Рішення № 139364042, 28.08.2026, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/7186/25

Провадження № 2/191/3912/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

28 серпня 2026 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Чорної О.В.,

секретаря судового засідання Силкіної О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

29.12.2025 року до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов цивільний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» в особі представника А. Паладич до ОСОБА_1 , яким позивач просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість за Договором №754829736 від 17.01.2022 року у розмірі 48899,92 грн. (Сорок вісім тисяч вісімсот дев`яносто дев`ять гривень 92 копійки), а також стягнути сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив наступне.

11.01.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (надалі - ТОВ « Манівео швидка фінансова допомога», Первісний кредитор) та ОСОБА_1 (надалі -Позичальник, Відповідач) було укладено Договір кредитної лінії №754829736 (надалі - Кредитний договір, Договір) шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». 11.01.2022, після попередньої реєстрації Позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній Системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», що знаходиться в мережі Інтернет за адресою https://moneyveo.ua/ і направлення Позичальником засобами ІТС Первісному кредитору заявки на отримання кредиту, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у відповідь сформувало і надало для ознайомлення Позичальнику Договір кредитної лінії №754829736. Також ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» направило ОСОБА_1 на номер мобільного телефону НОМЕР_1 одноразовий ідентифікатор X756K9HG, котрий Позичальником було введено у відповідному розділі ІТС 11.01.2022 09:56:15. Таким чином було укладено Договір кредитної лінії №754829736 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Позивач наголошує, що в процесі заповнення заявки і реєстрації особистого кабінету Позичальником Первісний кредитор здійснив ідентифікацію (встановлення особи шляхом отримання її ідентифікаційних даних) і верифікацію (перевірку і підтвердження належності відповідній особі ідентифікаційних даних) особи в порядку, передбаченому пунктом 2 розділу 31 «Порядку ідентифікації, верифікації клієнта (представника клієнта)» Додатку 2 до «Положення про здійснення установами фінансового моніторингу», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2020 № 107, тобто отримання ідентифікаційних даних і їх верифікація із використанням системи BankID НБУ. При цьому зазначається, що інформація про те, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» є учасником системи BankID НБУ із статусом «абонент-надавач послуг» з 22.12.2018 року (вузол доступу Moneyveo, https://moneyveo.ua/) наявна на офіційній веб-сторінці Національного Банку України за посиланням https://bank.gov.ua/ua/bank-id-nbu/abonents (пошук за найменуванням або кодом ЄДРПОУ).

Відповідно до п.1.1 Договору на умовах, встановлених Договором, Кредитодавець надає

Позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту від 2 000,00 до 50 000,00 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплачувати проценти Кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту. Строк дії Договору, відповідно до п.1.7. становить 5 років.

Далі позивач зазначає, що Первісний кредитор свої зобов`язання за Кредитним договором виконав та надав відповідачу грошові кошти; згідно із Розрахунком заборгованості відповідачем за строк дії Договору використано кредитний ліміт (отримано кошти) у розмірі

10056,14 грн., при цьому відповідач частково оплачував виниклу заборгованість.

28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01 року, відповідно до умов якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. Позивач наголошує на тому, що Договір факторингу № 28/1118-01 за своєю правовою природою є генеральною угодою, яка встановлює загальні положення щодо відступлення прав вимоги між Фактором і Клієнтом, тоді як згідно із п.4.1. цього договору факторингу конкретно визначені права вимоги переходить від Клієнта до Фактора саме в день підписання Сторонами відповідного Реєстру прав вимог, по формі

встановленій у відповідному Додатку. Станом на дату складення позовної заяви між Фактором і Клієнтом було підписано більше трьохсот Реєстрів прав вимоги до згаданого договору факторингу. На цій підставі позивач вважає, що право вимоги щодо заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №754829736 від 11.01.2022 року перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» 27.06.2023 відповідно до Реєстру прав вимоги №237 від 27.06.2023 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року.

Також позивач зазначає, що 02.05.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (надалі - Позивач, Новий кредитор) укладений договір факторингу №02/0524-01/01.02-11/24, відповідно до умов якого Клієнт зобов`язується відступити (передати) Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги до цього Договору, а Фактор набуває права вимоги від Клієнта та сплачує Клієнту за відступлення Прав вимоги Фінансування у сумі, що дорівнює ціні Договору у порядку та строки встановлені цим договором. Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до договору факторингу № 02/0524-01/01.02-11/24 від 02.05.2024 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №754829736 (станом на дату відступлення права вимоги) складала: 48899,92 грн., на підтвердження чого позивач надає Витяг з реєстру боржників.

Станом на дату складання позовної заяви заборгованість за Договором №754829736 від 11.01.2022 року, на думку позивача, складає за сумою кредиту - 9990,28 грн., за відсотками - 38909,64 грн., усього - 48899,92 грн.

Ухвалою суду від 02.01.2026 відкрите провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судове засідання сторони не з`явилися, про дату і час повідомлялися належним чином. Представник позивача надав клопотання про розгляд справи за його відсутності; відповідач заяв та клопотань не надав.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, направив заяву, у якій просив проводити розгляд справи у його відсутність, не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відзиву відповідач не подав.

Враховуючи наявність умов проведення заочного розгляду справи встановлених ст. 280 ЦПК, судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося у зв`язку з неявкою всіх учасників справи.

Розглянувши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про електрону комерцію" електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №561/77/19.

Суд встановив, що 11.01.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладений електронний договір кредитної лінії № 754829736, який зі сторони відповідача підписаний одноразовим ідентифікатором X756K9HG.

За умовами договору Кредитодавець надає Позичальникові Кредит у вигляді відновлювальної Кредитної лінії в розмірі Кредитного ліміту від 2 000,00 до 50 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплачувати проценти Кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «ВЕОКАРД» Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (п. 1.1. договору).Загальна сума Кредиту за цим Договором складається з сум Кредиту (Траншів) отриманих протягом всього строку дії Договору, передбаченого п. 1.7. Договору (п. 1.5. договору). Строк дії договору - 5 років. Нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно починаючи з першого дня надання суми Кредиту Позичальнику (здійснення першого та наступних Траншів) та до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту, в наступних розмірах: 730 % (сімсот тридцять відсотків) річних від суми наданого Кредиту, що становить 2 % (два відсотка) за кожен день користування Кредитом (Базова процентна ставка); 361,35 % (триста шістдесят одна ціла тридцять п`ять сотих відсотка) річних від суми наданого Кредиту, що становить 0,99 % (нуль цілих дев`яносто дев`ять сотих відсотка) за кожен день користування Кредитом (Дисконтна процентна ставка), у разі якщо Позичальником здійснено Обов`язковий платіж за попередній місяць. На період від дати отримання першого Траншу за Договором до останнього дня місяця в якому отриманий перший Транш за Договором нарахування процентів здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 178,85 % (сто сімдесят вісім цілих вісімдесят п`ять сотих відсотка) річних від суми наданого Кредиту, що становить 0,49 % (нуль цілих сорок дев`ять сотих відсотка) за кожен день користування Кредитом (п. 1.10 договору).

Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суд, аналізуючи умови договору, дійшов висновку, що кредитний договір не містить визначеного порядку перерахування кредитних коштів позичальнику, оскільки в договорі не зазначений платіжний інструмент, тобто банківська картка, номер рахунку, відомостей в якій фінансовій установі відкритий рахунок позичальником тощо; також незрозумілий порядок і механізм повернення кредитних коштів первісному кредитору.

В матеріалах справи відсутні як докази перерахування грошових коштів позичальнику, так і докази наявності будь-якого банківського рахунку та належності його відповідачу; у позовній заяві обґрунтування суми заборгованості зводиться до зазначення суми боргу, без жодного обґрунтування механізму виникнення, строків та сум надання грошових коштів відповідачу, розрахунків їх утворення, зазначення за який період, за якою процентною ставкою і в якій сумі здійснювалося таке нарахування.

При цьому Позивач також не надав жодних пояснень щодо неможливості надання таких доказів і не надав клопотань про витребування таких доказів, які стосуються перерахування грошових коштів та руху грошових коштів по рахунку відповідача.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 333/5483/20 (провадження № 61-19321св21): «Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Таким чином, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами».

Відповідна правова позиція Верховного Суду є сталою.

Так, наприклад, у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21, також зазначено, що: «194. Розрахунок заборгованості самостійно, за відсутності первинних документів, не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі банком кредиту позичальнику, суми траншів кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом і як наслідок загальну суму боргу. 195. Виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. 196. Виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору».

Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 426/4264/19, провадження № 61-7310св24).

Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Таким чином, надані банком виписки за рахунками позичальника повинні бути досліджені судами з наданням оцінки у сукупності з іншими зібраними у справі доказами на предмет обставин видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у розрахунку позивача (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.12.2024 у справі № 298/825/15-ц, провадження № 61-998св24).

Однак матеріали справи, що є предметом розгляду, не містять виписки за рахунком відповідача, на який за умовами договору позики позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк.

Отже, виходячи з викладеного, суд може лише констатувати, що між первісним кредитором та відповідачем був укладений електронний кредитний договір на визначених умовах; разом з тим, з наявних матеріалів справи не вбачається, що грошові кошти за цим кредитним договором були перераховані на банківський рахунок відповідача, не видається можливим встановити взагалі в якій сумі надані кредитні кошти, і чи видавалися, за який період і за якою саме процентною ставкою нараховані проценти. Отже, само по собі укладення договору не свідчить про те, що він був виконаний (реалізований).

Суд не приймає як доказ заборгованості за кредитом розрахунок заборгованості, виготовлений первісним кредитором (ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») , який не є первинним документом, складеним у довільній формі; даний документ не містить ані номер банківського рахунку, ані номеру платіжного інструменту відповідача, отже такий документ не може бути доказом перерахування кредитних коштів відповідачу та отримання них відповідачем.

Суд також не приймає як належний доказ наявності та розміру заборгованості аналогічний розрахунок заборгованості, виготовлений першим Фактором - ТОВ «Таліон Плюс».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Суд встановив, що 28.11.2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) і ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) укладений договір факторингу № 28/1118-01, згідно з умовами якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти і передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених договором (п. 2.1). Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному Додатку (п. 4.1). строк дії договору - до 28.11.2019 року (п. 8.2 договору). Разом з тим, позивач надає копію додаткової угоди № 26 від 31.12.2020 року, якою договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 викладається в новій редакції, строк дії договору зазначається - до 31.12.2021 (п. 8.2). також позивач надає копію додаткової угоди № 27 від 31.12.2021, яка встановлює строк дії договору факторингу до 31.12.2022 року включно; копію додаткової угоди № 31 від 31.12.2022, яка встановлює строк дії договору факторингу до 31.12.2023 року включно; копію додаткової угоди № 32 від 31.12.2023, яка встановлює строк дії договору факторингу до 31.12.2024 року включно.

Також суду в якості доказу отримання права вимоги ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» від первісного кредитора надається Витяг з Реєстру прав вимоги № 237 від 27.06.2023, в якому під №579 зазначається ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості - 48 899,92 грн., сума фінансування (тобто грошові кошти, які фактор сплачує клієнту за відступлення права вимоги до дебітора (покупця) складає 5494,65 грн.

Матеріали справи також містять копію договору факторингу №02/0524-01/01.02-11/24 від 02.05.2024, укладеного між ТОВ «Свеа Фінанс» (Фактор, позивач) і ТОВ «Таліон Плюс» у відповідності до умов якого Клієнт зобов`язується відступити (передати) Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги до цього договору, а Фактор набуває права вимоги від Клієнта та сплачує Клієнту за відступлення Прав вимог Фінансування в сумі, що дорівнює ціні Договору (п. 2.1). Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог за формою наведеною в додатку 1 до договору (п. 4.1). Згідно платіжної інструкції кредитового переказу коштів ТОВ «Свеа Фінанс» перерахувало кошти в сумі 1265008.51 на користь ТОВ «Таліон Плюс», призначення платежу - Оплата фінансування зг. Договору факторингу № 02/0524-01/01.02-11/24 від 02.05.2024 без ПДВ.

Також позивач надав суду копію Реєстра прав вимоги № 1 від 02.05.2024 з переліком боржників, під порядковими номерами №№1-131, 3467-3605, однак у цьому переліку не міститься боржника ОСОБА_1 ; у той же час так званий витяг копії Реєстра прав вимоги № 1 від 02.05.2024, засвідчений лише позивачем, не дає можливості встановити автентичність та достовірність такого витягу та відповідність його вмісту вмісту Реєстра прав вимоги № 1 від 02.05.2024.

Судом не встановлено, що станом на момент укладення договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 між ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) і ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) до нового кредитора (фактора) перейшло право грошової вимоги первісного кредитора до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії №754829736 від 11.01.2022 року.

З матеріалів справи вбачається, що перший договір факторингу №28/1118-01 укладений раніше ніж укладений кредитний договір між первісним кредитором та ОСОБА_1 , тобто на день укладення договору факторингу ще не існувало кредитних зобов`язань відповідачки перед первісним кредитором.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17, відступлення майбутніх вимог можливе тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що до ТОВ «Таліон Плюс» від первісного кредитора, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №754829736 від 11.01.2022 року, оскільки договір факторингу укладений раніше ніж сам кредитний договір, отже, на день підписання договору факторингу не існувало жодних кредитних зобов`язань ОСОБА_1 , а відступлення права вимоги на невизначені, неконкретизовані, позбавлені конкретного змісту вимог законом не допускається. Отже, ТОВ «Таліон Плюс» не є матеріальним правонаступником у кредитних відносинах між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .

Відповідно, наступний укладений договір факторингу - між ТОВ «Таліон Плюс» і Позивачем є похідним; оскільки перший фактор не набув права вимоги, отже не міг його у подальшому відступати новим кредиторам.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд зазначає, що для підтвердження факту відступлення права вимоги заінтересована сторона повинна надати суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.

Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази, що підтверджують оплату за договором.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17 та від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012.

При цьому, наведена обставина є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023року по справі №466/3066/13-ц, в якій зазначено, що суди не звернули уваги на доводи касаційної скарги і такі доводи заявлялися в апеляційній скарзі про те, що в матеріалах справи взагалі відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за кожним договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов`язань за договором. Наведені обставини є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником у цій справі.

Позивач не надав суду жодних доказів того, перший фактор - ТОВ «Таліон Плюс» здійснив оплату на користь первісного кредитора за договором факторингу, зокрема, й за кредитні зобов`язання відповідачки.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є обґрунтованими і позов не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже судові витрати повністю покладаються на позивача. .

Керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

Цивільний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором №754829736 від 17.01.2022 року у розмірі 48899,92 грн. - залишити без задоволення.

Судові витрати покласти на позивача.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 28.08.2026 року.

Суддя О. В. Чорна