Рішення № 139353376, 01.09.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/5095/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Хамник М.М.,

за участю секретаря судового засідання Камілли В.Я.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Чернецької О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді в режимі відеоконференції цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Орган опіки та піклування Оноківської сільської ради Ужгородського району, ОСОБА_5 , про усунення перешкод у спілкуванні і вихованні онуків та встановлення графіку спілкування з онуками, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Орган опіки та піклування Оноківської сільської ради Ужгородського району, ОСОБА_5 , про усунення перешкод у спілкуванні і вихованні онуків та встановлення графіку спілкування з онуками, а саме:

1.1. Зобов`язати ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) не чинити перешкоди ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у спілкуванні з онуками ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 );

1.2. Встановити наступні способи участі бабусі ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні з онуками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 :

- Зустрічі бабусі та онуків кожної другої та четвертої суботи чи неділі (за погодження сторін) кожного місяця з 12:00 до 15:00 години у межах міста чи населеного пункту, де проживають (проживатимуть) діти, без участі їхнього батька ОСОБА_4 , однак з повідомленням батька про місцезнаходження дітей;

- Спільний відпочинок бабусі та онуків протягом 3 календарних днів під час зимових канікулів та 10 календарних днів під час літніх канікул за місцем проживання бабусі без участі батька ОСОБА_4 , з подальшим зобов`язанням повернути дітей за місцем їх проживання по закінченню вказаного терміну;

- Безперешкодне спілкування бабусі з онуками із застосуванням будь-якого засобу зв`язку по телефону, відеозв`язку чи через будь-який месенджер (Telegram, Viber, WhatsApp) кожного тижня без обмежень у вільний від навчання дітей час, із зобов`язанням ОСОБА_4 забезпечення дітей технічними засобами спілкування;

- У випадку захворювання дітей чи інших обставин, які унеможливлюють виконання даного графіку, він переносить на наступний календарний день, з урахуванням навчального процесу дітей.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що після припинення фактичних шлюбних відносин між її донькою та відповідачем і до поки діти проживали з донькою вона вільно спілкувалася з онуками, брала активну участь у їх вихованні. У 2022 році між подружжям почався конфлікт щодо того з ким будуть проживати діти. Стверджує, що відповідач таємно викрав дітей від матері і з того часу майже чотири роки триває між ними конфлікт і протягом цього часу вона немає можливості спілкуватися з онуками.

01 травня 2026 року від відповідача через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву в якому він проти позову заперечує в повному обсязі та просить відмовити у його задоволенні з огляду на наступне. Вважає, що позивачкою не надано жодних доказів того, що з моменту народження внуків та по цей час вона заінтересована в спілкуванні з останніми. Також позивачем не надано жодних доказів, що відповідач чинить перешкоди позивачці у спілкування з онуками. Так, не було підтверджено жодного факту її звернень до батька з проханням про зустрічі; факту відмов або заборон; негативних дій відповідача тощо. Ні позов, ні додані до нього матеріали не містять належних та переконливих доказів створення відповідачем таких перешкод позивачу. Разом з тим, звертає увагу на те, що сама позивачка, як під час проживання дітей з матір`ю, так і під час їх проживання з батьком, не намагалася налагодити контакт з дітьми, не спілкувалася та не бачилася з дітьми (з ОСОБА_8 два рази за її життя, а з ОСОБА_9 один раз), не перебувала з ними у сталих сімейних відносинах, діти її не знають. Стверджує, що заявлена позивачкою вимога про усунення перешкод у спілкуванні і вихованні онуків спрямована не на відновлення порушеного її права, а має на меті створення нового формату відносин з онуками через суд, що не є метою позову. Крім того, встановлення спілкування дітей з позивачкою на даний момент, створює ризик психологічної дестабілізації дітей і може викликати психологічну їх травматизацію.

Представник позивача у відповіді на відзив не погоджується з доводами відповідача викладеними у відзиві на позов, стверджуючи, що сам факт тривалої відсутності спілкування бабусі з дітьми вже свідчить про порушення її батьківських прав та наявність перешкод.

Позивачка послідовно зазначає, що внаслідок дій відповідача вона фактично позбавлена можливості спілкуватися та бачитися з онуками. З її слів, вона навіть не володіє інформацією щодо фактичного місця перебування дітей, не має їх контактних номерів телефонів та будь-якої можливості підтримувати з ними зв`язок. Такі обставини свідчать про повне усунення позивачки від участі у житті онуків та підтверджують наявність реальних перешкод у спілкуванні її з онуками. Водночас відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що позивачка має можливість спілкуватися або бачитися з дітьми. Відповідач також не спростував викладених у позовній заяві обставин щодо фактичного недопущення позивачки до спілкування з онуками, а тому його доводи про відсутність перешкод є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Більше того, сам факт існування спору між батьками щодо участі у вихованні дітей та необхідність його судового вирішення вже свідчить про наявність конфлікту у реалізації батьківських прав, що виключає можливість визнання таких прав реалізованими належним чином.

Сам факт звернення позивачки до суду із цим позовом, ініціювання судового процесу та прагнення встановити судовим рішенням порядок спілкування з онуками свідчить про її реальну заінтересованість у підтриманні сімейних зв`язків з онуками. Очевидно, що за відсутності такого інтересу позивачка не вживала б заходів судового захисту своїх прав та не зверталася б до суду з відповідним позовом.

Посилання відповідача на преюдиційність рішення суду про визначення місця проживання дітей та встановлених у ньому обставин також є необґрунтованим. Зазначене рішення стосувалося іншого предмета спору - визначення місця проживання дітей, а не встановлення порядку спілкування з бабусею. Відтак, обставини щодо участі бабусі у вихованні дітей не були предметом повного та всебічного дослідження у тій справі. Більше того, у позовній заяві наводяться обставини, які не були предметом розгляду справи про визначення місця проживання дітей.

У запереченні на відповідь на відзив представник відповідача зазначає, що застосування способу захисту усунення перешкод у ситуації, коли контакт відсутній як такий, не доведено протиправної поведінки відповідача, є юридично некоректним.

Таким чином, позивач обрав спосіб захисту, який не відповідає фактичним обставинам справи; відсутні докази вчинення відповідачем перешкод у спілкуванні з дітьми; заявлені вимоги фактично спрямовані на встановлення порядку спілкування, а не на усунення перешкод. У зв`язку з цим позовні вимоги в частині усунення перешкод у спілкуванні з дітьми не підлягають задоволенню.

Посилання позивачки на принцип найкращих інтересів дитини як підставу для визначення способу її участі у вихованні та спілкуванні з онуками є формальним та не підтверджується фактичними обставинами справи. Сам по собі факт біологічного споріднення не свідчить автоматично про наявність емоційного зв`язку між бабусею та дітьми, а також не означає, що встановлення примусового спілкування відповідатиме їхнім найкращим інтересам. Відповідач заперечує доводи Позивачки з огляду на те, що між нею та дітьми фактично відсутні будь-які сформовані родинні, емоційні чи психологічні зв`язки. Діти позивачку не пам`ятають та не сприймають її як близького члена сім`ї, що обумовлено її фактичною неучастю у їхньому житті з моменту народження.

Як вбачається з обставин справи, позивачка протягом тривалого часу не підтримувала систематичного контакту з дітьми, не брала участі у їх вихованні, розвитку, повсякденному житті, не проявляла регулярної турботи та уваги до них. За таких обставин твердження про існування тісного сімейного зв`язку між позивачкою та онуками не відповідає дійсності та спростовується фактичною поведінкою самої позивачки протягом попередніх років.

Натомість діти мають сформовані, сталі та позитивні емоційні відносини з матір`ю своєї мачухи, яку вони фактично сприймають як власну бабусю, довіряють їй, мають з нею постійний контакт, теплі та дружні взаємини. Саме з нею у дітей існує реальний психологічний та емоційний зв`язок. Примусове ж нав`язування дітям спілкування з особою, яку вони фактично не знають, не пам`ятають та з якою не мають сформованих емоційних відносин, не може автоматично вважатися таким, що відповідає принципу найкращих інтересів дитини. Навпаки, таке втручання може створити для дітей психологічний дискомфорт, емоційну напругу та порушити сформоване для них стабільне сімейне середовище.

При вирішенні спорів щодо участі баби чи діда у спілкуванні з онуками визначальним є не формальний ступінь споріднення, а наявність реального емоційного контакту, сталість взаємин, участь у житті дітей та відповідність такого спілкування їхнім психологічним потребам і найкращим інтересам.

Додатково звертає увагу суду на те, що Позивачка протягом багатьох років мала реальну та об`єктивну можливість підтримувати зв`язок з онуками, спілкуватися з ними та брати участь у їхньому житті, однак фактично такого бажання не проявляла. Зокрема, батько дітей та їх мачуха протягом тривалого часу відкрито вели сторінки у соціальних мережах Instagram та Facebook, де систематично висвітлювалося життя дітей, їх розвиток, навчання, сімейні події, поїздки, дозвілля та інші обставини повсякденного життя. Крім того, мати дітей дочка позивачки, яка бере участь у справі як третя особа, достеменно знала місце проживання дітей, місце їх навчання та інші відомості щодо їхнього життя, що прямо відображено у судовому рішенні про визначення місця проживання дітей.

Таким чином, у разі наявності реального бажання підтримувати відносини з онуками, Позивачка не була позбавлена можливості приїхати за місцем проживання дітей, відвідати їх за місцем навчання, ініціювати зустрічі, підтримувати регулярне спілкування, брати участь у їх житті та розвитку, виявляти турботу та увагу до дітей.

Заявою від 31.05.2026 позивач уточнив позовні вимоги, виклавши їх як зазначено у вступній частині рішення.

21 липня 2026 року представником третьої особи ОСОБА_5 адвокатом Чернецькою О.А. через підсистему «Електронний суд» подано додаткові пояснення по справі, в яких зазначає, що у її довірительки ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_4 сімейне життя не склалось, останній вчиняв домашнє насильство щодо неї, перестав працювати, зловживав алкогольними напоями. Факт домашнього насильства підтверджується, зокрема: рішенням суду про притягнення ОСОБА_4 до відповідальності, поясненнями ОСОБА_4 від 22.08.2019 року, де він визнав, що побив дружину і визнав повністю свою вину.

У 2019р. подружжя ОСОБА_10 остаточно розійшлись та почали жити окремо, діти залишились проживати із ОСОБА_5 ; юридично шлюб було розірвано рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 08.04.2024 року по справі № 202/4449/22.

У грудні 2021 року ОСОБА_5 повідомила ОСОБА_4 , що разом із дітьми планує повернутись до України. Через декілька днів ОСОБА_4 виявив бажання провести час із дітьми та приїхав до дітей за адресою мешкання. ОСОБА_5 пішла на роботу, залишивши дітей з батьком, однак, коли повернулась ні ОСОБА_4 , ні дітей не було. Телефон ОСОБА_4 був вимкнений, ніхто з спільних знайомих не знав, де він та діти. Після зазначеної події ОСОБА_5 самостійно розшукувала дітей, у тому числі і шляхом звернення до правоохоронних органів російської федерації.

Відповідно до листів ГУ МВС росії по м. Москва:- за № 106/5294 від 11.07.2023р. Національне центральне бюро Інтерполу МВС росії щодо бесвісті зниклої ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомило, що розшукувану оголошено у міжнародний розшук із жовтим кутом № F-1240/7-2023 по всіх країнах-членах Інтерполу;- за № 106/5295 від 11.07.2023р. Національне центральне бюро Інтерполу МВС росії щодо безвісті зниклого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомило, що розшукуваного оголошено у міжнародний розшук із жовтим кутом № F-1241/7-2023 по всіх країнах-членах Інтерполу.

Лише через два роки після постійних пошуків ОСОБА_5 стало відомо, що ОСОБА_4 ввіз дітей на територію України, певний час перебував із ними на території України і після того, коли ОСОБА_5 почала звертатись до компетентних органів України з метою встановлення адреси перебування та стану дітей - перетнув кордон України та вивіз дітей за межі України.

Діти були зареєстровані із батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як внутрішньо переміщені особи, за адресою: АДРЕСА_1 (копії довідок ВПО надаються). Проте, у подальшому було з`ясовано, що діти не проживають за даною адресою відповідно до листа Департаменту соціального захисту населення Закарпатської військової адміністрації від 24.10.2024 року № К-324/05.2-16/03.1 за результатами перевірки довідки ВПО видані неправомірно, а статус ВПО скасовано.

06.08.2025р. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без дозволу та погодження із матір`ю дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вивіз дітей ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за межі Держави Україна, не повідомляє матері місцезнаходження дітей, їх стан здоров`я, не відомо чи здобувають діти освіту, адже, батько не забезпечує можливість здійснення спілкування дітей і матері, самостійно забезпечити можливість такого спілкування із матір`ю діти не можуть через свій малолітній вік і контроль з боку батька.

Наразі у провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області (суддя Фазикош О.В.) перебуває цивільна справа № 202/6246/25 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , третя особа: Орган опіки та піклування Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способу участі у вихованні дітей. Станом на дату подання пояснень справа перебуває на етапі підготовчого провадження, розгляд здійснюється у загальному позовному провадженні.

ОСОБА_5 постійно підтримує стосунки та спілкування зі своєю матір`ю ОСОБА_3 , така протиправна поведінка ОСОБА_4 , спричиняє останній моральні страждання.

Щодо наданих відповідачем протоколів психологічного обстеження дітей ГО «Центр психологічної діагностики та реабілітації «ІНСАЙТ» від 04.02.2025 року, то із їх змісту вбачається, що спілкування між позивачем - бабусею та дітьми відсутнє, однак, і відсутні відомості, що таке спілкування відсутнє через не бажання бабусі або через відсутність пошуку контактів бабусі з онуками. Зауважує, що під час складання зазначених протоколів психолог не проводила діагностику та встановлення причин певного ставлення дітей до, зокрема, бабусі - чи не відбулось це через навіювання із боку батька, через його неприязні стосунки із матір`ю дітей і членами її родини, адже, є підстави вважати наявність ознак синдрому відчуження одного з батьків (PAS parental alienation syndrome). Враховуючи наведене просить суд задоволити позов.

Ухвалою суду від 13.04.2026 року відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 22.07.2026 задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Студеняк О.С. про витребування доказів. Витребувано у Державної прикордонної служби України (01601, м.Київ, вул.Володимирська, 26, ЄДРПОУ 37996391) витяг з наявною у базі інформацією щодо перетинання державного кордону України в період з 2015 рік по лютий 2022 року, гр.України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

23 липня 2026 року Державною прикордонною службою України надано суду витребувану інформацію.

Ухвалою суду від 10.08.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Росул О.М. позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача адвокат Студеняк О.С. у судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що перешкод у спілкуванні позивачу відповідач не чинить, а позивач сам тривалий час не спілкується з онуками.

Третя особа, орган опіки та піклування Оноківської сільської ради Ужгородського району явку свого уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив. Подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник третьої особи ОСОБА_5 адвокат Чернецька О.А. просила задоволити позов з підстав наведених нею у додаткових поясненнях.

Заслухавши пояснення учасників провадження, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. ч. 2, 8, 9, 10 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною 3 ст. 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно з принципом, викладеним в п.6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

На рівні законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у п. 8 ст.7 СК України та у ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Відповідно до ст.257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Відповідно до ст. 63 СК України спір щодо участі баби та діда у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 СК України.

За змістом ст. 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні, побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Згідно зі ст. 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Судом встановлено, що позивачка є бабусею двох онуків: ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). У свою чергу відповідач по справі - ОСОБА_4 та третя особа ОСОБА_5 є їхніми батьками, що підтверджується свідоцтвами про народження відповідно серії НОМЕР_3 та НОМЕР_4 . Третя особа - ОСОБА_5 є донькою позивачки, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 . З 2019 року сторони перестали жити у шлюбі, а діти проживали з матір`ю у м.Москві до грудня 2021 року. Вказані обставини також не заперечуються учасниками провадження.

08 квітня 2024 року рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровськ шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровськ від 21.02.2024 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_4 .

Своє рішення суд мотивував так:

Згідно з інтересами малолітніх дітей, врахувавши їхні сталі соціальні зв`язки у родині батька, їхній психологічний стан, права й інтереси на гармонійний розвиток, належне виховання та зростання у передбачуваній емоційно-стабільній атмосфері, слід визначити місце проживання дітей із батьком. Таке рішення зможе запобігти порушенню сталих, гармонійних умов життя дітей, а також стресу через розлучення останніх із батьком, з яким вони мають тривалі добрі, довірчі стосунки.

Аргумент матері щодо раптового та несподіваного викрадення у неї дітей батьком треба оцінювати критично. Вона у позові зазначила, що батько майже від народження дітей їх покинув, бачився з ними нечасто, тільки у її присутності. Однак, як встановив суд, батько постійно спілкувався з дітьми, для чого приїжджав до Москви щомісяця. Вказані обставини підтверджені матір`ю у судовому засіданні та довідкою про перетин кордону в 2019 2022 роках. Спілкування батька з дітьми підтверджує і те, що у грудні 2021 року вони були з ним, без матері та надалі разом із батьком виїхали до України. Мати почала вживати заходи для повернення дітей аж із липня 2022 року (заява про викрадення дітей від 7 липня 2022 року), тобто після 8 місяців їхнього проживання з батьком.

Твердження представника матері про аморальну поведінку батька є безпідставними та не підтверджені належними доказами. У матеріалах справи немає рішень про притягнення батька до кримінальної чи адміністративної відповідальності за насильницькі дії, вчинені відносно дітей, або у їхній присутності.

Аргументи матері про переховування батьком дітей за кордоном слід оцінити критично, бо такі його дії з 24 лютого 2022 року були об`єктивно зумовлені агресією російської федерації проти України.

Визначення місця проживання дітей із батьком не позбавляє мати права піклуватися про них, бачитися з ними, спілкуватися, брати участь у їхньому житті, проявляти материнську любов.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року залишено без змін рішення першої інстанції від 21.02.2024, скасовано вжиті заходи забезпечення позову. Своє рішення мотивував так:

Під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають ураховувати інтереси самої дитини (сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та баланс між її інтересами, правами батьків на виховання й обов`язком діяти в інтересах дитини.

У матеріалах справи є два протилежні висновки органів опіки та піклування. Висновок органу опіки та піклування Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області складений за місцем реєстрації матері, де вона мешкала до народження дітей, і де діти фактично ніколи не мешкали. Цей висновок зроблений без об`єктивного розгляду всіх обставин, без присутності дітей і батьків. Аргументи про підроблення батьком документів не були підтверджені. Вказаний орган опіки їх не перевіряв.

Орган опіки та піклування Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, складаючи висновок, дослідив усі обставини проживання дітей, їхній психоемоційний стан, ставлення до батьків, умови проживання та навчання, а також з`ясував позицію обох батьків.

Діти тривалий час проживають із батьком, який створив необхідні умови для їхнього повноцінного, всебічного та гармонійного розвитку. Діти є прихильнішими саме до нього.

Суд першої інстанції обґрунтовано виснував про визначення місця проживання дітей із батьком, взявши до уваги інтереси дітей, існуючі у них сталі соціальні зв`язки у родині батька, їхній психологічний стан, права й інтереси на гармонійний розвиток, належне виховання та зростання у передбачуваній емоційно-стабільній атмосфері. Таке рішення зможе запобігти порушенню сталих, гармонійних умов життя дітей, а також стресу через розлучення останніх із батьком, із яким у них є тривалі добрі, довірчі стосунки.

Правильним є висновок про необґрунтованість тверджень матері щодо викрадення дітей, аморальної поведінки батька, неналежного виконання його обов`язків і вчинення ним домашнього насильства стосовно матері та дітей.

Рішення Преснянського районного суду міста Москви від 14 червня 2022 року про визначення місця проживання дітей разом із матір`ю не слід брати до уваги, бо рішення судів російської федерації в Україні не виконуються.

Постановою Верховного Суду від 13.03.2025 вказане рішення та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення попередніх інстанцій Верховний Суд констатував наступне. Зокрема, звернув увагу на те, що під час вирішення спору батьків щодо місця проживання дітей слід враховувати психофізіологічні особливості дітей, їхню думку щодо місця проживання. Згідно з обставинами, які встановили суди, діти не бажали проживати з матір`ю, бачитися та спілкуватися з нею, мали до матері негативні почуття й образу.

Безпідставними є твердження матері у касаційній скарзі про неможливість врахування судом висновку психолога ОСОБА_13 , бо вона не має відповідної кваліфікації й акредитації згідно зі статтею 10 Закону України «Про судову експертизу». Верховний Суд звернув увагу на те, що суди першої й апеляційної інстанцій не врахували вказаний висновок (т. 1, а. с. 237-242), а взяли до уваги протоколи психологічного обстеження дітей від 16 жовтня 2023 року (т. 4, а. с. 81, 82). Для такого обстеження і підготовки відповідних письмових доказів закон не вимагає наявності кваліфікації судового експерта. Ці докази суди оцінили в сукупності з іншими доказами, які є у матеріалах справи.

Колегія суддів не застосувала рішення Пресненського районного суду м. Москви від 14 червня 2022 року у справі № 2-4234/2022 щодо визначення місця проживання дітей із матір`ю. Розгляд вказаної справи відбувся у російській федерації після розриву її дипломатичних відносин з Україною 24 лютого 2022 року та відповідно за відсутності доказів належного повідомлення батька про засідання у тій справі. Крім того, у справі № 202/8608/22 мати просила врахувати як вказане судове рішення, так і висновок Органу опіки та піклування Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області щодо визначення місця проживання дітей із матір`ю. Інформації про те, що після 14 червня 2022 року мати переїхала проживати в Україну, в матеріалах справи немає.

Суди попередніх інстанцій взяли до уваги висновок Органу опіки та піклування Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (т. 4, а. с. 42-51), який вважав за доцільне визначити місце проживання дітей разом із батьком, і відхилили висновок Органу опіки та піклування Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області (т. 3, а. с. 100-103) про доцільність визначення місця проживання дітей із матір`ю, бо останній був складений за відсутності батьків і дітей.

Колегія суддів зауважила, що суд не має обов`язку враховувати висновок цього органу, а оцінює його разом із іншими доказами. За змістом оскаржених судових рішень висновок Органу опіки та піклування Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області суперечить іншим доказам. Тоді як з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини немає підстав стверджувати, що висновок Органу опіки та піклування Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області суперечить інтересам дітей.

Аргумент матері про те, що Орган опіки та піклування Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області суд першої інстанції помилково залучив до участі у справі, є неприйнятним. У матеріалах справи є договір оренди батьком житла на АДРЕСА_1 (т. 4, а. с. 74-75). За вказаною адресою, як встановили суди, батька та дітей взяли на облік як внутрішньо переміщених осіб. Подальша зміна ними місця проживання, зокрема переїзд до м. Ужгорода, не впливає на правильність залучення до участі у справі відповідного органу опіки та піклування.

Колегія суддів не взяла до уваги твердження матері у касаційній скарзі про переховування дітей від неї батьком. У матеріалах справи є: ухвала суду першої інстанції від 10 березня 2023 року (т. 2, а. с. 152-154), за змістом якої відомості про місцезнаходження батька та дітей є у матеріалах виконавчого провадження №70632503; договір оренди батьком житла на АДРЕСА_1 (т. 4, а. с. 74-75); протоколи психологічного обстеження дітей (т. 4, а. с. 81, 82), в яких вказана адреса їхнього проживання; акт державного виконавця від 14 березня 2024 року про виконання ухвали суду від 1 грудня 2022 року про зустріч дітей із матір`ю. Крім того, позивачка у касаційній скарзі стверджує, що їй відоме місце проживання дітей за адресою: АДРЕСА_3 . Отже, вона знає, за якою адресою може з ними бачитися.

Необґрунтованими є твердження матері у касаційній скарзі про те, що батько погано ставиться до дітей, застосовує до них фізичну силу. Суди попередніх інстанцій не встановили жодних обставин, які би підтверджували ці аргументи; рішень органів влади про порушення батьком прав дітей немає.

Питання про участь батьків у вихованні й утриманні дітей суд у справі № 202/8608/22 не вирішує. Факти перешкоджання батьком участі матері у вихованні дітей і спілкуванні з ними суди попередніх інстанцій не встановили. Тому немає підстав для застосування висновку Верховного Суду про те, що слід визначати місце проживання дітей із тим із батьків, який не чинить такого перешкоджання.

Верховний Суд також відхилив аргумент матері у касаційній скарзі про те, що суди попередніх інстанцій не врахували вчинення батьком щодо неї домашнього насильства, встановленого у рішенні суду російської федерації 2019 року (т. 1, а. с. 24-26), зафіксованого у письмових поясненнях батька від 22 серпня 2019 року (т. 5, а. с. 74) у вказаному адміністративному провадженні та на відповідних відеозаписах. Інформації про притягнення батька до відповідальності за домашнє насильство після 2019 року немає. Після спливу стількох років від накладення на батька адміністративного стягнення у вигляді штрафу він вважається таким, що не був підданим адміністративному стягненню, як за законодавством України (стаття 39 Кодексу України про адміністративні правопорушення), так і російської федерації (стаття 4.6 Кодексу російської федерації про адміністративні правопорушення).

Фактів аморальної поведінки батька стосовно дітей або стосовно матері, що шкодило б інтересам дітей, зокрема виховання останніх у дусі неповаги до матері, суди попередніх інстанцій не встановили.

Беручи до уваги, зокрема, встановлені судами обставини щодо психологічного стану дітей, їхнього ставлення до батька та матері, на переконання колегії суддів, скасування судових рішень про визначення місця проживання дітей із батьком, з яким вони проживають із грудня 2021 року, який створив їм належні умови для виховання, навчання та розвитку, може зумовити непередбачувані негативні наслідки для здоров`я дітей, завдання їм психічних травм, а тому не відповідає їхнім найкращим інтересам, включно зі зростанням у передбачуваній емоційно-стабільній атмосфері. При цьому суд враховав як те, що батько привіз дітей в Україну з російської федерації у грудні 2021 року (за два місяці до повномасштабного вторгнення цієї держави-агресора в Україну), так і те, що мати почала вживати заходи для повернення дітей у російську федерацію аж у липні 2022 року, тобто після 8 місяців їхнього проживання з батьком.

З огляду на наведену оцінку аргументів сторін, обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, беручи до уваги ставлення обох батьків до виконання їхніх батьківських обов`язків, їхню поведінку, особисті якості, їхні можливості створити дітям умови для виховання, навчання та розвитку, особисту прихильність дітей до кожного з батьків, вік дітей тощо, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає правильним висновок судів першої й апеляційної інстанцій про визначення місця проживання дітей разом із батьком. За обставин цієї справи такий висновок відповідає найкращим інтересам дітей, спрямований на забезпечення їхнього гармонійного розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Намір матері придбати житло у м. Дніпрі та її фінансова спроможність утримувати дітей не впливає на цей висновок.

Визначення місця проживання дітей разом із батьком є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право матері на повагу до її сімейного життя. Але з огляду на встановлені судами обставини, досліджені докази та з метою захисту здоров`я і прав дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів таке втручання є пропорційним зазначеній легітимній меті та не порушує відповідне право матері у світлі пункту 2 вказаної статті.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових та фактичних підстав для задоволення позову з огляду на таке.

З системного аналізу 257 Сімейного кодексу України встановлено, що баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками та брати участь у їх вихованні та у випадку, коли будь-хто з батьків чинить їх перешкоди в реалізації такого права - звернутися до суду з позовом про їх усунення.

Таким чином, необхідною передумовою для задоволення позову про усунення перешкод у спілкуванні з онуками є встановлення судом факту існування таких перешкод, створених саме відповідачем.

При цьому саме на позивача відповідно до статей 12, 7681 ЦПК України покладається обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

У даній справі позивачка стверджує, що відповідач фактично усунув її від спілкування з онуками, не повідомляє місце їх перебування, не надає можливості бачитися та спілкуватися з ними. Разом із тим, наведені твердження самі по собі не є доказом вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на перешкоджання спілкуванню баби з онуками.

Судом не встановлено, що позивачка зверталася до відповідача з конкретними пропозиціями щодо зустрічей з дітьми, визначала конкретні дату, час та місце таких зустрічей, зверталася до відповідача із проханням надати засоби зв`язку з дітьми, а відповідач у відповідь відмовляв їй у цьому чи вчиняв інші активні дії, спрямовані на недопущення такого спілкування.

Також матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що відповідач прямо забороняв позивачці зустрічатися з дітьми, не допускав її до дітей, відмовляв у побаченнях або перешкоджав телефонному чи іншому дистанційному спілкуванню.

Сам по собі факт відсутності спілкування між бабою та онуками протягом певного періоду не є тотожним факту чинення відповідачем перешкод у такому спілкуванні.

Звернення особи до суду із позовом підтверджує її бажання реалізувати відповідне право на майбутнє, однак саме по собі не доводить того, що до моменту звернення до суду це право було порушене протиправними діями відповідача.

У цьому контексті суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 742/1716/23, відповідно до якого вимоги про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та вимоги про визначення способу участі у вихованні дитини є різними способами захисту та застосовуються залежно від характеру порушення права.

Отже, вимога про усунення перешкод передбачає наявність уже існуючого порушення права у вигляді конкретних перешкод, тоді як визначення способу участі у спілкуванні є іншим способом судового захисту, який не може автоматично підміняти собою вимогу про усунення перешкод.

Подібний підхід викладений також у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 932/665/20, в якій Верховний Суд виходив із необхідності розмежування вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та вимог про визначення способу участі у її вихованні залежно від фактичного характеру порушення права.

Суд критично оцінює доводи представника позивачки про те, що сам факт тривалої відсутності спілкування між бабою та онуками автоматично свідчить про вчинення перешкод відповідачем. Такий довід суперечить змісту статті 257 СК України, оскільки для застосування передбаченого нею способу захисту необхідно встановити не лише відсутність контакту між родичами, а й те, що така відсутність зумовлена саме перешкодами, які чинить особа, з якою проживає дитина. У справі, що розглядається, таких обставин судом не встановлено.

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у спілкуванні з онуками ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) слід відмовити.

Щодо визначення способів участі позивачки у вихованні онуків, місця та часу їхнього спілкування, їх спілкування.

Із досліджених судом доказів убачається, що між позивачкою та дітьми фактично тривалий час відсутній сталий контакт, що не заперечується і самою позивачкою.

Відповідач зазначає, що позивачка протягом життя дітей не підтримувала з ними систематичного спілкування, а на підтвердження цього посилається, зокрема, на результати психологічного обстеження дітей, інформацію з державної прикордонної служби. При цьому суд враховує, що самі по собі твердження відповідача про відсутність у позивачки інтересу до дітей не можуть бути покладені в основу рішення без належної доказової оцінки. Разом із тим, ці обставини мають значення в сукупності з іншими доказами, зокрема з даними щодо фактичних взаємин дітей із позивачкою.

Вирішуючи питання про можливість задоволення позовних вимог, суд виходить із того, що відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Аналогічний принцип закріплений у статті 3 Конвенції про права дитини, відповідно до якої в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому право баби на спілкування з онуками не є абсолютним у тому розумінні, що його реалізація може здійснюватися без урахування віку дітей, їх психологічного стану, сформованих соціальних зв`язків та фактичних взаємин із відповідним родичем.

Судом враховано протоколи психологічного обстеження дітей проведеного психологом ГО «Центр психологічної діагностики та реабілітації «ІНСАЙТ» від 04.02.2026, згідно з якими спілкування між позивачкою та дітьми фактично відсутнє, а також дані щодо психологічного стану дітей, їх прихильності до батька та сформованого середовища проживання.

Так ОСОБА_14 у спілкуванні з психологом зазначає, що у неї є лише одна бабуся ОСОБА_15 (мати теперішньої дружини відповідача). Якщо запитувати про її біологічну маму та бабусю то дівчинка доволі категорично відповідає: «Мені це не цікаво, я нічого не знаю про них і не хочу знати. Бабуся зовсім мені не бабуся, раз вона навчила так свою доньку поводитися з дітьми. Не хочу більше про них». Аналогічною була і відповідь ОСОБА_7 , який про свою біологічну матір сказав, що «колись була така тьотя, але зараз її немає і мені добре і не страшно. В неї є ще її мама. Я її не знаю, вона не моя бабуся. Моя «бабука» ОСОБА_15 і все». У вказаних висновках обстеження зазначається, що у дітей наявна глибока психологічна травма через травматичний досвід проживання з біологічною матір`ю. На даний час стан дітей стабільний завдяки підтримці батька та мачухи.

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2025 року у справі №202/8608/22 також звернув увагу на психологічний стан дітей, їх ставлення до батьків та необхідність забезпечення їх гармонійного розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. При цьому суд враховує, що предметом розгляду у справі №202/8608/22 не було питання участі ОСОБА_3 у спілкуванні з онуками, а тому встановлені у цій справі обставини не мають преюдиційного значення щодо наявності чи відсутності перешкод у спілкуванні саме баби з дітьми тощо. Водночас встановлені у цій справі обставини щодо психологічного стану дітей, їх соціальних зв`язків та необхідності збереження стабільного середовища є доказовими обставинами, які суд вправі врахувати при оцінці найкращих інтересів дітей у даній справі. Особливо це стосується заявленого позивачкою способу спілкування, який передбачає регулярні побачення без участі батька, спільний відпочинок дітей із бабою протягом тривалого часу, у тому числі за місцем проживання баби, а також необмежене дистанційне спілкування.

За відсутності встановленого сталого емоційного контакту між позивачкою та дітьми та з урахуванням їх психологічного стану суд не має достатніх підстав дійти висновку, що саме такий порядок спілкування відповідатиме найкращим інтересам дітей.

У цьому зв`язку суд бере до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, на який також посилається Верховний Суд у постанові від 13 березня 2025 року, щодо необхідності оцінки сімейного спору крізь призму можливих наслідків для психологічного стану дитини та забезпечення її стабільного середовища.

Аналогічні доводи стосуються і позовної вимоги про безперешкодне спілкування бабусі з онуками із застосуванням будь-якого засобу зв`язку по телефону, відеозв`язку чи через будь-який месенджер. Встановлення спілкування дітей з позивачкою на даний момент, створює ризик психологічної дестабілізації дітей і може викликати психологічну їх травматизацію. Надання позивачці права на спілкування з малолітніми дітьми за обставин цієї справи є неспівмірним втручанням у їхнє право на сімейне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки створює реальні та обґрунтовані ризики для безпеки, психологічної стабільності та сталості сімейного середовища дітей.

Спілкування з бабою, яка фактично не брала участі у вихованні дітей, спілкуванні з ними, яку діти не знають, та яка не має з ними реального сімейного зв`язку, є втручанням у сформовану сімейну систему, яку суд уже визнав такою, що відповідає найкращим інтересам дітей. Таке втручання створює ризик психологічної дестабілізації дітей і може викликати психологічну їх травматизацію. Надання позивачці права на спілкування з малолітніми дітьми за обставин цієї справи є неспівмірним втручанням у їхнє право на сімейне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки створює реальні та обґрунтовані ризики для безпеки, психологічної стабільності та сталості сімейного середовища дітей

У рішенні Honner v. France (заява № 19511/16, 12.11.2020) ЄСПЛ дійшов висновку, що відмова у встановленні контактів з дитиною не становить порушення Конвенції, якщо національні суди обґрунтовано встановили, що такі контакти можуть порушити психологічну стабільність дитини та втрутитися у безпечне сімейне середовище. Таким чином, ЄСПЛ визнав допустимим обмеження права дорослої особи на контакт з дитиною, коли це зумовлено необхідністю захисту емоційної безпеки та стабільності дитини. За наведених обставин вимоги позову є непропорційними, такими, що не відповідають найкращим інтересам дітей, та не підлягають задоволенню.

Водночас відмова у задоволенні цього позову не означає позбавлення позивачки права на спілкування з онуками, гарантованого статтею 257 СК України, а лише свідчить про недоведеність нею обставин, які відповідно до закону є необхідною підставою для застосування заявленого способу судового захисту.

Враховуючи відмову у задоволенні позову, судові витрати, відповідно до ст.141 ЦПК України, слід покласти на позивача.

На підставі ст.52 Конституції України, ст. ст. 19, 141, 153, 155, 157, 159, 257, 263 Сімейного кодексу України, ст. ст. 15, 16 Закону України «Про охорону дитинства», керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 80, 81, 258, 259,263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Орган опіки та піклування Оноківської сільської ради Ужгородського району, ОСОБА_5 , про усунення перешкод у спілкуванні і вихованні онуків та встановлення графіку спілкування з онуками, - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Закарпатського апеляційного суду .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 01.09. 2026 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду

Закарпатської області М.М. Хамник