Рішення № 139340432, 31.08.2026, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/2026/26

Провадження № 2/332/2611/26

Рішення

Іменем України

31 серпня 2026 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді: Яцуна О.С.,

при секретарі судового засідання: Дубачовій А.А.,

за участю представника відповідача: адвоката Курилкіна С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

Встановив:

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначено, що 15.04.2025 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір № 534031-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний електронним ідентифікатором в порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов договору, відповідач отримала від позивача кредит у розмірі 21 000,00 грн; строк кредитування 23 дні, до 07.05.2025; стандартна процентна ставка 0,01% на день, фіксована; комісія за надання кредиту 4 410,00 грн.

Відповідач, всупереч умовам договору, Закону України «Про споживче кредитування» та статей 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України, порушила умови Договору, а тому станом на 13.03.2026 має заборгованість в загальному розмірі 27 958,30 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, позивач просив суд стягнути кредитну заборгованість та суму сплаченого судового збору.

Ухвалою суду від 10.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, через свого представника адвоката Курилкіна С.І., подала до суду відзив, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав. Відповідачеві не була надана вся необхідна інформація згідно Законів України «Про споживче кредитування», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Також матеріали справи не містять інформації про проведення будь-якої перевірки ідентичності позичальника, щоб підтверджувало її право на підписання договору та можливість взяти на себе фінансові зобов`язання. Позивачем не доведено укладення кредитного договору. Матеріали справи не містять підтвердження про перерахування відповідачеві коштів, позивачем не надано виписку по рахунку відповідача, розрахунок, наданий позивачем, не можна розглядати як доказ існування заборгованості, адже він не містить номерів та дат. Сторона відповідача вважає, що у разі доведеності обставин, викладених позивачем, реальний залишок заборгованості може становити виключно прострочене тіло кредиту в розмірі 13 000,00 грн та відсотки в розмірі 48,30 грн, адже відповідач в рахунок погашення заборгованості внесла 8 000,00 грн (6 000,00 грн 09.05.2025 та 2 000,00 грн 13.05.2025). Комісія є неспівмірною та суперечить статтям 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Вимога про стягнення коштів в розмірі 10 500,00 грн згідно ст. 625 ЦК України також не підлягає задоволенню у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні та на підставі відповідних змін в чинному законодавстві.

Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, доводи якої в своєму узагальненні аналогічні тим, що викладені у позові, додатково висловлена позиція щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві.

Від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив та заперечення на додаткові пояснення позивача, доводи яких в своєму узагальненні аналогічні тим, що викладені у відзиві. Також стороною відповідача подані додаткові пояснення, в яких він просить застосувати строки позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості по штрафам (відсотках по ст. 625 ЦК України).

Від представника позивача надійшли додаткові пояснення, доводи яких в своєму узагальненні аналогічні тим, що викладені у позові, додатково висловлена позиція щодо заперечень відповідача, викладених у запереченнях на відповідь на відзив.

Представник ТОВ «Бізнес Позика» у позовній заяві та відповіді на відзив просив суд здійснювати розгляд справи без участі їх представника, взяти до уваги наведену письмову позицію.

В судовому засіданні, що було призначено на 26.08.2026, представник відповідача підтримав позицію, викладену письмово.

Суд, з`ясувавши позицію сторін, вивчивши матеріали справи, всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, дійшов до наступних висновків.

15.04.2025 ТОВ «Бізнес Позика» направило відповідачеві пропозицію (оферту) укласти Договір (а.с. 17-18).

Того ж дня відповідач прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору на умовах, визначених офертою (а.с. 19-20).

Таким чином, 15.04.2025 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір № 534031-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний електронним ідентифікатором в порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов договору, відповідач отримала від позивача кредит у розмірі 21 000,00 грн; строк кредитування 23 дні, до 07.05.2025; стандартна процентна ставка 0,01% на день, фіксована; комісія за надання кредиту 4 410,00 грн (а.с. 14-16).

ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за Договором виконало та надало відповідачеві грошові кошти в розмірі 21 000,00 грн, шляхом перерахування на її банківську картку № НОМЕР_1 (номер картки вказаний відповідачем при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується інформацією щодо здійснення переказу грошових коштів та доказів, наданих АТ «Універсал Банк» на виконання ухвали суду від 10.04.2026 (а.с. 25, 55-58).

Відповідачем також підписаний паспорт споживчого кредиту (а.с. 22-23).

Станом на день звернення до суду, відповідач свої зобов`язання за Договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим, всупереч умовам договору, Закону України «Про споживче кредитування» та статей 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України, станом на 13.03.2026 вона має заборгованість в загальному розмірі 27 958,30 грн, що складається з наступного: 13 000,00 грн сума прострочених платежів по тілу кредиту; 48,30 грн сума прострочених платежів по процентах; 10 500,00 грн сума заборгованості по процентам відповідно до ст. 625 ЦК України; 4 410,00 грн сума прострочених платежів за комісією; (а.с. 26, 27-29).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628, 652 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами 1-2 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).

Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконувати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» (надалі Закон), електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону).

Наведене знаходить своє підтвердження у постановах Верховного Суду по справах № 732/670/ від 19.09.09.2020, № 524/5556/19 від 12.01.2021.

Послідовний алгоритм дій відповідача відображений у візуальній формі послідовності дій клієнта (а.с. 21).

За наведених обставин суд вважає, що правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами Закону України «Про електронну комерцію».

Підписавши спірний договір шляхом використання електронно-цифрового підпису, відповідач фактично погодилась із запропонованими кредитодавцем умовами договору, що свідчить про те, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, які вони повинні виконувати.

З наведених доказів слідує, що відповідач здійснила відповідний алгоритм дій, спрямованих на укладення договору, адже жодні персональні дані відповідача не могли б бути відомі позивачу без укладення спірного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, що набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано обґрунтованих доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору, зазначений договір недійсним не визнано.

З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення суми по тілу кредиту в розмірі 13 000,00 грн та процентах в розмірі 48,30 грн підлягають задоволенню.

Поряд з цим, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні вимоги позову про стягнення комісії в розмірі 4 410,00 грн, з огляду на таке.

Відповідно до умов кредитного договору, укладеного між сторонами, позивач надав відповідачу кредит на споживчі потреби, тому особливості регулювання відносин сторін мають визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Спірний договір укладено 15.04.2025, тому суд застосовує норми Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції від 24.12.2024, що діяла на момент укладення договору.

Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції від 15.11.2024, що діяла на момент укладення кредитного договору, після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

Банк має право встановлювати комісії та інші платежі за додаткові, супутні послуги, що включаються до загальних витрат за споживчим кредитом, окрім тих, що надаються безкоштовно.

Вказане узгоджується з позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 07.04.2021 в рамках справи № 766/8096/20.

Згідно ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції від 15.11.2024, що діяла на момент укладення кредитного договору, умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку, чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин. Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Наведене викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 в рамках справи № 363/1834/17.

Приписами ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поряд з тим, Законом України № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.

Зокрема, наразі вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан з 05-30 год. 24.02.2022, що діє і станом на день ухвалення рішення.

Відтак, кінцевим терміном нарахування є 23.02.2022 включно.

В рамках же даної справи кредитний договір укладено 15.04.2025, згідно довідки про стан заборгованості та розрахунку заборгованості, вбачається, що сума в розмірі 10 500,00 грн є саме штрафом, а не процентами за порушення грошового зобов`язання, а тому ця вимога позивача є незаконною, у зв`язку з чим вона задоволенню не підлягає.

Щодо строків позовної давності, суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 в рамках справи № 755/13805/16-ц, зазначила, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Тобто, суд відмовляє у задоволенні позову за спливом позовної давності у разі, якщо вимоги є обґрунтованими, але сплинув строк позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі. У даній же справі суд відмовляє в задоволенні частини позовних вимог не за спливом позовної давності, а по суті, оскільки такі вимоги є необґрунтованими.

Додаткові пояснення позивача від 27.08.2026 при ухваленні рішення судом до уваги не приймаються, адже вони були подані після переходу суду до стадії ухвалення рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» задоволені частково, на 46,67%, відповідно, судовий збір, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1 242,54 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 137, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

Ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (місцерозташування: м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, ЄДРПОУ 41084239) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за Договором про надання кредиту № 534031-КС-001 від 15.04.2025 в розмірі 13 048,30 грн та судовий збір в розмірі 1 242,54 грн.

У задоволенні інших вимог позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Рішення суду (повне або скорочене) проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Під час проголошення повного рішення суду суд може оголосити лише його вступну та резолютивну частини та негайно вручити копії такого рішення учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні (ч. 1 ст. 268 ЦПК України).

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене (ч. 5 ст. 268 ЦПК України).

Повний текст рішення складений 31.08.2026.

Суддя О.С. Яцун