якості основної винагороди та 451,00 грн в якості витрат розпорядника майна. Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/21899/21 від 24.12.2025 замінено кредитора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Невада Сервіс» в частині стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» на користь арбітражного керуючого Стоян Марини Миколаївни 711.668,10 грн основної винагороди та 10.244,10 грн витрат розпорядника майна, оскільки встановлено, що 02.06.2025 між СТОВ «Птахоплемзавод «Коробівський» та ТОВ «Невада Сервіс» укладено договір про відступлення права вимоги до ДП «Край Проперті» за договором про відкриття кредитної лінії № 119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 з усіма змінами та доповненнями на загальну суму 65.054.794,04 доларів США. Позивач вважає, що вказаний договір про відступлення права вимоги № 2-П від 02.06.2025 порушує вимоги ст.ст. 3, 13, 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки є фраудаторним та порушує права арбітражної керуючої Стоян М.М. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/3877/26 від 13.04.2026 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

27.04.2026 позивачкою усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 відкрито провадження у справі № 910/3877/26 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 16.06.2026.

22.05.2026 від відповідача-1 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву.

04.06.2026 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про участь у судовому засіданні, призначеному на 16.06.2026 та у всіх подальших засіданнях, при розгляді справи № 910/3877/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/3877/26 від 05.06.2026 задоволено заяву Арбітражної керуючої Стоян Марини Миколаївни про участь у судових засіданнях при розгляді справи № 910/3877/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

15.06.2026 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про витребування доказів.

15.06.2026 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли пояснення по справі.

16.06.2026 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли пояснення по справі.

16.06.2026 у підготовчому засіданні відповідач-1 заперечував щодо задоволення клопотання позивача про витребування доказів.

16.06.2026 у підготовчому засіданні судом постановлено протокольну ухвалу відповідно до ст. 81 Господарського процесуального кодексу України про відмову в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

16.06.2026 у підготовчому засіданні відповідачем-1 заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи, з метою надання часу для ознайомлення з поданими у справі поясненнями.

Відповідач-2 у підготовче засідання 16.06.2026 не з`явився.

16.06.2026 у підготовчому засіданні відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 30.06.2026.

22.06.2026 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про витребування доказів.

25.06.2026 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли доповнення до клопотання про витребування доказів.

25.06.2026 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли пояснення по справі.

29.06.2026 від відповідача-1 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив.

29.06.2026 від відповідача-1 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли заперечення на клопотання позивача про витребування доказів.

30.06.2026 у підготовчому засіданні відповідач-1 заперечував щодо задоволення клопотання позивача про витребування доказів.

30.06.2026 у підготовчому засіданні судом постановлено протокольну ухвалу відповідно до ст. 81 Господарського процесуального кодексу України про відмову в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

Відповідач-2 у підготовче засідання не з`явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/3877/26 від 30.06.2026 закрито підготовче провадження у справі № 910/3877/26 та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.07.2026.

14.07.2026 представником позивача до суду подано клопотання про надання матеріалів справи для ознайомлення. 20.07.2026 представник позивача ознайомився з матеріалами справи що підтверджується наявною у справі відповідною розпискою представника позивача.

Позивачем у судовому засіданні 14.07.2026 заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідач-2 у судове засідання 14.07.2026 не з`явився.

14.07.2026 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 21.07.2026.

21.07.2026 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження, встановлення додаткового строку для подачі доказі та долучення нового доказу, оголошення перерви у судовому засіданні.

21.07.2026 у судовому засіданні судом постановлено протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження, встановлення додаткового строку для подачі доказі та долучення нового доказу, оголошення перерви у судовому засіданні.

Позивач у судовому засіданні 21.07.2026 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач-1 у судовому засіданні 21.07.2026 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

Відповідач-2 у судове засідання 21.07.2026 не з`явився.

21.07.2026 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 11.08.2026.

27.07.2026 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли пояснення по справі.

27.07.2026 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про визнання причини неподання доказів своєчасно поважною. Поновлення строку для подання доказів та долучення даного доказу до матеріалів справи.

Відповідач-2 у судове засідання 11.08.2026 не з`явився.

11.08.2026 у судовому засіданні судом постановлено протокольну ухвалу про поновлення строку для подачі доказів та про долучення доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 11.08.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2022 відкрито провадження у справі № 910/21899/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Край Проперті» (ідентифікаційний код 24365189) та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Стоян Марину Миколаївну (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 236 від 28.02.2013).

Постановою Господарського суду міста Києва № 910/21899/21 від 02.11.2023 припинено процедуру розпорядження майном Дочірнього підприємства «Край Проперті» (ідентифікаційний код 24365189); припинено повноваження розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Стоян Марини Миколаївни (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 236 від 28.02.2013); визнано Дочірнє підприємство «Край Проперті» (ідентифікаційний код 24365189) банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Стоян Марину Миколаївну (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 236 від 28.02.2013).

Не погоджуючись із даною постановою 24.11.2023 Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу до Північного апеляційного господарського суду, в якій просило скасувати оскаржувану постанову та направити справу до Господарського суду міста Києва для розгляду на стадію розпорядження майном.

Постановою Північного апеляційного господарського суду № 910/21899/21 від 26.02.2024 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задоволено; постанову Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі № 910/21899/21 скасовано, а справу № 910/21899/21 постановлено скерувати до Господарського суду міста Києва для розгляду на стадію розпорядження майном ДП «Край Проперті».

14.07.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» від 11.07.2025 про заміну кредитора у справі № 910/21899/21 його правонаступником, а саме заміну Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» в частині вимог до боржника в сумі 2.720.799.662,10 грн на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Невада сервіс».

Постановою Господарського суду міста Києва № 910/21899/21 від 08.12.2025 припинено процедуру розпорядження майном Дочірнього підприємства «Край Проперті» (ідентифікаційний код 24365189); припинено повноваження розпорядника майна Дочірнього підприємства «Край Проперті» арбітражної керуючої Стоян Марини Миколаївни; визнано банкрутом Дочірнє підприємство «Край Проперті» (ідентифікаційний код 24365189); відкрито ліквідаційну процедуру Дочірнього підприємства «Край Проперті» (ідентифікаційний код 24365189) строком на 12-ть місяців; призначено ліквідатором Дочірнього підприємства «Край Проперті» арбітражну керуючу Надтоку Олену Володимирівну (свідоцтво № 1933 від 18.12.2019).

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/21899/21 від 08.12.2025 клопотання арбітражної керуючої Стоян Марини Миколаївни про затвердження звіту про нарахування грошової винагороди та стягнення грошової винагороди з кредиторів за виконання повноважень розпорядника майна боржника у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Край Проперті» (ідентифікаційний код 24365189) задоволено; затверджено звіт розпорядника майна ДП «Край Проперті» арбітражної керуючої Стоян Марини Миколаївни про основну винагороду за період з 01.08.2022 по 01.09.2025 на суму 813.800,00 грн; затверджено звіт про відшкодування витрат розпорядника майна ДП «Край Проперті» арбітражної керуючої Стоян Марини Миколаївни за період із 06.09.2022 по 11.08.2025 на суму 11.191, 24 грн; стягнуто з Головного управління Державної податкової служби України в м. Києві на користь арбітражної керуючої Стоян Марини Миколаївни суму 70.800,60 грн в якості основної винагороди та 1.019,14 грн в якості витрат розпорядника майна; стягнуто із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» на користь арбітражної керуючої Стоян Марини Миколаївни суму 711.668,10 грн в якості основної винагороди та 10.244,10 грн в якості витрат розпорядника майна; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Інвестохіллс Веста» на користь арбітражного керуючого Стоян Марини Миколаївни суму 31.331,30 грн в якості основної винагороди та 451,00 грн в якості витрат розпорядника майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/21899/21 від 24.12.2025 клопотання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» про заміну кредитора його правонаступником задоволено; замінено кредитора - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» (код ЄДРПОУ 32601320) в частині вимог до Дочірнього підприємства «Край Проперті» в сумі 2.720.799.662,10 грн на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Невада Сервіс»; замінено кредитора - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Невада Сервіс» в частині стягнення з СТОВ «ППЗ «Коробівський» на користь арбітражної керуючої Стоян Марини Миколаївни 711.668,10 грн основної винагороди та 10.244,10 грн витрат розпорядника майна шляхом:

- стягнення із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» на користь арбітражної керуючої Стоян Марини Миколаївни суму 105.690,00 грн в якості основної винагороди та 1.466,05 грн в якості витрат розпорядника майна;

- стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Невада Сервіс» на користь арбітражної керуючої Стоян Марини Миколаївни суму 604.059,00 грн в якості основної винагороди та 8.315,09 грн в якості витрат розпорядника майна боржника.

Заміна кредитора здійснена судом з огляду на встановлення, що 02.06.2025 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Невада сервіс» укладено договір про відступлення права вимоги до ДП «Край Проперті» за договором про відкриття кредитної лінії номер 119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 з усіма змінами та доповненнями на загальну суму 65.054.794,04 доларів США з яких: 38.144.120,37 доларів США залишок боргу за основним зобов`язанням та 26.910.673,67 доларів США залишок по відсотках, відповідно до п. 1.3 якого датою переходу права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора є дата укладення цього договору.

Спір виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача вказаний договір про відступлення права вимоги № 2-П від 02.06.2025 порушує вимоги ст.ст. 3, 13, 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки є фраудаторним, а тому підлягає визнанню недійсним. При цьому позивач зазначає, що його укладення порушує права арбітражної керуючої Стоян М.М., оскільки внаслідок заміни кредитора на ТОВ «Невада Сервіс» позивач позбавлений можливості задовольнити належні йому вимоги за рахунок майна СТОВ «Птахоплемзавод «Коробівський», яке, за твердженням позивача, має більш значний обсяг активів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено наступні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами 2, 3 ст. 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як на підставу недійсності договору про відступлення права вимоги № 2-П від 02.06.2025, укладеного між відповідачами, позивач вказує на те, що він є фраудаторним, тобто укладений на шкоду кредитору - позивачу.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ про банкрутство КГС у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) визначив, що фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Отже, основною ознакою фраудаторності є майновий критерій, відсутність якого виключає фраудаторність правочину, суть такого критерію в наступному: 1) фраудаторний правочин спрямований на умисне приховання майна (активів) боржника від кредиторів або умисне уникнення виконання зобов`язань перед кредиторами (тобто має явно очевидний характер заподіяння шкоди кредиторам або самому боржнику; 2) внаслідок вчинення такого правочину боржник перестає бути платоспроможним перед кредиторами, чим останнім завдається шкода (збитки).

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 сформульовано поняття фраудаторного правочину - це правочин, учинений боржником умисно на шкоду кредитору. Також у цій постанові Верховний Суд наголосив, що важливими ознаками фраудаторності правочину також є: - момент укладення договору (наприклад, коли боржник усвідомлює, що майно буде забрано кредиторами за борги); - характеристика контрагента, з яким боржник укладає оскаржуваний договір (наприклад, родич боржника, давній знайомий, партнер, товариш, інші пов`язана особа); - ціна, зокрема: наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника, занижена ціна.

Верховний Суд у своїй актуальній практиці виходить із того, що фраудаторний правочин є проявом недобросовісної поведінки та зловживання цивільним правом, коли приватноправовий інструментарій використовується особою всупереч його призначенню, зокрема з метою завдання шкоди кредитору, уникнення виконання зобов`язання або унеможливлення звернення стягнення на майно боржника.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2024 у справі № 916/379/23 зазначила, що правочин, який вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним. При цьому вичерпного переліку обставин, за яких правочин може бути кваліфікований як фраудаторний, не існує, а остаточна правова кваліфікація має здійснюватися судом у кожній конкретній справі з огляду на встановлені обставини.

Аналогічний підхід викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 04.02.2025 у справі № 910/5335/21 (910/15086/21), у якій наголошено, що правочин не повинен вчинятися з метою заподіяти зло та реалізовувати такий намір, а при встановленні відповідних обставин він може бути кваліфікований як фраудаторний. Водночас Верховний Суд підкреслив, що конкретні критерії фраудаторності залежать від виду правочину та фактичних обставин відповідної справи.

Отже, для визнання договору фраудаторним недостатньо самого лише факту, що його укладення має несприятливі наслідки для кредитора. Необхідним є встановлення того, що учасники правочину діяли недобросовісно, використовуючи передбачений законом цивільно-правовий механізм всупереч його призначенню, а сам правочин був спрямований на заподіяння шкоди кредитору та об`єктивно призвів до відповідного порушення його майнового інтересу.

Застосування конструкції фраудаторного правочину передбачає встановлення конкретних обставин, які вказують на недобросовісність поведінки учасників правочину та його спрямованість на заподіяння шкоди кредитору.

У цій справі таких обставин позивачем не доведено.

Зокрема, матеріалами справи не підтверджено, що СТОВ «Птахоплемзавод «Коробівський» та ТОВ «Невада Сервіс» на момент укладення договору про відступлення права вимоги № 2-П від 02.06.2025 діяли узгоджено з метою позбавити арбітражну керуючу Стоян М.М. можливості отримати належну їй грошову винагороду.

Не встановлено також обставин, які б свідчили про фіктивність або удаваність правочину, відсутність реальної передачі права вимоги, безоплатність відповідної операції, явно неринкові умови її здійснення, спрямованість договору на приховування активів або інші обставини, які у своїй сукупності могли б свідчити про зловживання правом.

Верховний Суд, визначаючи критерії фраудаторності, звертає увагу, зокрема, на такі обставини, як момент вчинення правочину, контрагента, з яким його укладено, пов`язаність осіб, характер та економічну обґрунтованість правочину, його наслідки для майнового стану боржника тощо. При цьому кожна з таких обставин має оцінюватися не ізольовано, а в сукупності з іншими доказами.

Позивач зазначає, що у відповідності до витягів із ЄДРПОУ, кінцевим бенефіціарним власником СТОВ «Птахоплемзавод «Коробівський» є ОСОБА_1 , одним із кінцевих бенефіціарних власників ТОВ «Невада Сервіс» є також ОСОБА_1 . Отже, на думку позивача дії ОСОБА_1 свідчать про контрольований та штучний характер укладення спірного правочину, спрямованого на уникнення виконання зобов`язань, що є самостійною підставою для визнання договору про відступлення права вимоги № 2-П від 02.06.2025 недійсним.

Таке обґрунтування позивача саме по собі не може бути покладене в основу висновку про фраудаторність спірного правочину. Наявність у СТОВ «Птахоплемзавод «Коробівський» та ТОВ «Невада Сервіс» спільного кінцевого бенефіціарного власника може свідчити про пов`язаність відповідних юридичних осіб, однак не є автоматичним доказом фраудаторності договору та не підтверджує безумовно наявності у його сторін протиправної мети. Для визнання правочину фраудаторним необхідно встановити не лише пов`язаність його учасників, а й те, що така пов`язаність була використана сторонами для вчинення правочину з метою заподіяння шкоди кредитору, ухилення від виконання зобов`язання або унеможливлення звернення стягнення.

У даному випадку позивачем не наведено та не підтверджено належними доказами конкретних обставин, які б свідчили про узгодженість дій відповідачів, спрямованих саме на позбавлення позивача можливості отримати належну йому грошову винагороду. Сам по собі факт спільного кінцевого бенефіціарного власника, без встановлення інших ознак недобросовісності правочину, не може ототожнюватися з наявністю фраудаторної мети.

Саме по собі укладення договору відступлення права вимоги між двома юридичними особами, передбачене статтями 512, 514 Цивільного кодексу України, не є протиправним та не свідчить про недобросовісність його учасників.

При цьому суд враховує, що правомірність заміни кредитора у правовідносинах щодо ДП «Край Проперті» вже була предметом судової оцінки під час розгляду питання про процесуальне правонаступництво. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2025 у справі № 910/21899/21 встановлено факт переходу відповідних прав вимоги від СТОВ «Птахоплемзавод «Коробівський» до ТОВ «Невада Сервіс», яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026.

Договір про відступлення права вимоги № 2-П від 02.06.2025 стосувався права вимоги СТОВ «Птахоплемзавод «Коробівський» до ДП «Край Проперті» за договором про відкриття кредитної лінії № 119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011.

Тобто за оспорюваним правочином не відбувалося відчуження майна ДП «Край Проперті» або майна, на яке безпосередньо могло бути звернуто стягнення за вимогами позивача.

Предметом правочину було майнове право СТОВ «Птахоплемзавод «Коробівський» як кредитора ДП «Край Проперті».

Отже, для визнання такого договору фраудаторним необхідно встановити, що саме шляхом відступлення права вимоги СТОВ «Птахоплемзавод «Коробівський» протиправно зменшило власну майнову базу та таким чином створило перешкоди для задоволення вимог позивача.

Однак таких обставин судом не встановлено. Навпаки, внаслідок відступлення права вимоги відбулася заміна кредитора у конкретному зобов`язанні, а не очевидно недобросовісне вибуття активу з метою його приховування від кредитора.

Верховний Суд у постанові від 13.03.2025 у справі № 159/5846/23 наголосив, що для фраудаторного правочину визначальним є встановлення того, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшення обсягу його майна, а остаточна кваліфікація правочину здійснюється з урахуванням конкретних обставин справи.

У спірних правовідносинах позивач не довів, що відступлення права вимоги призвело до такого зменшення активів СТОВ «Птахоплемзавод «Коробівський», яке б саме по собі унеможливило виконання ним грошового зобов`язання перед позивачем.

Посилання позивача на те, що СТОВ «Птахоплемзавод «Коробівський» має більше активів, ніж ТОВ «Невада Сервіс», суд вважає недостатніми для висновку про фраудаторність правочину.

Такі доводи фактично ґрунтуються на припущенні позивача про те, що його вимоги будуть виконані ефективніше у випадку збереження СТОВ «Птахоплемзавод «Коробівський» статусу кредитора ДП «Край Проперті».

Однак цивільне законодавство не передбачає за кредитором права вимагати, щоб його вимога виконувалася виключно за рахунок конкретної юридичної особи, якщо відповідна особа правомірно розпорядилася належним їй майновим правом.

Іншими словами, майновий інтерес кредитора не трансформується у право визначати, кому саме має належати майнове право іншої особи, якщо така передача права вимоги здійснена відповідно до закону та не доведено її недобросовісної мети.

Сам факт того, що один із суб`єктів є, за твердженням позивача, більш платоспроможним, ніж інший, не означає автоматичної недобросовісності відступлення права вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що фактичним мотивом звернення позивача до суду є бажання забезпечити виконання грошового зобов`язання саме СТОВ «Птахоплемзавод «Коробівський», оскільки, на думку позивача, це підприємство має більший обсяг майна та є більш спроможним виконати відповідне зобов`язання.

Однак зазначена обставина сама по собі не свідчить про фраудаторність договору.

Конструкція фраудаторного правочину спрямована на захист кредитора від недобросовісного виведення майна боржником та від використання цивільно-правового інструментарію для унеможливлення виконання зобов`язання.

Метою такого захисту є відновлення майнового становища кредитора, яке існувало до вчинення недобросовісного правочину, а не надання кредитору можливості обирати найбільш платоспроможного суб`єкта, за рахунок якого він бажає отримати виконання.

У постанові від 13.03.2025 у справі № 159/5846/23 Верховний Суд окремо наголосив, що метою оспорювання фраудаторного правочину є забезпечення можливості кредитора задовольнити своє право вимоги шляхом відновлення становища, яке існувало до вчинення правочину.

У цій справі позивач не ставить питання про повернення будь-якого майна до майнової сфери СТОВ «Птахоплемзавод «Коробівський» як необхідної передумови звернення на нього стягнення. Натомість позов фактично спрямований на усунення правового наслідку заміни кредитора для того, щоб вимоги позивача могли бути реалізовані щодо конкретної юридичної особи, яку позивач вважає більш платоспроможною.

Таким чином, судом не встановлено сукупності обставин, які б свідчили про те, що договір про відступлення права вимоги № 2-П від 02.06.2025 укладено з метою заподіяння шкоди арбітражній керуючій Стоян М.М., ухилення від виконання грошового зобов`язання перед нею або штучного зменшення майнової бази СТОВ «Птахоплемзавод «Коробівський».

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги № 2-П від 02.06.2025, укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Невада Сервіс» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки суд встановив відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 2-П від 02.06.2025, суд вважає, що похідна вимога в частині застосування наслідків недійсності правочину також задоволенню не підлягає.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Це стосується позивача, який мав довести обставини на підставі яких він звернувся до суду з позовними вимогами.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Арбітражної керуючої Стоян Марини Миколаївни є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено 28.08.2026.

СуддяВ.В.Сівакова