Ухвала суду № 139315211, 27.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19609/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку письмового матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання ухвали суду від 06 квітня 2026 року позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій позивач, зокрема, посилається на положення статті 233 КЗпП України, правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, а також на Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025.

Надаючи оцінку доводам, наведеним позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає наступне.

Як уже встановлено судом, предметом спору у цій справі є правомірність нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, а також інших виплат, пов`язаних із проходженням та припиненням військової служби, за період з 01 серпня 2022 року по 20 травня 2023 року.

Суд погоджується з доводами позивача в тій частині, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 233 КЗпП України, а не загальний строк, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Разом з тим суд не погоджується з доводами позивача про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція частини другої статті 233 КЗпП України, яка не встановлювала строку звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівникові заробітної плати.

Як убачається з матеріалів справи, заявлені позивачем вимоги стосуються періоду з 01 серпня 2022 року по 20 травня 2023 року, тобто правовідносин, які виникли після набрання 19 липня 2022 року чинності Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Верховний Суд у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 дійшов висновку, що у разі наявності тривалих правовідносин правове регулювання визначається залежно від періоду їх існування: правовідносини, які мали місце до 19 липня 2022 року, регулюються попередньою редакцією статті 233 КЗпП України, а до правовідносин, які мали місце після 19 липня 2022 року, застосовується редакція статті 233 КЗпП України, запроваджена Законом №2352-IX.

Таким чином, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли після 19 липня 2022 року, до них підлягали застосуванню положення статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, якими було встановлено тримісячний строк звернення працівника до суду з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі №140/2168/23 не спростовує наведеного висновку, оскільки зазначена правова позиція стосується застосування нової редакції статті 233 КЗпП України до правовідносин, які виникли до набрання нею чинності. У цій же справі спірні правовідносини виникли після 19 липня 2022 року.

Не спростовує зазначеного висновку і посилання позивача на постанову Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, оскільки висновки, викладені у цій постанові, навпаки підтверджують необхідність застосування редакції статті 233 КЗпП України, чинної з 19 липня 2022 року, до правовідносин, які виникли після цієї дати.

Водночас суд враховує доводи позивача про те, що момент, з якого він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, має визначатися з урахуванням моменту отримання ним достовірної та документально підтвердженої інформації щодо нарахування та виплати грошового забезпечення.

Такий підхід відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, відповідно до якого початок перебігу тримісячного строку у спорах щодо перерахунку грошового забезпечення слід пов`язувати з моментом набуття особою достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених їй сум, зокрема шляхом вручення грошового атестата, в якому зазначено відповідні суми.

Як встановлено судом, 28 серпня 2024 року позивачу було видано грошовий атестат №803, у якому відображено складові його грошового забезпечення.

Отже, саме з моменту отримання зазначеного документа позивач мав можливість ознайомитися з фактично нарахованими та виплаченими йому сумами, їх складовими та, у разі виникнення сумнівів щодо правильності їх визначення, з`ясувати порядок та показники, застосовані відповідачем при проведенні відповідних розрахунків.

При цьому суд звертає увагу, що положення статті 233 КЗпП України пов`язують початок перебігу строку звернення до суду не з моментом отримання працівником повної юридичної оцінки правильності нарахування виплат, а з моментом, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, необхідність отримання позивачем додаткових роз`яснень, документів чи правової консультації щодо правильності застосування відповідачем певної розрахункової величини сама по собі не свідчить про те, що перебіг строку звернення до суду не розпочався.

Посилання позивача на те, що він не мав підстав сумніватися у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення, також не може бути визнане судом поважною причиною пропуску строку.

Саме по собі припущення особи про правильність дій суб`єкта владних повноважень не є об`єктивною та непереборною обставиною, яка позбавляла її можливості ознайомитися з отриманими виплатами, перевірити правильність їх нарахування та, у разі встановлення порушення, своєчасно звернутися до суду.

Суд також враховує, що позивачем не наведено конкретних обставин, які перешкоджали йому після отримання 28 серпня 2024 року грошового атестата №803 звернутися до відповідача за додатковою інформацією щодо порядку нарахування грошового забезпечення або звернутися до суду у встановлений законом строк.

При цьому отримання відповіді на адвокатський запит не може автоматично вважатися моментом, з якого особа дізналася про порушення свого права, якщо до цього вона вже мала у своєму розпорядженні документи, що містили інформацію про відповідні виплати та дозволяли їй поставити питання про правильність їх нарахування.

Суд також бере до уваги процесуальну поведінку позивача у цій справі.

Як встановлено судом, 27 січня 2025 року ОСОБА_1 вже звертався до Одеського окружного адміністративного суду з аналогічними вимогами до Військової частини НОМЕР_2 у справі №420/2661/25.

У зазначеній справі позивач просив суд фактично про той самий спосіб захисту та щодо того самого періоду з 01 серпня 2022 року по 20 травня 2023 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі №420/2661/25 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Отже, ще до звернення до суду з позовом у цій справі позивач був обізнаний як про характер спірних правовідносин, так і про необхідність дотримання встановленого законом строку звернення до суду.

Водночас після постановлення ухвали від 03 лютого 2025 року у справі №420/2661/25 позивач не навів жодних об`єктивних обставин, які перешкоджали йому своєчасно звернутися до суду з належно обґрунтованою позовною заявою або усунути недоліки, пов`язані з пропуском строку звернення до суду.

Навпаки, звернення позивача з аналогічними вимогами до суду ще 27 січня 2025 року свідчить про те, що на той момент він уже вважав свої права порушеними та вважав необхідним їх судовий захист.

Посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 суд також оцінює з урахуванням конкретних обставин цієї справи.

Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Водночас Конституційний Суд України визначив, що відповідне положення визнаної неконституційною частини першої статті 233 КЗпП України втрачає чинність із дня ухвалення цього Рішення, тобто з 11 грудня 2025 року.

При цьому позивач звернувся до суду з позовом у цій справі 20 червня 2025 року, тобто до ухвалення Конституційним Судом України Рішення №1-р/2025.

Отже, на момент звернення позивача до суду положення частини першої статті 233 КЗпП України щодо тримісячного строку звернення до суду були чинними та підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Разом з тим суд враховує, що Рішення Конституційного Суду України №1-р/2025 має правове значення для визначення подальшого застосування відповідного положення закону. Однак саме по собі ухвалення цього Рішення після звернення позивача до суду не свідчить про наявність об`єктивної причини, яка перешкоджала йому звернутися до суду в межах строку, що діяв на момент такого звернення.

Іншими словами, зазначене Рішення Конституційного Суду України не може бути підставою для визнання поважними причин пропуску строку, оскільки на момент спливу строку звернення до суду та на момент подання позову відповідна норма ще була чинною.

Водночас суд не вбачає підстав для висновку про те, що саме існування у подальшому іншого правового регулювання автоматично усуває наслідки пропуску строку, який мав місце до ухвалення відповідного Рішення Конституційного Суду України.

Суд також звертає увагу, що Рішення Конституційного Суду України №1-р/2025 стосується неконституційності встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, однак не містить висновку про поновлення пропущених до ухвалення цього Рішення процесуальних строків у конкретних судових справах.

Таким чином, наведені позивачем посилання на Рішення Конституційного Суду України №1-р/2025 не спростовують висновку суду про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду та не свідчать про наявність поважних причин його пропуску.

Суд також враховує, що обов`язок доведення поважності причин пропуску строку звернення до суду покладається на особу, яка просить про його поновлення.

Однак у поданій заяві позивач не навів обставин, які б об`єктивно унеможливлювали його звернення до суду у встановлений законом строк після отримання 28 серпня 2024 року грошового атестата №803.

Наведені позивачем обставини фактично зводяться до незгоди із визначенням моменту, з якого він повинен був дізнатися про порушення свого права, посилання на відсутність сумнівів у правильності дій відповідача, отримання ним додаткової інформації після направлення адвокатського запиту, а також на подальше ухвалення Рішення Конституційного Суду України №1-р/2025.

Зазначені обставини не є об`єктивними, непереборними та незалежними від волі позивача перешкодами для звернення до суду.

Більше того, факт попереднього звернення позивача до суду 27 січня 2025 року з аналогічними вимогами свідчить про його обізнаність щодо характеру спірних правовідносин та намір реалізувати право на судовий захист.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 06 квітня 2026 року, оскільки подана ним заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду не містить належно обґрунтованих та підтверджених належними доказами поважних причин пропуску такого строку.

Відтак суд вважає причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, наведені позивачем у заяві про його поновлення, неповажними.

При цьому суд враховує, що провадження у цій адміністративній справі вже було відкрито.

Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі та підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що висновок щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, зроблений при відкритті провадження у справі, був передчасним. Наведені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду обставини не свідчать про наявність об`єктивних, непереборних та незалежних від його волі причин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду.

Інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними судом не встановлено.

Враховуючи викладене, суддя дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду .

Керуючись статтями 44, 77, 121, 122, 123, 241, 243, 248, 256, 293, 295 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду залишити без задоволення.

Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду, наведені у заяві про поновлення строку.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії залишити без розгляду.

Роз`яснити позивачу, що залишення позовної заяви без розгляду не позбавляє його права звернутися до суду повторно в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Д.К.Василяка