Рішення № 13932281, 17.02.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

17.02.2011

Справа №5002-2/1459.1-2010

за позовом ДАТ “Чорноморнафтогаз” (м.Сімферополь, пр.Кірова/провулок Совнаркомовський, 52/1)

до Державне підприємство Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим (м.Сімферополь, вул. Батуріна, 13)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ТОВ “Радіо-Сервіс” (м.Севастополь, вул.Героїв Бресту, 3 кв.51)

про стягнення 90 288,00 грн.

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Від позивача - Тітовський О.В. – ю/к, довіреність у справі.

Від відповідача – не з’явився.

Суть спору:

ДАТ “Чорноморнафтогаз” звернулось до господарського суду АР Крим із позовною заявою до Державного підприємства радіотелевізійний передавальний центр АР Крим, якою просить суд стягнути з відповідача збитки в сумі 90 288,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, всупереч умовам договору № 2305 від 01 липня 2004 року, не здійснив у повному обсязі повернення позивачу прийнятого на зберігання обладнання, у зв’язку з чим позивачу були спричинені збитки на суму 90 288,00 грн.

Рішенням ГС АР Крим від 29.7.2010 року у справі №2-22/1459-2010 позов задоволено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.08.2010 року №2-22/1459-2010 апеляційну скаргу Державне підприємство Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим задоволено. Рішення ГС АР Крим від 29.7.2010 року у справі №2-22/1459-2010 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2010 року №2-22/1459-2010 касаційну скаргу ДАТ “Чорноморнафтогаз” задоволено частково. Рішення ГС АР Крим від 29.7.2010 року у справі №2-22/1459-2010 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.08.2010 року №2-22/1459-2010 скасовано. Справу передано до господарського суду АР Крим на новий розгляд.

Представник відповідача 20.01.2011р у судовому засіданні надав суду відзив на позов, у якому зазначено, що ДП РТПЦ АРК у господарський суд АР Крим були надані модеми АЦТ-17-8/2 в кількості 2 шт., які передані за договором № 2305 від 21.07.2004р., але суд виходив с того, що на них відсутні заводські номери, вказані в акті приймання-передачі обладнання від 01 липня 2004 року, тому ці модеми не можуть замінити модеми, що були передані на відповідальне зберігання. З врахуванням постанови Вищого господарського суду від 16.11.2010 року ДП РТПЦ АРК вважає, що необхідно витребувати технічну документацію на модеми АЦТ-17-8/2, щоб дослідити питання тотожності модемів АЦТ-17-8/2, які є у ДП РТПЦ АРК. Відповідач у своєму відзиві зазначив, що позивач не надав доказів, які підтвержують що модеми АЦТ-17-8/2 відсутні і не можуть бути повернені позивачу. Крім того, ДП РТПЦ АРК неоднаразово повідомляло Державне Акціонерне Товариство „Чорноморнафтогаз", що вони можуть прийняти модеми АЦТ-17-8/2 в кількості 2 шт., передані за договором № 2305 від 21.07.2004р., але Державне Акціонерне Товариство „Чорноморнафтогаз'" відмовилося від прийняття модемів. Відповідач зазначає, що модеми АЦТ-17-8/2 вже не використовуються в виробничої діяльності підприємства та технічно застаріли, тому фактично вони не потрібні Державному Акціонерному Товариству „Чорноморнафтогаз", та на сьогоднішній момент, вони не мають ніякої вартості.

8 лютого 2011 року до суду від позивача надійшли пояснення, відповідно до якого просить суд задовольнити позов та стягнути з відповідача збитки в сумі 90 288,00грн, а також зазначає, що сам зберігач повинен довести, що він повернув поклажодавцеві річ або те, що ті модеми які відмовляється прийняти позивач є модемами переданими на зберігання, тоді як відповідач намагається перекласти обов’язок доказування на позивача.

Судове засідання 08.02.2011р відбулося за участю представника позивача Тітовського О.В. та представника відповідача Полетаєвої А.І.

8 лютого 2011 року у судовому засіданні оголошувалась перерва на 17.02.2011р., після перерви судове засідання було продовжене, представник відповідача у судове засідання не з’явився, проте 17 лютого 2011 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, але вказане клопотання не підлягає задоволенню на підставі наступного:

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Стаття 77 ГПК України встановлює, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Зокрема такою обставиною є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу. З даної статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

В результаті розгляду справи суд дійшов до висновку про те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін та наявних у справі документів достатньо для розгляду спору по суті, неявка представників відповідача цьому не перешкоджає.

Більш того, вказані у клопотанні обставини, не являються поважною причиною для відкладення справи слуханням, оскільки стороною в господарському процесі є юридична особа Державне підприємство Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим, суд не запрошує для участі в судовому засіданні конкретних осіб і при зайнятості певних осіб, до суду можуть з'явитися інші уповноважені представники.

Явка представника відповідача не була визнана обов’язковою.

Отже, за такими обставинами, суд дійшов висновку, що підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд встановив:

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які пред’явили позов або в інтересах яких пред’явлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Ст.49 ГК України передбачає, що підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

01 липня 2004 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) був укладений договір № 2305, відповідно до п. 1.1. якого предметом даного договору є надання виконавцем у користування замовнику аналогового дуплексного радіорелейного стволу між апаратною виконавця, розташованою на вул. Студентська, 14 в м. Сімферополь, та апаратною виконавця, розташованою на вул. Орджонікідзе, 144 в м. Керч. Вказаний ствол використовується замовником для ведення виробничої та комерційної діяльності.

Відповідно до п.2.8 договору виконавець за дорученням замовника встановлює обладнання надане замовником, необхідне для організації цифрових каналів по аналоговому РРЛ стволу у кожному кінцевому пункті та пункті виділення. При цьому право власності на обладнання, встановлене замовником не переходить виконавцю.

Крім того, пунктом 2.10. договору встановлено, що встановлене замовником обладнання приймається виконавцем на відповідальне зберігання за окремими актами.

Виходячи з умов договору, судом встановлено, що між сторонами склалися правовідносини, які витікають зі зберігання модемів, тоді як за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч.1 ст.936 ЦК України).

Відповідно до п.5.5 договору №2305 сторони домовилися, що у випадку розкрадення або відчуження яким - набудь іншим чином обладнання замовника виконавець компенсує вартість обладнання замовнику.

Так, за актами приймання – передачі обладнання від 01 липня 2004 року, замовник передав на зберігання виконавцю обладнання – модеми АЦТ-17-8/2 з заводськими номерами № 438, 439, 313, 396, 312, 316, загальною вартістю 270864,00 грн.

Позивач зазначив, що 4 модеми з номерами 439, 313, 396, 312 були повернені відповідачем позивачу, а 2 модеми вартістю 90288,00 грн. за номером 438 та номером 316 позивачу повернені не були.

27 жовтня 2009 року позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути 2 модеми за №№438, 316, вартістю 90288,00 грн.

22 грудня 2009 року комісією позивача був складений акт, яким було встановлено, що модеми за номером 438 та номером 316 на підприємстві - Державний радіотелевізійний передавальний центр АР Крим - відсутні.

ДАТ “Чорноморнафтогаз” звернулось до господарського суду АР Крим із позовною заявою до Державного підприємства радіотелевізійний передавальний центр АР Крим, якою просить суд стягнути з відповідача збитки в сумі 90 288,00 грн.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, та про те, що вони підлягають задоволенню, з огляду на наступне:

Як вже зазначалося, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 2 ст. 20 ГК України одним із способів захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання є відшкодування збитків.

Обов'язок відшкодування збитків є загальною формою цивільно-правової відповідності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язання.

Стаття 22 ЦК України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.1, ч.2 ст.1166 ЦК України).

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управомоченною стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управомочена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. (ст. 224 ГК України).

Відповідальність є наслідком правопорушення, склад якого утворюють суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна сторона, об'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник, об'єктом правопорушення є зобов'язальні правовідносини, в які вступили кредитор і боржник. Суб'єктивну сторону цивільного правопорушення утворює провина. Об'єктивну сторону правопорушення створюють: - наявність збитків, протиправність поведінки боржника, що виразилася в невиконанні або неналежному виконанні узятого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками.

Отже, за загальними принципами відповідальності за надання шкоди, підставою для її відшкодування є наявність певних умов в їх сукупності, а саме протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, пряма шкода спричинена цією поведінкою, вина особи та причинно - наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

При цьому, як у випадках порушення зобов'язання за договором, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Згідно статті 942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей (ч.1,2 ст.949 ЦК України).

Відповідно до статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Індивідуально визначеними є такі речі, які відрізняються під інших індивідуальними ознаками: а) єдині у своєму роді; б) відрізняються від інших кількома ознаками; в) вирізненні із загальної маси речей цього роду. Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов'язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді (наприклад, картиною), до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом відокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.

Правове значення передбаченого в цій статті поділу речей проявляється в тому, що речі, визначені індивідуальними ознаками, є юридично незамінними, тому їх загибель (знищення) звільняє зобов'язану особу від передання їх управненій особі. Навпаки, загибель (знищення) речей, визначених родовими ознаками, за загальним правилом не звільняє боржника від обов'язку виконати своє зобов'язання, оскільки він не позбавлений можливості набути інші речі такої ж кількості та якості.

Суд виходить з того, модеми АЦТ 17-8/2, які передавалась на відповідальне зберігання відповідачу слід вважати речами, які визначені індивідуальними ознаками – унікальними заводськими номерами, оскільки модеми передавались не партією продукції, а як індивідуально-визначені речі, які згідно статті 184 ЦК України заміні не підлягають.

Відповідачем були надані у судове засідання модеми АЦТ 17-8/2, які він пропонує повернути позивачу, однак в результаті їх огляду у присутності представників сторін встановлено, що відповідні заводські номери, вказані в акті приймання – передачі обладнання від 01 липня 2004 року на них відсутні.

Одночасно, як вбачається з рішення Господарського суду від 05.10.2009 у справі №2-26/3347-2009 на позивача покладений обов’язок повернути в натурі ТОВ “Радіо-Сервіс” модеми АЦТ 17-8/2 саме з заводськими номерами 438 та 316.

За таких умов господарський суд виходить з того, що модеми моделі АЦТ 17-8/2, які запропоновані позивачу не можуть замінити модеми, що були передані на відповідальне зберігання.

Позовні вимоги про стягнення збитків заявлені позивачем виходячи з вартості модемів, яка зазначена в актах приймання – передачі обладнання від 01 липня 2004 року. Додатково позивачем наданий суду акт консультації Севастопольської торгово-промислової палати №С-113 від 13 жовтня 2009 року, згідно якого вартість модемів АЦТ 17-8/2 у кількості 2 шт. на території України складає 362 000 російський рублів, що за офіційним курсом НБУ на момент надання консультації складало 97 400 грн.

Відповідно до статті 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Вартість речі, як граничний розмір відшкодування, визначається з документів, що підтверджують передання речі на зберігання, при цьому, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення згідно статті 623 ЦК України.

Відповідно до статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Як вже зазначалося, 22 грудня 2009 року комісією позивача був складений акт, яким було встановлено, що модеми за номером 438 та номером 316 на підприємстві - Державний радіотелевізійний передавальний центр АР Крим - відсутні.

Відповідач надав лист ЗАТ “Укомлайн” вих.№1264/к від 12.07.2010 р., в якому зазначено, що вартість модемів АЦТ 17-8/2, що були в експлуатації, складає 3 390,81 грн. без НДС.

Однак суд вважає, що цій лист не може бути доказом ринкової ціни модему, адже ЗАТ “Укомлайн” не здійснює господарську діяльність з продажу телекомунікаційного обладнання, а надає телекомунікаційні послуг, крім того з листа не вбачається строку експлуатації відповідних модемів.

Відповідно до ст. 32-34 ГПК| України на відповідачі лежить обов'язок доведення виконання зобов'язань, або необґрунтованості позовних вимог тоді як він такі до суду не надав. Відповідачем не доведено, що не з його вини в результаті протиправних дій у порушення вимог діючого законодавства завдано збитків позивачу. Відповідач при розгляді даної справи не представив до суду доказів належного виконання своїх зобов'язань перед позивачем відповідно до вимог діючого законодавства, або доказів відсутності своєї провини в неналежному виконанні зобов'язань та в заподіянні позивачу збитків.

Доводи, викладені відповідачем у своєму відзиві неспроможні.

Відносно зазначень Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 16.11.2010р №2-22/1459-2010: суд прийняв усі міри для встановлення можливих індивідуальних ознак спірних об’єктів модемів, зобов’язував сторін надати додаткові документи. Як було вказано вище, суд дійшов до висновку, що вказавши в актах приймання заводські номера модемів, сторони таким чином ідентифікували модеми та це не суперечить нормам діючого законодавства. Підписавши акти приймання - передачі, у яких таким чином індивідуалізовані модеми, відповідач прийняв на себе зобов’язання і повернути модеми за такими заводськими номерами. При незгоді з такою індивідуалізацією модемів, відповідач не був позбавлений можливості вимагати проведення більш детальнішого описання модемів, у тому числі по їх технічному опису, по технічному стану та інш. Згода на змішування модемів позивачем не надавалася.

Що стосується вартості втрачених модемів: суд дійшов висновку, що позивачем правомірно визначена їх вартість, а саме по актам приймання – передачі від 01.7.2004р, що не суперечить ст..951 Цивільного кодексу України. Укладаючи договір, підписуючи акти сторони не узгоджували інший розмір вартості, у тому числі по цині нових модемів, або по фактичній вартості з урахуванням року випуску , строків експлуатації, з урахуванням амортизації та інш. У п.5.5 договору №2305 сторони домовилися, що у випадку розкрадення або відчуження яким - набудь іншим чином обладнання замовника виконавець компенсує вартість обладнання замовнику, а їх вартість зафіксована в актах приймання – передачі від 01.7.2004р.

Відносно проведення експертизи: суд дійшов висновку про недоцільність призначення експертизи, тому як в ході судового розгляду встановлено, що індивідуальною ознакою модемів сторони при оформленні двосторонніх актів приймання – передачі визначили зазначення заводських номерів модемів. Відповідач зазначає, що в нього є модеми АЦТ-17/8/2, але не надав доказів того, що ці модеми мають заводські номера 438,316, тобто номера спірних модемів. Цьому визначати вартість наявних у відповідача модемів без можливості зіставлення з вартістю модемів з заводськими номерами 438,316 нема необхідності та доцільності.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ДАТ “Чорноморнафтогаз” до Державного підприємства Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим про стягнення збитків в сумі 90 288,00 грн, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України держмито та витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відноситься на відповідача.

У судовому засіданні були оголошені тільки вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення підготовлено та підписано 18.02.2011р.

Керуючись ст.ст. 49,77,82,84,85, ГПК України

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства радіотелевізійний передавальний центр АР Крим (м.Сімферополь, вул. Батуріна, 13, рахунок № 26004257621001 в КРУ КБ “Приватбанк” м.Сімферополь, МФО 384436, ЄДРПОУ 01190126) на користь ДАТ “Чорноморнафтогаз” (м.Сімферополь, пр. Кірова/провулок Совнаркомовський, 52/1, рахунок № 26000000131709 АКБ “ЧБРР”, МФО 384577, ЄДРПОУ 00153117) 90 288,00 грн збитків, 902,88 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Толпиго В.І.