Рішення № 139355807, 01.09.2026, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/3502/26

пр.№ 2/464/2591/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.2026 Сихівський районний суд міста Львова у складі головуючого судді Чорна С.З., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар файненс груп" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар файненс груп" звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , (зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 ) заборгованість за кредитним договором № 49754-1301/2026 від 23.01.2026 року у розмірі 23290,00 грн. та судовий збір у розмірі 2662,40 грн. Стягнути із відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 23.01.2026 між ТзОВ «Старт файненс груп» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №49754-01/2026. Товариство належним чином виконало свої договірні зобов`язання, перерахувавши 23.01.2026 на вказаний Позичальником рахунок кошти кредиту в сумі 10 000 грн, що підтверджується довідкою ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» про зарахування на картковий рахунок Відповідача, однак такий невиконав взятих на себе зобов`язань. Відповідно до розрахунку заборгованості, сума боргу перед Кредитором є обґрунтованою та документально підтвердженою, що становить 23290,00 грн., із яких: сума заборгованості за основною сумою боргу становить 10000 грн., сума заборгованості за відсотками становить 7290 грн., сума заборгованості за комісією становить 1000 грн., сума заборгованості за штрафними санкціями становить 5000 грн. З огляду на зазначене просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою від 08.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом відповідача.

У вказаний строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України, без поважних причин.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Згідно з ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.ст.12, 81 ЦПК України).

Суд встановив, що 23.01.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАР ФАЙНЕНС ГРУП" та ОСОБА_1 укладено Договір про надання кредиту №49754-01/2026, згідно з умовами якого відповідач отримав споживчий кредит в сумі 10 000 грн, кредит надається строком на 120 днів з 23.01.2026 (дата надання кредиту). Кінцева дата погашення кредиту 22.05.2026. За користування кредитними коштами встановлено процентну ставку - тип фіксована та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 цього Договору у розмірі 0,90%. Згідно з розділом 4 Паспорту споживчого кредиту, загальні витрати за кредитом 11 000 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 21 800 грн, реальна річна процентна ставка 2 572,74%. Кредитні кошти надаються Позичальнику безготівково на рахунок клієнта з використанням платіжної карти № 5232-44xx - xxxx - 2920 (п.1.6 Договору). 2.17. Введенням коду на Сайті Товариства Клієнт підтверджує прийняття (акцепт) пропозиції Товариства на укладення Кредитного договору. Клієнт може підписати одним із способів: накладанням електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором або, у випадку надсилання документів в паперовому вигляді, - власноручним підписом. 2.21. Після підписання Договору Товариство надає кредит шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок Клієнта за реквізитами банківської картки Клієнта, зазначеної Клієнтом в Заявці та цьому Договорі. 2.18. Укладання Договору відбувається згідно Закону України «Про електронну комерцію». Після здійснення акцепту Позичальником оферти Товариства, що є укладенням Договору відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», Товариство накладає на оригінал Договору кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника Товариства із кваліфікованою електронною позначкою часу, а оригінал Договору завантажується (надсилається) в Особистий кабінет Клієнта. Відповідно п.п.7.6. Підписанням цього Договору Клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства, розміщених на Веб-сайті Товариства. Відповідно п.п.7.7. Клієнт підтверджує, що до укладення цього Договору отримав від Товариства інформацію, зазначену в законодавстві про фінансові послуги та діяльність фінансових компаній та інформацію, яка вимагається відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, цей договір містить всі істотні умови, у тому числі суму кредиту, відсотки та порядок їх нарахування, строк повернення кредиту, орієнтовну загальну вартість кредиту та реальну річну процентну ставку, відповідальність сторін тощо.

Позичальник, ОСОБА_1 використовуючи електронний підпис одноразовим ідентифікатором Y395, 23.01.2026 підписала Договір про надання фінансового кредиту №49754-01/2026, Додаток №1 до Договору - Графік платежів, а також Паспорт кредиту, чим підтвердила укладення кредитного договору.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Як зазначив Верховний Суд у Постанові від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 провадження № 61-7203 св 20 будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Отже, зазначений вище договір, який укладений був з Відповідачем, включає всі істотні умови для відповідного виду договору та він підписаний сторонами, зокрема Відповідачем шляхом підписання електронним підписом, що відповідає статті 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію" та ст.639 ЦК України.

Згідно з квитанції про зарахування №986654263 від 23.01.2026 кредитор перерахував на рахунок ОСОБА_1 (платіжна картка НОМЕР_1 ) кошти згідно з договором у розмірі 10 000 гривень, що також підтверджується повідомленням ТзОВ «Універсальні платіжні рішення» від 24.04.2026. З огляду на зазначене позивачем доведено виконання первісним кредитором обов`язків передбачених кредитним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, у порушення умов договору Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №49754-01/2026 від 23.01.2026 заборгованість становить 23 290 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту 10 000 грн., заборгованість за процентами 7 290 грн., заборгованість за комісією 1 000 грн. та заборгованість за штрафними санкціями 5 000 грн.

Всупереч умовам договору кредиту, відповідач не виконала свого зобов`язання та не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Також частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч.3 ст.207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладені вище норми та обставин справи, суд приходить до висновку про доведеність виникнення у позивача права вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №49754-01/2026.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем ОСОБА_1 прострочено виконання грошових зобов`язань в строки, передбачені умовами кредитного договору, доказів погашення заборгованості за укладеним кредитним договором відповідачем суду не надано, відтак суд приходить до висновку, що позивач набув права щодо стягнення заборгованості за зазначеним вище кредитним договором.

Щодо вимоги позову про стягнення з відповідача 7 000 грн заборгованості штрафу, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року №183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Враховуючи зазначене вище, стягнення штрафу у розмірі 5 000 грн за кредитним договором №49754-01/2026, тобто у період дії воєнного стану, не відповідає вимогам Закону, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Разом з цим, позивач просить стягнути на його користь з відповідача комісію в розмірі 1 000 грн.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною третьою вищезазначеної статті передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із частиною третьою статті 13ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Відтак, підстави для стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в розмірі 1000 грн. відсутні, оскільки надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку (фінансової установи).

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Таким чином, зважаючи на презумпцію правомірності правочину та те, що відповідач отриманий кредит не повернув, будь-яких доказів повернення коштів суду не надав, суд приходить до висновку, що вимоги позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 17 290 грн., підлягає до задоволення.

Щодо вирішення питання судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (ст.ст.12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди зобов`язані застосовувати як джерело права практику Європейського суду з прав людини, надалі ЄСПЛ.

В свою чергу ЄСПЛ у своїй практиці визначає поняття «фактично понесені витрати на сплату гонорару» (див., наприклад, рішення від 16 лютого 2012 року у справі «Савін проти України», п.97; рішення від 07 листопада 2013 року у справі «Бєлоусов проти України», п.115), не лише ті витрати, яким є документальне підтвердження, а і ті, які за умовами договору з адвокатом клієнт має сплатити як гонорар.

Наведена практика ЄСПЛ цілком узгоджується з приписами п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України, щодо доказування обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн. до матеріалів справи надано копію договору №44022416 про надання правової допомоги від 02.01.2026, укладений між ТзОВ «Стар Файненс Груп» та ФОП ОСОБА_2 , додаткову угоду №49754-01/2026 до договору про надання правової допомоги № 44022416 від 02.01.2026, акт надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги.

При цьому, суд враховує правовий висновок Об`єднаної палати Верховного Суду висловлений у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 про те, що витрати на надану правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Частиною 5 ст.137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/15357/17, додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17 зазначив, що суд може зменшити суму судових витрат не тільки за клопотанням іншої сторони судового провадження, а і самостійно з посиланням на приписи процесуального законодавства та практику Європейського суду з прав людини.

Виходячи із встановленої реальності участі адвоката та його необхідності, а також з урахуванням очевидної неспівмірності заявленого розміру витрат на правову допомогу та беручи до уваги задекларовані в п.6 ч.3 ст.2 ЦПК України і усталеній практиці у вищевказаних рішеннях ЄСПЛ принципи пропорційності, розумності і співмірності, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 2000 грн.

Окрім цього, на підставі ст.141 ЦПК України з відповідачки в користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1 976,51 грн.

На підставі статей 207, 526, 610, 626, 628, 633-634, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України, керуючись статтями 12, 81, 89, 142, 263-265 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар файненс груп" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар файненс груп"заборгованість за Кредитним договором №49754-01/2026 в розмірі 23 290 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар файненс груп"1 976,51 грн. судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо (ч.1ст.355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Учасники справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Стар файненс груп", код ЄДРПОУ: 44022416, адреса: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 72.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя