Рішення № 139333013, 04.03.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/53540/20-ц

пр. 2-1481/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Вовк С.В.,

за участю секретаря судового засідання - Ємець Д,О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу № 757/53540/20-ц за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в якому просить визнати незаконними дії відповідача, визнати відсутність у неї зобов`язань перед банком, визнати правочин щодо кредитування таким, що не був вчинений, визнати договір про кредитування таким, що не укладався.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка заперечує факт укладення нею кредитного договору з АТ КБ «ПриватБанк», отримання кредитних коштів та виникнення перед відповідачем будь-яких грошових зобов`язань.

Позивачка зазначає, що дізналася про наявність у відповідача фінансових претензій до неї та начебто існуючої заборгованості за кредитом. При цьому вона стверджує, що відповідного кредитного договору не укладала, кредитних коштів не отримувала та документів, які б підтверджували виникнення кредитного зобов`язання, не підписувала.

У подальшому позивачка зверталася до відповідача із вимогою надати документи, на підставі яких банк вважає її боржником, зокрема копію кредитного договору та інформацію щодо виникнення заборгованості.

Крім того, позивачка заперечує належність їй підпису на документах, на які посилається відповідач, та ставить під сумнів факт належного волевиявлення на укладення кредитного правочину.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.12.2020 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відкрито провадження у цивільній справі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.12.2020 року, судом задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

16.06.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній, проти позову заперечив, посилаючись на те, що між сторонами на підставі підписаної позивачем анкети-заяви, Умов та правил надання банківських послуг і Тарифів був укладений договір банківського обслуговування, складовою якого є кредитні правовідносини. Банк зазначив, що позивач була ознайомлена з умовами договору, отримала кредитну картку та кредитний ліміт, яким тривалий час користувалася, здійснювала безготівкові операції, знімала кошти та частково погашала заборгованість, що, на думку відповідача, підтверджується анкетою-заявою, довідками та випискою з рахунку. Банк також обґрунтовував правомірність використання цифрового власноручного підпису на планшеті та зазначав, що відсутність у нього оригіналу окремого кредитного договору не свідчить про відсутність договірних відносин, оскільки їх укладення та виконання підтверджуються сукупністю інших доказів. Окремо відповідач заявив про пропуск позивачем трирічного строку позовної давності, оскільки про кредитний ліміт та користування кредитними коштами позивач знала ще з 2015 року, а також заперечив доводи щодо відсутності кредитних правовідносин. У зв`язку з цим банк просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, застосувати наслідки спливу позовної давності та врахувати надані ним докази фактичного отримання і використання позивачем кредитних коштів.

09.07.2021 на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, оскільки позивач заперечувала факт підписання анкети-заяви та укладення кредитного договору з АТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з чим просила перевірити належність підпису, виконаного від її імені, та встановити, чи був він виконаний безпосередньо нею.

09.07.2021 на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява -пояснення щодо відзиву на позовну заяву, в якому останній, не погодилася з доводами АТ КБ «ПриватБанк» та зазначила, що кредитного договору з банком не укладала, а надана відповідачем анкета-заява не підтверджує її волевиявлення на отримання кредиту та укладення відповідного договору. Позивач наголосила, що не отримувала примірника кредитного договору, не погоджувалася з умовами та тарифами, на які посилається банк, а тому вважала недоведеним факт виникнення між сторонами кредитних правовідносин. Також позивач заперечила проти посилань банку на користування кредитною карткою та виписку по рахунку як на доказ укладення договору, зазначивши, що такі документи самі по собі не підтверджують факту її волевиявлення на укладення кредитного договору. Окремо позивач звернула увагу на ненадання банком оригіналів документів, витребуваних судом, та поставила під сумнів належність і допустимість поданих копій.

08.05.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача надійшоли письмові пояснення, у яких банк додатково обґрунтував правомірність укладення договору та використання позивачем цифрового власноручного підпису під час оформлення банківських документів. Відповідач зазначив, що цифровий власноручний підпис є електронним підписом, створеним на екрані сенсорного пристрою, а його використання у банківських правовідносинах регулювалося відповідними нормативними актами НБУ. Банк послався, зокрема, на постанову НБУ № 151 від 13.12.2019 та положення ст. 207 ЦК України, наголошуючи, що використання електронного підпису допускається у випадках, встановлених законом та нормативними актами. На думку відповідача, підписання документів за допомогою цифрового власноручного підпису свідчить про ознайомлення позивача з їх змістом та підтверджує її волевиявлення на укладення відповідного договору.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.12.2025 року явку позивача було визнано обов`язковою для вирішення питання про призначення почеркознавчої експертизи, оскільки для її проведення необхідні вільні та експериментальні зразки підпису позивача. Однак після визнання явки обов`язковою позивач у судове засідання не з`явилася та необхідних зразків підпису не надала. Крім того, відповідач у своїх поясненнях зазначав, що спірний документ підписаний із використанням цифрового власноручного підпису на електронному пристрої, що унеможливлює проведення традиційної почеркознавчої експертизи. У зв`язку з неявкою позивача, ненаданням нею необхідних зразків підпису та з урахуванням характеру спірного цифрового підпису, клопотання про призначення почеркознавчої експертизи було залишено без задоволення.

Учасники справи в судове засідання не з`явились; про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій просив позов задовольнити.

Представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій просив відмовити в задоволенні позову.

У відповідності до частини першої статті 223 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та у відсутність учасників справи.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою та частиною другою статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що матеріали справи містять копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, яка містить підпис позивачки.

Зі змісту анкети-заяви вбачається, що особа, яка її підписала, підтверджувала ознайомлення з відповідними умовами банківського обслуговування та погоджувалася з ними.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту та вимог розумності й справедливості.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах та який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Отже, саме по собі укладення договору приєднання не потребує оформлення сторонами окремого документа, в якому повторно викладені всі його умови, якщо встановлено факт приєднання особи до запропонованих умов та її волевиявлення на укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

При цьому статтями 641, 642 ЦК України передбачено, що пропозиція укласти договір є офертою, а прийняття такої пропозиції іншою стороною є акцептом.

Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до умов цієї пропозиції, яка засвідчує її бажання укласти договір, така дія є прийняттям пропозиції.

Таким чином, закон пов`язує факт укладення договору не лише з підписанням окремого документа, а й із вчиненням сторонами дій, які свідчать про їхнє волевиявлення та фактичне виконання умов запропонованого договору.

Водночас відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін виражена за допомогою електронного чи іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства або за письмовою згодою сторін.

Судом встановлено, що позивачем було оформлено анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, на підставі якої банк відкрив картковий рахунок та встановив кредитний ліміт. При цьому факт виникнення правовідносин між сторонами підтверджується не лише зазначеною анкетою-заявою, а й сукупністю інших доказів, зокрема довідкою про встановлення кредитного ліміту, довідкою про видані платіжні картки, випискою за рахунком та відомостями про здійснення операцій із використанням кредитних коштів.

Суд також бере до уваги, що відповідно до наданої банком виписки позивач протягом тривалого часу користувалася карткою, здійснювала розрахункові операції, використовувала кредитні кошти, знімала готівку та здійснювала погашення використаних коштів.

Тобто поведінка позивача після оформлення анкети-заяви відповідала умовам банківського обслуговування та об`єктивно свідчила про фактичне прийняття запропонованих банком умов. Зазначені дії узгоджуються з положеннями частини другої статті 642 ЦК України та свідчать про акцепт пропозиції банку.

При цьому суд не може погодитися з доводами позивача про те, що відсутність у неї окремого примірника кредитного договору сама по собі свідчить про неукладення договору.

Цивільне законодавство не ставить факт виникнення договірних правовідносин виключно в залежність від наявності документа, який має назву «кредитний договір».

Істотним є встановлення факту досягнення сторонами згоди щодо умов договору, відповідного волевиявлення та подальшої поведінки сторін щодо його виконання.

Крім того, відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості кредитування рахунка визначені також статтею 1069 ЦК України, відповідно до якої, якщо банк здійснює платежі з рахунка клієнта за відсутності на ньому коштів, банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму.

Таким чином, оцінюючи надані сторонами докази в їх сукупності відповідно до статей 76-81, 89 ЦПК України, суд приходить висновку, що між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк» виникли договірні правовідносини щодо банківського обслуговування та кредитування, а дії позивача з отримання та використання кредитних коштів, а також їх часткового погашення свідчать про фактичне прийняття умов договору та його виконання.

Також, судом встановлено, що після відкриття карткового рахунку та встановлення кредитного ліміту позивач фактично користувалася наданою їй кредитною карткою та кредитними коштами, здійснюючи розрахункові операції, зняття готівкових коштів, оплату товарів і послуг, а також поповнення рахунку та погашення використаних кредитних коштів, що підтверджується наданою відповідачем випискою за рахунком.

Відповідно до статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати та зараховувати на рахунок клієнта грошові кошти, виконувати його розпорядження щодо перерахування та видачі відповідних сум і проведення інших операцій за рахунком.

Згідно зі статтею 1068 ЦК України банк зобов`язаний виконувати розпорядження клієнта про перерахування та видачу коштів з рахунка, а відповідно до статті 1069 ЦК України у разі здійснення банком платежів з рахунка за відсутності на ньому коштів банк вважається таким, що надав клієнту кредит на відповідну суму.

При цьому стаття 1054 ЦК України передбачає обов`язок позичальника повернути кредит та сплатити проценти на умовах, установлених договором.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути отримані грошові кошти у строк та в порядку, встановлених договором.

У даному випадку тривале та неодноразове користування позивачем кредитною карткою, здійснення нею операцій із використанням кредитного ліміту та подальше погашення використаних коштів є поведінкою, яка об`єктивно свідчить про фактичне користування банківською послугою та прийняття умов кредитування.

Сам факт здійснення таких операцій не може бути відокремлений від правовідносин, у межах яких банк надав позивачу можливість користуватися кредитними коштами.

При цьому суд враховує, що відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Таким чином, сукупність встановлених обставин, а саме, отримання кредитної картки, відкриття рахунку, встановлення кредитного ліміту, проведення позивачем операцій із використанням кредитних коштів та їх часткове погашення, свідчить про фактичне користування позивачем кредитними коштами та виконання нею договору протягом певного періоду.

Посилання позивача на те, що вона не укладала кредитного договору, суперечить її фактичній поведінці та наявним у справі документам, які у своїй сукупності підтверджують існування між сторонами відповідних договірних правовідносин.

Щодо доводів позивача про те, що документи, зокрема анкета-заява, були підписані за допомогою цифрового власноручного підпису на електронному сенсорному пристрої, суд зазначає, що відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних.

Частиною третьою цієї статті передбачено можливість використання при вчиненні правочинів електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства або за письмовою згодою сторін.

Отже, закон прямо визнає можливість укладення правочинів із використанням електронного підпису та не пов`язує дійсність правочину виключно з наявністю власноручного підпису на паперовому документі.

Крім того, відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію», електронний правочин, укладений шляхом використання інформаційно-телекомунікаційних систем, не може бути визнаний недійсним лише через те, що він вчинений в електронній формі.

Відповідно до статті 12 цього Закону електронний підпис може використовуватися для ідентифікації особи та підтвердження її волевиявлення під час укладення електронного правочину.

Також на момент виникнення спірних правовідносин порядок використання цифрового власноручного підпису в банківській системі регулювався Положенням про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України, затвердженим постановою Правління НБУ від 13.12.2019 № 151. Цифровий власноручний підпис являв собою власноручний підпис фізичної особи, створений на екрані електронного сенсорного пристрою та пов`язаний з відповідним електронним документом.

Таким чином, саме по собі підписання анкети-заяви за допомогою цифрового власноручного підпису на планшеті не свідчить про відсутність волевиявлення позивача та не може бути самостійною підставою для висновку про неукладення договору. Вирішальним є встановлення факту ідентифікації особи, її волевиявлення, змісту документа та подальшої поведінки сторони.

Тому, відсутність у матеріалах справи окремого паперового примірника договору з власноручним підписом позивача сама по собі не спростовує факту укладення договору, якщо його укладення та виконання підтверджуються сукупністю інших належних і допустимих доказів.

Судом витребовувалися оригінали документів, що стосуються виникнення кредитних правовідносин.

Відповідач повідомив, що оригінали документів знаходяться в архіві банку в місті Дніпро та на момент розгляду справи можливість їх надання відсутня.

Сам факт ненадання оригіналу договору не є автоматичною підставою для висновку про його неукладення.

Разом з тим обов`язок доказування факту укладення договору покладається на сторону, яка посилається на існування відповідного правочину.

Щодо доводів позивача про порушення відповідачем вимог частини четвертої статті 178 ЦПК України у зв`язку з ненаданням їй копій усіх додатків до відзиву суд зазначає, що саме по собі таке процесуальне порушення не свідчить про необґрунтованість доводів відповідача та не є безумовною підставою для залишення відзиву без розгляду чи визнання його таким, що не поданий.

Судом під час розгляду справи забезпечено сторонам можливість ознайомлюватися з матеріалами справи, подавати свої пояснення, заперечення та докази, а тому позивач не була позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права та спростувати доводи відповідача.

З огляду на це підстав для застосування до відповідача заходів процесуального примусу або неврахування поданого ним відзиву суд не вбачає.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У даній справі суд оцінює не окремі докази ізольовано, а їх сукупність та взаємний зв`язок, зокрема анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, документи щодо відкриття карткового рахунку та встановлення кредитного ліміту, виписки за рахунком, відомості про проведені операції, фактичне користування позивачем кредитною карткою та кредитними коштами, їх часткове погашення, а також пояснення сторін щодо способу підписання документів.

Зазначені докази у своїй сукупності узгоджуються між собою та підтверджують виникнення між сторонами договірних правовідносин.

При цьому позивачем не надано належних та достатніх доказів, які б спростовували факт отримання нею кредитної картки, користування нею, здійснення операцій за рахунком та погашення кредитних коштів, а також доводили відсутність її волевиявлення на виникнення відповідних правовідносин.

Саме по собі заперечення позивачем факту укладення договору, відсутність у неї примірника договору або незгода із способом його підписання не спростовують сукупності інших доказів, наявних у матеріалах справи.

Суд також враховує фактичну поведінку позивача після оформлення банківських документів, оскільки тривале користування кредитною карткою, проведення операцій із використанням кредитних коштів та їх погашення є обставинами, які підлягають оцінці при встановленні наявності волевиявлення та факту виникнення між сторонами відповідних правовідносин.

При цьому суд бере до уваги правові висновки Європейського суду з прав людини щодо обов`язку суду належним чином мотивувати судове рішення. Так, у пункті 30 рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року зазначено, що рішення судів повинні достатньою мірою містити мотиви, на яких вони ґрунтуються, щоб засвідчити, що сторони були заслухані судом.

Водночас відповідно до пункту 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов`язок судді наводити підстави для свого рішення не означає необхідності відповідати на кожен аргумент сторони. Обсяг такого обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Аналогічний підхід викладений Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, відповідно до якого пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак не може тлумачитися як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторони. Міра, до якої суд має виконати цей обов`язок, залежить від характеру рішення.

Таким чином, судом надано оцінку основним доводам та доказам сторін, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а наведені сторонами інші міркування не спростовують встановлених судом обставин та не дають підстав для іншого висновку.

Із урахуванням того, що суд за результатами розгляду справи дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, питання застосування наслідків спливу позовної давності не має правового значення для вирішення спору по суті.

У зв`язку з цим підстави для застосування позовної давності відсутні.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, підстав для покладення судових витрат на відповідача не встановлено.

Відтак сплачений позивачем судовий збір та інші понесені ним судові витрати відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265 ЦПК України, статтями 203, 207, 626, 628, 629, 638, 639, 642, 1054, 1066, 1069 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання до Київського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Вовк С.В