Рішення № 139350058, 31.08.2026, Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 452/3465/18

Провадження № 2/452/1/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" серпня 2026 р. м. Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Бікезіної О.В.,

за участю секретаря

судового засідання Кухар О.П.,

представників позивача Озимко О.М., Бучковського С.В., Кінцак С.Б.,

представнків відповідача -

Самбірської районної державної

адміністрації Львівської області Климків О.В., Степан Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеконференції цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Львівська залізниця» до Самбірської районної державної адміністрації Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, в особі відділу у Самбірському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, про визнання незаконним та скасування розпорядження Самбірської районної державної адміністрації Львівської області від 18.03.2002 № 106 в частині передачі ОСОБА_1 земельної ділянки, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії II-ЛВ №008075, виданого на ім`я ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

29 листопада 2018 року позивач ПАТ «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Львівська залізниця», звернулося до суду із позовом до Самбірської районної державної адміністрації Львівської області (Відповідача-1), ОСОБА_1 (Відповідача-2), про визнання незаконним та скасування розпорядження Самбірської районної державної адміністрації Львівської області від 18.03.2002 № 106 в частині передачі ОСОБА_1 земельної ділянки, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії II-ЛВ № 008075, виданого на ім`я ОСОБА_1 , стягнення судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця) є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства Українська залізниця», 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності. ПАТ «Укрзалізниця» утворене на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України. Майно залізниці є державною власністю і закріплене за нею на праві повного господарського відання.

Під час інвентаризації земель смуги відведення виробничого структурного підрозділу «Львівської дистанції захисних лісонасаджень» регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» виявлено, що в межах Самбірської міської ради на що на 63 км + 860 м - 63 км + 890 м за напрямком «Самбір-Сянки» (ліва сторона за ходом кілометрів) в смузі відведення залізниці поблизу залізничного полотна на відстані 20 м від осі головної колії знаходиться земельна ділянка, що перебуває у користуванні ОСОБА_1 , тоді як ширина смуги відведення залізниці на даному перегоні становить 24 м, що підтверджується Актом обстеження земельної ділянки від 12.06.2017 року.

За результатом даного обстеження встановлено, що дана земельна ділянка на праві постійного користування належить залізниці згідно Державного акту ЛВ№003441, виданого Самбірською міською радою народних депутатів на підставі рішення від 02.091997 року №502. ПАТ «Укрзалізниця» в межах м. Самбір є користувачем земельної ділянки площею 150,378 га.

Спірна земельна ділянка станом на 1968 рік була зайнята об`єктами залізничної інфраструктури, про що свідчить інвентарна картка обліку основних засобів.

Право власності на земельну ділянку площею ОСОБА_1 (Відповідач- 2) отримала на підставі розпорядження Самбірської районної державної адміністрації Львівської області від 18.03.2002 № 106 «Про надання дозволу на складання проекту відведення земельної частки (паю) та безоплатну передачу у приватну власність земельних часток (паїв) громадянам Ралівської селищної ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та особистого сілянського господарства», на підставі якого і було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії II-ЛВ №008075.

Вказана земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці, належить до земель залізничного транспорту, перебуває в користуванні ПАТ «Укрзалізниця» та закріплена за регіональною філією «Львівська залізниця», отже Самбірська районна державна адміністрація не мала жодних правових підстав приймати оспорюване розпорядження.

Позивач зазначає, що правовий статус земель залізничного транспорту визначений Законом України «Про траснпорт» та Земельним кодексом України, а Самбірська районна державна адміністрація Львівської області всупереч вимогам норми п.б ч. 4 ст. 84 ЗК України, якою встановлено заборону передавати землі під державними залізницями у приватну власність, здійснила таку передачу.

Вказане вище розпорядження та виданий на підставі нього Державний акт позивач вважає незаконними та такими, що порушують його право на постійне користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху в межах Самбірської міської ради Львівської області та підлягають скасуванню.

Позивач просить визнати незаконним та скасувати розпорядження Самбірської районної державної адміністрації Львівської областівід 18.03.2002 № 106 в частині передачі ОСОБА_1 (Відповідачу-2) земельної ділянки, визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії II-ЛВ № 008075, виданий на ім`я ОСОБА_1 , стягнути з відповідачів судовий збір (том 1 а.с. 2-7).

Одночасно з поданням позову представниками позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до суду подане клопотання про витребування доказів, а саме у зв`язку з відмовою Управління Держгеокадастру у Самбірському районі Львівській області надати копію Державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого Відповідачу-2 на підставі оскаржуваного розпоряження Відповідача-1, витребувати у ОСОБА_1 державний акт про право власності на земельну ділянку серії II-ЛВ № 008075. (а.с. 28-29).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 листопада 2018 року визначено суддю Самбірського міськрайонного суду Львівської області Кравціва В.І. для розгляду справи № 452/3465/18 (том 1 а.с.35).

Ухвалою судді Самбірського міськрайонного суду Львівської області Кравціва В.І. від 19 серпня 2019 року відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання (том 1 а.с. 38-39).

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 вересня 2019 року витребувано з Управління Держгеокадастру у Самбірському районі Львівській області копії документів з проекту землеутсрою щодо видачі ОСОБА_1 державного акту на право приватної власності на земельну ділянку (серія II-ЛВ № 008075), виданого на підставі розпорядження Самбірської РДА від 18 березня 2002 року № 106 та витяг із Поземельної книги на вказану земельну ділянку (том 1, а.с. 49-50).

18 вересня 2019 року від представника Самбірської районної державної адміністрації Львівської області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги не визнав, у задоволенні позову просив відмовити з посиланням на сплив позовної давності (16 років), що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові, також зазначив, що у позовній заяві не викладені обставини, якими позивач обгрунтовує свою вимогу визнати незаконним та скасувати розпорядження Самбірської РДА від 18.03.2002 року № 106 та відповідно не зазначено доказів, що підтверджували б такі обставини (том 1, а.с. 54-55).

Також представник Самбірської районної державної адміністрації Львівської області подав клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в особі відділу у Самбірському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (том 1 а.с. 57).

01 жовтня 2019 року від представників позивача до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якійвони просять задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначили, що спірна земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці, належить до земель залізничного транспорту, перебуває в користуванні АТ «Укрзалізниця» та закріплена за регіональною філією «Львівська залізниця». Право АТ «Укрзалізниця» на спірну земельну ділянку підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, у тому числі Державним актом від 21.07.1999 І-ЛВ № 003441 на право постійного користування землею, який був виданий відповідно до рішення Самбірської міської ради народних депутатів від 02.09.1997 № 502 для розміщення будівель і споруд, забезпечення експлуатації залізниці. Зауважили, що твердження Відповідача-1 про те, що залізниця могла довідатися про порушення свого права раніше, вважають лише припущеннями, а моментом фактичного виявлення залізницею порушеного права на землекористування слід вважати 29.02.2016, відповідно до Акту № 20 від 29.02.2016 про виконані роботи з інвентаризації земельних ділянок, складеного переліченими в Акті особами. Також звернули увагу, що одним із доказів підтвердження порушення прав залізниці є акт обстеження земельної ділянки від 12.06.2017, складений за участю представників залізниці та Самбірської міської ради, у якому вказано, що площа перекриття із ОСОБА_1 (Відповідачем-2) становить 0,0087 га. Крім того зазначили, що відповідно до постанови КМУ від 31.10.2018 № 938 «Деякі питання акционерного товариства «Українська залізниця», публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» перейменоване в акціонерне товариство «Українська залізниця» регіональну філію «Львівська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» перейменовано в регіональну філію «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (том 1, а.с. 62-66).

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 липня 2020 року визначено суддю Самбірського міськрайонного суду Львівської області Галина В.П. (том 1 а.с.90).

Ухвалою судді Самбірського міськрайонного суду Львівської Галина В.П. від 03 липня 2020 року справу прийнято до свого провадження, призначено підготовче засідання (том 1 а.с.91).

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 жовтня 2020 року задоволено клопотання представника Самбірської районної державної адміністрації Львівської області (Відповідача-1), залучено до участі у справі Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, в особі відділу у Самбірському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області. (том 1, а.с. 115).

Самбірським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану 16 лютого 2021 року на запит суду надано копію актового запису про смерть № 08 від 15 січня 2021 року ОСОБА_1 (том 1, а.с. 157-158).

Самбірською державною нотаріальною конторою (Вих.№ 360/01-16 від 26 лютого 2021 року) на запит суду надано інформаційну довідку зі Спадкового реєстру № 63726784 від 26.02.2021 про відсутність інформації щодо зареєстрованих спадкових справ та виданих на їх підставі свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_1 (том 1, а.с. 164, а.с.162-163).

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 березня 2021 року провадження у справі № 452/3465/18 зупинено до встановлення правонаступника після смерті ОСОБА_1 (том 1, а.с.167).

В подальшому на неодноразові запити суду Самбірською державною нотаріальною надавалися відповіді про відсутність інформації щодо зареєстрованих спадкових справ (том 1 а.с.174, 180, 187,196, 200, 203, 208).

Згідно відповіді Самбірської державної нотаріальної контори (Вих.№ 209/01-16 від 01 лютого 2024 року) надано інформацію щодо заведення спадкової справи № 284/2023, згідно матеріалів справи спадкоємцем за заповітом є дочка померлої ОСОБА_4 , спадкоємцем до обов`язкової частини є чоловік померлої ОСОБА_5 . Також надано інформаційну довідку зі Спадкового реєстру № 75655998 від 01.02.2024 про заведену (зареєстровану) 05.05.2023 року після смерті ОСОБА_1 спадкову справу (номер у Спадковому реєстрі 70609676) (том 1, а.с. 212-213, 216-217).

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2025 року визначено суддю Самбірського міськрайонного суду Львівської області Бікезіну О.В. (том 1 а.с. 218).

Ухвалою судді Самбірського міськрайонного суду Львівської області Бікезіної О.В. від 23 травня 2025 року справу прийнято до свого провадження справу, призначено підготовче засідання (том 1 а.с.219).

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 30 червня 2025 року у задоволенні клопотання представника позивача адвоката Озимко О.М. про витребування доказів та зупинення провадження у справі відмовлено (том 1, а.с.248-249).

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 жовтня 2025 року постановлено провадження у справі закрити щодо відповідачки ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; підготовче провадження у зазначеній цивільній справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні в залі суду (том. 2, а.с. 19-20).

У судовому засіданні 19 серпня 2026 року (в якому закінчено судовий розгляд справи) представник позивача Кінцак С.Б. позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача Степан Н.І. у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, представник третьої особи, в судове засідання не з`явився.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши такі фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до наступних висновків.

Згідно зі ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

На підставіст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що Самбірською міською Радою народних депутатів Львівської області Львівській залізниці було надано у постійне користування 150,378 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано у постійне користування для розміщення будівель і споруд, забезпечення експлуатації залізниці відповідно до рішення Самбірської міської Ради народних депутатів від 02.09.1997 року № 502, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею, серії І-ЛВ №003441, виданим 21 липня 1999 року (том1, а.с.12-15, 69).

Відповідно до Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» загальною площею 149,4250 га під існуючими об`єктами залізничного транспорту в адміністративних межах м. Самбір Самбірського району Львівської області, виготовленої КТ ПВФ «Нові технології», у зазначеній Технічної документації накреслений план земельної ділянки площею 0,0087 га, яка належить зокрема ОСОБА_1 (том 1, а.с. 9.10).

В інвентарній картці обліку основних засобів ВП «Львівська дистанція захисних лісонасаджень» ДТГО «Львівська залізниця» зазначено: «Захісні лісонасадження Львів-Самбір», дата 01.01.1968 рік (а.с.16).

Згідно податкової декларації з плати за землю за 2018 рік позивач сплачував земельний податок за земельну ділянку згідно з Державним актом на право постійного користування землею, серії І-ЛВ №003441 (том 1 а.с.24-27).

Розпорядженням Голови Самбірської районної державної адміністрації від 18.03.2002 року № 106 «Про надання дозволу на складання проекту відведення земельної частки (паю) та безоплатну передачу у приватну власність земельних часток (паїв) громадянам Ралівської селищної ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та особистого сілянського господарства», надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки в розмірі середньої земельної частки (паю) для ведення особистого підсобного господарства громадянам Ралівської сільської ради, передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки громадянам Ралівської сільської ради площею 222,23 га, серед яких ОСОБА_1 , жительниці с. Ралівка - 1,00 га, в т.ч. 0,8226 га рілля, 0, 1792 га кормові угіддя. Відділу земельних ресурсів зареєструвати і видати державні акти на право приватної власності на землю зазначеним у розпорядженні громадянам (том. 1, а.с. 17-19).

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 виданий Державний акт на право приватної власності на землю ІI-ЛВ № 008075 від 20.03.2003 року (номер в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 6243) (том 1, а.с. 86-87).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, номер витягу НВ-4611029602019 від 19.09.2019 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку загальною площею 0,8226 га, кадастровий номер 4624287200:05:000:0281, місце розташування - Львівська область, Самбірський район, Ралівська сільська рада, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (том 1, а.с. 145-152).

З акту обстеження земельної ділянки від 12.06.2017 року, складеного комісією в складі: інженера-землевпорядника ПЧЛ-1 Сипала Ю.В., начальника виробничої дільниці №3 Годяка І.П., в.о. начальника відділу земельних відносин Самбірської міської ради Кіт М.І. вбачається, що здійснено обстеження земельної ділянки регіональної філії «Львівська залізниця» в межах території Самбірської міської ради, де виявлено, що на 63 км + 860 м 63 км + 890 м на перегоні «Самбір-Сянки» з лівої сторони за ходом кілометрів, на відстані 20 м від головної осі колії знаходиться земельна ділянка, що знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , яка частково знаходиться у смузі залізниці. Дана земельна ділянка використовується для товарного сільськогосподарського виробництва. Смуга відведення залізниці на 63 км + 860 м 63 км + 890 м з лівої сторони за ходом кілометрів, становить 24 м від головної осі колії згідно Державного акту на право потсійногокористуання 1-ЛВ003441, площа перекриття із суміжним землекористувачем становить 0,0087 га. При комісійному обстеженні користувались технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця», загальною площею 149,4250 га під існуючими об`єктами залізничного транспорту в адміністративних межах м. Самбір Самбірського району Львівської області, виготовленою КТ НВФ «Нові технології» в 2015 році (том 1, а.с. 8).

Згідно відповіді відділу у Самбірському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 21.11.2019 року проект землеустрою щодо підготовки та видачі державного акту ОСОБА_1 відсутній. Даній земельній ділянці кадастровий номер не було присвоєно (том 1 а.с.85).

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Частиною 4 ст. 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (ст. 41).

Згідно із ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Частиною 1 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями (пункт «б» частини четвертоїстатті 84 ЗК України).

Відповідно достатті 68 ЗК Українидо земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Згідно із частиною першоюстатті 11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту відповідно до ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина першастатті 23 Закону України «Про транспорт»).

Згідно із частинами першою, другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України «Про транспорт». До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина першастатті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30травня 2018 року в справі № 923/466/17).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (пункт 68)).

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 ).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16 (пункт 77), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06 квітня 2021 року в справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 (пункт 155), від 25 січня 2022 року в справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20 (пункт 148)).

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).

Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо така особа не набула права власності. Водночас, ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі №359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов, не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі яких статей ЦКУкраїни цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року в справах №488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року в справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року в справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

Оскільки, позивач вважає, що належна ОСОБА_1 (Відповідчу-2) на праві власності земельна ділянка накладається на земельну ділянку позивача, позивачем пред`явлено позов про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та скасування державної реєстрації права власності відповідача на неї.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року в справі №446/478/19 зазначила, що усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року в справі№ 483/448/20 (пункт 9.67); від 05 липня 2023 року в справі № 912/2797/21 (пункт 8.13); від 12 вересня 2023 року в справі № 910/8413/21 (пункт 180); від 11 червня 2024 року в справі № 925/1133/18 (пункт 143).

Оскаржуване розпорядження Самбірської районної державної адміністрації Львівської області від 18.03.2002 № 106 «Про надання дозволу на складання проекту відведення земельної частки (паю) та безоплатну передачу у приватну власність земельних часток (паїв) громадянам Ралівської селищної ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та особистого сілянського господарства» вичерпало свою дію виконанням (на підставі рішення ради зареєстровано право власності на земельну ділянку). Визнання цього рішення недійсним не поновить порушене право або законний інтерес позивача.

Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2019 року в справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року в справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01 лютого 2020 року в справі №922/614/19 (пункт 52), від 15 вересня 2020 року в справі №469/1044/17 (пункт 83), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08 серпня 2023 року в справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу juranovitcuria - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12 вересня 2023 року в справі № 910/8413/21 (пункт 181)).

Отже, у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано частину земельної ділянки, яка накладається на його земельну ділянку. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року в справі №446/478/19 також вказала, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопад 2018 року в справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року в справі №911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

У справі, яка розглядається, встановлено, що позивач звернувся до суду з метою відновлення володіння спірною земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного, вимоги про скасування розпорядження Самбірської районної державної адміністрації Львівської області про передачу у власність спірної земельної ділянки не призведуть до відновлення порушених прав та інтересів позивача, тобто не є належним та ефективним способом захисту. Належним способом захисту позивача є віндикаційний позов.

Крім того, зміст позовної заяви свідчить про те, що у цій справі позивач намагається скасувати правовий титул - визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 (Відповідчу-2).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року в справі №446/478/19 звернула увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що особа буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність набуття у власність відповідача якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку про те, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці. АТ «Укрзалізниця» має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 441/123/16). Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України). У власних висновках Верховний Суд базується на тому, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.

Тобто Велика Палата Верховного Суду констатувала, що при вирішенні подібних спорів необхідно встановити відповідну площу накладення земельних ділянок, і залежно від цього вирішувати питання про повернення (витребування) лише частини ділянки, яка накладається, а не всієї ділянки.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.

У пункті 127 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.

Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування від відповідача тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Українська залізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності відповідача.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Враховуючи зазначене, суд вважає, що у позові АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» до Самбірської районної державної адміністрації Львівської областіпро визнання незаконним та скасування розпорядження Самбірської районної державної адміністрації Львівської області від 18.03.2002 № 106 в частині передачі ОСОБА_1 земельної ділянки, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії II-ЛВ № 008075, виданого на ім`я ОСОБА_1 , стягнення судового збору, необхідно відмовити з огляду на неналежність обраного способу захисту позивачем, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року по справі №446/478/19.

Щодо застосування позовної давності, слід зазначити наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 ЦК України).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 року по справі № 910/18560/16 зазначено, що «застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, суд покладає судові витрати на позивача.

Керуючись ст. 15, 16, 387, 388 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 13, 81, 259, 268 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» до Самбірської районної державної адміністрації Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, в особі відділу у Самбірському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, про визнання незаконним та скасування розпорядження Самбірської районної державної адміністрації Львівської області від 18.03.2002 № 106 в частині передачі ОСОБА_1 земельної ділянки, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії II-ЛВ № 008075, виданого на ім`я ОСОБА_1 , - відмовити.

Судові витратити покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», місце знаходженнязаадресою: 79000, вул. Гоголя, 1 м. Львів, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 40081195.

Відповідач: Самбірська районна державна адміністрації Львівської області, місце знаходження за адресою: 81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Мазепи, 8, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04056322.

Третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області в особі відділу у Самбірському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, 81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Шевченка, 41, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 39769942.

Повний текст рішення виготовлений 31 серпня 2026 року.

Головуюча суддя