Рішення № 139325688, 14.08.2026, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 186/751/26

Провадження № 2/191/2042/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Гречко Ю.В.

за участю секретаря Глушко О.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

До Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернувся позивач з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в загальному розмірі 21984,77 грн.

Позовні вимоги ТОВ «Новий Колектор» обґрунтовує тим, що між 15 грудня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №5179392, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит в розмірі 7200,00 грн., строком на 360 днів з періодичністю платежів кожні 30 днів. Стандартна процентна ставка становить 1,00 % за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредитування, вказаного в п.1.3 Договору. Денна процентна ставка за кредитним договором при застосуванні стандартної процентної ставки дорівнює 1 %. Договір підписано електронним підписом позичальника.

Відповідачу було надано кредит, що підтверджується офіційним листом про перерахунок коштів ТОВ «Пейтек», інформація в якому належить до таємниці надавача платіжних послуг відповідно до Закону України «Про платіжні послуги». Відповідач в свою чергу належним чином умови кредитного договору не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість станом на 27 січня 2026 року в загальному розмірі 21984,77 грн., яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6178,09 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 12206,68 грн., штрафу в розмірі 3600,00 грн.

27 січня 2026 року між ТОВ «Новий Колектор» і ТОВ «Лінеура Україна» було укладено договір факторингу №С7-270126-1, згідно з яким ТОВ «Новий Колектор» набуло право вимоги до боржника на всі суми, відступлені йому ТОВ «Укр Кредит Фінанс». На виконання умов договору укладено перелік №2, згідно з яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №5179392 від 15 грудня 2024 року на залишок основної суми кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, та інших, передбачених договором платежів, боржником за яким є ОСОБА_1 .

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

Представник відповідача Шокуров Ю.Л. подав до суду відзив на позов, де зазначив, що дійсно між сторонами був укладений кредитний договір. Однак на підтвердження надання кредитних коштів позивачем надано лист ТОВ «Пейтек», який не є первинним бухгалтерським документом в розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Тобто вказаний документ не доводить факту перерахування коштів відповідачу. Крім того, позивачем не доведено факт відступлення права вимоги за кредитним договором, а саме Реєстру права вимоги. Належним доказом факту набуття прав вимоги за кредитним договором є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у позовній заяві просив розглянути справу без його участі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, підтримав викладені у відзиві на позовну заяву заперечення і просив у задоволенні позову відмовити.

Під час судового розгляду справи по тсуті судом були оглянуті письмові докази по справі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

15 грудня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №5179392, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит в розмірі 7200,00 грн., строком на 360 днів з періодичністю платежів кожні 30 днів. Стандартна процентна ставка становить 1,00 % за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредитування, вказаного в п.1.3 Договору. Денна процентна ставка за кредитним договором при застосуванні стандартної процентної ставки дорівнює 1 %. Договір підписано електронним підписом позичальника. Вказаний факт підтверджується копією кредитного договору.

Статтею 3 Закону України «Про електронну еомерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч.1 ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» кредитний договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створено згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Електронний правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторін та його змістом. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волі сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину, воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Статтею 639 ЦК України встановлено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, в тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Кредитодавець, виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши клієнту кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору та перерахував грошові кошти відповідачу, що підтверджується офіційним листом про перерахунок коштів ТОВ «Пейтек», інформація в якому належить до таємниці надавача платіжних послуг відповідно до Закону України «Про платіжні послуги».

Відповідач в свою чергу належним чином умови кредитного договору не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість станом на 27 січня 2026 року в загальному розмірі 21984,77 грн., яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6178,09 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 12206,68 грн., штрафу в розмірі 3600,00 грн.

27 січня 2026 року між ТОВ «Новий Колектор» і ТОВ «Лінеура Україна» було укладено договір факторингу №С7-270126-1, згідно з яким ТОВ «Новий Колектор» набуло право вимоги до боржника на всі суми, відступлені йому ТОВ «Укр Кредит Фінанс». На виконання умов договору укладено перелік №2, згідно з яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №5179392 від 15 грудня 2024 року на залишок основної суми кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, та інших, передбачених договором платежів, боржником за яким є ОСОБА_1 . Зазначений факт підтверджується копією договору факторингу.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Встановлено, що кредитний договір між сторонами укладено у формі електронного документу та підписано відповідачем електронним підписом.

Встановлено, що сторонами визначені істотні умови договору (в тому числі сума та строк кредиту, розмір відсотків, загальні витрати за кредитом, строк дії договору).

Відповідно до ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України позичальник зобов`язується повертати кредит та сплачувати проценти за користування ним у розмірах та на умовах, встановлених договором. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до статтей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин першої, другої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Сторони договору узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення договору на таких умовах.

Встановлено, що відповідач не виконала зобов`язання за договором, вчасно отримані в кредит кошти не повернула, відсотки за користування такими коштами не сплатила, заборгованість погашена не була.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Така заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Позивач набув право вимоги за Кредитним договором №5179392 від 15 грудня 2026 року внаслідок укладення Договору факторингу №С7-270126-1 від 27 січня 2026 року.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно частини другої татті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Стаття 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивачем підтверджений факт укладення відповідачем кредитного договору та порушення ним взятих на себе зобов`язань.

Посилання представника відповідача на те, що лист ТОВ «Пейтек», який не є первинним бухгалтерським документом в розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» і не доводить факту перерахування коштів відповідачу суд вважає необгрунтованими.

Так, згідно правової позиції Верховного Суду від 5 січня 2025 року у справі №753/16762/15-ц факт отримання кредитних коштів може бути підтверджено не лише однією заявою про видачу коштів, а й сукупністю інших документів.

Згідно листа ТОВ «Пейтек» між ТОВ «Пейтек» і ТОВ «Лінеура Україна» 03 січня 2024 року було укладено договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку №03012024-1 від 03 січня 2024 року. На підставі зазначеного договору 15 грудня 2024 року на платіжну картку клієнта успішно було перераховано грошову суму 7200,00 грн. на виконання фінансових зобов`язань відповідно до укладеного договору №5179392 від 15 грудня 2024 року.

Як зазначає Верховний Суд у постанові від 07 червня 2022 року у справі №910/15998/20 під стандартом доказування слід розуміти ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доказування знятим, а фактичну обставину доведеною. Тобто мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

У постанові Верховного Суду від 25 вересня 2023 року у справі №902/1068/20 зазначено, що у цивільних (господарських) справах стандартом доказування є «перевага доказів», стандарт також відомий як «баланс ймовірностей», де основним принципом є змагальність сторін, а суд виступає лише арбітром. Цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Отже, факт укладення кредитного договору відповідачем визнаний, перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача відбулося в день укладення кредитного договору, кредитний договір з приводу не надання кредитних коштів відповідач не оспорювала, скарг з приводу неотримання кредиту не подавала, у зв`язку з чим суд вважає доведеним факт отримання відповідачем коштів за кредитним договором №5179392 від 15 грудня 2024 року.

Посилання представника відповідача на недоведеність відступлення прав вимоги за договором факторингу у зв`язку з відсутністю Реєстру прав вимоги про набуття права грошової вимоги ОСОБА_1 суд вважає необгрунтованими.

Згідно п.п.2.4 п.2 Договору факторингу №С7-270126-1 від 27 січня 2026 року сторони домовилися, що право вимоги за кредитним договором вважається відступленим клієнтом факторові з моменту надходження грошових коштів в розмірі, визначеному в п.3.2 Договору, на рахунок клієнта та після підписання сторонами відповідного Акту приймання-передачі Переліку (Додаток 1). Сторони погодили, що Акт приймання-передачі підписується сторонами після надходження грошових коштів в розмірі, визначеному в п.3.2 Договору, на рахунок клієнта.

До матеріалів справи позивачем було надано копія Договору факторингу №С7-270126-1 від 27 січня 2026 року, а також копія Акту приймання-передачі переліку №1 до Договору факторингу №С7-270126-1 від 27 січня 2026 року.

Згідно Додатку №2 до Договору факторингу ТОВ «Лінеура Україна» передало ТОВ «Новий Колектор» право грошової вимоги до ОСОБА_1 на підставі кредитного договору №5179392 від 15 грудня 2024 року.

Отже, між позивачем і ТОВ «Лінеура Україна» був укладений договір факторингу на підставі якого вимога до ОСОБА_1 за кредитним договором було передана.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача заборгованості за відсотками в розмірі 12206,68 грн. суд дійшов такого висновку.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

За правилами ч.2 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

За змістом положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. При цьому, частина 4 статті 18 Закону не містить застереження щодо незастосування зазначених положень пункту 5 частини 3 цієї статті до умови договорів про надання споживчого кредиту.

Частинами 5 та 7 статті 18 Закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку про те, що нарахований позивачем розмір відсотків є несправедливим, а первісний кредитор, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Суд вважає, що нарахування такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого є відповідач як споживач, тим самим порушує його права споживача, тому вимога позивача про стягнення цієї суми заборгованості за відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання.

З огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2021 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

При цьому, суд вважає релевантним посилання на вказане рішення Конституційного суду при вирішенні питання про розмір відсотків за порушення відповідачем грошового зобов`язання.

Враховуючи наведене, при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, суд, встановивши співрозмірність нарахованих відсотків невиконаному зобов`язанню відповідача та врахуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважає, що належить зменшити розмір відсотків до розміру 6178,09 грн., який на переконання суду, буде справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним у розрізі конкретних правовідносин.

Позовні вимоги в частині стягнення штрафу в розмірі 3600,00 грн. не підлягають задоволенню.

Так, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Отже, на період дії воєнного стану штрафні санкції в розмірі 3600,00 грн. стягненню з відповідача не підлягають.

Таким чином, суд вважає наявність фактів, якими позивач обгрунтовує свої позовні вимоги, встановленою частково.

Понесені позивачем витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача у пропорційному розмірі до задоволених позовниї вимог відповідно до ст.141 ЦПК України, який становить 1496,36 грн., а також стягнути витрати на відправлення документів в розмірі 266,58 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.512, 514, 526, 533, 625, 1054 ЦК України, ст.ст.4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор», код ЄДРПОУ: 43170298, заборгованість за кредитним договором №5179392 від 15 грудня 2024 року в розмірі 12356 (дванадцять тисяч триста п`ятдесят шість) грн. 18 коп., яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6178 (шість тисяч сто сімдесят вісім) грн. 09 коп.; заборгованості за відсотками в розмірі 6178 (шість тисяч сто сімдесят вісім) грн. 09 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор», код ЄДРПОУ: 43170298, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1496 (одна тисяча чотириста дев`яносто шість) грн. 36 коп. та витрати на відправлення документів в розмірі 266 (двісті шістдесят шість) грн. 58 коп.

На рішення протягом 30 (тридцяти) днів з дня його складення у повному обсязі до Дніпровського апеляційного суду може бути подано апеляційну скаргу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю. В. Гречко