Рішення № 139320243, 10.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.08.2026Справа № 910/1971/26

Суддя Н.Б. Плотницька, розглянувши справу

за позовомФізичної особи-підприємця Мельніченка Рустема Олександровича ( АДРЕСА_1 )доАкціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д)третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (49000, місто Дніпро, вулиця Січеславська набережна, будинок 29А)простягнення 1 775 000 грн 00 коп. та 319 414,49 доларів СШАПредставники сторін

від позивача: не з`явилися

від відповідача: не з`явилися

від третьої особи: не з`явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

24.02.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна Фізичної особи-підприємця Мельніченка Рустема Олександровича з вимогами до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про стягнення 1 775 000 грн 00 коп. та 319 414,49 доларів США.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" від 13.08.2013 № 207123 обмежив право позивача на розпорядження грошовими коштами, порушив його майнові права та інтереси.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 відкрито провадження у справі 910/1917/26, справи постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.04.2026, а також залучено до участі в розгляді справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

09.03.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

16.03.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли відзив на позовну та клопотання про долучення оригіналів документів до матеріалів справи.

30.03.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

06.04.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

06.04.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли клопотання про роз`єднання позовних вимог та заперечення на клопотання позивача про зупинення провадження у справі..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про оголошення перерви в підготовчому засіданні на 27.04.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 витребувано у Служби безпеки України інформацію щодо наявності в Мельніченка Рустема Олександровича, громадянства російської федерації.

15.04.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

27.04.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про оголошення перерви в підготовчому засіданні на 18.05.2026.

07.05.2026 до Господарського суду міста Києва від Служби безпеки України надійшла заява про продовження процесуального строку для подання до суду доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про оголошення перерви в підготовчому засіданні на 29.06.2026.

09.06.2026 до Господарського суду міста Києва від Служби безпеки України надійшла відповідь на ухвалу суду.

29.06.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові пояснення та заява про долучення доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2026 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 30.07.2026.

20.07.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшов попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи

В судовому засіданні 30.07.2026 суд, протокольною ухвалою, для ухвалення судового рішення оголошено перерву до 10.08.2026 .

07.08.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про проведення засідання без участі представника.

Представники сторін в судове засідання 10.08.2026 не з`явились. Представник відповідача про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 10.08.2026 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

13.08.2013 між Фізичною особою-підприємцем Мельніченком Рустемом Олександровичем (клієнт за договором, позивач у справі) та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (банк за договором, відповідач у справі) укладено договір про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" № 207123, відповідно до якого позивачем на умовах банківського вкладу на строк до 18.08.2014 внесено на рахунок № 26158000999427 суму 300 000 грн 00 коп.

20.12.2013 між Фізичною особою-підприємцем Мельніченком Рустемом Олександровичем (клієнт за договором, позивач у справі) та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (банк за договором, відповідач у справі) укладено договір про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" № 232718, відповідно до якого позивачем на умовах банківського вкладу на строк до 25.12.2014 внесено на рахунок № 26151000664221 суму 50 000 доларів США.

05.02.2014 між Фізичною особою-підприємцем Мельніченком Рустемом Олександровичем (клієнт за договором, позивач у справі) та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (банк за договором, відповідач у справі) укладено договір про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" № 244557, відповідно до якого позивачем на умовах банківського вкладу на строк до 10.02.2015 внесено на рахунок № 26156000738765 суму 500 000 грн 00 коп.

05.02.2014 між Фізичною особою-підприємцем Мельніченком Рустемом Олександровичем (клієнт за договором, позивач у справі) та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (банк за договором, відповідач у справі) укладено договір про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" № 244563, відповідно до якого позивачем на умовах банківського вкладу на строк до 12.02.2015 внесено на рахунок № 26150000242804 суму 50 000 доларів США.

12.02.2014 між Фізичною особою-підприємцем Мельніченком Рустемом Олександровичем (клієнт за договором, позивач у справі) та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (банк за договором, відповідач у справі) укладено договір про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" № 246442, відповідно до якого позивачем на умовах банківського вкладу на строк до 17.02.2015 внесено на рахунок № 26159000189184 суму 50 000 доларів США.

12.02.2014 між Фізичною особою-підприємцем Мельніченком Рустемом Олександровичем (клієнт за договором, позивач у справі) та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (банк за договором, відповідач у справі) укладено договір про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" № 246455, відповідно до якого позивачем на умовах банківського вкладу на строк до 17.02.2015 внесено на рахунок № 26156000496438 суму 500 000 грн 00 коп.

05.02.2014 між Фізичною особою-підприємцем Мельніченком Рустемом Олександровичем (клієнт за договором, позивач у справі) та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (банк за договором, відповідач у справі) укладено договір про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" № 244563, відповідно до якого позивачем на умовах банківського вкладу на строк до 12.02.2015 внесено на рахунок № 26150000242804 суму 50 000 доларів США.

15.01.2026 Фізичною особою-підприємцем Мельніченком Рустемом Олександровичем надіслано Акціонерному товариству Комерційному банку "Приватбанк" направлено 8 платіжних доручень про перерахування коштів в розмірі 1 775 000 грн 00 коп. та 319 414,49 доларів США з рахунків позивача з відкритих у АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (№ 26002054904127, № 26007054902663, № 26156000496438, № 26159000017922, № 26159000189184, № 26150000242804, № 26151000664221, № 26183000470115) на рахунки Позивача у "UNIVERSAL BANK" ( НОМЕР_1 та НОМЕР_2 ).

У зв`язку з невиконанням відповідачем платіжних доручень, позивачем звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 1 775 000 грн 00 коп. та 319 414,49 доларів США.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач зазначає, що 17.11.2014 між Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" укладено договір про переведення боргу № б/н. Грошові кошти за депозитними договорами, укладеними між банком та Фізичною особою-підприємцем Мельніченком Рустемом Олександровичем, переведено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" згідно договору про переведення боргу. З метою отримання інформації по договорам, в тому числі і виплати коштів необхідно звернутися до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", оскільки саме ця юридична особа виступає боржником за договорами.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 1058 Цивільного кодексу України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Положення статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" містять поняття: банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; вклад (депозит) - це кошти у готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492) банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки.

Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).

Згідно із частиною 1 статті 1060 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Фізична особи-підприємця Мельніченка Рустема Олександровича був зареєстровано у місті Сімферополь Автономної Республіки Крим, проте, наразі місцем реєстрації та здійснення господарської діяльності позивача є м. Миколаїв, вул. Євгенія Логінова, будинок 8, квартира 76.

Як встановлено судом вище, з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків України, запобігання та уникнення ризиків у діяльності банків Національний банк України постановою № 260 від 06.05.2014 постановив банкам, перелік яких додається до цієї постанови, припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України (абзац 2 пункту 5 Постанови).

Із листа Акціонерного товариства Комерційним банком "Приватбанк" від 19.08.2014 вбачається, що банк повідомив позивача про припинення своєї діяльності на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, при цьому, не поінформував щодо порядку дій клієнта для безперешкодного розпорядження належними йому коштами, які знаходяться на депозитних рахунках.

Частиною 2 статті 1060 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.

Проте, як зазначено судом вище та не заперечується відповідачем, незважаючи на звернення позивача, Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" в порушення взятих на себе зобов`язань за депозитними договорами № 207123 від 13.08.2013, № 232718 від 20.12.2013, № 244557 від 05.02.2014, 243442 від 12.02.2014, № 246455 від 12.02.2014, № 244563 від 05.02.2014, не повернуто позивачу суми депозитних вкладів за цими договорами.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном "власність" розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті. Невиконанням обов`язку щодо оплати отриманих послуг відповідач порушує права позивача, безпідставно не передаючи грошові кошти (орендну плату) у власність позивача.

Згідно із положеннями статтями 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду; в інших випадках, встановлених законом; у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ураховуючи встановлені вище обставини, суд погоджується із доводами позивача, що відповідач в порушення умов договорів про розміщення тимчасово вільних обігових коштів на строковий депозит № 207123 від 13.08.2013, № 232718 від 20.12.2013, № 244557 від 05.02.2014, 243442 від 12.02.2014, № 246455 від 12.02.2014, № 244563 від 05.02.2014 та положень статті 526 Цивільного кодексу України, не виконав свого обов`язку з повернення позивачу суми депозитних вкладів та не сплатив нараховані відсотки за договорами ані після закінчення строку, на який було розміщено грошові кошти на депозитний вклад, ані на вимогу позивача, що у свою чергу є порушенням частини 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розпорядження позивачем своїм майном, що має наслідком задоволення позову в цій частині.

При цьому, судом не приймаються до уваги доводи Акціонерного товариства Комерційним банком "Приватбанк", що належним відповідачем у цій справі та боржником за договорами на розміщення тимчасово вільних обігових коштів № 207123 від 13.08.2013, № 232718 від 20.12.2013, № 244557 від 05.02.2014, 243442 від 12.02.2014, № 246455 від 12.02.2014, № 244563 від 05.02.2014 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" на підставі договору про переведення боргу від 17.11.2014, укладеного між відповідачем та третьою особою, з огляду на таке.

У частині першій статті 510 Цивільного кодексу України встановлено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Цивільне законодавство передбачає можливість заміни сторін у зобов`язанні, однак встановлює певні обмеження свободи розсуду учасників відповідних правовідносин з метою запобігання порушенню балансу інтересів цих осіб.

Зокрема, заміна кредитора за загальним правилом здійснюється без попередньої згоди боржника, оскільки не впливає на правове становище боржника, для якого неважливо, яка саме особа має здійснити виконання, зокрема, сплатити кошти (статті 512, 516 Цивільного кодексу України).

Разом із тим, закон встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора.

Згідно зі статтею 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.04.2018 в справі № 667/933/14-ц (провадження № 61-472св18) та від 27.04.2022 у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22)).

Для заміни боржника у зобов`язанні істотне значення має не форма виразу волі кредитора, а наявність відповідної волі, що і вимагається згідно із приписами статті 520 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №922/1029/16 (провадження № 3-300гс17)).

Відповідно до частини третьої статті 205 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

У даному випадку ні договором, ні законом не встановлено, що воля кредитора на заміну боржника може виражатися її мовчанням.

Верховний Суд неодноразово вже розглядав це питання і дійшов однозначного висновку, що передбачені статтею 205 Цивільного кодексу України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до спірних правовідносин (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.09.2021 у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-3221св21) від 02.11.2021 р № 757/45304/19-ц (провадження № 61-3221св21) та інші).

Таким чином, аргументи банку щодо переведення боргу на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" за принципом мовчазної згоди клієнта, який не надав своїх заперечень на виконання вимог пункту 1.1.7 "Додаткові положення" Умов та Правил надання банківських послуг, судом відхиляються.

Отже, з огляду на те, що Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" при розгляді цієї справи не надало до матеріалів справи належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Фізичною особою-підприємцем Мельніченком Рустемом Олександровичем надало згоду на переведення боргу на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", суд дійшов висновку, що саме банк є боржником за договорами про розміщення тимчасово вільних обігових коштів на строковий депозит № 207123 від 13.08.2013, № 232718 від 20.12.2013, № 244557 від 05.02.2014, 243442 від 12.02.2014, № 246455 від 12.02.2014, № 244563 від 05.02.2014, відповідно є належним відповідачем у цій справі.

Наведене узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20.10.2021 у справі №201/8704/19 (провадження №61-16655св21) та від 17.11.2021 у справі №755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах, а також у постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 910/6807/21.

Частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за депозитними договорами № 207123 від 13.08.2013, № 232718 від 20.12.2013, № 244557 від 05.02.2014, 243442 від 12.02.2014, № 246455 від 12.02.2014, № 244563 від 05.02.2014 з повернення позивачу суми депозитних вкладів за цими договорами, вимоги позивача підлягають задоволенню в частині стягнення коштів в розмірі 1 275 569 грн 87 коп. та 100 000 доларів США, розміщених на рахунках №№ 26158000999427, 26151000664221, 26156000738765, 26150000242804, 26159000189184, 26156000496438, 26150000242804.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 219 414,49 Доларів та 500 000 грн 00 коп., розміщених на рахунках №№ 26002054904127, 26159000017922, 26183000470115 не підлягають задоволенню з огляду на те, що позивачем не надано суду доказів в підтвердження заявлених вимог, а саме не надано відповідних правочинів.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" витрат на професійну правничу допомогу згідно договору про надання правової допомоги № 10/10/02-2025-ПД від 10.10.2025 в загальному розмірі 83 960 грн 00 коп.

Згідно із частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (частина 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України).

В позовній заяві позивачем зазначено, що орієнтовний розмір понесених судових витрат при розгляді даного спору складає 83 960 грн 00 коп.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У відповідності до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, згідно із приписами частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Судом враховано, що за змістом частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження здійснених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 83 960 грн 00 коп. позивачем надано копії підписаного з адвокатським бюро "Юридична фірма "Семенова і Партнери" договору про надання правової допомоги від 10.10.2025 № 10/10/02-2025-ПД, додаткової угоди від 10.10.2025 № 1 до договору, платіжної інструкції від 21.10.2025 № 831184333.1.

В обґрунтування заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу позивач зазначає, що враховуючи наведений опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у зв`язку із розглядом справи судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката склали 83 960 грн 00 коп. та, відповідно до положень пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, мають бути покладені на Акціонерне товариство Комерційним банком "Приватбанк".

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу, в обґрунтування якого зазначає, що вимоги про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу є явно завищеними, що свідчить про не співмірність цієї суми із заявленими вимогами, справа не є складною, практика розгляду відповідних спорів є сталою, обсяг доказів є незначним.

Тобто в цілому нормами процесуального та матеріального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, додаткова постанова Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №922/2321/20).

Дослідивши надані позивачем документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, з урахуванням заперечень відповідача щодо заявленої суми витрат, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову. Враховуючи наведене, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомоги є обґрунтованими та підтвердженими доказами.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання професійної правничої допомоги, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що заява відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 30 158 грн 69 коп., витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, ідентифікаційний код 14360570) на користь Фізичної особи-підприємця Мельніченка Рустема Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3) кошти в розмірі 1 275 569 (один мільйон двісті сімдесят п`ять тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять) грн 87 коп., кошти в розмірі 100 000 (сто тисяч) доларів США, судовий збір в розмірі 84 080 (вісімдесят чотири тисячі вісімдесят) грн 85 коп., витрати на правничу допомогу в розмірі 30 158 (тридцять тисяч сто п`ятдесят вісім) грн 69 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено: 28.08.2026

Суддя Н.Плотницька