Вирок № 139309533, 27.08.2026, Чорнухинський районний суд Полтавської області

Справа №549/327/26

провадження №1-кп/549/34/26

В И Р О К

І м е н е м У к р а ї н и

27 серпня 2026 року Чорнухинський районний суд Полтавської області

в складі головуючої - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретарів судових засідань ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3

прокурора ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

захисника ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Чорнухи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12026170580000203 від 23.05.2026 за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , не працює, одруженого, має професійно-технічну освіту, перебуває в ІНФОРМАЦІЯ_2 на обліку як військовозобов`язаний, в силу ст.89 КК України не судимий,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.1 ст.309 КК України,

установив:

Обвинувачений ОСОБА_5 у невстановлений період часу, у невстановленому місці, знайшов металевий предмет, ззовні схожий на гранату РГН, при цьому будучи обізнаним із законними умовами поводження з вибуховими пристроями, усвідомлюючи наслідки своїх суспільно небезпечних дій, спрямованих проти громадської безпеки в частині захисту життя та здоров`я людей від негативного впливу руйнуючого характеру вибухових пристроїв в результаті їх неконтрольованого обігу, в порушення вимог законодавства України, яким регулюється порядок поводження з вибуховими пристроями, у тому числі в порушення вимог л. п. 1, 2 «Переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об`єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України», затвердженого Постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» віл 17.06.1992 року № 2471-ХІІ, п. 9 Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 576 від 12.10.1992, «Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 622 від 21.08.1998, вказаний предмет взяв із собою таким чином вчинив незаконне придбання бойового припасу, після чого маючи прямий умисел, спрямований на незаконне носіння та зберігання бойового припасу, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно - небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, предмет, який схожий на гранату РГН переніс до місця своєї реєстрації, що за адресою: АДРЕСА_1 , де і зберігав його до 23.05.2026 року, таким чином здійснив незаконне носіння та зберігання вибухового пристрою.

23.05.2026 у період з 15 год. 09 хв. по 15 год. 30 хв. під час проведення огляду відкритої ділянки місцевості, що розміщена поряд з господарством ОСОБА_5 , за адресою АДРЕСА_1 , виявлено та вилучено предмет схожий на гранату з маркуванням «РГН 254-30-89», який згідно висновку експерта, являється корпусом ручної осколкової гранати РГН, споряджений в середині.

04.06.2026 року в ході санкціонованого обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1 було виявлено та вилучено на шафі у приміщенні літньої кухні предмет зовні схожий на запал до гранати РГН, який згідно висновку експерта, являється ударно-дистанційний запал (УДЗ). Наданий на дослідження предмет у конструктивному поєднанні (зборі) з корпусом ручної гранати РГН за попереднім дослідженням, буде відноситись до категорії вибухових пристроїв (боєприпасів).

Таким чином, ОСОБА_5 обвинувачується у придбанні, носінні та зберіганні бойових припасів без передбаченого законом дозволу, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Крім цього, восени 2025 року, точної дати в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_5 перебуваючи на території колишньої ферми розташованої в с. Ковалі Чорнухинської ТГ Лубенського району Полтавської області, виявив проростаючі рослини коноплі, після чого маючи умисел направлений на незаконне придбання, виготовлення та зберігання наркотичного засобу без мети збуту, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно - небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, зірвав декілька рослин коноплі таким чином незаконно придбавши особливо небезпечний наркотичний засіб, після чого переніс зірвані ним рослини коноплі до господарства за місцем свого проживання за адресою АДРЕСА_1 , де з метою подальшого використання наркотичного засобу висушив їх та подрібнив таким чином незаконно виготовивши наркотичний засіб, обіг якого обмежено - канабіс, який в подальшому незаконно зберігав у приміщенні літньої кухні та приміщеннях сараїв господарства за місцем свого проживання.

04.06.2026 року в ході санкціонованого обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено та вилучено у приміщенні літньої кухні: речовину рослинного походження у висушеному стані, яка відповідно до висновку експерта, є канабісом, маса канабісу в перерахунку на суху речовину становить 0,548 г.; у приміщенні сараю виявлено та вилучено речовину рослинного походження у висушеному стані зеленого кольору, яка відповідно до висновку експерта, є канабісом, маса канабісу в перерахунку на суху речовину становить 15,719 г.; також у приміщенні сараю виявлено та вилучено речовину рослинного походження у висушеному стані зеленого кольору яка, відповідно до висновку експерта, є канабісом, маса канабісу в перерахунку на суху речовину становить 14,059 г..

Таким чином ОСОБА_5 незаконно придбав, виготовив та зберігав наркотичний засіб, обіг якого обмежено канабіс загальною вагою 30,326 г.

Своїми умисними діями, які виразилися у незаконному придбанні, виготовленні та зберіганні наркотичних засобів, без мети збуту, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.

Прокурор Пирятинського відділу Лубенської окружної прокуратури ОСОБА_4 вважає за можливе не досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються і здійснювати судовий розгляд на підставі ч.3 ст.349 КПК України, визначивши наступний порядок дослідження доказів: допитати обвинуваченого, дослідити характеризуючі матеріали на особу обвинуваченого.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю. Пояснив, що події, а також час, місце та спосіб скоєння ним кримінального правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.1 ст.309 КК України, описані в обвинувальному акті, викладені вірно і відповідають дійсності, та він їх в повному обсязі підтверджує. Проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження не заперечував. Щиро розкаюється у скоєному та просив суд суворо не карати.

Показання обвинуваченого є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння ним змісту обставин вчиненого правопорушення, добровільності та істинності його позиції, не заперечує щодо здійснення судового розгляду за правилами, передбаченими ч.3 ст.349 КПК України.

Показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи, суд знаходить їх достатніми та істинними.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_5 винним себе у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю, його показання відповідають суті обвинувачення, суд, враховуючи згоду обвинуваченого, думку прокурора та адвоката, які вважають підтвердженими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами фактичні обставини скоєного: дату, час, місце, спосіб, форму вини і спрямованість умислу, мотиви кримінального правопорушення, його наслідки, обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, визнає їх доказаними у судовому засіданні і вважає за можливе не досліджувати у повному обсязі докази стосовно цих фактичних обставин кримінального провадження відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.

Перед встановленням такого порядку дослідження доказів судом було з`ясовано, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а процесуальні наслідки встановлення такого порядку дослідження доказів у частині обмеження права апеляційного оскарження вказаних обставин їм роз`яснені та зрозумілі. Сторони кримінального провадження проти даного рішення суду не заперечували. У суду не виникало сумнівів у добровільності позицій сторін.

Це узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Тому суд обмежив дослідження фактичних обставин допитом обвинуваченого, дослідженням письмових доказів, що характеризують особу обвинуваченого.

Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

За змістом статей 50, 65 КК України та п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 р. зі змінами від 06.11.2009 р., особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину. Індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром якої є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд відповідно до ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, який відповідно ч.5 ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який в силу ст.89 КК України раніше не судимий, одружений, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей, не є особою з інвалідністю, на консультативному та диспансерному нагляді у лікаря нарколога не перебуває, знаходився на «Д» обліку у лікаря психіатра з 06.07.2020 з діагнозом: F 42, 21.02.2026 знятий з обліку з одужанням, скарг та компрометуючих матеріалів за місцем проживання не надходило, вину визнав, щиро розкаявся, висловивши щирий жаль з приводу свого вчинку та осудив свою поведінку.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, згідно зі ст.66 КК України, суд визнає щире каяття.

При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся, критично оцінював свої дії та готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з його вини.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно ст.67 КК України, судом не встановлено.

З досудової доповіді, складеної Лубенським районним сектором №5 філії державної установи «Центр пробації» в Полтавській області за місцем проживання обвинуваченого вбачається, що в результаті проведення оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 проживає спільно з матір`ю ОСОБА_7 у будинку свого дядька ОСОБА_8 в АДРЕСА_1 , вживає алкогольні напої та наркотичні речовини, Загальний ризик вчинення повторного кримінального правопорушення визначено як високий, загальний рівень ризику небезпеки для суспільства (у т.ч. окремих осіб) високий. Беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, а також високу ймовірність вчинення повторного кримінального правопорушення, відповідно до результатів оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення, уповноважений орган з питань пробації вважає, що виправлення особи без позбавлення або обмеження волі на певний строк може становити високий рівень небезпеки для суспільства.

На думку органу пробації, застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для впливу на поведінку особи з метою виправлення та запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень, неможливо здійснювати без цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції.

Разом з тим, оцінюючи висновок органу пробації, суд бере до уваги встановлений щодо ОСОБА_5 високий ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та високий рівень небезпеки для суспільства, а також рекомендацію щодо недоцільності його виправлення без ізоляції від суспільства. Разом з тим зазначений висновок підлягає оцінці судом у сукупності з іншими обставинами, що характеризують особу обвинуваченого та його ставлення до вчиненого.

Суд враховує, що ОСОБА_5 відповідно до ст. 89 КК України є таким, що не має судимості, вину визнав повністю, щиро розкаявся, критично оцінює свою поведінку, за місцем проживання характеризується позитивно, обставин, що обтяжують покарання, не встановлено. З огляду на сукупність зазначених обставин суд вважає, що встановлені органом пробації ризики можуть бути знижені шляхом здійснення контролю та соціально-виховного впливу в межах іспитового строку, а виправлення ОСОБА_5 можливе без реального відбування призначеного покарання.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи вимоги ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальні правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєне кримінальне правопорушення призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, а також враховуючи ступень тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, їх наслідків, особи обвинуваченого, обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, поведінку обвинуваченого після вчинення інкримінованого йому злочину, який усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки, дав критичну оцінку своїм злочинним діям, суд вважає за необхідне відповідно до вимог ст.50 КК України, призначити покарання за ч.1 ст.263 КК України у виді позбавлення волі та за ч.1 ст.309 КК України у виді обмеження волі, з застосуванням ст.ст.70,75,76 КК України.

Підстав для застосування ст. 69 КК України чи приписів ст. 69-1 КК України, до обвинуваченого, суд не вбачає, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані.

Призначення ОСОБА_5 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст.50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, покарання у виді позбавлення чи обмеження волі є винятковими покараннями, які застосовуються щодо осіб, виправлення яких є неможливим в іншій, передбачений законом спосіб.

Цивільний позов в рамках кримінального провадження не заявлявся.

Відповідно до ст. 124 КПК України з обвинуваченого ОСОБА_5 необхідно стягнути на користь держави у рахунок відшкодування процесуальних витрат вартість проведення судових експертиз у загальному розмірі 17 328 гривень 96 копійок.

Долю речових доказів визначити відповідно до ст. 100 КПК України.

Обраний у даному кримінальному провадженні згідно ухвали слідчого судді Пирятинського районного суду Полтавської області від 28.07.2026 відносно ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання залишити до набрання вироком законної сили.

На підставі викладеного, керуючись ст. 65, ст.ст. 100, 124, 368, 370, 374, 376, 394, 395, 532 КПК України, суд,

ухвалив:

Визнати винуватим ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 263, частиною 1 статті 309 КК України та призначити йому покарання:

за ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки;

за ч. 1 ст. 309 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.

Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75, 76 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки, поклавши на нього під час іспитового строку такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави у рахунок відшкодування процесуальних витрат вартість проведення судових експертиз в сумі 17328 (сімнадцять тисяч триста двадцять вісім) гривень 96 копійок.

Запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, обраний 28.07.2026 року згідно ухвали слідчого судді Пирятинського районного суду Полтавської області від 28.07.2026 відносно ОСОБА_5 залишити до набрання вироком законної сили.

Речові докази:

- ДВД диск з відео файлом під назвою 0000000_Z00000_20260523130125_0001, на якому зафіксовано виявлення у гр. ОСОБА_5 , предмету схожого на гранату, залишити на зберіганні в матеріалах кримінального провадження № 12026170580000203;

- корпус ручної осколкової гранати РГН з маркуванням 254-30-В9, який переданий на зберігання до камери зберігання речових доказів при ВП № 1 Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області знищити;

- наркотичний засіб, обіг якого обмежено - канабіс загальною вагою 30,326 грам, який передано на зберігання до камери зберігання речових доказів при ВП № 1 Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області знищити;

- пристрій для куріння та мундштук із нашаруваннями на їх стінках наркотичного засобу, обіг якого обмежено екстракту канабісу, масою 0,05 г., які передано на зберігання до камери зберігання речових доказів при ВП № 1 Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області знищити;

- ударно-дистанційний запал (УДЗ), який передано на зберігання до камери зберігання речових доказів при ВП № 1 Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області знищити.

Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Чорнухинський районний суд Полтавської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та обвинуваченому у порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Роз`яснити учасникам право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Суддя ОСОБА_1