Рішення № 139330728, 31.08.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2026 р. Справа № 918/778/26

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трактайм"

до фізичної особи-підприємця Шабаровського Володимира Володимировича

про стягнення заборгованості в сумі 70 656 грн 39 коп.,

у судове засідання учасники справи не з`явилися.

Відповідно до частини 3 статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Трактайм" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Шабаровського Володимира Володимировича (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 70 656 грн 39 коп., з яких: 66 597 грн 18 коп. - основний борг, 667 грн 80 коп. - 3% річні та 3 391 грн 41 коп. - інфляційні втрати.

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу. В позовній заяві позивачем зазначено, що попередній розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу становить 20 000 грн 00 коп.

До позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю "Трактайм" долучено платіжну інструкцію від 28 квітня 2026 року № 426 про оплату судового збору за подання даної позовної заяви до Господарського суду Рівненської області в розмірі 3 328 грн 00 коп.

Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору-заявки від 20.01.2026 року № ЮВ000050736, укладеного між фізичною особою-підприємцем Шабаровським Володимиром Володимировичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трактайм", а саме зобов`язань щодо здійснення в повному обсязі оплати за надані послуги в сумі 66 597 грн 18 коп. в строки, встановлені умовами договору, внаслідок чого позивачем заявлено до стягнення заборгованість у спірній сумі. Крім того у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання позивачем з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 667 грн 80 коп. та інфляційних втрат в розмірі 3 391 грн 41 коп.

Ухвалою суду від 29 червня 2026 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Трактайм" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін у змішаній (паперовій та електронній) формі, судове засідання для розгляду справи призначено на 24 серпня 2026 року на 11:30 год.

Позивач у судове засідання 24 серпня 2026 року не з`явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 29.06.2026 року, до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "Трактайм" (а.с. 41). В той час 24 серпня 2026 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява від 24.08.2026 року, в якій просить провести розгляд справи, призначений на 24.08.2026 року на 11:30 год., за відсутності позивача та позов задовольнити.

Крім того відповідач у судове засідання 24 серпня 2026 року також не з`явився, про дату, час і місце даного засідання повідомлявся належним чином.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів ГПК України, ухвала суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 29 червня 2026 року, відправлена відповідачу на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_1 , повернулася до суду із відміткою на конверті про невручення: "одержувач відсутній за вказаною адресою".

За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що місцезнаходженням фізичної особи-підприємця Шабаровського Володимира Володимировича є: АДРЕСА_1 .

Згідно із п. п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За вказаних обставин, у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Згідно з ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, а неявка останнього не перешкоджає розгляду цієї справи та вирішенню спору по суті, то за висновками суду справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 вказаної статті).

У судовому засіданні 24 серпня 2026 року судом було ухвалено рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

20 січня 2026 року між фізичною особою-підприємцем Шабаровським Володимиром Володимировичем (далі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трактайм" (далі - Перевізник) укладено договір-заявку № ЮВ000050736 (далі - Договір).

Відповідно до Договору позивач зобов`язувався здійснити перевезення вантажу, а саме паперу в рулонах, за маршрутом Остроленка (пол. Ostroleka) - м. Українка (Київська область, Україна), а відповідач сплатити грошові кошти в розмірі 1 300 EUR all in по курсу НБУ на дату розвантаження.

Для перевезення вантажу до місця завантаження вантажу був направлений належний позивачу транспортний засіб: тягач RENAUT, реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіп SCHMITZ, pеєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував водій Сліщук Сергій ( НОМЕР_3 ).

Умови Договору були виконані, послуги надані, однак оплата замовником здійснена не була.

23.01.2026 року фірмою продавцем товару - ТзОВ "TSP" було проведено завантаження товару, відповідно до Договору у транспортний засіб, що підтверджується п. 4 міжнародної товарно-транспортної накладної - CMR № 087819 та вказаний номер рахунку відвантаженого товару DEX/P/26/01/0007/.

Відповідно до рахунку-фактури, який виданий ТзОВ "TSP" водієві транспортного засобу позивача, вага товару складала 20 966 кг. Даний товар 24.01.2026 року було взято під митний контроль, про що свідчить печатка в міжнародній товарно-транспортній накладній, а 27.01.2026 року товар був розмитнений. 29.01.2026 року відповідно до Договору товар був доставлений та розвантажений на ТОВ "Трипільський пакувальний комбінат". Отримувач прийняв товар в пункті призначення, що підтверджується записом Смоловик Тетяни Станіславівни, комірником ТОВ "Трипільський пакувальний комбінат", 29.01.2026 року.

Також було складено акт № 24 від 29.01.2026 року про те, що частина вантажу, вагою 3,1442 т. була пошкоджена. Водій транспортного засобу, який здійснював перевезення відмовився підписувати складений акт, оскільки даний товар було пошкоджено не з вини перевізника, так як товар перебував у пакуванні.

Позивач виконав свої зобов`язання щодо перевезення вантажу належним чином. Вантаж було доставлено за вказаним маршрутом. Зазначене пошкодження частини вантажу, а саме намокання, сталося не з вини перевізника (позивача). Як зазначено в позовній заяві, причиною пошкодження стало неналежне кріплення та пакування вантажу самим продавцем. У водія не було можливості під час завантаження товару пересвідчитись у його цілісності, оскільки товар був запакований.

Факт надання послуг перевезення в повному обсязі підтверджується товарно-транспортною накладною CMR № 087819 (з відміткою про отримання вантажу). Дії перевізника повністю відповідали умовам Договору, завантаження товару здійснювалось фірмою продавцем товару - ТзОВ "TSР", під час перевезення товару товар не був пошкоджений та доставка відбувалась належним чином. Автомобіль рухався без ДТП, тентовий кузов та запірно-пломбувальні пристрої не були порушені, що підтверджує належне виконання позивачем обов`язку із забезпечення цілісності транспортного засобу.

Позивач надіслав відповідачу Акт наданих послуг № 26 від 29 січня 2026 року на суму 66 597 грн 18 коп.

Відповідно до п. 13 Договору відповідач зобов`язаний був оплатити послуги протягом 10 банківських днів з моменту отримання документів. Оригінали документів отримані відповідачем 02.02.2026 року, що підтверджується експрес-накладною № 20451357309626.

Як зазначає позивач, граничний строк оплати сплив 13.02.2026 року. Проте, відповідач в односторонньому порядку безпідставно відмовився від повної оплати фрахту (або утримав кошти за пошкоджений товар), порушивши норми ст. 525 ЦК України щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання.

За твердженням позивача, заборгованість відповідача перед позивачем на момент звернення з позовом до суду становить 66 597 грн 18 коп.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом у даній справі.

Спір виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язання по оплаті наданих послуг, у зв`язку з чим позивач вказує на існування у фізичної особи-підприємця Шабаровського Володимира Володимировича заборгованості в розмірі 66 597 грн 18 коп. та за несвоєчасне виконання відповідачем свого грошового зобов`язання позивачем нараховано 3% річних в розмірі 667 грн 80 коп. за період з 13.02.2026 року по 15.06.2026 року та інфляційні втрати в розмірі 3 391 грн 41 коп. за період лютий-травень 2026 року.

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються надання послуг з організації перевезення вантажів. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права порушеними через невиконання відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості наданих послуг.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи характер спору та правовідносини, що склалися між сторонами, суд вважає за необхідне застосувати норми, що регулюють діяльність з перевезення вантажів та транспортно-експедиторську діяльність.

Згідно з нормами статті 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до положень статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Як визначено нормами статті 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Частиною 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" визначено, що клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В договорі-заявці від 20 січня 2026 року № ЮВ000050736 сторонами встановлено строк оплати за надані послуги, а саме в п. 13 Договору зазначено 10 банківських днів з моменту отримання оригіналів документів. Оригінали документів отримані відповідачем 02.02.2026 року, що підтверджується експрес-накладною № 20451357309626.

Відтак, з врахуванням умов договору-заявки від 20 січня 2026 року № ЮВ000050736, відповідач зобов`язаний оплатити надані позивачем згідно Акту наданих послуг № 26 від 29 січня 2026 року на суму 66 597 грн 18 коп. послуги до 16.02.2026 року включно, тобто з 03.02.2026 року по 16.02.2026 року. Відтак, з 17 лютого 2026 року відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання за Договором.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням п. 13 Договору та положень ч. 1 ст. 530 ЦК України, суд приходить до висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг.

Незважаючи на умови Договору, відповідач не здійснив відповідних розрахунків за надані послуги у встановлені договором строки.

Судом встановлено, що у відповідача станом на день розгляду справи існує прострочення по оплаті наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Трактайм" послуг на загальну суму 66 597 грн 18 коп.

Доказів сплати заборгованості матеріали справи не містять та відповідач суду не надав.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 66 597 грн 18 коп. основного боргу такими, що підлягають задоволенню.

Крім того позивачем заявлено вимогу про стягнення з фізичної особи-підприємця Шабаровського Володимира Володимировича трьох відсотків річних у розмірі 667 грн 80 коп. за період з 13.02.2026 року по 15.06.2026 року та інфляційних втрат в розмірі 3 391 грн 41 коп. за період лютий-травень 2026 року.

Судом встановлено, що відповідач свого грошового зобов`язання у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з розрахунку позивача, останнім нарахування відсотків річних на суму 66 597 грн 18 коп. здійснено з 13.02.2026 року. В той час як було встановлено судом вище, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання по оплаті наданих позивачем послуг за договором-заявкою від 20 січня 2026 року № ЮВ000050736 до 16.02.2026 року включно. Відтак, з 17 лютого 2026 року відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання за Договором. Таким чином, нарахування відсотків річних за договором-заявкою від 20 січня 2026 року № ЮВ000050736 необхідно здійснювати з 17.02.2026 року.

В свою чергу, суд, здійснивши власний розрахунок відсотків річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій (https://ips.ligazakon.net/calculator/ff) встановив, що розмір обґрунтованих відсотків річних становить 651 грн 38 коп., при заявленому 667 грн 80 коп.

Відтак, стягненню з відповідача підлягають відсотки річні, які за розрахунком суду складають 651 грн 38 коп.

За таких обставин, вимога позивача до відповідача про стягнення відсотків річних в сумі 667 грн 80 коп. підлягає частковому задоволенню в розмірі 651 грн 38 коп. В частині стягнення відсотків річних в сумі 16 грн 42 коп. необхідно відмовити.

Крім того перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що при здійсненні даного розрахунку позивачем допущені ті ж самі помилки, що і при здійсненні розрахунку відсотків річних, в зв`язку з чим судом здійснено власний розрахунок даних компенсаційних виплат за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій (https://ips.ligazakon.net/calculator/ff).

Судом встановлено, що обґрунтований розмір інфляційних втрат становить 2 698 грн 46 коп., при заявленому 3 391 грн 41 коп.

За таких обставин, вимога позивача до відповідача про стягнення інфляційних втрат в сумі 3 391 грн 41 коп. підлягає частковому задоволенню в розмірі 2 698 грн 46 коп. В частині стягнення інфляційних втрат в сумі 692 грн 95 коп. необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За результатами з`ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, а також перевіривши суми заявлених до стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Трактайм" до фізичної особи-підприємця Шабаровського Володимира Володимировича є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають частковому задоволенню в частині стягнення основного боргу в сумі 66 597 грн 18 коп., інфляційних втрат в сумі 2 698 грн 46 коп. та 3% річних в сумі 651 грн 38 коп. В частині стягнення інфляційних втрат в сумі 692 грн 95 коп. та 3% річних в сумі 16 грн 42 коп. відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу. Зокрема в позовній заяві позивачем зазначено, що попередній розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу становить 20 000 грн 00 коп.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу з 1 січня складає 3 328 грн 00 коп.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що позивачем заявлено одну вимогу майнового характеру, за яку судовий збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3 328 грн 00 коп., відповідно останній зобов`язаний був сплатити при поданні позову до суду судовий збір в розмірі 3 328 грн 00 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду Товариством з обмеженою відповідальністю "Трактайм" було сплачено 3 328 грн 00 коп. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією від 28 квітня 2026 року № 426.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 3 294 грн 59 коп.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження понесених витрат в сумі 20 000 грн 00 коп. представник позивача надав суду договір про надання правової (правничої) допомоги - послуг захисника/представника від 20 травня 2026 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трактайм" та адвокатом Лавренчуком Олександром Володимировичем; Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 17.06.2026 року № 0000234 на суму 20 000 грн 00 коп.; прибутковий касовий ордер від 20 травня 2026 року № 19 на суму 20 000 грн 00 коп. та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 20 травня 2026 року № 19 на суму 20 000 грн 00 коп.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З урахуванням наведеного, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, окрім документального обґрунтування та доведеності, мають відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 922/1964/21 зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами другою та третьою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зауважує у справі № 922/1964/21, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18.

Суд, враховуючи принцип співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, дійшов висновку про те, що справедливими, розумними та співмірними є витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн 00 коп.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дану позицію підтримує Верховний Суд відповідно до постанови Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у справі № 922/445/19 від 03.10.2019 року.

Відповідно до частини п`ятої статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не заявив.

Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

З урахуванням наведеного, оскільки позовні вимоги у даній справі задоволені частково, суд вважає правомірним покладення на відповідача витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу при розгляді спору в суді на суму 6 929 грн 72 коп.

Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 126, 129, 178, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Шабаровського Володимира Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трактайм" (43024, Волинська обл., Луцький р-н, м. Луцьк, пр. Соборності, буд. 1 А, кв. 29, код ЄДРПОУ 44807502) 66 597 (шістдесят шість тисяч п`ятсот дев`яносто сім) грн 18 коп. - основного боргу, 2 698 (дві тисячі шістсот дев`яносто вісім) грн 46 коп. - інфляційних втрат, 651 (шістсот п`ятдесят одну) грн 38 коп. - 3% річних, 6 929 (шість тисяч дев`ятсот двадцять дев`ять) грн 72 коп. - витрат на професійну правничу допомогу та 3 294 (три тисячі двісті дев`яносто чотири) грн 59 коп. - витрат по оплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Трактайм" про стягнення з фізичної особи-підприємця Шабаровського Володимира Володимировича інфляційних втрат в сумі 692 грн 95 коп. та 3% річних в сумі 16 грн 42 коп. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 31 серпня 2026 року.

Суддя Політика Н.А.