Рішення № 139364211, 04.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.08.2026Справа № 910/3507/25Господарський суд міста Києва у складі:

Судді - Бондаренко-Легких Г. П.

за участю секретаря (помічник судді) - Конон В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи №910/3507/25.

За позовом Виконуючого обов`язки керівника Голосіївської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі:

1) Київської міської ради

2) Північного офісу Держаудитслужби

До 1) Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації

2) Бобровицької Світлани Василівни

про визнання недійсним договору та стягнення 512 682, 10 грн

За участі представників сторін:

Прокурор: Гошуляк Ю.Ю. (в залі суду) - службове посвідчення.

Від позивача-1: не прибув.

Від позивача-2: не прибув.

Від відповідача-1: Кєєр О.С. (в залі суду) - адвокат, ордер серії АН №1994610 від 02.06.2026.

Від відповідача-2: не прибув.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Виконуючий обов`язки керівника Голосіївської окружної прокуратури міста Києва (процесуальний позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Північного офісу Держаудитслужби до Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації та Бобровицької Світлани Василівни з вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу №47 від 01.07.2019 та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення 512 682, 10 грн на користь Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації а одержані з Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації кошти в дохід держави.

Позовні вимоги обґрунтовані укладенням договору купівлі-продажу №47 від 01.07.2019 з порушенням частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України (правочин не може суперечити, зокрема, інтересам держави і суспільства), у зв`язку з чим, наявні підстави для визнання його недійсним із застосуванням частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

28.03.2025 Господарський суд міста Києва дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали від 28.03.2025 для усунення недоліків позовної заяви.

02.04.2025 через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою прокуратура усунула недоліки, встановлені ухвалою суду від 28.03.2025.

10.04.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати у порядку загального позовного провадження. Даною ухвалою суд відмовив у задоволенні заяви виконуючого обов`язки керівника Голосіївської окружної прокуратури міста Києва, що викладена у позові, про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів.

Суд також зупинив з власної ініціативи провадження у справі №910/3507/25 до закінчення перегляду Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23, а також зобов`язав сторін у справі повідомити суд про усунення обставин, з приводу яких зупиняється провадження у справі.

28.04.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про витребування доказів.

06.05.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

20.05.2025 через відділ канцелярії суду від прокуратури надійшли відповіді на відзив відповідача-1 та відповідача-2.

27.05.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

30.05.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

06.01.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2026 поновлено провадження у справі №910/3507/25, продовжено розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 12.03.2026.

21.01.2026 через систему «Електронний суд» від позивача-2 надійшло клопотання про долучення додаткових пояснень.

21.01.2026 через систему «Електронний суд» від позивача-2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача-2.

12.03.2026 через відділ канцелярії суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

В підготовче судове засідання прибув прокурор та представник відповідача-1. Представники інших учасників справи у підготовче судове засідання не прибули. Суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотання прокуратури про зупинення провадження у справі та відкласти підготовче судове засідання на 14.04.2026.

20.03.2026 засобами поштового зв`язку до суду від відповідача-2 надійшла заява про розгляд справи за відсутності відповідача-2.

В підготовче судове засідання прибув прокурор. Представники інших учасників справи у підготовче судове засідання не прибули. Суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 02.06.2026.

В судове засідання по суті 02.06.2026 прибув прокурор та представник відповідача-1. Представники інших учасників справи у судове засідання по суті не прибули. Суд на місці ухвалив оголосити перерву в судовому засідання по суті до 07.07.2026.

07.07.2026 через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшло клопотання про повернення на стадії підготовчого провадження та розгляду заяви про зупинення провадження у справі.

В судове засідання по суті 07.07.2026 прибув прокурор. Представники інших учасників справи у судове засідання по суті не прибули. Суд на місці ухвалив відкласти вирішення клопотання прокурора від 07.07.2026 на наступне судове засідання та відкласти судове засідання по суті на 04.08.2026.

В судове засідання по суті 04.08.2026 прибув прокурор та представник відповідача-1. Представники інших учасників справи у судове засідання по суті не прибули. Суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотання прокуратури від 07.07.2026 про повернення на стадію підготовчого провадження та зупинення провадження у справі.

В судовому засіданні 04.08.2026 року суд оголосив вступну та резолютивну частину рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті -

ВСТАНОВИВ:

1. Фактичні обставини, що встановлені судом.

20.05.2019 Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (в подальшому перейменовано на Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації; надалі - відповідач-1) в електронній системі публічних закупівель «ProZorro» опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів - ДК 021:2015:15890000-3 - Продукти харчування та сушені продукти різні (ідентифікатор закупівлі UA-2019-05-20-001187-b).

Очікувана вартість предмета закупівлі становила 514 600,00 гривень.

Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій участь у вказаній закупівлі прийняли два суб`єкти господарювання:

ФОП Бобровицька Світлана Василівна з пропозицією 512 682, 10 грн;

ФОП Смирнова Вікторія Володимирівна з пропозицією 496 183, 80 грн.

Протоколом засідання тендерного комітету з проведення відкритих торгів «Продукти харчування в наборі» (код ДК 021:2015-15890000-3 «Продукти харчування та сушені продукти різні» №8 від 18.06.2019 ФОП Бобровицьку С. В. визнано переможцем відкритих торгів.

01.07.2019 між Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, як Замовником, та ФОП Бобровицькою С. В., як Продавцем, укладено договір купівлі-продажу №47 (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого Продавець зобов`язується передати у власність Замовнику товар: Продукти харчування в наборі, а Замовник - прийняти і оплатити такий Товар.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що ціна Договору складає 512 682, 10 грн.

Пунктом 3.1. Договору визначено, що усі розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України - гривня. Оплата по даному Договору буде здійснюватися за рахунок коштів місцевого бюджету.

Пунктом 3.2. Договору визначено, що оплата за поставлений Товар здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на рахунок Продавця впродовж 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання кожної окремої партії Товару, на підставі документів, що підтверджують факт поставки (видаткових накладних).

Пунктом 9.1. Договору визначено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання обома Сторонами та скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2019, а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання.

Сторонами підписано Додаток №1 до Договору, на підставі якого погоджено специфікацію продуктів харчування в наборі (найменування, кількість, ціна та асортимент Товару).

02.07.2019 ФОП Бобровицькою С.В. поставлено на адресу Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації Товар на суму 389 817, 76 грн, що підтверджується видатковою накладною №00013/1 від 20.07.2019.

01.08.2019 ФОП Бобровицькою С.В. поставлено на адресу Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації Товар на суму 122 864, 34 грн, що підтверджується видатковою накладною №00013/2 від01.08.2019.

04.07.2019 та 01.08.2019 Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації сплачено грошові кошти у розмірі 389 817, 76 грн та 122 864, 34 грн за поставлений Товар, що підтверджується платіжним дорученням №2307 та №2584.

Отже, зобов`язання відповідача-1 та відповідача-2 за Договором вважаються виконаними.

У подальшому рішенням адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.03.2023 №60/24-р/к (справа №51/60/51-рп/к.21) визнано фізичну особу-підприємця Смирнову Вікторію Володимирівну та фізичну особу-підприємця Бобровицьку Світлану Василівну винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, шляхом узгодження умов участі у тендерній процедурі закупівлі «Продукти харчування та сушені продукти різні», яка проводилась Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації за допомогою електронних закупівель «ProZorro», ідентифікатор закупівлі в системі - UA-2019-05-20-001187-b (пункт 4 резолютивної частини рішення Комітету).

Згідно відомостей ЄДРПОУ підприємницьку діяльність ФОП Бобровицької С. В. припинено 18.02.2023 за власним рішенням.

Голосіївською окружною прокуратурою міста Києва під час виконання повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави у бюджетній сфері щодо визнання недійсним договору, укладеному між Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (відповідач-1, Замовник) та фізичною особою-підприємцем Бобровицькою Світланою Василівною (яка з 18.02.2023 втратила статут підприємця та відповідно є учасником у даній справі в якості фізичної особи, відповідач-2, Продавець, ФОП Бобровицька С.В.), як такого, що суперечать інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу відповідача-2 та застосування наслідків його недійсності. У зв`язку з чим, прокурор звертається до суду з даним позовом.

2. Предмет та підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правові вимоги прокуратури в інтересах держави до відповідачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу №47 від 01.07.2019, укладеного між Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (змінено найменування на Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації) та фізичною особою-підприємцем Бобровицькою Світланою Василівною, як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з фізичної особи-підприємця Бобровицької Світлани Василівни на користь Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації коштів, отриманих за результатами виконання договору купівлі-продажу №47 від 01.07.2019 у розмірі 512 682, 10 грн, а з Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації - в дохід державного бюджету.

Фактичними підставами позову є укладення договору купівлі-продажу №47 від 01.07.2019, як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу фізичної особи-підприємця Бобровицької Світлани Василівни.

Юридичними підставами позову є частина 1 статті 215, частина 1 статті 203 та частина 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

3. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.

Позовні вимоги прокурора з посиланням на постанови Верховного Суду у справах №905/1250/18 від 27.03.2019, №922/3322/20 від 24.04.2024, №914/1507/23 від 17.10.2024 зводяться до наступного:

- тендер відбувся за участю в ньому учасників - ФОП Смирнової В.В. та ФОП Бобровицької С.В., які вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених між собою дій, що стосуються спотворення результатів цього тендера;

- отже, Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (попередня назва) придбано продукти харчування за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками цього тендера її (конкуренції) видимості;

- поведінка ФОП Смирнової В.В. та ФОП Бобровицької С.В. під час участі в тендері явно несумісна з добросовісністю та принципами здійснення публічних закупівель;

- з огляду на вказане, договір купівлі-продажу №47 від 01.07.2019, укладений між Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (попередня назва відповідача-2) та ФОП Бобровицької С.В. за підсумками відкритих торгів (ідентифікатор закупівлі - UA-2019-05-20-001187-b), результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсними як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ФОП Бобровицької С.В. на підставі частини 1 статті 215, частини 1 статті 203 та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, а отримані за таким договором кошти у порядку передбаченому частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України підлягають стягненню з відповідача-2 на користь відповідача-1, а далі отримані відповідачем-1 кошти за рішенням суду стягнути в дохід держави.

Київська міська рада (позивач-1) власних пояснень щодо суті спору не надала, про розгляд справи повідомлена належним чином.

Північний офіс Держаудитслужби (позивач-2) у своїх письмових поясненнях зазначив, що останнім не проводилась перевірка закупівлі UA-2019-05-20-001187-b. та висновків щодо не дотримання бюджетного законодавством замовником закупівлі не робилось.

4. Заперечення відповідачів щодо суті позовних вимог.

Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (відповідач-1) проти задоволення позовних вимог заперечує з наступних підстав:

- прокурором не надано доказів на підтвердження наявності у порядку передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратури» підстав для представництва інтересів держави. Крім того, фінансування оспорюваного договору купівлі-продажу проводилось з місцевого, а не державного бюджету;

- лише сам факт вчинення учасниками торгів порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений Рішенням Комітету, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (частина 3 стаття 228 Цивільного кодексу України);

- інтерес держави у підтриманні законності у сфері публічних закупівель відновлено шляхом накладення штрафу на учасників закупівель, які порушили законодавство про захист економічної конкуренції, та заборони таким учасникам брати участь у процедурах закупівель упродовж наступних трьох років (пункт 4 частина 1 стаття 17 Закону України «Про публічні закупівлі»).

- прокурором не надано доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника (відповідача-1) цінових пропозицій, як і не надано доказів того, що товар за договором, укладеним за результатами спірних відкритих торгів, було поставлено із завищенням цін або того, що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів;

- відсутні докази невідповідності кількості, вартості або якості поставленого відповідачем-2 товару, розміру завданих замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов договору. Зі своєї сторони відповідач-1 підтверджує належне виконання умов договору відповідачем-2;

- тобто, негативні наслідки укладення оспорюваного договору для суспільства чи держави - відсутні;

- відлік позовної давності варто обчислювати із дати формування звіту про результати проведення процедури закупівлі UA-2019-05-20-001187-b та укладення оскаржуваного договору, а саме із 01.07.2019. Враховуючи зазначене трирічний строк позовної давності органом уповноваженим на представництво інтересів держави пропущено та поновленню не підлягає.

ФОП Бобровицька С. В. (відповідач-2) проти задоволення позовних вимог заперечує з аналогічних підстав, а саме відсутності доказів на підтвердження підстав для наявності представництва прокурором інтересів держави в суді, недоведеності укладення спірного договору з порушенням інтересів держави та суспільства, його моральним засадам, а також звернення до суду із пропуском строку позовної давності.

5. Оцінка доказів судом та висновки суду.

З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:

- чи доведено прокурором наявність підстав для представництва інтересів держави в суді;

- чи підлягає застосуванню до спірних відносин частина 3 статті 228 Цивільного кодексу України, тобто чи є укладений правочин (договір купівлі-продажу продуктів харчування), таким що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (пункт 1 статті 50, стаття 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

5.1. Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини 3 і 5 стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та № 922/1830/19).

У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор визначив позивачем-1 - Київську міську раду та позивачем-2 - Північний офіс Держаудитслужби.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частини 1 та частини 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Частиною 2 та 4 статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Частиною 1 статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно статті 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 1.5. Положення про Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2024 №675 (далі - Положення), Управління утворюється Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією, входить до її складу та в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечує виконання покладених на Управління завдань.

Пунктом 1.6. Положення визначено, що Управління підзвітне та підконтрольне голові Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації та підпорядковане заступникові голови адміністрації згідно з розподілом обов`язків, а також підзвітне і підконтрольне Департаменту соціальної та ветеранської політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно пункту 7.1. Положення, Управління утримується за рахунок бюджетних коштів.

Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації листом від 21.02.2025 №100/06-1276 повідомило Голосіївську окружну прокуратуру міста Києва, що фінансування закупівлі здійснювалося за рахунок міської цільової програми "Турбота. Назустріч киянам" на 2019-2021 роки, затвердженої рішенням Київської міської ради від 18.12.2018 №459/6510.

Київською міською радою у пункті 13 рішення від 18.12.2018 №459/6510 встановлено, що контроль за виконанням цього рішення покладено на постійну комісію Київської міської ради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку та на постійну комісію Київської міської ради з питань охорони здоров`я та соціального захисту.

З указаних норм матеріального права вбачається, що Київська міська рада у спірних правовідносин уповноважена здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо наявності в органів місцевого самоврядування повноважень на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю. Такої позиції Верховний Суд дотримується в постановах від 15.05.2019 у справі №911/1497/18, від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 25.08.2020 у справі №913/153/19, від 19.05.2022 у справі №904/5558/20 тощо.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Головними завданнями органу державного фінансового контролю є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі (частина 1 стаття 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»).

Статтею 5 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» визначено, що контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.

Згідно із частина 1 стаття. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 (надалі - Положення), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (підпункт. 1, 3 пункту 3 зазначеного Положення).

Згідно з підпунктом 20 пункту 6 зазначеного Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Відповідно до пункту 7 Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №906/296/18, від 20.02.2019 у справі №912/894/18, від 10.04.2019 у справі №909/569/18, від 15.05.2019 у справі №911/1497/18, від 21.05.2019 у справі №912/895/18, від 29.05.2019 у справі №909/545/18, від 20.11.2019 у справі №912/2887/18, від 29.07.2020 у справі №924/316/18, від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 01.09.2020 у справі №911/1534/19, від 06.10.2020 у справі №905/121/19, від 30.06.2022 у справі №927/774/20, від 28.09.2023 у справі №927/56/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23 неодноразово вказував на наявність у Держаудитслужби права на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю та сформував однозначний правовий висновок, згідно з яким орган державного фінансового контролю є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у таких правовідносинах.

Реалізацію державного фінансового контролю на території мста Києва та Київської області області здійснює апарат Північно офісу Держаудитслужби (далі - Офіс) згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 №266 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби» та Положення про Північний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Держаудитслужби від 02.06.2016 №23 (далі - Положення №23).

Отже, органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження у спірних правовідносинах, є Північний офіс Держаудитслужби.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 22.01.2025 № 43-464ВИХ-25 Голосіївська окружна прокуратура міста Києва звернулася до Північного офісу Держаудитслужби, в якому повідомила позивачу-2 про виявлені порушення законодавства та необхідність вжиття заходів щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу №47 від 01.07.2019, укладеного між Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (змінено найменування на Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації) та фізичною особою-підприємцем Бобровицькою С. В., шляхом звернення до суду із відповідним позовом.

У відповідь на вказаний лист, Північний офіс Держаудитслужби листом від 07.02.2025 №262616-17/974-2025 повідомив, що останнім не проводились заходи державного фінансового контролю стосовно закупівлі з ідентифікатором № UA-2019-05-20-001187-b. Також, позивач-2 зазначив, що2 Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють діяльність органів державного фінансового контролю не передбачено можливості звернення Офісу до суду з позовом про визнання недійсними договорів та додаткових угод (у тому числі укладених за результатами процедур закупівель).

Крім того, листом від 13.02.2025 №43-1193ВИХ-25 Голосіївська окружна прокуратура міста Києва звернулася до Київської міської ради, в якому повідомила позивача 1 про виявлені порушення законодавства та необхідність вжиття заходів щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу №47 від 01.07.2019, укладеного між Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (змінено найменування на Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації) та фізичною особою-підприємцем Бобровицькою С. В., шляхом звернення до суду із відповідним позовом.

Київська міська рада на вказаний лист відповіді не надала, проте, відповідь на нього надійшла до прокуратури від Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації листом від 21.02.2025 №100/06-1276, у якому Управління зазначило, що їм не було відомо про рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №60/24-р/к від 30.03.2023.

В свою чергу, листом 07.03.2025 №43-1852ВИХ-25 Голосіївська окружна прокуратура міста Києва повідомила Київську міську раду та Північний офіс Держаудитслужби про прийняте рішення щодо здійснення представництва інтересів держави в суді в особі Київської міської ради та Північного офісу Держаудитслужби шляхом звернення до суду з позовом до Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації та Фізичної особи-підприємця Бобровицької С. В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу №47 від 01.07.2019 та застосування наслідків його недійсності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Голосіївською окружною прокуратурою міста Києва було дотримано вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку з невжиттям компетентними органами жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цим органам стало відомо про порушення інтересів держави.

Крім того, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі №923/449/18.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що у прокурора були обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави, у тому числі, в особі позивачів за цим позовом, а відтак, доводи відповідачів щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді судом відхиляються.

5.2. Щодо наявності підстав для визнання договору недійсним за частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України та застосування наслідків недійсності правочину.

Поняття "інтереси держави і суспільства" має оціночний характер. Під час вирішення конкретного спору суд повинен установити не лише факт порушення певної законодавчої заборони, а й те, у чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета правочину, яка зі сторін мала відповідний умисел, як було виконано договір та які наслідки настали для охоронюваного законом публічного інтересу.

Ознаками правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства у розумінні частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, є його спрямованість на порушення правового господарського порядку та наявність умислу сторони або сторін, які усвідомлювали чи повинні були усвідомлювати протиправність договору, суперечність його мети публічним інтересам і прагнули або свідомо допускали настання відповідних протиправних наслідків (правовий висновок, що викладений у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №922/1391/18).

Не будь-яке порушення законодавства, допущене під час проведення закупівлі або укладення договору, автоматично означає, що зміст і мета самого правочину завідомо суперечать інтересам держави і суспільства. Відповідна кваліфікація потребує оцінки конкретних обставин, наслідків договору та пропорційності заявленого втручання у майнову сферу його сторін.

Під час розгляду цієї справи визначальним є правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - ОП КГС ВС), викладений у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 (до закінчення перегляду якої судом зупинялось провадження у даній справі), яким уточнено підходи, сформульовані, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 911/934/23 та від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, таким чином (див. пункт 105 постанови ОП КГС ВС від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23):

«При визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції».

Отже, вирішуючи питання щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, суд має враховувати що санкції, передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 208 Господарського кодексу України є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

У пункті 104 зазначеної постанови ОП КГС ВС від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, Об`єднана палата звернула увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, частина 3 статті 228 Цивільного кодексу України так і не була виключена з Цивільного кодексу України, хоча її аналог у Господарському кодексі України (стаття 208) втратив чинність у зв`язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проект рекодифікації Цивільного кодексу України) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним.

Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Застосування наслідків, передбачених частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень (справи "Isaia and Others v. Italy", "Isaia and Others v. Italy", "Imeri v. Croatia", "Gogitidze and Others v. Georgia", "Garofalo and Others v. Italy", "Arcuri and Others v. Italy", "Balsamo v. San Marino", "AGOSI v. United Kingdom", "Air Canada v. The United Kingdom", "Kurban v. Turkey").

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження притягнення ФОП Бобровицьку С.В. до кримінальної відповідальності на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, за наслідками вчинення порушення, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів ДК 021:2015:15890000-3 - Продукти харчування та сушені продукти різні (ідентифікатор закупівлі UA-2020- 02-26-002855-a).

Як зазначалось судом вище, у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 ОП КГС ВС виснувала, що норма частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України не може бути застосована як правова підстава для визнання договору недійсним та застосування санкції, передбаченої цією нормою, у випадку порушення суб`єктом господарювання норм законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Дійсно, рішенням адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.03.2023 №60/24-р/к (справа №51/60/51-рп/к.21) визнано фізичну особу-підприємця Смирнову Вікторію Володимирівну та фізичну особу-підприємця Бобровицьку Світлану Василівну винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, шляхом узгодження умов участі у тендерній процедурі закупівлі «Продукти харчування та сушені продукти різні», яка проводилась Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації за допомогою електронних закупівель «ProZorro», ідентифікатор закупівлі в системі - UA-2019-05-20-001187-b (пункт 4 резолютивної частини рішення Комітету).

Під час розгляду адміністративною колегією Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України справи №51/60/51-рп/к.21 встановлено обставини:

- заходження в аукціон учасниками Торгів (тобто ФОП Бобровицькою С. В. та ФОП Смирновою В. В.) з однієї ІР-адреси (пункт 4.1. рішення від 30.03.2023 №60/24-р/к);

- подання своїх тендерних пропозицій з однієї ІР-адреси, в один день та у близький проміжок часу (пункт 4.1.2. рішення від 30.03.2023 №60/24-р/к);

- входження до своїх електронних поштових скриньок з однієї ІР-адреси (пункт 4.1.3. рішення від 30.03.2023 №60/24-р/к);

- керування своїми банківськими рахунками за допомогою системи «Клієнт-Банк» з однієї ІР-адреси, в окремих випадках в одні дні та у близькі проміжки часу (пункт 4.1.4. рішення від 30.03.2023 №60/24-р/к);

- використання однакових номерів мобільного телефонного зв`язку (пункт 4.2. рішення від 30.03.2023 №60/24-р/к);;

- перенаправлення вхідних дзвінків з абонентського номеру одного із учасників Торгів на абонентський номер іншого учасника Торгів шляхом підключення послуги «Переадресація виклику» (пункт 4.3. рішення від 30.03.2023 №60/24-р/к);

- синхронність дій у часі (пункт 4.4. рішення від 30.03.2023 №60/24-р/к);

- спільні властивості файлів під час створення своїх пропозицій (пункт 4.5. рішення від 30.03.2023 №60/24-р/к);

- спільні особливості в оформленні документів, що надавались у складі тендерних пропозицій (пункт 4.6. рішення від 30.03.2023 №60/24-р/к);

- використання однієї електронної поштової скриньки (пункт 4.7. рішення від 30.03.2023 №60/24-р/к);

- зазначення однієї контактної особи під час отримання банківських гарантій (пункт 4.8. рішення від 30.03.2023 №60/24-р/к);

Згідно з листом Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 10.02.2025 №60-02/1046е вказане рішення адміністративної колегії ФОП Смирновою В.В. та ФОП Бобровицькою С.В. не оскаржувалось до суду, штрафи сплачено у добровільному порядку.

Втім, застосовуючи вище наведені висновки ОП КГС ВС у межах справи №922/3456/23 до обставин цієї справи, суд зазначає, що антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

Рішення Комітету від 30.03.2023 №60/24-р/к є належним доказом вчинення ФОП Бобровицькою С. В. та ФОП Смирновою В. В. порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Водночас предметом зазначеного рішення було встановлення поведінки учасників торгів та спотворення конкуренції, а не дослідження цивільно-правової мети договору, розміру можливих збитків завданих державі, ринкової вартості виконаних робіт/послуг чи їх якості.

Предметом Договору купівлі-продажу №47 від 01.07.2019 було передання (поставка) товару: Продукти харчування в наборі, у власність замовника.

Така господарська мета сама по собі є правомірною та спрямованою на задоволення потреб замовника. Крім того, як стверджує відповідач-1 закупівля № UA-2019-05-20-001187-b здійснена останнім за власні обігові кошти.

Спірний договір виконано, зокрема, ФОП Бобровицькою С.В. надано товар згідно видаткової накладної №00013/1 від 20.07.2019 та видаткової накладної №00013/2 від 01.08.2019, а Управлінням соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації сплачено грошові кошти в загальному розмірі 512 682, 10 грн. на банківський рахунок ФОП Бобровицької С.В. за поставлений товар, що підтверджується платіжним дорученням №2307 від 04.07.2019 та платіжним дорученням №2584 від 01.08.2019.

В свою чергу, прокурор не довів в рамках розгляду даного спору, що внаслідок укладення оскаржуваного правочину та його виконання держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала послуги неналежної якості.

За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (пункт 96 постанови ОП КГС ВС від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23).

Суд також враховує, що законодавство про захист економічної конкуренції передбачає самостійні заходи відповідальності за антиконкурентні узгоджені дії, зокрема штраф, а законодавство про публічні закупівлі обмеження щодо участі суб`єкта господарювання у наступних закупівлях. Застосування на додаток до таких заходів конфіскації всієї суми, одержаної за виконаним договором, потребує особливої перевірки співмірності, що не доведено прокуратурою.

Отже, прокурор не довів, що під час проведення закупівлі за ідентифікатором № UA-2019-05-20-001187-b та укладання Договору купівлі-продажу №47 від 01.07.2019 були порушені інтереси держави і суспільства, його моральні засади.

Таким чином, на переконання суду, Договір купівлі-продажу №47 від 01.07.2019 не суперечать положенням частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, а факт вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у закупівлі, встановлений рішенням антимонопольного комітету України, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Посилання прокурора на постанову Верховного Суду від 17.10.2024 у справі №914/1507/23 та інші судові рішення, в яких застосовано частину 3 статті 228 Цивільного кодексу України, у зв`язку зі спотворенням торгів, не спростовують наведених висновків, оскільки відповідний підхід був уточнений ОП КГС ВС в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, яка прямо стосується співвідношення антиконкурентних узгоджених дій і конфіскаційних наслідків недійсності договору та була прийнята пізніше та надала відповіді на питання права щодо застосування статті 228 Цк України у подібних правовідносинах.

За таких обставин, у задоволенні позову суд відмовляє у повному обсязі.

Крім того, щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Водночас, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц).

Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі №922/1425/17.

Беручи до уваги, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.

6. Розподіл судових витрат.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог суд покладає понесені судові витрати позивача на останнього.

Відповідачі про понесення ними судових витрат суду не заявляли.

На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову виконуючого обов`язки керівника Голосіївської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі: Київської міської ради та Північного офісу Держаудитслужби - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 31.08.2026.

Суддя Г. П. Бондаренко