Рішення № 139311725, 11.08.2026, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/2272/23

провадження 2/216/137/26

РІШЕННЯ

іменем України

11 серпня 2026 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Цимбалістенко О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Таганської Є.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Криворізької міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Криворізької міської ради про визнання права власності за набувальною давністю. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що вона зі своїм чоловіком ОСОБА_2 , починаючи з липня 2010 року, відкрито та безперервно володіли і користувалися будинком АДРЕСА_1 . Зазначний будинок залишився після смерті рідного батька її чоловіка ОСОБА_3 , який на день смерті був зареєстрований за вказаною адресою. Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії ДП Кр № 000005 ОСОБА_3 на підставі рішення Криворізької міської ради народних депутатів № 586 від 14.12.1994 року була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,07 га, в межах згідно плану. До цього, між ОСОБА_3 та Житловим управлінням (колективного господарства) виконавчого комітет Центрально-Міського району Ради депутатів працюючих був укладений Договір про право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 05 листопада 1952 року, що був нотаріально посвідчений в І державній Криворізькій нотаріальній конторі нотаріусом Гладир під № 33870 та зареєстрований в районному Колгосподарському центрі Центрально-Міського району міста Кривого Рогу 14.11.1952 року за № 408. Також, Криворізьким міським бюро технічної інвентаризації 23.02.1970 року ОСОБА_3 було видано Реєстраційне посвідчення на право особистої власності на підставі Договору на право будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після смерті батька, чоловік позивачки ОСОБА_2 , фактично вступив в управління або володіння спадковим майном ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 чоловік позивачки ОСОБА_2 помер. Позивачка з середини 2010 року також проживає у спірному будинку, добросовісно, відкрито, безперервно користується ним, проводила у ньому поточні ремонти, сплачувала комунальні платежі, займалася його доглядом та утриманням, тобто поводилася як власниця. В зв`язку із чим просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з земельної ділянки загальною площею 717 кв.м. або 0,07 га, з них: 347 кв.м. або 0,04 га під двором, будівлями 343 кв.м. або 0,03 га, житлового будинку «А 1», сараю «Б», погребу Бп/9, огорожі № 1.

Позивачка та її представник адвокат Зайка П.К. в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у відсутність представника виконавчого комітету Криворізької міської ради, просив відмовити у задоволенні позовних вимог з урахуванням позиції, викладеної у відзиві до позовної заяви, в якому зазначає, що позивачем в даній справі відповідачем визначено виконавчий комітет Криворізької міської ради, натомість належним відповідачем у справах даної категорії є Криворізька міська рада. Беручи до уваги, що виконавчий комітет Криворізької міської ради є неналежним відповідачем у даній справі, а вирішення спору за відсутності належного відповідача є порушенням норм процесуального права, що у свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того у відзиві зазначено, що володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіла майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що з липня місяця 2010 року і до цього часу відкрито, безперервно володіє і користується будинком АДРЕСА_1 , який залишився після смерті рідного батька її чоловіка ОСОБА_3 . Однак, сам по собі факт користування позивачем всім домоволодінням за вказаною адресою не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю, враховуючи, що вона була завжди обізнана про те, хто є власником спірного нерухомого майна, що виключає ознаку добросовісного володіння ним, а відкритість та безперервність користування всім домоволодінням не є безумовною підставою для виникнення у позивача права власності за набувальною давністю. Крім того, позивачка просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на майно, яке складається, зокрема з земельної ділянки, загальною площею 0,07 га. Однак набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом, а саме Земельним кодексом України. В матеріалах справи відсутні матеріали та докази, які б підтверджували, що після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спадкоємці зверталися до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини. В зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи, що сторони до суду не прибули, в матеріалах справи мається достатня кількість доказів для вирішення справи по суті, суд відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України вважає за доцільне ухвалити рішення без участі сторін по справі та без фіксації процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Таким чином, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. При цьому володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Разом із цим добросовісність свідчить про те, що ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі №201/12550/16-ц).

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі №755/16913/16-ц.

У справі встановлено, що між ОСОБА_3 та Житловим управлінням (колективного господарства)виконавчого комітету Центрально-Міського (району) ради депутатів працюючих був укладений Договір про право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 05 листопада 1952 року, який був нотаріально посвідчений в І державній Криворізькій нотаріальній конторі нотаріусом Гладир під № 33870 та зареєстрований в районному Колгосподарському центрі Центрально-Міського району міста Кривого Рогу 14.11.1952 року за № 408 (а.с. 19).

На підставі зазначеного договору Криворізьким міським бюро технічної інвентаризації 23.02.1970 року ОСОБА_3 було видано Реєстраційне посвідчення на право особистої власності на підставі Договору на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , про що зроблено відповідний запис № 38437 на арк.. 27 реєстраційної книги № 177 (а.с. 20).

На підставі рішення Криворізької міської ради народних депутатів № 586 від 14.12.1994 року ОСОБА_3 була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,07 га (а.с. 11, 12).

Так, ОСОБА_3 одержав у приватну власність земельну ділянку площею 0,07 гектарів, в межах згідно з планом за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується Актом на право приватної власності на землю серії ДП Кр № 000005 (а.с. 7).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданого Центрально-Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис 783 (а.с. 21).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік позивачки ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , виданого Металургійним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис 318 (а.с. 23).

Відповідно до акту про встановлення факту проживання від 15.03.2023 року, складеного головою квартального комітету № 14 Гардаш Л.І., позивачка ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , але фактично проживає з 2005 року за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 . Після смерті чоловіка, а саме з 03.02.2022 року, здійснювала оплату всіх комунальних платежів, підтримувала працездатність комунікацій, робила поточний ремонт домоволодіння (а.с. 26).

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Суд враховує, що позивачка посилається на своє тривале проживання у спірному будинку з 2005 року, догляд за ним, благоустрій, утримання, сплату комунальних платежів та фактичне користування домоволодінням. Такі обставини частково підтверджуються довідкою квартального комітету. Також матеріали справи містять квитанції про оплату електроенергії, природного газу та інших комунальних послуг.

Разом із тим зазначені документи підтверджують насамперед факт проживання позивачки у будинку, користування ним та несення певних витрат на його утримання, однак не підтверджують добросовісного заволодіння чужим майном як власним у розумінні статті 344 ЦК України. Само по собі користування чоловіком позивача після смерті батька та самою позивачкою після смерті її чоловіка домоволодінням тривалий час - не є підставою для виникнення в позивачки права власності за набувальною давністю, оскільки нею не доведено усіх обставин, передбачених ст. 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. Відкритість і користування спірним майном тривалий час не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Крім того, доказів того, що в установлений законом строк позивачка зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та за її заявою була заведена спадкова справа і нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, суду не надано.

Враховуючи встановлені обставини, встановленні частиною першою статті 13 ЦПК України межі судового розгляду та оцінивши наявні докази, суд приходить до висновку про не доведеність позивачкою обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, у зв`язку із чим позов задоволенню не підлягає.

Також необхідно зазначити, що належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

За приписами статті 51 ЦПК України суд першої інстанції може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем лише за клопотанням позивача.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України, статтею 51 ЦПК України. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

ВС у постанові від 09.07.2019 у справі №920/999/16 зауважив, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження. Позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених частиною 3 статті 344 ЦК України. Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №924/925/17 та від 22.05.2018 у справі №922/1574/17).

При відсутності спадкоємців, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

В даному випадку позивачкою визначено відповідачем виконавчий комітет Криворізької міської ради, однак позивачка не обґрунтувала належність даного відповідача, натомість належним відповідачем у справах даної категорії є Криворізька міська рада, на що й наголошував представник відповідача та цей факт було проігноровано позивачкою та її представником.

Крім того, відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом обставини і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати суд залишає за позивачем.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 278-279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до виконавчого комітету Криворізької міської ради про визнання права власності за набувальною давністю відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті рада, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04052560, розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вуд. Свято-Миколаївська, буд. 27.

Повний текст рішення складено 21 серпня 2026 року.

Суддя О.В.ЦИМБАЛІСТЕНКО