Рішення № 139358437, 01.09.2026, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/3401/25

Номер провадження2/173/629/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01 вересня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Челюбєєва Є.В., за участі секретаря Салтикової С.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що 29.11.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферту) № 29.11.2023-100001451. За цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит у розмірі 13000,00 грн, строком на 140 днів та на умовах, встановлених договором, а відповідач зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позивач свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначені умовами кредитного договору.

У свою чергу, ОСОБА_1 не виконала умов кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 17714,73 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 9613,22 грн, заборгованості за процентами в розмірі 8101,51 грн.

Позивач просить стягнути вказану суму заборгованості, а також судові витрати.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.

Відповідач подала відзив, у якому позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні. Зазначила, що ухвалу про відкриття провадження, позовну заяву та додані до неї документи поштою не отримувала, а з матеріалами справи ознайомилася в електронному кабінеті 04.06.2026, тому вважає відзив поданим у встановлений строк.

Відповідач вказала, що позивач не довів належними доказами факт перерахування їй кредитних коштів у сумі 13000 грн, оскільки квитанція LiqPay не підтверджує зарахування коштів саме на її картку.

Також відповідач зазначила про нікчемність умови договору щодо комісії за надання кредиту в розмірі 1950 грн, оскільки позивач не визначив конкретних додаткових чи супутніх послуг, за які встановлено таку плату, та не довів їх надання. Посилалася на Закон України «Про споживче кредитування» та правові висновки Верховного Суду.

Крім того, відповідач зазначила, що здійснила шість платежів на загальну суму 12700,72 грн, однак позивач неправильно розподілив їх, у тому числі спрямував частину на погашення комісії. На її думку, кошти мали бути зараховані відповідно до ст. 534 ЦК України, що мало зменшити основний борг та суму процентів.

Відповідач також послалася на неналежність розрахунку заборгованості, оскільки позивач не надав детального розрахунку із зазначенням залишку боргу після кожного платежу та порядку нарахування процентів. Зазначила про арифметичну невідповідність між загальною вартістю кредиту, сплаченими коштами та заявленою до стягнення сумою.

За твердженням відповідача, після виключення комісії та перерахунку заборгованості відповідно до ст. 534 ЦК України, станом на 16.04.2024 розмір заборгованості не міг перевищувати 399,97 грн. У зв`язку з цим вважала позовні вимоги необґрунтованими та недоведеними.

Представник позивача подав відповідь на відзив, у якій заперечив доводи відповідача та просив позов задовольнити. Зазначив, що надав належні, допустимі та достатні докази на підтвердження позовних вимог, тоді як відповідач не надала доказів на спростування факту отримання кредиту та розміру заборгованості.

Щодо факту видачі кредиту позивач зазначив, що кошти були перераховані відповідачу на картковий рахунок із використанням інтернет-еквайрингу, а надана квитанція підтверджує проведення відповідної платіжної операції. Відсутність у позивача повного номера картки та банківської виписки пояснив тим, що він не є банківською установою та не має доступу до інформації, яка становить банківську таємницю. При цьому відповідач самостійно зазначила номер платіжного засобу під час оформлення кредиту та не надала банківської виписки, яка б спростовувала отримання коштів.

Позивач послався на положення Закону України «Про платіжні послуги», нормативні акти НБУ та практику Верховного Суду, зазначивши, що надана квитанція є належним і допустимим доказом перерахування кредитних коштів. Також вказав, що у разі невідповідності реквізитів отримувача платіжна операція не була б завершена, тому кредитні кошти були належно перераховані відповідачу.

Щодо заперечень стосовно процентів позивач зазначив, що проценти нараховані відповідно до умов кредитного договору та в межах строку кредитування. Послався на положення ст. 536, 1048, 526 ЦК України та Закону України «Про споживче кредитування», зазначивши, що встановлена договором денна процентна ставка відповідає законодавчим обмеженням.

Щодо розрахунку заборгованості позивач зазначив, що при його формуванні враховано здійснені відповідачем шість платежів на загальну суму 12700,72 грн, у зв`язку з чим розмір заборгованості було відповідно зменшено. Вказав, що часткова сплата боргу свідчить про його визнання відповідачем.

Позивач також послався на ст. 534 ЦК України щодо черговості погашення платежів та зазначив, що відповідач не надала власного розрахунку, який би спростовував правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Крім того, позивач зазначив, що доводи відповідача щодо одночасного заперечення укладення договору та отримання коштів і водночас оспорювання розміру процентів, комісії та інших платежів свідчать про суперечливу процесуальну поведінку та мають оцінюватися з урахуванням принципу добросовісності і доктрини venire contra factum proprium.

За наведених обставин позивач вважав свої позовні вимоги доведеними та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що 29.11.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 29.11.2023-100001451, шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки кредитного договору та відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) кредитного договору № 29.11.2023-100001451, що є невід`ємними частинами цього договору.

Згідно із Заявкою від 29.11.2023 позичальнику надано кредит у розмірі 13000,00 грн строком на 140 днів, з датою повернення 16.04.2024, за процентною ставкою 1 % за кожен день користування кредитом.

Зі змісту пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки кредитного договору, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору, які є невід`ємними частинами договору № 29.11.2023-100001451 від 29.11.2023, укладеного між сторонами, вбачається, що відповідач підписав вказані документи за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Позивач виконав умови договору, перерахувавши відповідачу 29.11.2023 кредитні кошти в розмірі 13000,00 грн на платіжну картку клієнта НОМЕР_1 , що підтверджується квитанцією ПриватБанку № 2397388917.

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 29.11.2023-100001451 від 29.11.2023 у відповідача наявна заборгованість у розмірі 17714,73 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 9613,22 грн, заборгованості за процентами в розмірі 8101,51 грн.

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини на підставі кредитного договору, які регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а зміст договору становлять погоджені сторонами умови, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, за згодою сторін вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції (оферти) та її прийняття (акцепту), а моментом підписання електронного правочину, зокрема, є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, договір, укладений в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є належною письмовою формою правочину.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються договором.

З наданих позивачем доказів убачається, що кредитор виконав свої зобов`язання за договором та надав відповідачу кредитні кошти, тоді як відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала, отримані кредитні кошти та передбачені договором платежі у встановлений договором строк не повернула, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 76 та частини першої статті 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, заборгованість, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Встановивши фактичні обставини справи, суд не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами укладено кредитний договір, у якому відповідачем зазначено платіжний засіб, на який мали бути перераховані кредитні кошти. Позивачем надано квитанцію від 29.11.2023 на суму 13000 грн, яка підтверджує проведення відповідної платіжної операції. Відповідач, заперечуючи факт отримання кредитних коштів, не надала доказів їх неперерахування, не надала виписки з рахунку та не заявила клопотання про витребування відповідних доказів у банківської установи. Саме по собі неповне відображення номера платіжного засобу у квитанції не свідчить про перерахування коштів іншій особі та не спростовує доказів позивача в їх сукупності.

Суд також враховує, що позивач не є банківською установою та не має доступу до інформації про рух коштів за рахунком відповідача, яка становить банківську таємницю. Тому відсутність у позивача банківської виписки відповідача не свідчить про ненадання кредиту. Крім того, відповідач здійснила шість платежів за кредитним договором на загальну суму 12700,72 грн, що підтверджує існування між сторонами кредитних правовідносин та виконання відповідачем договірних зобов`язань.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо неправомірності комісії за надання кредиту. Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом можуть включатися комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту. Умовами укладеного між сторонами кредитного договору передбачено одноразову комісію за надання кредиту, її розмір та порядок сплати, з якими відповідач була ознайомлена та погодилася під час укладення договору. Відповідач не довела недійсності відповідної умови договору, її непогодження або суперечності конкретній імперативній нормі закону. Наведені відповідачем правові висновки Верховного Суду стосуються інших фактичних обставин та самі по собі не свідчать про неправомірність комісії у цій справі.

Посилання відповідача на положення ст.534 ЦК України також не спростовують розрахунок позивача. Здійснені відповідачем шість платежів на загальну суму 12700,72 грн були враховані позивачем при визначенні заборгованості. Відповідач не надала належного та обґрунтованого контррозрахунку, який би підтверджував інший розмір заборгованості. Саме по собі посилання на інший порядок розподілу платежів не є доказом неправильності розрахунку позивача.

Посилання відповідача на те, що після проведення власного перерахунку заборгованість становить 399,97 грн, ґрунтується на розрахунку, здійсненому з урахуванням виключення комісії та іншого порядку розподілу платежів. Оскільки підстав для виключення передбаченої договором комісії судом не встановлено, такий розмір заборгованості не може бути покладений в основу рішення.

Суд також відхиляє доводи відповідача про арифметичну невідповідність між загальною вартістю кредиту та заявленою до стягнення сумою. Загальна вартість кредиту, визначена у таблиці до договору, розрахована виходячи з належного виконання позичальником графіка платежів та не є тотожною сумі заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань. Тому саме по собі порівняння цих показників не свідчить про неправильність нарахувань.

Суд також не погоджується з доводами відповідача про незаконність процентної ставки. Розмір процентів за користування кредитом визначений умовами кредитного договору, з якими відповідач погодилася під час його укладення. Позивач нараховував проценти в межах строку кредитування та відповідно до умов договору. Доказів нарахування процентів поза межами строку кредитування або всупереч установленим законом обмеженням відповідач не надала.

Таким чином, доводи відповідача, викладені у відзиві, не спростовують факту укладення кредитного договору, надання кредитних коштів, правомірності передбаченої договором комісії, наявності заборгованості та правильності її розрахунку. Заперечення відповідача фактично зводяться до незгоди з умовами договору, порядком нарахування та розподілу платежів, однак належними та допустимими доказами не підтверджені. Відтак суд вважає їх необґрунтованими та такими, що не дають підстав для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 29.11.2023-100001451 від 29.11.2023 у розмірі 17714,73 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 9613,22 грн та заборгованості за процентами в розмірі 8101,51 грн.

За таких обставин позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені повністю, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422 грн 40 коп.

Керуючись ст.12,13,81,141,259,263-265,268,273,280, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133А, ЄДРПОУ 37356833) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором у розмірі 17714 (сімнадцять тисяч сімсот чотирнадцять) грн 73 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати зі сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017.

Суддя: Є.В. Челюбєєв