Ухвала суду № 139347756, 18.08.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/12417/26

Провадження №4-с/369/145/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Дубас Т.В.,

при секретарі Масійчук А.С.,

за участю:

заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 , де заінтересовані особи: Фастівський відділ державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» на протиправну бездіяльність державного виконавця, щодо не зняття арешту з рахунків боржника,

В С Т А Н О В И В :

Заявник звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), у якій просить:

-визнати протиправною бездіяльність службових осіб Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області, щодо не зняття арешту з рахунку боржника ОСОБА_1 у межах ВП № 73085374.

-скасувати арешт, накладений Фастівським ВДВС в межах виконавчого провадження ВП № 73085374, на поточний/зарплатний рахунок № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

-зобов`язати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» негайно зняти обмеження з вищевказаного рахунку на підставі ухвали суду.

У обґрунтування скарги зазначив, що в провадженні Фастівського ВДВС перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 369/17453/21, виданого 31.07.2023 року Києво-Святошинським районним судом. Реєстраційний номер виконавчого провадження - ВП № 73085374. 24.09.2024 року головним державним виконавцем Фастівського ВДВС Костецьким М.М. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, у відповідно до ч. 4 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа стягувачу, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, підлягає зняттю. Проте, в порушення імперативних вимог закону, державний виконавець Костецький М.М. при поверненні документа стягувачу у 2024 році умисно не зняв арешт з належного заявнику поточного рахунку в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», який є його єдиним зарплатним (спеціальним) рахунком для отримання заробітної плати та відпускних коштів як вчителя школи. Наразі стягнення заборгованості за цим предметом здійснюється іншим, приватним виконавцем Чучковим М.О. в межах чинного ВП № 7664779, якому він як добросовісний боржник справно та добровільно сплачує кошти протягом останніх 2 років. Через триваючу незаконну бездіяльність службових осіб Фастівського ВДВС заявник та його родина з малолітньою дитиною вже 3 тижні позбавлені будь-яких засобів до існування. Більш того, відповідно до медичної виписки (форма № 027/о) від 18.06.2026 року, малолітній дитині заявника призначено термінове санаторно-курортне лікування, яке я позбавлений можливості оплатити через повне блокування коштів банком. Центральний апарат Міністерства юстиції України в особі Департаменту ДВС своїм листом № 92411/Л-16772/20.3.1 від 23.06.2026 року офіційно визнав наявність порушень з боку Фастівського ВДВС та зобов`язав керівництво Київської області невідкладно вжити заходів реагування, проте станом на 26.06.2026 року арешт так і не знято. У з`язку з чим, заявник звертається до суду з даною скаргою.

Ухвалою суду від 03.07.2025 відкрито провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні заявник підтримав подану ним скаргу та просив суд задовольнити її в повному обсязі, а арешт накладений на його картковий рахунок скасувати.

Представники заінтересованих осіб у судове засідання не з`явилися, про дату час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином, причини неявки суду невідомі.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

У зв`язку з чим, суд вважає за можливе слухати справу за відсутності заінтересованих осіб.

Суд, вислухавши доводи заявника, вивчивши скаргу, дослідивши письмові докази додані до неї, встановивши обставини справи дійшов наступного висновку.

Відповідно до положень ст. ст. 447-451 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

За змістом ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що 31.07.2023 року в порядку виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.09.2022 року було видано виконавчий лист № 369/17453/21, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акцінерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 19.03.2019 року у розмірі 237099,62 грн та судовий збір у розмірі 3 556,49 грн.

На підставі заяви представника АТ КБ «Приватбанк» головним державним виконавцем Фастівського району Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Таратутенко Л.О. 19.10.2023 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 73085374, копія якої міститься у матеріалах справи.

Крім того, 19.10.2023 року головним державним виконавцем Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Таратутенко Л.О. у рамках ВП № 73085374 винесено постанови про арешт коштів боржника та арешт майна боржника.

Згідно з доповідної записки складеної начальником відділу Василенко М., що міститься у матеріалах виконавчого провадження № 73085374 наданих суду, вбачається, що в межах виконавчого провадження державним виконавцем сформовано запити до МВСУ, ПФУ, ДФСУ. Згідно з відповіді ДФС про джерела та/або суми доходів, нарахованих податковими агентами на користь боржників - фізичних осіб, та розміри утриманого податку з доходів боржників-фізичних осіб, та/або загальну суму річного доходу, задекларованого боржником - фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, та суму утриманого податку (для фізичних осіб, які є самозайнятими особами), та/або загальну суму доходу та суму податку за звітний період, задекларованих боржником - фізичною особою підприємцем в податковій декларації платника єдиного податку - фізичної особи підприємця інформація щодо джерел отриманих доходів в ДРФО відсутня. Згідно з відповіді ДФСУ про наявні рахунки у боржників юридичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців, а також рахунки відкриті боржником юридичною особою через свої відокремлені підрозділи - юридичну особу або фізичну особу - підприємця знято з обліку у контролюючих органах. Згідно з відповіді ПФУ про осіб - боржників, які працюють за трудовим та цивільно - правовим договором, про останнє місце роботи інформацію про боржника не знайдено. Згідно з відповіді ПФУ про осіб - боржників, які отримують пенсії - інформацію не знайдено, боржник не перебуває на обліку в Фастівському об`єднаному управлінні ПФУ. Згідно з відповіді МВС - за боржником транспортні засоби не зареєстровані. У зв`язку з чим, державним виконавцем повторно внесено запит до реєстру Державної податкової служби України Пенсійного фонду України про джерело отримання доходів та про номера рахунків, відкритих у байках та інших фінансових установах, також державним виконавцем направлено запити щодо перевірки майнового стану боржника до установи МВС, УПФ. ДФС. Після обробки параметру запиту надійшла відповідь, що згідно запиту до ЄДР ДЛС України, про надання відомостей про джерела отримання доходів боржника зазначено, що у боржника підприємницька діяльність відсутня, наявні рахунки у боржників - юридичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців, а також рахунки, відкриті боржником - юридичною особою через свої відокремлені підрозділи, на яких кошти для погашення боргу відсутні.

Крім того, в рамках виконавчого провадження № 73085374 державним виконавцем здійснено виїзд за адресою боржника адресою: АДРЕСА_1 , боржника за місцем проживання встановлено не було, про що було складений відповідний акт, копія якого наявна у матеріалах справи.

У зв`язку з чим, 24.09.2024 року головним державним виконавцем Фастівського району Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Костецьким М.М. у рамках ВП № 73085374 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», за відсутності у боржника майна на яке може бути звернено стягнення. Залишок нестягненої суми за виконавчим документом становить 240 656,11 грн.

При цьому, за твердженнями заявника викладеними у скарзі головним державним виконавцем Фастівського району Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Костецьким М.М., у рамках ВП № 73085374, у порушення вимог ч. 4 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» не скасовано заходів примусового виконання рішень вжитих у виконавчому провадженні № 73085374, а саме в частині скасування арешту накладеного на майно та кошти боржника.

Крім того, судом досліджено постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкового М.О. винесену в рамках виконавчого провадження № 76647791 від 10.06.2026 року, відкритого на підставі виконавчого листа Києво-Святошинскього районного суду Київської області № 369/17453/21, після повторного звернення стягувача його до виконання, про зняття арешту з коштів, а саме банківського рахунку № НОМЕР_1 відкритого в АТ КБ «Приватбанк», що належить боржнику ОСОБА_1 , з підстав отримання на вказаний рахунок заробітної платні. Будь-яких інших матеріалів за даним виконавчим провадженням суду не надано, а заявник їх витребувати під час судового розгляду скарги суд не просив.

Також на підтвердження вимог скарги заявником до суду надано виписку по рахунку № НОМЕР_1 відкритого в АТ КБ «Приватбанк», що належить боржнику ОСОБА_1 , з якої вбачається, що з 05.06.2025 року на вказаний рахунок боржника зараховується заробітна плата.

Крім того, заявником до скарги долучено довідку про отримані доходи за період з червня 2025 року по травень 2026 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 працює в ОЗО «Софіївсько-Борщагівський ліцей» на посаді вчителя та отримує дохід з якого відраховуються стягнення за виконавчим листом.

При цьому, суду не надано будь-якої інформації, за яким виконавчим листом відбувається стягнення з заявника та яка сума заборгованості сплачена і яка залишається не сплаченою за виконавчим листом № 369/17453/21.

Разом з тим, наразі заявник ОСОБА_1 просить суд визнати протиправною бездіяльність службових осіб Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області ЦМУЮ (м. Київ), щодо не зняття арешту з рахунку боржника ОСОБА_1 у межах ВП № 73085374 та скасувати його, який на переконання заявника повинен був бути скасований під час винесення головним державним виконавцем Костецьким М.М. постанови від 24.09.2024 року про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна).

При цьому, відповідна постанова стягувачем не оскаржувалась. Повторно виконавчий документ до примусового виконання до Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) не пред`являвся. Інформація про звернення заявника ОСОБА_1 до державного виконавця Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) з приводу скасування арешту з майна та коштів у суду відсутня, надані до суду копії матеріалів виконавчого провадження № 73085374 не містять такої інформації.

Відповідно ч. 1 ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною 2 ст. 451 ЦПК України, визначено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до ч. 3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Частиною 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Згідно ч. 1-2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до ч. 3-5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

У постанові від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки. Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження.

Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII, свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому. З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII). Водночас частиною п`ятою п`ятій статті 37 Закону № 1404-VIII, визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження».

Відповідно до положень частин першої, другої статті ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014 №6 роз`яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов`язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням ст. ст. 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Також відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 3 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі №641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

У пункті 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17 (провадження № 61-26969св18) зазначено, що «повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу».

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а саме доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 2 ст. 77, ст. 79, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Однак, матеріали скарги не містять доказів виконання рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.09.2022 року.

Таким чином, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження, а зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу, при цьому боржником не надано суду доказів закінчення виконавчого провадження, то відсутні підстави для скасування арешту майна боржника, аналогічна позиція міститься в постанові від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) Великої Палати Верховного Суду.

Щодо доводів скаржника про протиправність дій приватного виконавця щодо накладення арешту на зарплатний рахунок, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

У частині першій статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 18 Закону «Про виконавче провадження» встановлено, що на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною третьою статті 18 Закону «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (частина четверта статті 18 Закону «Про виконавче провадження»).

Згідно частини четвертої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Знову ж таки у відповідності до п.1 ч.1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, в тому числі, звернення стягнення на кошти боржника.

Частиною ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

При цьому стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (частина друга ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини першої - четвертої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Статтею 52 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено заборону для виконавця накладати арешт на кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Таким чином, арешт коштів боржника за постановою виконавця про арешт коштів це прямий обов`язок виконавця і один з заходів примусового виконання рішення.

Приписи статті 59 Закону №1404-VІІІ, внормовують, що у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону (частина друга). У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (частина третя). Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема, отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (пункт 1 частини четвертої).

Так, здійснюючи виконання постанови про арешт коштів боржника АТ КБ «ПриватБанк» визначивши статус рахунку боржника, вважало за можливе накласти арешт на грошові кошти, розміщені на ньому. Окрім того АТ КБ «ПриватБанк», при прийнятті до виконання постанови про арешт коштів боржника, не було повідомлено державного виконавця Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) про спеціальний режим рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 , а також про заборону законом звернення стягнення на такий рахунок.

Матеріали виконавчого провадження не містять повернутої банком постанови головного державного виконавця про арешт коштів боржника за мотивами та з підстав, передбачених, зокрема, частиною третьою статті 52 Закону №1404-VІІІ.

Документального підтвердження, що рахунок скаржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом, ним надано не було.

Суд приходить до висновку, що скаржником не доведено, що зазначений ним у скарзі рахунок має спеціальний режим використання та/або що звернення стягнення на кошти, які знаходилися на ньому, заборонено законом, а також не надано належних і допустимих доказів того, що приватний виконавець був належним чином і у встановленому законом порядку повідомлений про наявність таких обставин до моменту вчинення виконавчих дій.

Крім того суд зазначає, що саме банк, який виконує постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їх обліковування на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути таку постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".

У разі, якщо банк не повідомив державного виконавця, що рахунок, на якому знаходяться кошти боржника, є рахунком зі спеціальним режимом використання, то дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти на цьому банківському рахунку та їх подальше списання не можна вважати протиправними.

Під час винесення постанови про накладення арешту коштів на рахунки боржника головний державний виконавець Таратутенко Л.О. діяла у межах своїх повноважень, оскільки не мала інформації, що відповідний рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_1 , призначений виключно для зарахування заробітної плати та має спеціальний режим використання, встановлений законом, або що на кошти, які на ньому обліковуються, заборонено звернення стягнення.

Більше того, матеріали скарги не містять інформації, що заявник ОСОБА_1 звертався до Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) з вимогою про скасування арешту з накладеного в межах виконавчого провадження ВП № 73085374, саме на поточний/зарплатний рахунок № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з наданням доказів спеціального режиму цього рахунку.

Крім того, з наданих до суду виписок з рахунку вбачається, що кошти стали на нього надходити лише 05.06.2025 року, а постанова про арешт цього рахунку була складена державним виконавцем 19.10.2023 року.

У зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що на даному етапі виконавчого провадження приватним виконавцем не допущено бездіяльності у розумінні закону, яка полягала б у невчиненні обов`язкових виконавчих дій щодо примусового виконання судового рішення, а доводи скаржника зводяться фактично до незгоди правовою оцінкою порядку їх здійснення. За таких обставин підстави для задоволення скарги відсутні.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, прийшов до висновку про відмову у задоволенні скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 317, 319 ЦК України, ст. ст. 18, 37, 39, 40, 52, 56, 59, 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 13, 77, 79, 81, 89, 263, 353, 450, 447-451, ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Скаргу ОСОБА_1 , де заінтересовані особи: Фастівський відділ державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» на протиправну бездіяльність державного виконавця, щодо не зняття арешту з рахунків боржника залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 31.08.2026.

Суддя Тетяна ДУБАС