Ухвала суду № 139340204, 26.08.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/12319/26

1-кс/308/5223/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2026 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області - ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, клопотання старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області майора поліції ОСОБА_6 , у рамках кримінального провадження, відомості про яке 23.08.2026 року внесені до ЄРДР за № 12026070000000403, погоджене з прокурором, про застосування відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, студенту 4-го курсу факультету фізичної терапії Ужгородського національного університету, раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -

запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -

В С Т А Н О В И В :

З внесеного слідчим клопотання, яке погоджене з прокурором, та доданих до нього матеріалів слідує, що 23.08.2026 року, близько 17 год. 20 хв., водій ОСОБА_4 , відповідно до посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 20.02.2026, керуючи технічно-справним автомобілем марки «Volkswagen» моделі «Vento» реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись крайньою лівою смугою у денний час доби, без опадів, коли дорожнє покриття було сухим та чистим, по автомобільній дорозі міжнародного значення М-06 сполученням «Київ-Чоп» зі сторони м. Ужгород в напрямку м. Чоп, поза межами населеного пункту, 827 км+700 м., де дорога вкрита асфальтобетоном, та має по дві смуги руху у кожному напрямку, які розділені між собою металевим бар`єрним огородженням, що поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, пряма в плані, будучи самовпевненим, нехтуючи особистою безпекою та безпекою інших учасників дорожнього руху, всупереч вимогам вимог п.п. 1.3, 1.5, пп. «б» п. 2.3, п. 12.1, п.12.3, пп. «б» п. 12.6 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, рухаючись зі швидкістю 100 км\год, що перевищує дозволу швидкість 90 (водійський стаж менше 2 років, заборона керувати з швидкістю понад 70 км/год), розраховуючи на свій незначний водійський досвід та навики керування транспортним засобом, маючи можливість завчасно оцінити дорожні умови та дорожню обстановку, проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася та її зміни, не забезпечив безпеку дорожнього руху, не вибрав безпечну швидкість руху, не урахував дорожню обстановку, з моменту виникнення небезпеки для руху, яку він об`єктивно був спроможний виявити, не вживав заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який розпочав перетинати проїзну частину дороги зліва направо відносно напрямку руху транспортного засобу, після чого, перетнувши смугу руху, якою рухався автомобіль, змінив напрямок руху та почав рухатися у зворотному напрямку.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди малолітній пішохід ОСОБА_7 , отримав тілесні ушкодження від яких помер на місці ДТП.

Рухаючись у зазначених дорожніх умовах у денний час доби, без опадів, по сухому та чистому асфальтобетонному покриттю, прямою в плані ділянкою дороги, яка забезпечувала оглядовість та видимість елементів дороги на відстань не менше 100 метрів, - ОСОБА_4 , маючи водійський стаж менше шести місяців, обрав швидкість руху, що не відповідала дорожній обстановці та не забезпечувала йому можливості постійно контролювати рух транспортного засобу і безпечно керувати ним.

Дорожня обстановка на вказаній ділянці автомобільної дороги, яка проходить поблизу населеного пункту та об`єктів дорожнього сервісу і на якій наявні місця можливого виходу пішоходів на проїзну частину, об`єктивно зобов`язувала водія ОСОБА_4 знизити швидкість руху та бути готовим до її зміни.

Обравши швидкість руху 100 км/год, тобто таку, що перевищувала максимально дозволену для водія зі стажем керування до двох років на 30 км/год, ОСОБА_4 не забезпечив собі можливості своєчасно відреагувати на зміну дорожньої обстановки з моменту виникнення небезпеки для руху, яку він об`єктивно був спроможний виявити.

Таким чином, водій ОСОБА_4 порушив вимоги п. п. 1.3, 1.5, пп «б» п. 2.3, п. 12.1, 12.3, пп. «б» п. 12.6 Правил дорожнього руху, а саме:

п. 1.3 - учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил дорожнього руху;

п. 1.5 - дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

пп. «б» п.2.3 - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

п. 12.1 ПДР під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати рух та безпечно керувати ним;

п. 12.3 - у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди;

пп. «б» п. 12.6 - поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходить через населені пункти позначені знаком 5.51 дозволяється рух зі швидкістю - транспортним засобом, яким керують водії зі стажем до 2 років не більше 70 км/год (посвідчення водія ОСОБА_4 видане 20.02.2026, тобто стаж 6 місяців).

Невиконання водієм ОСОБА_4 вимог пунктів 1.5, 2.3«б», 12.1, 12.3, 12.6«б» Правил дорожнього руху України перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням суспільно небезпечних наслідків заподіянням малолітньому пішоходу ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тілесних ушкоджень, від яких настала його смерть на місці дорожньо-транспортної пригоди.

ОСОБА_4 передбачав можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховував на їх відвернення, тобто діяв із злочинною самовпевненістю (ч. 2 ст. 25 Кримінального кодексу України).

23.08.2026 року о 23 год. 15 хв. органом досудового розслідування у відповідності до ст. ст. 40, 104, 131, 132, 208-211 та 213 Кримінального процесуального кодексу України, було затримано ОСОБА_4 .

24.08.2026 року ОСОБА_4 у встановленому ст.ст.276, 277 та 278 Кримінального процесуального кодексу України повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

У вчиненні кримінального правопорушення підозрюється ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , студент 4-го курсу факультету фізичної терапії Ужгородського національного університету, громадянин України, раніше не судимий.

Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу стороною обвинувачення враховано такі обставини:

вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення: обґрунтованість підозри підтверджується сукупністю доказів, наведених нижче;

тяжкість покарання: санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає позбавлення волі на строк від трьох до восьми років;

вік та стан здоров`я підозрюваного: 19 років; даних про захворювання, що перешкоджають триманню під вартою органу досудового розслідування не відомі;

міцність соціальних зв`язків, наявність місця проживання та роботи: зареєстрований і проживає за адресою АДРЕСА_1 , студент 4 курсу факультету фізичної терапії Ужгородського національного університету; склад сім`ї повний склад сім`ї; осіб, які перебувають на утриманні, немає;

репутація підозрюваного: за місцем проживання та місцем навчання характеризується позитивно, скарг не його дії не надходило з боку сторонніх громадян;

майновий стан: перебуває на утриманні батьків;

наявність судимостей: раніше не судимий;

дотримання умов раніше застосованих запобіжних заходів: запобіжні заходи щодо ОСОБА_4 раніше не застосовувалися;

наявність повідомлення про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення: про підозру у вчиненні інших кримінальних правопорушень не повідомлявся;

розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа: завдано не поправної матеріальної та моральної шкоди, у зв`язку із втратою життя малолітньої дитини;

відомості про притягнення до адміністративної відповідальності у сфері безпеки дорожнього руху: згідно з інформацією від 24.08.2026 ніколи не притягався.

Після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 (зупинив транспортний засіб та залишався на місці події. Освідчення на стан алкогольного та наркотичного сп`яніння, проведене 23.08.2026 року, ознак такого стану не виявило.

Наведені обставини враховані стороною обвинувачення, проте самі по собі вони не усувають ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, з огляду на обставини, викладені нижче.

Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23.08.2026 року; протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 23.08.2026 року та схемою до нього; протоколом огляду транспортного засобу від 23.08.2026; протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 23.08. 2026 року; протоколами допитів свідків ОСОБА_8 , актом освідчення на стан сп`яніння від 23.08. 2026 року.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п. 1, 3, ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому в сторони обвинувачення виникла необхідність у застосуванні відносно ОСОБА_4 найбільш суворий запобіжний захід у вигляді - тримання під вартою.

Враховуючи той факт, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, а тому обрати щодо нього запобіжний захід у виді особистого зобов`язання та особистої поруки неможливо, так як при обранні вказаного заходу, підозрюваний може впливати на свідків та потерпілого в даному кримінальному провадженні, щодо зміни їхніх показів чи відмови від їх дачі, а також він на території України не працює, осіб, які б поручились за виконанням підозрюваним покладених на нього обов`язків та які викликають довіру суду не встановлено.

Також недоцільно обрати щодо ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, оскільки, враховуючи тяжкість злочинів у вчиненні якого він підозрюється, відсутність постійного джерела доходів та інших соціальних зв`язків, створюють реальні підстави вважати, що в разі обрання даного запобіжного заходу підозрюваний ОСОБА_4 може покинути межі як Закарпатської області так і території України.

ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину - ч.2 ст.286 КК України, за який передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність декількох ризиків, передбачених у п.1, п.3 та п.4, ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ОСОБА_4 перебуваючи на волі, може:

1. Переховуватися від органів досудового розслідування та суду.

ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, санкція за який передбачає позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років. Усвідомлення суворості можливого покарання є одним із чинників, що спонукають особу до ухилення від органів досудового розслідування та суду.

Водночас стороною обвинувачення враховано, що сама лише тяжкість можливого покарання не може бути єдиною та достатньою підставою для тримання під вартою. Наявність цього ризику підтверджується такими конкретними обставинами як та, що підозрюваний має чинний паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Місце події розташоване на відстані близько 3 км від міжнародного пункту пропуску через державний кордон України та Угорщини, що за наявності зазначених обставин об`єктивно спрощує реалізацію наміру ухилитися від органів досудового розслідування та суду.

2. Незаконно впливати на потерпілих, свідків,експерта, спеціаліста у кримінальному провадженні.

Обставини дорожньо-транспортної пригоди встановлюються переважно на підставі показань очевидців, які на момент події перебували на місці події та в безпосередній близькості до нього. Коло таких осіб на цей час встановлюється, більшість із них не допитано, а їх показання не закріплено в порядку ст. 225 КПК України.

Значна частина зазначених осіб належить до того самого соціального середовища, що й підозрюваний, є його знайомими або особами, з якими він підтримує постійне спілкування, у тому числі через групи в месенджерах та соціальних мережах. За таких умов перебування підозрюваного поза контролем правоохоронних органів створює реальну можливість схилити цих осіб до відмови від дачі показань або до їх зміни на його користь до моменту допиту.

Крім того, встановлено, що частина відео- та фотоматеріалів з місця події, які були розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, видаляється їх авторами, що свідчить про наявність узгодженої поведінки, спрямованої на приховування обставин події.

3. Перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

На цей час не вилучено в повному обсязі джерела доказів, які мають вирішальне значення для встановлення обставин події, а саме: відеозаписи з мобільних телефонів очевидців та учасників дорожнього руху, записи камер відеоспостереження об`єктів, розташованих поблизу місця події, дані операторів мобільного зв`язку про з`єднання абонентів. Не завершено також дослідження технічного стану транспортного засобу.

Перебуваючи поза контролем правоохоронних органів, підозрюваний має реальну можливість вплинути на збереження цих джерел доказів зокрема шляхом видалення інформації з електронних носіїв, звернення до інших осіб із проханням про таке видалення, а також внесення змін до технічного стану транспортного засобу до проведення відповідних експертиз.

Застосування щодо ОСОБА_4 запобіжних заходів у виді особистого зобов`язання або особистої поруки є недостатнім для запобігання встановленим ризикам, оскільки такі заходи ґрунтуються виключно на добровільному виконанні покладених обов`язків і не передбачають дієвого контролю за поведінкою підозрюваного, у тому числі за його спілкуванням із свідками у цьому кримінальному провадженні, тоді як саме цей ризик є визначальним. Осіб, які б поручилися за виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків і викликають довіру суду, стороною обвинувачення не встановлено.

Запобіжний захід у виді домашнього арешту також не забезпечить запобігання встановленим ризикам, оскільки він обмежує лише пересування підозрюваного і не перешкоджає йому підтримувати спілкування з очевидцями події за допомогою засобів зв`язку та мережі Інтернет, а так само не виключає можливості впливу на збереження джерел доказів, зазначених вище.

Вище наведене не дає підстав органу досудового розслідування звертатися до суду із більш м`яким запобіжним заходом відносно підозрюваного ОСОБА_4 , так як вони не забезпечать виконанням підозрюваним покладених на нього обов`язків.

Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 , спричинило загибель малолітньої особи, а тому в цьому кримінальному провадженні наявні передбачені законом підстави для незастосування застави. З огляду на характер і незворотність наслідків, а також на те, що визначення розміру застави фактично нівелює мету запобіжного заходу за встановлених ризиків, сторона обвинувачення просить слідчого суддю скористатися правом, наданим п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, і розмір застави не визначати.

Приймаючи до уваги вищевикладене та те, що підозрюваний ОСОБА_4 перебуваючи на волі з метою ухилення від органів досудового розслідування та суду може переховуватись як на території держави так і виїхати за межі України, чим самим ухилятися від виконання покладених на нього процесуальних обов`язків, незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому кримінальному провадження, скоїв тяжкий злочин, внаслідок якого загинула дитина, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років, а застосування більш м`яких запобіжних заходів особисте зобов`язання, особиста порука, домашній арешт та застава, будуть не достатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту, а тому, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а також наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст.177 КПК України та недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначених у клопотанні, дає підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Враховуючи вищевикладене, слідчий просить застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 діб.

У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав з викладених мотивів, просив його задоволити та обрати відносно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки підозра обґрунтована та наявні ризики передбачені ст.177 КПК України, а саме: можливість підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування та суду, впливати на потерпілого, свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Також прокурор просив не визначати розмір застави, оскільки у результаті вчиненого злочину загинула дитина.

Захисник підозрюваного ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечив проти задоволення внесеного слідчим клопотання. Зазначив, що ризики відсутні та такі носять декларативно-констатуючі факти. Підозра необґрунтована та передчасна. Слідчий експеримент проведено з порушенням методики. Прокурором ризики недоведені. Його підзахисний є раніше не судимий, має постійне місце проживання, працює масажистом у спортивному центрі, є студентом УжНУ, був тверезим та не тікав з місця події. Просив обрати його підзахисному запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту.

Підозрюваний ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав думку свого захисника.

Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши подане клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступних висновків.

У відповідності до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Крім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, враховуються обставини, передбачені ст.178 КПК України: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Відповідно до ч.1, п.4 ч.2 ст.183 Кримінального процесуального кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що органом досудового слідства СУ ГУНП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 12026070000000403 відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.08.2026 року, за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

23.08.2026 року, о 23 год. 15 хв., органом досудового розслідування у відповідності до ст. ст. 40, 104, 131, 132, 208-211 та 213 Кримінального процесуального кодексу України, було затримано ОСОБА_4

24.08.2026 року, ОСОБА_4 у встановленому ст.ст.276, 277 та 278 Кримінального процесуального кодексу України повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 Кримінального кодексу України.

У вчиненні кримінального правопорушення підозрюється ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , студент 4-го курсу факультету фізичної терапії Ужгородського національного університету, громадянин України, раніше не судимий.

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя враховує вимоги п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув`язнення може бути застосоване. Суд зобов`язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст.183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.

Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Кримінальний процесуальний Кодекс України встановлює обов`язок розглядати обґрунтованість підозри, яка за визначенням ЄСПЛ «є необхідною умовою законності тримання під вартою» (справа «Нечипорук і Йонкало проти України», 42310/04, § 219, 21.04.2011р.).

Слідчим суддею враховуються вимоги пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якого термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), а також пункту 1 частини 1 статті 178 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з яким слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов`язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.

Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).

Відповідно до правової позиції ЄСПЛ у справі Мюррей проти Сполученого Королівства (п.55 рішення) факти, що викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження чи навіть для пред`явлення обвинувачення, що є задачею наступних етапів кримінального процесу.

Затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого є тримання під вартою, що визначено в рішенні ЄСПЛ за скаргою «Феррарі-Браво проти Італії».

Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23.08. 2026 року; протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 23.08.2026 року та схемою до нього; протоколом огляду транспортного засобу від 23.08.2026; протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 23.08.2026 року; протоколами допиту свідка ОСОБА_8 .

Сукупність фактичних даних, які містяться в наведених доказах, є достатньою для висновку про причетність підозрюваного до вищевказаного злочину.

При цьому, слід зауважити, що стандарт доведення обґрунтованості підозри є нижчим від стандарту доведеності винуватості поза розумним сумнівом та вимагає меншої ваги доказів, ніж для ухвалення обвинувального вироку.

Окрім того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» Європейський Суд з прав людини зазначив, що поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання.

Слідчий суддя констатує, що питання про належність, допустимість, достовірність та достатність доказів, для підтвердження винуватості підозрюваного у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вирішується судом безпосередньо під час розгляду кримінального провадження. Оцінка доказів винуватості, їх належність та допустимість, на даній стадії досудового розслідування слідчим суддею суду першої інстанції перевірці не підлягають.

Перевіряючи достатність доказів для такого висновку, слідчий суддя, наряду з положеннями КПК України, враховує практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення «Чеботарі проти Молдови» від 13.11.2007р., п. 48), у відповідності до якої слова «обґрунтована підозра» означають наявність фактів чи інформації, котрі могли би переконати стороннього об`єктивного спостерігача, що конкретна особа, можливо вчинила злочин. Натомість, не будучи наділеним повноваженнями щодо оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення на даній стадії кримінального судочинства, слідчий суддя позбавлений можливості надати перевагу одним доказам перед іншими шляхом їх оцінки та аналізу в сукупності, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу. Питання щодо доведеності вини особи та правильності кваліфікації її дій у відповідності до закону про кримінальну відповідальність підлягають дослідженню при проведенні досудового розслідування та під час розгляду кримінального провадження по суті.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Так, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_4 слідчий суддя враховує наявність обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у його вчиненні, оскільки, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Слідчий суддя враховуючи фактичні обставини вчиненого злочину та особу підозрюваного ОСОБА_4 , приходить до висновку є підстави вважати, що підозрюваний, перебуваючи на волі, може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, знаючи та намагаючись уникнути відповідальності за вчинене ним діяння, усвідомлюючи наслідки в разі доведення останньому вини у вчинені вище вказаного злочину, може перешкоджати повному, всебічному та неупередженому проведенню досудового розслідування, що унеможливить повноту, всебічність при розслідуванні даного кримінального провадження, що свідчить про те, що інші більш м`які запобіжні заходи можуть бути недостатніми для запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Слідчий суддя вважає, що на цей час, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному ОСОБА_4 , у разі визнання останнього винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, ОСОБА_4 , перебуваючи під загрозою застосування покарання у вигляді позбавлення волі, може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, тобто існує ризик, передбачений п. 1) ч. 1 ст. 177 КПК України, а відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».

Згідно із позицією Європейського суду з прав людини, зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваної особи переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Слідчий суддя погоджується, що тяжкість можливого покарання може спонукати підозрюваного переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Наведені вище обставини дають достатні підстави вважати про наявність ризику втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування та суду підозрюваного.

Таким чином, є підстави вважати, що перебуваючи на волі, підозрюваний з метою ухилення від кримінальної відповідальності може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знаючи та намагаючись уникнути відповідальності за вчинене діяння, усвідомлюючи наслідки в разі доведення останньому вини у вчинені вище вказаному злочині, може в подальшому перешкоджати повному та всебічному досудовому розслідуванню даного кримінального провадження іншим чином, та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності такої поведінки підозрюваного.

Слідчий суддя також вважає, доведеним те, що існує реальна загроза того, що підозрюваний перебуваючи на волі може впливати на потерпілу та свідків.

Слідчий суддя вважає, що з огляду на обставини вчиненого правопорушення, знайшли своє підтвердження доводи сторони обвинувачення, про те, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі може вчиняти тиск на потерпілу та свідків вказаних у даному кримінальному провадженні, а відтак вважає неможливим забезпечення контролю за поведінкою підозрюваного в умовах, які не пов`язані з триманням під вартою та відповідно запобігання вказаних в ухвалі ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Окрім наявності вказаних ризиків, слідчий суддя також враховує особу підозрюваного, зокрема те, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання, є молодий за віком, студентом.

Разом з тим, слідчий суддя враховує те, що підозрюваний ОСОБА_4 , добре усвідомлюючи неминучість покарання, може переховуватись від органів досудового розслідування за вчинення такого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від трьох до восьми, може незаконно впливати на потерпілу та свідків, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та існує ризик його протиправної поведінки, у зв`язку з чим особисте зобов`язання, особиста порука підозрюваного, домашній арешт та застава будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту.

Не може бути підставою для обрання менш м`якого запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_4 , соціальні зв`язки підозрюваного, оскільки їх наявність та міцність, а також і дані характеризуючі особу, на що є посилання захисника в судовому засіданні, не спростовують і не зменшують достатньою мірою ризики, що наявні та дослідженні під час розгляду клопотання.

Таким чином, наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 ,, у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілому, а також наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України та недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, дає підстави для обрання запобіжного заходу стосовно ОСОБА_4 , у виді тримання під вартою.

Крім цього, за допомогою застосування до ОСОБА_4 , заходу забезпечення кримінального провадження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, може бути виконане завдання досудового розслідування щодо встановлення та з`ясування всіх обставин вчиненого ним кримінального правопорушення.

При цьому, обставини, які зазначені підозрюваним та його захисником не можуть бути підставою для відмови в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного, оскільки дані щодо наявності у підозрюваного постійного місця проживання не виключають наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Частиною 3 статті 183 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно п.2 ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, який спричинив загибель людини.

З матеріалів кримінального провадження та судового розгляду вбачається, що підозрюваному ОСОБА_4 , інкримінуються порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Враховуючи вищезазначене, приймаючи до уваги, наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а також те, що кримінальним правопорушенням, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 було спричинено загибель людини, вважаю за можливе, у відповідності до вимог ч.4 ст.183 КПК України, не визначати розмір застави у кримінальному провадженні.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

З огляду на викладені встановлені судом вище фактичні обставини справи, слідчий суддя приходить до висновку, що внесене органом досудового розслідування клопотання є підставним та обґрунтованим, а тому таке підлягає до задоволення в цілому.

Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 186, 193, 196, 197, 309 КПК України, слідчий суддя, -

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання слідчого задоволити.

Застосувати відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, студенту 4-го курсу факультету фізичної терапії Ужгородського національного університету, раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, строком до 60 (шістдесят) днів, а саме до 23 год. 08 хв., 21.10.2026 року.

Строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з моменту його фактичного затримання, а саме з 23 год. 08 хв., 23.08.2026 року.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з дня її оголошення, а підозрюваним, який перебуває під вартою, у той же строк з моменту вручення копії ухвали.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1