Рішення № 139330494, 21.08.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року Справа № 915/508/26

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,

представника позивача: Макотченко Л.М. (у судових дебатах 10.08.2026 в режимі ВКЗ),

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГОЦЕНТР ПЛЮС,

до відповідача: Комунального підприємства Первомайської міської ради Первомайське управління водопровідно-каналізаційного господарства,

про: стягнення 10539312,60 грн,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГОЦЕНТР ПЛЮС звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства Первомайської міської ради Первомайське управління водопровідно-каналізаційного господарства грошові кошти у сумі 10539312,60 грн, з яких: 9929817,14 грн основний борг за спожиту у липні грудні 2025 року електроенергію по договору №33 від 01.07.2025 про поставку електричної енергії споживачу; 108261,03 грн 3% річних; 369208,78 грн - інфляційні втрати; 132025,65 грн пеня.

В обґрунтування вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати вартості поставленої по договору електроенергії.

Ухвалою суду від 11.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 18.06.2026.

Відповідач у відзиві від 20.05.2026 позовні вимоги в частині стягнення сум основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат визнав у повному обсязі та заперечував проти задоволення вимог позивача в частині стягнення пені, посилаючись на постанову НКРЕКП №332 від 25.02.2022, з урахуванням змін внесених постановами НКРЕКП №333 від 27.02.2022 та №413 від 26.04.2022, приписами якої встановлено, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», а також на власне тяжке фінансове становище.

Позивач у відповіді від 25.05.2026 на відзив відповідача стверджує, що відповідно до приписів ст.549 ЦК України штраф та пеня не є тотожними поняттями. Постановою НКРЕКП №332 від 25.02.2022, з урахуванням змін внесених постановами НКРЕКП №333 від 27.02.2022 та №413 від 26.04.2022, встановлено зупинення нарахування лише штрафу. При цьому, нарахування пені такою постановою не зупинялось. Позивачем не заявлялось до стягнення з відповідача штрафу, а заявлено до стягнення лише пеню.

18.06.2026 судом відкладено підготовче засідання на 06.07.2026.

Ухвалою суду від 06.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.08.2026.

Відповідач явку повноважного представника у судові засідання не забезпечив, про дату та час судового засідання щоразу повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

За вказаних обставин, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні 10.08.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

У судовому засіданні 21.08.2026 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов встановив наступне.

01.07.2025 між позивачем, як Постачальником, та відповідачем, як споживачем, було укладено договір №33 про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір), за умовами якого Постачальник продає «Код за ДК 021:2015-09310000-5 - Електрична енергія (Електрична енергія) (далі товар або електрична енергія) Споживачу для забезпечення потреб елетроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п.2.1 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору, Постачальник зобов`язується поставити Споживачу електричну енергію в строк з дати, зазначеної в заяві приєднання до 31.12.2025 (включно).

Згідно п.5.5 Договору, розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

У період з липня по грудень 2025 року позивач продав, а відповідач спожив 2739301 кВт/год електроенергії на загальну суму 9929817,14 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками з обох сторін актами прийому-передачі.

Відповідно до п.5.7 Договору, оплата Актів за спожиту електроенергію здійснюється Споживачем протягом 20 (двадцяти) календарних днів після підписання Сторонами Акту, на умовах комерційної пропозиції, яка є Додатком №2 до цього Договору. При цьому Споживач залишає за собою право здійснити оплату протягом 30 календарних днів від дати підписання Акту за спожиту електроенергію.

Позивач вказує, що відповідач у встановлені Договором строки не здійснив оплату спожитої електроенергії, у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч.1 ст.14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно п.3 ч.3 ст.58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач зобов`язаний дотримуватися правил технічної експлуатації, правил безпеки під час експлуатації власних електроустановок, нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов укладених договорів.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що у період з липня по грудень 2025 року позивач продав, а відповідач спожив 2739301 кВт/год електроенергії на загальну суму 9929817,14 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками з обох сторін актами прийому-передачі.

Позивач стверджує, що всупереч умовам Договору відповідач не здійснив оплату за спожиту у липні - грудні 2025 року електроенергію; сума заборгованості за цей період складає 9929817,14 грн.

Відповідач не надав суду доказів, які свідчать про сплату заборгованості за спожиту у спірний період по Договору електроенергію. Натомість у відзиві відповідач визнав наявність боргу перед позивачем у сумі 9929817,14 грн.

Таким чином, з урахуванням вищенаведених норм та обставин справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем правових підстав для покладення на відповідача обов`язку зі сплати спожитої електричної енергії, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за спожиту у липні - грудні 2025 року по Договору електроенергію в сумі 9929817,14 грн слід задовольнити у повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд вказує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі приписів ч.2 ст.625 ЦК України за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань щодо оплати спожитої у спірний період електроенергії позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 108261,03 грн 3% річних за загальний період з 31.08.2025 по 30.04.2026 та 369208,78 грн інфляційних втрат за період з вересня 2025 року по березень 2026 року включно.

Відповідач у відзиві позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат також визнав в повному обсязі.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що розрахунки є арифметично вірними, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення пені, суд вказує наступне.

Згідно ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п.5.8 Договору, у разі порушення Споживачем строків оплати за цим Договором, Постачальник має право вимагати сплату пені. Пеня нараховується за кожен день прострочення оплати. Споживач сплачує за вимогою Постачальника пеню у розмірі, що визначається цим Договором та зазначається в комерційній пропозиції, яка є додатком №2 до цього Договору.

Згідно розділу «Розмір пені» Додатку №2 до Договору (Комерційна пропозиція), за внесення платежів, передбачених умовами Договору, з порушенням термінів, визначених цією комерційною пропозицією, Постачальник має право вимагати сплату пені, у розмірі 0,01% від суми заборгованості за кожен день прострочення, що діяла у період за який сплачується пеня.

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.230 ГК України (який діяв на час укладання між сторонами Договору №33 від 01.07.2025), штрафними санкціями за цим Кодексом визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Тобто, пеня, передбачена сторонами у Договорі за порушення строків оплати, є різновидом штрафних санкцій.

За несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань щодо оплати спожитої у спірний період електроенергії позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 132025,65 грн пені за загальний період з 31.08.2025 по 30.04.2026.

При цьому судом прийнято до уваги, що НКРЕКП 25.02.2022 прийнято постанову №332, відповідно до преамбули якої відповідно до законів України «Про ринок електричної енергії», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», ураховуючи Протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду з метою забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України від 25 лютого 2022 року, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постановила:

- на період дії особливого періоду Оператору системи передачі (який виконує функцію Адміністратора розрахунків) не застосовувати до виробників електричної енергії, які надають послуги на балансуючому ринку електричної енергії, заходи, передбачені пунктом 1.7.5 глави 1.7 розділу І Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року №307. Виробники електричної енергії, які надають послуги на балансуючому ринку електричної енергії, набувають статусу «Дефолтний» при тривалості статусу «Переддефолтний» більше семи робочих днів (пункт 1);

-оператору системи передачі (у ролі Адміністратора розрахунків) та Оператору ринку забезпечити щоденне спостереження за ринком електричної енергії з метою виявлення ознак маніпулювання (у тому числі у частині виникнення значних обсягів негативних небалансів), про результати такого спостереження щоденно інформувати Міністерство енергетики України та Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Постановою НКРЕКП №333 від 27.02.2022 Постанову №332 доповнено пунктами 3-5, зокрема пунктом 5 рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».

У подальшому до постанови НКРЕКП №332 вносились зміни та доповнення, зокрема, постановою №413 від 26.04.2022 пункти 1-12 змінено пунктом 1, зміст якого змінено та доповнено підпунктом 16, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надано настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.

Суд вказує, що правовий статус НКРЕКП, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначає Закон України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».

Відповідно до ст.1 вказаного Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України. Особливості спеціального статусу Регулятора обумовлюються його завданнями і повноваженнями та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливостях організації та порядку діяльності Регулятора, в особливому порядку призначення членів Регулятора та припинення ними повноважень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Регулятора та гарантії незалежності в прийнятті ним рішень у межах повноважень, визначених законом, встановленні умов оплати праці членів та працівників Регулятора.

Згідно з ч.1 ст.3 цього Закону Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.6 Закону України «Про ринок електричної енергії» до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належать, зокрема, затвердження правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, порядку розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів, який включає в тому числі положення щодо особливостей розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів з третіми державами, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Відповідно до п.4 ч.4 ст.6 Закону України «Про ринок електричної енергії» Регулятор має право приймати рішення, що є обов`язковими до виконання учасниками ринку.

Пунктом 3 ч.2 ст.14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» визначено, що Регулятор на своїх засіданнях приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції. Згідно частини 2 цієї статті рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.

Відповідно до п.1 ч.1 вказаного Закону для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції.

Отже, НКРЕКП (Регулятор) здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, Регулятор на своїх засіданнях приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції та є обов`язкові до виконання.

Судом приймається до уваги, що постанова №332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) прийнята НКРЕКП (Регулятором) в межах своїх повноважень, а тому її положення, у тому числі, підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії, є обов`язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.66 Закону «Про ринок електричної енергії» купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.

Істотні умови двосторонніх договорів визначені у ч.3 ст.66 вказаного Закону, якими є, зокрема, умови про права, обов`язки та відповідальність сторін (пункт 8 частини третьої статті 66 Закону).

Згідно ч.3 ст.6 Закону «Про ринок електричної енергії» до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належить, зокрема, затвердження типових та примірник договорів, визначених цим Законом, а відповідно до частини четвертої цієї ж статті рішення Регулятора є обов`язковими до виконання учасниками ринку (крім споживачів, що не є учасниками оптового енергетичного ринку).

Таким чином, наведений аналіз нормативних актів дозволяє дійти висновку, що Регулятор наділений повноваженням нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, зокрема, через затвердження типових і примірних договорів.

Типові і примірні договори входять до системи джерел господарського договірного права як особливі нормативно-правові акти. Затвердження таких договорів уповноваженими державними органами є формою державною регулювання договірних відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ч.4 ст.179 ГК України типові договори затверджуються Кабінетом Міністрів України або у випадках, передбачених законом, іншим органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Одним з принципів функціонування ринку електричної енергії є відповідальність учасників ринку за недотримання правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньо добового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов договорів, що укладаються на цьому ринку (п.16 ч.2 ст.3 Закону «Про ринок електричної енергії»).

Унормування відповідальності за невиконання договорів на ринку електроенергії відбувається, зокрема, шляхом визначення відповідних положень щодо відповідальності у типових договорах, які затверджуються Регулятором, і мають силу нормативно-правового акта.

Частина 4 ст.179 Господарського кодексу України, яка діяла на дату укладення спірного Договору та виникнення спірних правовідносин, закріплювала межі вільного розсуду сторін господарського договору при визначенні його умов, а саме обов`язковість відповідності умов господарського договору певного виду типовим договорам, затвердженим Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади. Укладаючи договір на основі типового договору, затвердженого відповідним державним органом в межах його компетенції, сторони повинні враховувати імперативні правила, що містяться в типовому договорі. Разом з тим сторони мають право конкретизувати його умови та доповнити їх, якщо такі доповнення не суперечать його змісту.

Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який продовжено і до сьогоднішнього дня.

Статтею 1 Закону України від 12.05.2015 «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ч.2 ст.9 цього Закону Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Статтею 17 вказаного Закону встановлено, що органи державної влади України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадські об`єднання, а також громадяни зобов`язані сприяти діяльності військового командування та військових адміністрацій у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану на відповідній території.

Відповідно до положень ч.1 ст.20 наведеного Закону правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

Суд ураховує, що Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в преамбулі Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 зазначила мету та підстави її прийняття.

Зокрема, Регулятор заначив, що такою метою є забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України від 25 лютого 2022 року, ураховуючи Протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду та діє відповідно до законів України «Про ринок електричної енергії», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».

Згідно п.5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 №333) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».

Згідно з пп.16 п.1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.

Отже, з урахування дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та постанов НКРЕКП, пункт 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 №333) - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії.

Підпункт 16 п.1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».

Отже, суд доходить висновку про те, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб`єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов`язань на ринку електричної енергії.

При цьому суд наголошує на тому, що такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов`язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.

Суд звергає увагу, що норми постанови №332 від 25.02.2022 (у редакціях від 27.02.2022 та від 26.04.2022) прийняті Регулятором в межах своїх повноважень.

Таким чином, хоча постанова НКРЕКП №332 від 25.02.2022 має нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України, втім її норми є обов`язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності на ринку електроенергії, зокрема, які уклали між собою двосторонні договори відповідно до статті 66 Закону України «Про ринок електричної енергії», що також обумовлено положеннями статті 179 Господарського кодексу України, яка встановлює нормативне обмеження вільного розсуду сторін господарського договору при визначенні його умов у разі укладання типового договору.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що:

- підпункт 16 пункту 1 постанови НКРЕКП №332 має обов`язковий характер як норма щодо правового регулювання договірних відносин учасників ринку електроенергії щодо відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов`язань на ринку електричної енергії;

- зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії є обов`язковим з урахуванням імперативного характеру підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП №332.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2024 у справі №911/1359/22.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що умови цього договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (далі - ПРРЕЕ).

Враховуючи викладене, суд відмовляє позивачу у задоволені позовних вимог про стягнення 132025,65 грн пені нарахованої за період з 31.08.2025 по 30.04.2026.

Ураховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Судом встановлено, що за подання позовної заяви про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 10539312,60 грн за платіжною інструкцією №6775 від 04.05.2026 позивачем сплачено 126471,75 грн судового збору.

Судом задоволено позовні вимоги лише в частині стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат, тобто у загальному розмірі 10407286,95 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягало б стягненню 124887,44 грн судового збору із розрахунку 10407286,95 грн х 126471,75 грн / 10539312,60 грн.

Однак, за приписами ч.1 ст.130 ГПК України та ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір», у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідному рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідачем у відзиві, до закриття судом підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, визнано вимоги позивача в частині стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат, то суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 62443,72 грн судового збору (124887,44 грн / 2), сплаченого при поданні позову, а решта судового збору у сумі 62443,72 грн підлягатимуть поверненню позивачу з державного бюджету за його заявою.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 130, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Первомайської міської ради Первомайське управління водопровідно-каналізаційного господарства (55210, Миколаївська обл., Первомайський р-н, м.Первомайськ, вул.Київська, буд.129-А, ідент.код 45094848) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГОЦЕНТР ПЛЮС (49000, Дніпропетровська обл., м.Дніпро, вул.Костомарівська, буд.4, ідент.код 43809493) 9929817,14 грн основного боргу, 108261,03 грн 3% річних, 369208,78 грн інфляційних втрат та 62443,72 грн судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 31.08.2026.

Суддя М.В. Мавродієва