Постанова № 13933498, 26.01.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2011                                                                                           № 10/133

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Тищенко О.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Лісова М.П. дов. №636 від 21.07.2010 року

від відповідача: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Укртелеком" в особі Чернігівської філії ВАТ "Укртелеком"

на рішення Господарського суду м.Києва від 28.09.2010

у справі № 10/133 ( .....)

за позовом                               ВАТ "Укртелеком" в особі Чернігівської філії ВАТ "Укртелеком"

до                                                   Чернігівський обласний військовий комісаріат

про                                                   стягнення орендної плати в сумі 1451,35 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду Чернігівської області передані вимоги Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Чернігівської філії ВАТ “Укртелеком” до Чернігівської обласного військового комісаріату про стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 1366,02грн., пені в сумі 71,81грн., 3% річних в сумі 11,61 грн., інфляційних втрат в сумі 1,91грн., а всього на загальну суму 1451,35грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору від 01.02.07р. за № 34-112 оренди нерухомого майна, що належить до спеціалізованих технологічних приміщень позивача за адресою: Чернігівська область, смт. Ріпки, вул. Святомиколаївська, 67, площею 1,0 кв.м., для розміщення обладнання типу П-160-31 для забезпечення доступу до мережі загального користування.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області 28.09.2010 року у справі №10/133 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Чернігівського обласного військового комісаріату на користь Відкритого акціонерного товариства „Укртелеком" в особі Чернігівської філії ВАТ „Укртелеком" боргу в сумі 1366,02грн., 3% річних в сумі 11,61грн., інфляційні нарахування в сумі 1,91грн., 96,96грн. державного мита, 224,33грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач не спростовує наявність заборгованості перед позивачем в заявленому позивачем розмірі, отже вимога позивача про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 1366,02грн. є обґрунтованою. Проте, враховуючи той факт, що борг виник внаслідок відсутності бюджетного фінансування відповідача, суд першої інстанції відмовив в задоволенні пені в сумі 71,81грн. в зв'язку з відсутністю вини відповідача. Вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.09.2010 року у справі №10/133 в частині відмови у стягненні пені та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Чернігівської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання незалежно від того, виникла така можливість з його вини чи випадково. Відповідальність боржника означає можливість як стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов’язання, так і стягнення сум, право на яке виникає у кредитора на підставі ст. 549 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2010 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.11.2010 року.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/19 від 23.11.2010 року у зв’язку з виробничою необхідністю – перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі №10/133 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді – Тищенко О.В., суддів Алданової С.О., Смірнової Л.Г. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 29 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з нез’явленням у судове засідання 24.11.2010 року представників позивача та відповідача, колегією суддів ухвалою від 24.11.2010 року розгляд справи було відкладено на 22.12.2010 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з нез’явленням у судове засідання 22.12.2010 року представника відповідача, колегією суддів ухвалою від 22.12.2010 року розгляд справи було відкладено на 26.01.2011 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2010 року за клопотанням позивача продовжено строк розгляду апеляційної скарги у справі №10/133 на п’ятнадцять днів.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.09.2010 року у справі №10/133 скасувати в частині відмови у стягненні пені та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача в судове засідання 26.01.2011 року не з’явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 – 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з п. 3.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 26.01.2011 року за відсутності представника відповідача.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2007 року між Відкритим акціонерним товариством “Укртелеком” в особі Чернігівської філії ВАТ “Укртелеком” (орендодавець) та Чернігівським обласним військовим комісаріатом (орендар) було укладено Договір №34-112 оренди нерухомого майна товариства, що належить до СТП, загальною площею до 20 кв. м.(надалі- Договір оренди).

Відповідно до п. 1.1 Договору оренди позивач (орендодавець) передав, а відповідач (орендар) прийняв в строкове платне користування частини спеціалізованих технологічних приміщень Чернігівської філії ВАТ „Укртелеком", що знаходиться на 2-му поверсі двохповерхової будівлі (далі - майно) за адресою: Чернігівська область, смт. Ріпки, вул. Святомиколаївська, 67, площею 1,0 кв.м., для розміщення обладнання типу П-160-31 для забезпечення доступу до мережі загального користування.

Відповідно до п. 2.1 Договору, передача відповідачу майна в користування здійснюється одночасно з підписанням повноважними представниками сторін акта приймання-передачі майна (додаток № 1) вказаного в п. 1.1 цього договору, але не пізніше 3 днів з моменту підписання сторонами договору.

Згідно п. 3.1 Договору, орендна плата встановлюється позивачем за домовленістю сторін (за договірною ціною) на підставі його внутрішніх нормативних актів і перераховується відповідачем в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок позивача не пізніше 20 числа кожного місяця, що настає за розрахунковим, згідно з розрахунками, які виставляються позивачем не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до п. 3.2 Договору оренди орендна плата за базовий місяць оренди майна (грудень 2006р.) у відповідності до фіксованого розміру місячної орендної плати, згідно з Додатком № 3 до Договору становить за 1 кв.м орендованих спеціалізованих технологічних приміщень з ПДВ (20%) 129,15 грн. Орендна плата за перший місяць оренди майна розраховується шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за період між базовим та першим місяцем оренди.

Пунктом 3.4. Договору оренди сторони передбачили, що Орендар також щомісячно сплачує компенсацію витрат на утримання майна у розмірі 25% від фіксованого розміру орендної плати.

Відповідно до п. 8.2 Договору, за несвоєчасне перерахування орендної плати, відповідач сплачує пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня, починаючи з 21 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до п. 12.1 Договору, договір діє з 01.02.07р. до 31.12.09р. сторони зобов’язані протягом 20 днів з моменту завершення строку дії договору здійснити остаточні розрахунки за ним.

Згідно акту приймання - передачі майна від 01.02.2007 року (додаток №1 до договору оренди) орендодавець передав, а орендар прийняв відповідно до умов Договору оренди в строкове платне користування частину спеціалізованих технологічних приміщень, площею 1,0кв.м. за адресою : Чернігівська область, смт. Ріпки, вул. Святомиколаївська, 67.

Строк дії договору закінчився - 31.12.2009 року.

Оскільки, відповідач приміщення позивачу не звільнив та продовжував користуватися приміщенням, позивачем на підставі п. 3.5 Договору оренди виставлялись рахунки на оплату орендної плати (знаходяться в матеріалах справи).

Рахунки на оплату орендної плати відповідачем не сплачено.

Згідно акту приймання - передачі майна від 09.07.2010 року орендар передав, а орендодавець прийняв частину спеціалізованих технологічних приміщень, площею 1,0кв.м. за адресою : Чернігівська область, смт. Ріпки, вул. Святомиколаївська, 67.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 1366,02грн. за період з 01.01.10р. по 09.07.10р. включно, пені в сумі 71,81грн., 3% річних в сумі 11,61 грн., інфляційних втрат в сумі 1,91грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, часткове скасування рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцеві незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Закон України „Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 року N 2269-XII регулює майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі, строкове, платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до приписів ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Згідно ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 року N 2269-XII орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно ч. 3 статті 18 вищевказаного Закону України орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ч1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей сірок (терміті).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не спростовує наявність заборгованості перед позивачем в заявленому позивачем розмірі.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 1366,02 грн. заборгованості по орендній платі є обґрунтованою, а отже правомірно була задоволена.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 8.2 Договору, за несвоєчасне перерахування орендної плати, відповідач сплачує пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня, починаючи з 21 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні стягнення пені в сумі 71,81грн. в зв’язку з відсутністю вини відповідача, оскільки борг виник внаслідок відсутності бюджетного фінансування відповідача, посилаючись на заявку видатків на оренду приміщень у кошторисі на 2009р.( а.с.46), заявку видатків на оренду приміщень у кошторисі на 2010р.( а.с.47), телеграми до вищестоящих органів з повідомленнями про наявність заборгованості за послуги зв’язку та оренду приміщень (а.с.48-51).

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

ЦК прямо не надає визначення вини, підкреслюючи лише, що особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Звідси можна надати визначення вини як невжиття особою всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Вина є загальною, але не в усіх випадках обов'язковою умовою відповідальності. Договором або законом можуть бути передбачені випадки відповідальності без вини. Законодавчі норми, що передбачають відповідальність без вини, більше властиві недоговірним зобов'язанням із завдання шкоди (див., напр., ст. ст. 1173, 1174, 1176, 1187, 1209 тощо). В договірних зобов'язаннях необов'язковість вини може бути встановлена договором.

В цивільному праві діє презумпція вини особи, яка допустила порушення зобов'язання. Це означає, що така особа буде вважатися винною у порушенні і сама має довести відсутність своєї вини. Презумпція вини в цивільному праві діє без будь-яких відступів.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, кошторис на 2010р. (а.с. 47) не затверджений департаментом фінансів Міністерства оборони України, телеграми, на які посилається відповідач, не є належним доказом в розумінні ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання зобов’язання сталось не з його вини.

Оскільки позивачем застосовано помилку в розрахунку пені, колегією суддів здійснено розрахунок пені, відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача пеня за період з 21.02.2010 року по 22.08.2010 року у розмірі 71,76 грн.(враховуючи вимоги ч. 6 ст. 231 ГК України).

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачено, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника коштів та як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Позивачем вірно здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до якого підлягають стягненню з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1, 91 грн. та 3% річних у розмірі 11,61 грн.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Чернігівської філії ВАТ “Укртелеком” підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду Чернігівської області від 28.09.2010 року у справі №10/133 частковому скасуванню.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги позивача, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Чернігівської філії ВАТ “Укртелеком” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.09.2010 року у справі №10/133 скасувати частково, виклавши резолютивну частині рішення в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Чернігівського обласного військового комісаріату (вул. Гетьмана Полуботка 68, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 08536958, р/р 35212009000358 в Управлінні державного казначейства в Чернігівській області, МФО 853592) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Відкритого акціонерного товариства „Укртелеком" (01030, м. Київ, б-р Т.Шевченка, 18) в особі Чернігівської філії ВАТ „Укртелеком" (14000, м. Чернігів, пр-т Миру, 28, р/р 26008518 в ЧОД АТ „Райффайзен Банк "Аваль" м. Чернігів, МФО 353348, код ЄДРПОУ 01189425) 1366,02грн. основного боргу, 71,76 грн. пені, 11,61грн. 3% річних 1,91грн. інфляційних втрат, 102 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити

3. Стягнути з Чернігівського обласного військового комісаріату (вул. Гетьмана Полуботка 68, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 08536958, р/р 35212009000358 в Управлінні державного казначейства в Чернігівській області, МФО 853592) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Відкритого акціонерного товариства „Укртелеком" (01030, м. Київ, б-р Т.Шевченка, 18) в особі Чернігівської філії ВАТ „Укртелеком" (14000, м. Чернігів, пр-т Миру, 28, р/р 26008518 в ЧОД АТ „Райффайзен Банк "Аваль" м. Чернігів, МФО 353348, код ЄДРПОУ 01189425) 51 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Чернігівської області видати наказ.

5. Матеріали справи №10/133 повернути до Господарського суду Чернігівської області

6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді