Рішення № 139320022, 28.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.08.2026Справа № 910/8126/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство

«Укркабель»

до Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ»

про стягнення 627 909,88 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Укркабель» (далі - позивач) до Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (далі - відповідач) про стягнення 627 909,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов`язання за договором поставки (графік поставки) № УБГ 26-042-3 від 28.01.2026 в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2026 відкрито провадження у справі № 910/8126/26 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - строк для подання відповіді на відзив.

Сторонам копія ухвали суду доставлена до електронних кабінетів позивача та відповідача 07.07.2026 після 17 години та відповідно до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала вважається врученою 08.07.2026.

23.07.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги відхилено.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що факт поставки товару не оспорюється, однак сторона вважає, що строк виконання грошового зобов`язання не настав, оскільки позивачем не були надані документи, передбачені пунктом 4.1 договору, а саме рахунок (інвойс) та квитанція про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. На переконання відповідача, відповідно до пункту 4.3 договору відсутність зазначених документів звільняє покупця від обов`язку здійснювати оплату товару до моменту їх отримання.

24.07.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечив проти доводів відповідача та зазначив, що рахунок-фактура був направлений відповідачу електронною поштою на адресу, визначену договором, у день поставки товару, що підтверджується скріншотом електронного листування. Крім того, позивач зазначив, що податкова накладна була своєчасно складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, а відомості про її реєстрацію були доступні відповідачу через електронний кабінет платника податків.

При цьому позивач звертає увагу суду на те, що сама податкова накладна містить офіційну відмітку «Документ доставлений контрагенту», яка підтверджує факт її доставки покупцю через інформаційні системи ДПС. Така відмітка свідчить не лише про належну реєстрацію податкової накладної в ЄРПН, а й про її отримання (доведення до відома) відповідача як контрагента в порядку, передбаченому податковим законодавством. Отже, відповідач був належним чином повідомлений про здійснення господарської операції, її вартість та суму податку на додану вартість, а тому не може посилатися на необізнаність щодо поставки товару або відсутність необхідних документів. Цей факт підтверджується податковою накладною, на якій міститься відповідна відмітка «Документ доставлений контрагенту».

Також позивач послався на усталену практику Верховного Суду, відповідно до якої рахунок-фактура не є первинним бухгалтерським документом, а його ненадання саме по собі не звільняє покупця від обов`язку оплатити належним чином поставлений товар, якщо факт поставки підтверджується іншими належними та допустимими доказами.

29.07.2026 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. Відповідач наголошує, що Позивач не надав квитанцію про реєстрацію податкової накладної, передбачену п. 4.1 Договору. Оскільки Відповідач не зобов`язаний самостійно відстежувати електронний кабінет платника податків, обов`язок надати квитанцію лежить на постачальнику. Через ненадання цього документа грошове зобов`язання з оплати товару не настало (п. 4.3 Договору), а отже, підстави для стягнення боргу, пені та витрат на правничу допомогу відсутні.

Інших заяв чи клопотань від учасників справи до суду не надходило.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, а також наявність у матеріалах справи доказів, необхідних та достатніх для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення на такі вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

28.01.2026 між Акціонерним товариством «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Укркабель» (постачальник) було укладено договір поставки (графік поставки) № УБГ 26-042-3, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити товар у порядку та строки, визначені договором і специфікацією до нього, а покупець - прийняти поставлений товар та оплатити його вартість у порядку, визначеному договором.

Сторонами укладено та підписано специфікацію № 1 від 28.01.2026 до вказаного вище договору, відповідно до якої загальна вартість товару, що постачається за специфікацією, складає 627 909,19 грн, у тому числі ПДВ (п. 1). Строк поставки товару - протягом 90 календарних днів з дати укладення договору про закупівлю (п. 3). Умови та строки оплати визначені п. 4 Специфікації № 1.

На виконання умов зазначеного договору позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною № 1543 від 24.04.2026, підписаною уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень чи заперечень.

Факт поставки товару, його отримання відповідачем, а також належне оформлення видаткової накладної сторонами не заперечується та визнається самим відповідачем у поданому до суду відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

Як вказує позивач, після прийняття товару відповідач оплату його вартості у визначений договором строк не здійснив, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 627 909,19 грн, яка й стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність заявлених вимог, а також обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договору поставки.

Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Пунктом 1 статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов`язання відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що факт поставки товару відповідачу підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема видатковою накладною № 1543 від 24.04.2026, яка підписана представниками обох сторін без будь-яких зауважень.

Дослідивши позицію відповідача, суд зауважує, що факт виникнення зобов`язальних правовідносин, реальність поставки Товару та відсутність зауважень щодо його якості є безспірними й визнаються сторонами. Доводи відповідача зводяться до відсутності у нього обов`язку здійснювати розрахунок у зв`язку з неподанням позивачем квитанції про реєстрацію податкової накладної та рахунку (інвойсу) у порядку п. 4.1 Договору, що, за твердженням АТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ», виключає набрання чинності строком виконання грошового зобов?язання згідно з п. 4.3 Договору.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із такого.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем разом із відповіддю на відзив надано докази направлення рахунку-фактури № 5479 від 23.04.2026 на офіційну електронну адресу відповідача, визначену сторонами у договорі. Позивач зазначив дату та час відправлення електронного листа, адресу відправника та адресу одержувача, а також долучив скріншот відповідного електронного листування. Відповідач не надав суду будь-яких доказів того, що направлений файл містив інший документ або що відповідний електронний лист ним не отримувався.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України саме сторона, яка посилається на певні обставини, повинна довести їх існування.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, твердження відповідача про ненадання рахунку ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Крім того, суд звертає увагу, що умовами договору не визначено конкретного способу надання рахунку чи інших супровідних документів. Договір не містить вимог щодо їх обов`язкового вручення виключно у паперовій формі, поштовим відправленням або іншим визначеним способом.

За відсутності таких обмежень направлення рахунку на офіційну електронну адресу відповідача, яка використовується сторонами у господарських відносинах та зазначена у договорі, відповідає принципам добросовісності та усталеній практиці ділового обороту.

Щодо доводів відповідача про ненадання квитанції про реєстрацію податкової накладної суд зазначає таке.

Позивачем надано суду докази реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних у строки, визначені Податковим кодексом України. При цьому відповідач не заперечує самого факту реєстрації податкової накладної та не стверджує, що був позбавлений можливості сформувати податковий кредит чи реалізувати інші права платника податку.

Навпаки, матеріали справи свідчать, що після реєстрації податкової накладної інформація про таку реєстрацію була доступною відповідачу в електронному кабінеті платника податків.

Відповідачем не доведено, що відсутність окремої квитанції про реєстрацію податкової накладної будь-яким чином вплинула на можливість здійснення оплати товару або спричинила негативні наслідки для відповідача.

Разом із тим суд враховує правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої рахунок-фактура не є первинним документом бухгалтерського обліку, а має виключно інформаційний характер, містить платіжні реквізити сторін та сам по собі не підтверджує здійснення господарської операції.

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, від 27.10.2021 у справі № 911/2795/20, від 28.06.2022 у справі № 922/1280/21 тощо Верховний Суд дійшов висновку, що ненадання рахунку-фактури саме по собі не є відкладальною умовою виникнення обов`язку покупця оплатити поставлений товар та не свідчить про прострочення кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України.

Наведені правові висновки Верховного Суду підлягають врахуванню судом відповідно до вимог частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на встановлений судом факт належної поставки товару, його прийняття відповідачем без зауважень, відсутність будь-яких претензій щодо кількості, якості чи комплектності товару, а також недоведеність відповідачем існування обставин, які б звільняли його від виконання грошового зобов`язання, суд доходить висновку, що відповідач безпідставно ухилився від виконання обов`язку щодо оплати поставленого товару, чим порушив вимоги статей 525, 526, 530, 610, 629, 712 Цивільного кодексу України та умови укладеного між сторонами договору поставки.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості є обґрунтованою, підтверджується матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Крім вимоги про стягнення основної суми боргу, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 0,58 грн, нараховану за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до умов Договору поставки № УБГ 26-042-3 від 28.01.2026.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Судом встановлено, що відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати поставленого товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано пеню у розмірі 0,58 грн.

Відповідно до п. 7.9 Договору за порушення строків оплати постачальник має право вимагати сплати покупцем на користь постачальника пеню в розмірі 0,001% від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період, за який сплачується пеня.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він відповідає умовам договору, а тому вимога про стягнення пені підлягає задоволенню. За розрахунком суду, пеня підлягає стягненню у більшому розмірі, ніж заявлено стороною, однак суд виходить з того, що пред`явлення пені у меншому розмірі є правом позивача.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи долучено:

- договір про надання правничої допомоги № 06-05 від 06.05.2026;

- ордер на надання правничої допомоги серії ВВ № 1061055 від 01.07.2026;

- акт приймання наданих послуг № 2 від 01.07.2026;

- документи, які підтверджують обов`язок позивача сплатити адвокатський гонорар у розмірі 50 000,00 грн.

Згідно з актом приймання наданих послуг № 2 від 01.07.2026 адвокатом надано позивачу послуги зі складання позовної заяви про стягнення заборгованості за Договором поставки № УБГ 26-042-3 від 28.01.2026, вартість яких становить 50 000,00 грн. Акт підписаний сторонами без зауважень, при цьому замовником підтверджено належне та повне виконання адвокатом своїх зобов`язань, а також відсутність будь-яких претензій щодо якості наданих послуг.

Відповідач заперечував проти задоволення позову в цілому, у тому числі щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, однак клопотання про зменшення їх розміру відповідно до частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України не заявив, не навів обставин, які б свідчили про неспівмірність заявлених витрат, та не надав належних і допустимих доказів на підтвердження таких обставин.

Оцінюючи подані позивачем докази, суд враховує характер спірних правовідносин, ціну позову, предмет спору, обсяг наданої адвокатом правничої допомоги, а також критерії співмірності, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн є документально підтвердженими, фактичними, необхідними та співмірними складності цієї справи, а тому підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір у розмірі 9 418,65 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.

Керуючись статтями 73-79, 86, 123, 126, 129, 236-241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, статтями 525, 526, 530, 549, 611, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 26/28, код 30019775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Укркабель» (04128, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, буд. 19, код 38261938) основний борг у розмірі 627 909,19 грн (шістсот двадцять сім тисяч дев`ятсот дев`ять гривень 19 копійок), пеню у розмірі 0,58 грн (нуль гривень 58 копійок), витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн (п`ятдесят тисяч гривень 00 копійок), судовий збір у розмірі 9 418,65 грн (дев`ять тисяч чотириста вісімнадцять гривень 65 копійок).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано 28.08.2026.

Суддя О.Г. Удалова