Ухвала суду № 139309405, 24.08.2026, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 24.08.2026Справа № 554/11873/26 Провадження № 2-зз/554/48/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 серпня 2026 року Шевченківський районний суд міста Полтави

в складі: головуючого судді Чуванової А.М.,

за участю секретаря судового засідання Єсліковської О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтава заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову, заінтересована особа: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк», -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про скасування заходів забезпечення позову, в якій просить скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 02.09.2010 року у справі №2-10450/10 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 .

Своє клопотання обґрунтовує тим, що ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави (суддя Андрієнко Г.В.) від 02.09.2010 року у справі №2-10450/10 заяву представника позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову задоволено; обмежено ОСОБА_1 , громадянку України, (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Кобеляцьким РВ УМВС України в Полтавській області від 24.05.2002 року) у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов`язань. Заборонено відділу у справах громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Кобеляцького РВ УМВС України в Полтавській області видачу ОСОБА_1 паспорта/проїзного документа.

У 2011 році на виконання вимог банку та в межах виконавчого провадження ВП №21990760 відповідачем було добровільно повернуто заставне майно (автомобіль) стягувачу ПАТ КБ «Приватбанк», що підтверджується Актом приймання-передачі автомобіля. Згідно з офіційною відповіддю Кобеляцького відділу державної виконавчої служби у Полтавській області № 17470 від 31.07.2026 року, виконавче провадження ВП №21990760 з виконання ухвали Октябрського районного суду м. Полтави № 2-10450 від 02.09.2010 року було закінчено ще 29.03.2011 року на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 (в редакції Закону, що діяла на момент вчинення процесуальної дії) у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі ухвали суду. Таким чином, підстави для забезпечення позову, які існували на момент 2010 року повністю відпали, а предмет забезпечення (автомобіль) повернуто банку, що офіційно підтверджено державною виконавчою службою.

На підставі викладеного, заявник просить задовольнити клопотання.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, згідно заяви просила проводити розгляд справи без її участі.

Представник АТ КБ «Приват Банк», будучи належним чином повідомленим, в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників процесу.

Фіксація судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави (суддя Андрієнко Г.В.) від 02.09.2010 року у справі №2-10450/10 заяву представника позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову задоволено; обмежено ОСОБА_1 , громадянку України, (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Кобеляцьким РВ УМВС України в Полтавській області від 24.05.2002 року) у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов`язань. Заборонено відділу у справах громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Кобеляцького РВ УМВС України в Полтавській області видачу ОСОБА_1 паспорта/проїзного документа.

Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які пе.редбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Крім статті 33 Конституції законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст.313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею (ч.2 ст.441 ЦПК України).

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення (ч.3 ст.441 ЦПК України).

Згідно зі ст.1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну. Пунктом 5 ч.1 ст.6 цього Закону передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до ч.1 ст.158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Перелік заходів забезпечення позову визначений у ст.152 (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали суду), та встановлення заборони виїзду за межі України як вид забезпечення позову у ч.1 ст.150 ЦПК України, та у ч.1 ст.152 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали суду) не передбачено.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" заява про забезпечення позову у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, шляхом заборони виїзду відповідача за межі України не може бути задоволена, оскільки згідно з ч.1 ст.151 ЦПК України суд вживає лише ті заходи забезпечення позову, які передбачені цим Кодексом. Заборона виїзду відповідача за межі України не може належати і до інших видів забезпечення позову (ч.2 ст.152 ЦПК України), оскільки відповідно до ст.33 Конституції України свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України можуть бути обмежені лише законом. Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень, ухвалених зокрема за позовами, що випливають із кредитних правовідносин, у порядку, передбаченому ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.377-1 ЦПК України, зокрема в разі доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання.

Згідно з листом Кобеляцького ВДВС у Полтавському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, та згідно відомостей Системи, на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження ВП №21990760 з примусового виконання ухвали № 2-10450 від 02.09.2010 року, виданої Октябрським районним судом м. Полтави, про накладення арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, належні ОСОБА_1 . Як вбачається з інформації, сформованої Системою, стягувачем за виконавчим документом є ПАТ КБ «ПриватБанк», в інтересах якого судом визначені заходи примусового характеру, які полягали в забезпеченні позову банку, а саме: в накладенні арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, належні боржнику. З метою забезпечення повного фактичного виконання ухвали суду, державним виконавцем 19.10.2010 року винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ( з накладенням арешту на майно/кошти боржника), яка надіслана, для виконання, до банківських установ, в частині накладення арешту на кошти, та на підставі якої відомості внесено до Державного Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна. Вказані виконавчі дії й стали підставою для закінчення виконавчого провадження за пунктом В частини 1 статті 49 (стара редакція) Закону України «Про виконавче провадження» ( далі - Закон), у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі ухвали Октябрського районного суду м. Полтави №2-10450 від 02.09.2010 року, про що 29.03.2011 винесена відповідна постанова.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що редакція Цивільного процесуального кодексу України, яка діяла на час постановлення ухвали про тимчасове обмеження особи у праві виїзду за межі України не передбачала такого виду забезпечення позову, то застосування зазначеного способу забезпечення позову під час розгляду цивільної справи про стягнення заборгованості за кредитним договором є помилковим, і на даний час ці заходи обмежують конституційні права ОСОБА_1 , а тому суд дійшов до висновку, що заява про скасування заходів забезпечення позову є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 158 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову, заінтересована особа: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк» - задовольнити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 02.09.2010 року у справі №2-10450/10, у виді обмеження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Кобеляцьким РВ УМВС України в Полтавській області від 24.05.2002 року) у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов`язань.

Копію ухвали направити до Державної прикордонної служби України, а також учасникам справи.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду в 15-денний строк з дня її проголошення, або в порядку ч.2 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.М. Чуванова