Ухвала суду № 139320472, 28.08.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

____________________________

УХВАЛА

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

"28" серпня 2026 р. Справа № 916/3511/26

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Малярчук І.А.,

дослідивши матеріали заяви ТОВ «Корпорація Бугські Кар`єри» від 26.08.2026 за вх.№2-1679/26 про забезпечення позову по справі №916/3511/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Бугські Кар`єри» (56530, Миколаївська обл., Вознесенський р-н., селище Олександрівка, вул. Першотравнева, буд. 22, код ЄДРПОУ 39549435) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Картіс Білдінг» (65026, м. Одеса, Ланжеронівський узвіз, буд. 1, код ЄДРПОУ 43006241) про стягнення 8 175 377,87 грн,

ВСТАНОВИВ:

26.08.2026 за вх.№ 3597/26 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Бугські Кар`єри» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Картіс Білдінг» про стягнення 8 175 377,87 грн за договором поставки №17/05-Б від 17.05.2021, з яких основана сума заборгованості складає 2 437 917,01грн, пеня складає 3 807 672,62грн, інфляційні втрати складають 1 601 711,48грн та три відсотки річних складають 328 076,76грн.

26.08.2026 за вх.№2-1679/26 ТОВ «Корпорація Бугські Кар`єри» звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою про забезпечення позову, в якій заявник просить суд забезпечити позов шляхом накладання арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Картіс Білдінг» (код ЄДРПОУ 43006241), як у національній валюті України (гривні), так і в іноземній валюті, що знаходяться на будь-яких відкритих рахунках ТОВ «Картіс Білдінг» у банківських та інших фінансово-кредитних установах, у тому числі на рахунках, відкритих після постановлення ухвали про забезпечення позову, у межах суми позовних вимог 8 175 377,87 грн та накладення арешту на нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Картіс Білдінг» (код ЄДРПОУ 43006241), у межах суми 8 175 377,87 грн, виключно в частині, що відповідає різниці між ціною позову та фактично арештованими грошовими коштами відповідача, у разі недостатності таких коштів для забезпечення всієї суми позовних вимог.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначає, що 17.05.2021 між ТОВ «Корпорація Бугські Кар`єри» та ТОВ «Картіс Білдінг» було укладено договір поставки № 17/05-Б, відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставляти відповідачу бетон, а відповідач приймати поставлений товар та оплачувати його вартість. Так, позивач стверджує, що він на виконання умов договору № 17/05-Б від 17.05.2021 поставив відповідачу товар на загальну суму 2 660 102,00 грн, що підтверджується відповідними видатковими та товарно-транспортними накладними. Між тим, відповідач здійснив лише часткову оплату у розмірі 222 184,99 грн, у зв`язку з чим залишок основної заборгованості становить 2 437 917,01 грн, на яку позивачем також нараховано пеню у розмірі 3 807 672,62 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 601 711,48 грн та три відсотки річних у розмірі 328 076,76 грн. Необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач обґрунтовує наявністю реального ризику істотного ускладнення або неможливості виконання майбутнього рішення суду. Зокрема, позивач посилається на відомості з Автоматизованої системи виконавчого провадження, відповідно до яких стосовно ТОВ «Картіс Білдінг» протягом тривалого періоду відкривалася значна кількість виконавчих проваджень за вимогами інших кредиторів. Такі провадження відкривалися, зокрема, у 2023, 2024 та 2025 роках, а стягувачами у них виступали як суб`єкти господарювання, так і органи державної виконавчої служби. На переконання позивача, зазначені обставини свідчать не про одиничний випадок невиконання відповідачем окремого зобов`язання, а про тривалу та системну наявність у нього невиконаних грошових зобов`язань перед різними кредиторами. Відтак, позивач вважає, що існує обґрунтований ризик того, що до моменту фактичного виконання можливого рішення суду належні відповідачу грошові кошти та/або інше майно можуть бути витрачені, відчужені або використані для задоволення вимог інших кредиторів, унаслідок чого виконання рішення у цій справі може бути істотно ускладнене або унеможливлене. Посилаючись на положення ст.ст. 136, 137 ГПК України, позивач зазначає, що забезпечення позову допускається у разі, якщо невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. При цьому, накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що належать відповідачу, прямо передбачене п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України як один із можливих заходів забезпечення позову. Позивач також посилається на правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, відповідно до яких під час вирішення питання про забезпечення позову у спорі майнового характеру не повинен застосовуватися надмірний стандарт доказування, за якого заявник фактично був би зобов`язаний довести вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на відчуження майна. Позивач наголошує, що можливість власника вільно розпоряджатися належними йому грошовими коштами та іншим майном сама по собі створює ризик зміни майнового стану до моменту виконання майбутнього судового рішення, а у цій справі такий ризик додатково підтверджується наявністю численних виконавчих проваджень щодо Відповідача.

Щодо співмірності заявлених заходів позивач зазначає, що позовні вимоги мають виключно майновий характер та спрямовані на стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 8 175 377,87 грн, а тому накладення арешту на грошові кошти відповідача саме в межах ціни позову безпосередньо пов`язане з предметом спору та спрямоване виключно на забезпечення можливості реального виконання майбутнього рішення суду. Такий арешт не позбавляє відповідача права власності на кошти, а лише тимчасово обмежує можливість розпорядження ними у визначених судом межах. При цьому, враховуючи значну кількість відкритих виконавчих проваджень та ризик недостатності грошових коштів відповідача для виконання майбутнього рішення, позивач вважає необхідним додатково накласти арешт на належне відповідачу нерухоме майно. Водночас, з метою дотримання принципу співмірності позивач просить застосувати такий захід виключно в частині, яка не буде забезпечена фактично арештованими грошовими коштами, із тим, щоб загальна сума арештованих коштів та вартість нерухомого майна, на яке накладається арешт, не перевищувала 8 175 377,87 грн. Таким чином, на думку позивача, наведені обставини у своїй сукупності підтверджують існування реального та обґрунтованого ризику утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову, а запропоновані ним заходи є безпосередньо пов`язаними з предметом спору, співмірними заявленим вимогам та забезпечують належний баланс інтересів сторін.

Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За положеннями ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Заява про забезпечення позову у вигляді арешту на морське судно розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження після її подання без повідомлення особи, яка подала заяву, та особи, яка є відповідальною за морською вимогою. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Якщо на момент постановлення ухвали про арешт судна позов по суті морської вимоги до особи, яка є відповідальною за морською вимогою, не поданий, в ухвалі про арешт судна суд зазначає строк, протягом якого особа, що подала заяву про арешт морського судна, зобов`язана подати такий позов та надати відповідне підтвердження суду (ч.ч.1, 2, 3, 5, 6 ст.140 ГПК України).

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Також заходи забезпечення позову не є додатковим засобом відповідальності або стимулювання відповідача до виконання певних дій, а діють виключно як засіб забезпечення ефективного вирішення існуючого спору та реального виконання рішення суду.

Так, предметом позову по даній справі є вимоги майнового характеру, а саме: стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Картіс Білдінг» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Бугські Кар`єри» заборгованості у розмірі 2 437 917,01грн, пені у розмірі 3 807 672,62грн, інфляційних втрат у розмірі 1 601 711,48грн та три відсотки річних у розмірі 328 076,76грн за договором поставки №17/05-Б від 17.05.2021.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч.2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарського процесуального кодексу України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Вищевикладене відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Право на ефективний засіб юридичного захисту встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії, було зазначено що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1,2 та 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, також має бути підтверджена відповідними доказами, які б підтверджували обставини, на які посилається заявник, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість того, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Право на ефективний засіб юридичного захисту встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі Пантелеєнко проти України засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії, було зазначено що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, тоді як заборона на здійснення реєстраційних дій у відношенні нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном.

Відповідно до абзацу 4 ч.2 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 підкреслює, що суди мають оцінювати ризики ускладнення захисту прав у межах одного провадження.

Також, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у своєму рішенні від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 зазначила, що відсутність забезпечувальних заходів може порушити право на справедливий і ефективний захист, оскільки позивач може не реалізувати свої права в межах одного судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду чи ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен виходити з необхідності забезпечення розумності, обґрунтованості та співмірності заявленого заходу забезпечення позову із заявленими вимогами, а також враховувати баланс інтересів сторін та інших осіб, яких можуть стосуватися відповідні заходи.

Разом з тим, суд звертає увагу, що у вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. При цьому, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №915/870/18).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення заборгованості у розмірі 8 175 377,87 грн.

Відтак, в даному випадку, виконання в майбутньому судового рішення з даної справи, в разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів для погашення заборгованості.

Вказане підтверджується висновком Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладений у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21, та згідно з яким … виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

Тобто, належним видом забезпечення позову, у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, слід вважати накладення арешту на відповідні кошти або майно боржника, що в подальшому призведе до можливості останнього розрахуватись із позивачем. Таку позицію застосовує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, а також Верховний Суд у справах: №911/1111/20, №910/5079/21, №908/2382/21 тощо.

Разом з тим, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі №917/1862/21.

Суд звертає увагу, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Разом з тим, суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 висловлено правову позицію, відповідно до якої необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

З огляду на викладене суд звертає увагу на те, що позивач взагалі не надав суду жодного доказу того, що дійсно існує суттєвий ризик невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів. Зокрема, позивачем не надано доказів того, що відповідач вчиняв чи вчиняє дії щодо погіршення власної платоспроможності станом на теперішній час. Позивач не надав суду жодної інформації щодо існування обставин того, що відповідач здійснював або здійснює дії щодо виводу коштів, обтяження майна тощо. Позивачем не надано також доказів стосовно припинення діяльності відповідачем, або доказів того, що останній має ознаки неплатоспроможності тощо. З доданих до заяви про забезпечення позову документів не вбачається, що грошові кошті відповідача можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення. Крім того, судом встановлено, що позивачем не наведено у заяві про забезпечення позову і обставин на підтвердження вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на реалізацію належного йому майна, безпідставного витрачання ним коштів тощо. Стверджуючи про необхідність застосування заходів забезпечення позову, заявником не надано жодних доказів на підтвердження того, що відповідач вчиняє дії, які ускладнюють або призведуть до неможливості виконання судового рішення і порушення прав заявника як позивача, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. Тобто, судом встановлено, що в поданих суду матеріалах відсутні будь-які належні докази, які б підтверджували наведені позивачем у заяві про забезпечення позову обставини, якими останній обґрунтовує необхідність вжиття судом заходів до забезпечення позову у справі.

Водночас, посилання заявника на наявність відкритих виконавчих проваджень, у яких відповідач виступає боржником, саме по собі не свідчить про наявність передбачених ст. 136 ГПК України підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається, якщо невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача. Отже, для застосування заходів забезпечення позову недостатньо встановлення самого факту існування у відповідача інших невиконаних або примусово виконуваних зобов`язань. Заявник повинен довести наявність конкретних фактичних обставин, які дають достатньо обґрунтовані підстави припускати, що майно або грошові кошти відповідача, за рахунок яких може бути виконане майбутнє судове рішення саме у цій справі, до моменту його виконання можуть зникнути, зменшитися за кількістю або бути виведені з майнової сфери відповідача. При цьому, надані заявником відомості про відкриті виконавчі провадження підтверджують лише факт пред`явлення до відповідача іншими кредиторами виконавчих документів та здійснення процедур їх примусового виконання. Такі відомості самі по собі не підтверджують відсутності у відповідача майна або грошових коштів, недостатності такого майна для виконання його зобов`язань, безрезультатності вчинених виконавцями заходів примусового виконання, повернення виконавчих документів стягувачам у зв`язку з відсутністю майна боржника чи встановлення виконавцями інших обставин, які об`єктивно свідчили б про незадовільний майновий стан відповідача. Заявником також не доведено, що наявні виконавчі провадження охоплюють вимоги у такому розмірі та мають такий стан виконання, які у співвідношенні з вартістю майна та обсягом активів відповідача об`єктивно створюють ризик неможливості виконання майбутнього рішення у цій справі. Таким чином, наведені заявником обставини фактично ґрунтуються на припущенні, що наявність інших виконавчих проваджень у майбутньому може негативно вплинути на можливість виконання рішення у цій справі, однак відповідне припущення не підтверджене сукупністю належних і допустимих доказів, у зв`язку з чим не може бути достатньою правовою підставою для застосування заявлених заходів забезпечення позову.

За встановлених обставин, враховуючи недоведеність заявником співмірності, адекватності та обґрунтованості підстав для вжиття заходів забезпечення позову, судом не підлягає задоволенню заява ТОВ «Корпорація Бугські Кар`єри» від 26.08.2026 за вх.№2-1679/26 про забезпечення позову по справі №916/3511/26.

Керуючись ст.136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви ТОВ «Корпорація Бугські Кар`єри» від 26.08.2026 за вх.№2-1679/26 про забезпечення позову по справі №916/3511/26.

2. У відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України ухвала набрала законної сили 28.08.2026 та згідно ч.8 ст.140, ч.2 ст.254, п.4 ч.1 ст.255 ГПК України підлягає оскарженню в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя І.А. Малярчук