Рішення № 13932295, 17.02.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 217

РІШЕННЯ

Іменем України

17.02.2011Справа №5002-25/5871-2010 за позовом - Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк», м. Київ, провулок Шевченко, 12 в особі Філії «Кримське центральне відділення ПАТ Промінвестбанк», вул. Севастопольська, 10, м.Сімферополь

до відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про стягнення 353874,18 грн.

Суддя Копилова О.Ю.

Представники:

від позивача Рухлін І.О., дов. №09/4222 від 19.11.2010р.

від відповідача не з'явився

Обставини справи:

Позивач Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк» в особі Філії «Кримське центральне відділення ПАТ Промінвестбанк» звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача - Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 353874,18 грн., у тому числі: сума кредиту 220800,00 грн., індексу інфляції за прострочений кредит в сумі 15551,60 грн., пені за прострочення повернення кредиту в сумі 33591,10 грн., заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом в розмірі 72049,69 грн., пені по несплаченим процентам в розмірі 11881,79 грн., мотивуючі позовні вимоги тим, що відповідач, у порушення взятих на себе зобовязань за кредитним договором № 41 від 02 серпня 2007 року, не здійснив оплати обовязкових платежів.

Заявою від 20 січня 2011 року позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 353874,18 грн. грн., у тому числі: сума кредиту 220800,00 грн., індексу інфляції за прострочений кредит в сумі 15551,60 грн., пені за прострочення повернення кредиту в сумі 33591,10 грн., заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом в розмірі 72049,69 грн., пені по несплаченим процентам в розмірі 11881,79 грн., шляхом звернення стягнення на залогове майно, відповідно договору залога №41-з від 02 серпня 2007 року, а саме: вантажний автомобіль IVEKO модель 440 Е 43(тягач), 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_1, № шасі НОМЕР_2, залогова вартість 218700,00 грн., а також напівпричіп CHEREAU модель CD381J, 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_3, № шасі НОМЕР_4, залогова ціна 235100,00 грн. для продажі з публічних торгів.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 25 січня 2011 року вказана заява прийнята судом до розгляду.

Відповідач заперечує проти позовних вимог з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, та вважає, що позивачем не доведена обставина фактичного отримання відповідачем суми кредиту.

Розгляд справи продовжений за клопотанням сторін в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідачем представлена суду мирова угода від 04 лютого 2011 року, відповідно до умов якої, відповідач зобовязується добровільно погасити заборгованість за кредитним договором 220800,00 грн., пені за прострочення повернення кредиту в сумі 33591,10 грн., заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом в розмірі 72049,69 грн. за умовою скасування позивачем стягнення пені по несплаченим процентам в розмірі 11881,79 грн.

Однак, позивач, заявою від 16 лютого 2011 року (вих. 09/567) відмовив відповідачу в підписанні мирової угоди.

Відповідач у судове засідання не з'явився, 16 лютого 2011 року до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку із занятістю його представника. Також, відповідач повідомив суд про подальше виконання з його боку умов кредитного договору, що підтверджується світлокопією платіжного доручення №24 від 16.02.11 на суму 3000,00 грн.

Позивач проти заявленого клопотання заперечує, та просить суд розглянути справу в строки, що передбачені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач зазначає, що відкладення розгляду справи надасть можливість істотно зменшити розмір позовних вимог, однак, суд вважає за необхідним звернути увагу відповідача на те, що у нього було досить часу для добровільного сплачення заборгованості за кредитним договором, однак впродовж розгляду справи, ніяких дій щодо істотного зменшення розміру заборгованості за відповідачем не спостерігалось.

Розглянувши заявлене клопотання, суд виходить з того, що задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, значно затягне судовий процес, тим самим порушить права іншого учасника судового процесу що суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Також, оскільки матеріали справи в повній мірі сформульовані та у достатній мірі характеризують правовідносини сторін, суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

встановив:

02 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (банк) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (позичальник) укладений кредитний договір №41, відповідно до п. 2.1. якого банк надає позичальнику кредит в сумі 400000,00 грн.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що дата кінцевого повернення кредиту не пізніше 30 липня 2010 року.

Відповідно до п. 3.2. договору, відсотки за користування кредитом сплачуються позичальником виходячи зі встановленої банком відсоткової ставки у розмірі 20 відсотка річних.

Відповідно до пункту 3.5 договору у випадку порушення позичальником встановленого п.2.2 договору строку погашення одержаного кредиту позичальник надалі сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом, виходячи із відсоткової ставки у розмірі 30 відсотків річних,порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п.3.3, 3.4 договору.

Пунктом 3.3. договору визначено, що нарахування банком відсотків починається з дати першої оплати розрахункових документів позичальника з позичкового рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом.

Крім того, пунктом 3.6. договору встановлено, що у випадку, якщо банком застосована до позичальника неустойка у вигляді пені, остання сплачується позичальником протягом 5 банківських днів з дати виникнення обставин, які є підставою для застосування пені, на рахунок, номер якого негайно повідомляється банком позичальнику після його відкриття.

Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на відсутність з боку позивача доказів отримання відповідачем суми кредиту.

Однак, матеріали справи спростовують доводи відповідача, оскільки позивачем представлені банківські виписки щодо руху грошових коштів, відповідно до яких за кредитним договором №41 станом на серпень 2010 року за фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 склалась заборгованість у сумі 220800,00грн., (а.с. 31-43).

Таким чином, в результаті порушення виконання обовязків по кредитному договору №41 від 02 серпня 2007 року за відповідачем склалась заборгованість за кредит - 220800,00грн., індекс інфляції за прострочений кредит у сумі 15551,60 грн., заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом у сумі 72049,69 грн.

Крім того, на підставі п. 5.3. договору, позивачем відповідачу були нараховані штрафні санкції пеня, у наступних розмірах: сума пені за прострочення повернення кредиту у розмірі 33591,10 грн., сума пені за прострочення оплати нарахованих відсотків за користування кредитом у розмірі 11881,79 грн.

Таким чином, відповідно до розрахунку позивача, станом на 30 листопада 2010 року за відповідачем сформувалась заборгованість у сумі 353874,18 грн. грн., у тому числі: сума кредиту 220800,00 грн., індексу інфляції за прострочений кредит в сумі 15551,60 грн., пені за прострочення повернення кредиту в сумі 33591,10 грн., заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом в розмірі 72049,69 грн., пені по несплаченим процентам в розмірі 11881,79 грн.

Також, для забезпечення зобовязань за кредитним договором №41 між сторонами був укладений договір застави транспортного засобу та напівпричепу №41-з від 02 серпня 2007 року, (а.с. 44-46).

Відповідно до умов якого, предметом застави є автотранспортний засіб та рефрижератор, перелік яких викладений у додатку №1, а саме: вантажний автомобіль IVEKO модель 440 Е 43(тягач), 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_1, № шасі НОМЕР_2, залогова вартість 218700,00 грн.; напівпричіп CHEREAU модель CD381J, 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_3, № шасі НОМЕР_4.

Згідно п.1.1 договору застави, за цим договором заставою забезпечується виконання зобовязань Заставодавця за кредитним договором №41 від 02.08.207, що укладений між сторонами по справі.

Відповідно до п. 1.4 договору застави сторони договору оцінюють заставлено майно у 453800,00 грн.

Згідно п.5.1 договору застави Заставодержатель набуває право звернення стягнення на майно та його реалізацію якщо у момент настання стоку виконання Заставодавцем зобовязань за кредитним договором вони не будуть виконані повністю, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлені відповідно до п.2.2 кредитного договору строки суми кредиту; та/або про несплаті частковій несплаті у передбачені кредитним договором строки сум відсотків за користування кредитом, сум комісійної винагороди за управління кредитом (у тому числі відсотків за неправомірне користування кредитом); та/або при несплаті або частковій несплаті в строк неустойки (пені, штрафу), що передбачені кредитним договором.

Відповідно до статуту Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк» (а.с. 24-30) Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк» є правонаступником по всіх правах та зобовязаннях Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку.

Отже, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 353874,18 грн. шляхом звернення стягнення на залогове майно, відповідно договору залога №41-з від 02 серпня 2007 року, а саме: вантажний автомобіль IVEKO модель 440 Е 43(тягач), 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_1, № шасі НОМЕР_2, залогова вартість 218700,00 грн., а також напівпричіп CHEREAU модель CD381J, 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_3, № шасі НОМЕР_4, залогова ціна 235100,00 грн. для продажі з публічних торгів.

Як вже було зазначене вище, відповідачем представлена суду світлокопія платіжного доручення №24 від 16 лютого 2011 року, відповідно до якої фізична особа підприємець ОСОБА_1 сплатив 3000,00 грн. за тіло кредиту, відповідно договору.

Однак, суд вважає надану світлокопію платіжного доручення не належним доказом сплати заборгованості за кредитним договором, оскільки, як свідчать матеріали справи, кредитний договір №41 укладався між сторонами 02 серпня 2007 року, тоді коли в світлокопії платіжного доручення №24 в графі про призначенні платежу, зазначено погашення тіла кредиту, відповідно договору №41 від 02.05.2008.

Відповідно до вимог Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року N 22 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976, пункти 3.7, 3.8 фізичні особи використовують платіжні доручення в разі перерахування коштів зі своїх поточних та вкладних/депозитних рахунків згідно з режимом використання цих рахунків, що встановлений нормативно-правовими актами Національного банку з питань порядку відкриття та використання рахунків, без будь-яких підтвердних документів.

Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у третій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, у суду виникає сумнів щодо причетності платіжного доручення №24 від 16 лютого 2011 року до кредитного договору №41 від 02 серпня 2007 року.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт оплати та не надано належних доказів погашення заборгованості перед позивачем у сумі 353874,18 грн., розрахунок який перевірено судом.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязаннявідповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Таким чином, з урахуванням викладеного, з метою відновлення порушеного права позивача, та приведення спірних правовідносин у відповідність з нормами чинного законодавства України, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги з мотивів їх обґрунтованості.

Згідно ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України оплата держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу підлягає покладанню на відповідача у повному обсязі.

В судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 21 лютого 2011 року.,

Керуючись статтями 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, -

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. На задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк» в особі Філії «Кримське центральне відділення ПАТ Промінвестбанк» (вул. Севастопольська, 10, м. Сімферополь, 95011, ЄДРПОУ 09324431, МФО 324430) за кредитним договором №41 від 02.08.2007 стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, Інд.код НОМЕР_5, п/рНОМЕР_6 в філії «КЦВ ПАТ Промінвестбанк», МФО 324430) на користь Філії «Кримське центральне відділення ПАТ Промінвестбанк» шляхом звернення стягнення на предмет застави, що належить Фізичній особі підприємцю Матрьоніну Андрію Ігоровичу, відповідно договору залога №41-з від 02 серпня 2007 року, а саме: вантажний автомобіль IVEKO модель 440 Е 43(тягач), 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_1, № шасі НОМЕР_2, залогова вартість 218700,00 грн., а також напівпричіп CHEREAU модель CD381J, 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_3, № шасі НОМЕР_4, залогова ціна 235100,00 грн. для продажі з публічних торгів.

3. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, Інд.код НОМЕР_5, п/рНОМЕР_6 в філії «КЦВ ПАТ Промінвестбанк», МФО 324430) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк» в особі Філії «Кримське центральне відділення ПАТ Промінвестбанк» (вул. Севастопольська, 10, м. Сімферополь, 95011, ЄДРПОУ 09324431, МФО 324430) 3 538,74 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримКопилова О.Ю.

Повний текст рішення складений 21 лютого 2011 року