Ухвала суду № 139323134, 28.08.2026, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/17251/13-ц

Провадження 6/521/1207/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Поліщук І.О.,

за участю секретаря судового засідання Коржеван В.А.,

представника заявника Попової О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одеси заяву адвоката Попової Олени Анатоліївни, який діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересовані особи Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Стягувач - Акціонерне товариство «Сенс Банк», Стягувач - ОСОБА_2 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,-

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 адвокат Попова Олена Анатоліївна звернулася до Хаджибейський районний суд м. Одеси з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України громадянина України, в якій просить скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України у відношенні громадянки України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) вжите ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 23.06.2014 року по справі №521/17251/13-ц. Подана заява обґрунтована тим, що ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23.06.2014 року її було тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України у зв`язку з невиконанням зобов`язань за трьома виконавчими документами.

Зазначила, що виконавчий лист №6-777/13 визнано таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з неї заборгованості, а відповідне виконавче провадження закінчено. Виконавчий напис приватного нотаріуса №268 від 12.02.2014 року також визнано таким, що не підлягає виконанню, при цьому заборгованість перед АТ «СЕНС БАНК», як правонаступником АТ «Альфа-Банк», погашена. Щодо виконавчого листа №521/17251/13-ц про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 борг за договором позики - 18000 доларів США та 1440 грн суму сплаченого судового збору заявниця зазначає, що постановою державного виконавця від 27.12.2019 року виконавчий документ повернуто стягувачу, а станом на час звернення до суду відкриті виконавчі провадження з його примусового виконання відсутні.

З огляду на тривалий час, що минув з моменту встановлення обмеження, відсутність відкритих виконавчих проваджень та припинення підстав для виконання частини виконавчих документів, заявниця вважає подальше обмеження її у праві виїзду за межі України необґрунтованим, у зв`язку з чим просить його скасувати.

У судовому засіданні представник заявника підтримала подану заяву, просив її задовольнити.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вислухавши пояснення представника заявника, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданої заяви з огляду на наступне.

Судом встановлено, що Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05.03.2014 року по справі №521/17251/13-ц позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу - задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 18 000 (вісімнадцять тисяч) доларів США, що (за курсом НБУ станом на 17.10.2013 року 7,99 гривень за 1 долар США) у гривневому еквіваленті складає 143 820 (сто сорок три тисячі вісімсот двадцять) гривень - суму боргу за договором позики. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 1 440 (одна тисяча чотириста сорок) гривень - суму сплаченого судового збору

На виконання вказаного заочного рішення було видано виконавчий лист №521/17251/13-ц, виданий 12.05.2014 року Малиновським районним судом м. Одеси.

21.04.2014 року постановою державного виконавця було відкрито виконавче провадження №43407333 з примусового виконання виконавчого листа №521/17251/13-ц виданий 12.05.2014 року Малиновським районним судом м. Одеси/

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23.06.2014 року задоволено подання державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції та тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання нею зобов`язань за виконавчими документами, які перебували на примусовому виконанні.

Як вбачається зі змісту зазначеної ухвали, на примусовому виконанні стосовно ОСОБА_1 перебували три виконавчі документи, невиконання яких стало підставою для звернення державного виконавця до суду із відповідним поданням.

Так, 20.03.2013 року Новозаводським районним судом м. Чернігова було постановлено ухвалу про видачу виконавчого листа на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» винесеного у складі: судді Кулієвої Н.Ю. (одноособово) від 06.11.2012 року по цивільній справі №889-9/204/12 Третейського суду про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором, а саме: за кредитом - 266191,60 грн, по відсотках - 4424,89 грн, пені - 5257,29 грн, та судових витрат, а саме витрат по сплаті третейського збору в сумі 400,00 грн., а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» пені за договором поруки в сумі 175,13 грн.

Так, на виконання ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20.03.2013 року було видано виконавчий лист №6-777/13 від 20.03.2013 року виданий 29.04.2013 року Новозаводським районним судом м. Чернігова.

Постановою Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 01.10.2013 року було відкрито виконавче провадження №40064353 з примусового виконання виконавчого листа №6-777/13, виданого 29.04.2013 року Новозаводським районним судом м. Чернігова.

Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 18.10.2016 року за №751/777/13-ц визнано виконавчий лист №6-777/13 від 20.03.2013 року, виданий Новозаводським районним судом м. Чернігова про солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором №SME0013323 у сумі: за кредитом 266 191,60 грн., по відсотках 4 424,89 грн., за пенею 5 257,29 грн., судові витрати по сплаті третейського збору в сумі 400,00 грн., про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» пеню за договором поруки в розмірі 175, 13 грн. таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

12 лютого 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою Іриною Вікторівною було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №268 (далі - виконавчий напис), згідно з яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - жилий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_1 .. Зазначене нерухоме майно було передане ОСОБА_1 в іпотеку Закритому акціонерному товариству «Альфа-Банк» у якості забезпечення виконання зобов`язань за Договором про надання траншу №SME0013103 від 21 травня 2008 року, що укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ «Альфа-Банк».

Постановою Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 10.04.2014 року було відкрито виконавче провадження №4291 7054 з примусового виконання виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі за №268, виданого 12.02.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою Іриною Вікторівною.

Заочним рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 14.10.2025 року по справі №521/9907/25 позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальська Ірина Вікторівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задоволено. Визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди Ірини Вікторівни від 12 лютого 2014 року, зареєстрований в реєстрі за № 268 - таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, судом встановлено, що на час розгляду даної заяви обставини, пов`язані з примусовим виконанням зазначених двох виконавчих документів, які існували на момент постановлення ухвали від 23.06.2014 року, припинили своє існування.

Разом із тим тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України було застосовано також у зв`язку з примусовим виконанням виконавчого листа №521/17251/13-ц, виданого 12.05.2014 року Малиновським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 18 000 (вісімнадцять тисяч) доларів США, що (за курсом НБУ станом на 17.10.2013 року 7,99 гривень за 1 долар США) у гривневому еквіваленті складає 143 820 (сто сорок три тисячі вісімсот двадцять) гривень - суму боргу за договором позики. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 1 440 (одна тисяча чотириста сорок) гривень - суму сплаченого судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що зазначений виконавчий документ перебував на примусовому виконанні у межах виконавчого провадження №43407333.

Постановою державного виконавця від 27.12.2019 року у виконавчому провадженні №43407333 виконавчий документ №521/17251/13-ц повернуто стягувачу ОСОБА_2 на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Підставою для його повернення стала відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, та безрезультатність здійснених виконавцем заходів щодо розшуку такого майна.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що після повернення виконавчого документа стягувачу ОСОБА_1 виконала рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05.03.2014 року.

Право громадян України на пересування, в тому числі і залишення території України, закріплено у статті 33 Конституції України, за якою кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. У той же час Конституція України передбачає можливість обмеження наданих громадянинові прав у випадках, що не заборонені законом.

Пунктом 5 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов`язань.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга статті 18 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини наголошує, що виконання рішення суду, яке ухвалене будь-яким національним судом, повинно розглядатись як складова «судового розгляду».

У справі «Soering vs UK» від 07 липня 1989 року Європейський суд з прав людини визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Також, будь-яке тлумачення гарантованих прав та свобод, повинно відповідати загальним положенням Конвенції, метою якої є забезпечення і сталий розвиток цінностей демократичного суспільства. Тобто, на державі лежить безпосередній обов`язок дотримуватися прав та свобод особи і забезпечувати своєчасне та в повному обсязі виконання судових рішень, що набрали законної сили.

Виконання будь-якого рішення суду є складовою права на справедливий суд та обов`язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції.

Судові гарантії законності виконавчого провадження та захисту прав його учасників полягають у тому, що до юрисдикції суду віднесено вирішення низки питань, які мають значення для виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів, зокрема, таким є питання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

У разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, державний виконавець має право звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (пункт 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частиною першою статті 441 ЦПК України передбачено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини третьої статті 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника (частина п`ята статті 441 ЦПК України).

При цьому слід зауважити, що стаття 441 ЦПК України не визначає умов (підстав), за наявності яких суд скасовує тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у разі зміни нею своєї поведінки по відношенню до виконання покладеного на неї рішенням суду обов`язку, зокрема, внесення платежів на погашення заборгованості, добросовісне виконання обов`язків боржника, які визначені Законом України «Про виконавче провадження», а також прийняття необхідних заходів для виконання рішення суду.

Звертаючись із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, представник заявника посилався на відсутність підстав для застосування обмеження, яке триває більше одинадцяти років, оскільки відсутні докази свідомого ухилення заявника від виконання обов`язків на виконання рішення суду; обмеження заявника у праві виїзду за межі України застосовано судом за поданням державного виконавця у межах виконавчого провадження, яке завершено; відомості про відкриті виконавчі провадження з примусового виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження відсутні; діюча заборона порушує права заявника.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом із тим, належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували зміну обставин щодо ухилення боржника від виконання судового рішення станом на час звернення із заявою надано не було.

У справі «Гочев проти Болгарії» (рішення від 26 листопада 2009 року) ЄСПЛ підсумував принципи, з урахуванням яких має відбуватися оцінка правомірності вжиття заходів щодо обмеження свободи пересування особи у зв`язку з неоплаченими боргами, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, бути пропорційним меті його застосування, тобто знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом.

При цьому у п. 49 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів.

У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11.07.2013 року) Європейський суд з прав людини застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон в зв`язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі Європейський суд з прав людини визнав порушення ст.2 Протоколу №4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано «автоматично», тобто, лише в зв`язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82);

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідуваної мети гарантування повернення боргу, або виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність натепер таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права на свободу пересування.

Разом із тим, у даній справі судом встановлено, що заявник, будучи обізнаним про застосоване до нього тимчасове обмеження, протягом 12 років судове рішення не тільки не виконала, але і не вжила будь-яких заходів на погашення боргу в якійсь частині, що свідчить про свідоме ухилення нею від виконання покладених рішенням суду зобов`язань перед стягувачем, відтак підстави для застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не відпали.

Обмеження у праві виїзду за межі України спонукатиме боржника до виконання боргових зобов`язань за рішенням суду, що в свою чергу захистить права стягувача на отримання належних коштів.

Щодо посилання представника заявника на відсутність відкритих виконавчих проваджень, суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом, примусовим виконанням виконавчого листа №521/17251/13-ц, виданого 12.05.2014 року Малиновським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 18 000 (вісімнадцять тисяч) доларів США, що (за курсом НБУ станом на 17.10.2013 року 7,99 гривень за 1 долар США) у гривневому еквіваленті складає 143 820 (сто сорок три тисячі вісімсот двадцять) гривень - суму боргу за договором позики. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 1 440 (одна тисяча чотириста сорок) гривень - суму сплаченого судового збору.

На виконання вказаного виконавчого документа 21.04.2014 року було відкрито виконавче провадження №43407333.

Постановою державного виконавця від 27.12.2019 у ВП №43407333., відкритому 12.05.2014, виконавчий документ від №521/17251/13-ц був повернутий стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

У постанові від 09.01.2023 у справі №2-3600/09 Верховний Суд дійшов висновку, що повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, а також не позбавляє стягувача права звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Строк пред`явлення виконавчого документу до виконання встановлено три роки, але у перехідних положеннях ЗУ «Про виконавче провадження» вказано про те, що тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні. введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ - визначені ЗУ «Про виконавче провадження» строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану, тому строк на пред`явлення вищевказаного виконавчого документу пропущеним не вважається.

Враховуючи вищенаведене, стягувач має право звернутися повторно до виконавця з виконавчим листом не порушуючи питання про поновлення строку, оскільки строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання не пропущений.

З урахуванням викладеного, наявних в матеріалах справи доказів, суд доходить висновку, що право стягувача на виконання судового рішення не можна вважати втраченим.

Керуючись ст. ст. 258, 260, 261, 441 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву адвоката Попової Олени Анатоліївни, який діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересовані особи Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Стягувач - Акціонерне товариство «Сенс Банк», Стягувач - ОСОБА_2 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя І.О. Поліщук