Ухвала суду № 139305037, 28.08.2026, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/7688/26

Провадженн№2/635/7291/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року с-ще Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Назаренко О.В.,

за участі секретаря судового засідання Літінської Г.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа: Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення суми неустойки за прострочення сплати аліментів,

ВСТАНОВИВ:

позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом доОСОБА_2 , третя особа Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 неустойку за прострочення сплати аліментів за період несплати з 15 березня 2016 року по 15 липня 2026 року на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 141586,31 грн., яка дорівнює 100% заборгованості боржника по несплаті аліментів та станом на 15.07.2026 складає 141586,31 грн..

27 серпня 2026 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі, яке обґрунтовано тим, що на даний час він проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_3 , тому позбавлений можливості вільно прибувати до Харківського районного суду Харківської області, на підтвердження чого надає довідку начальника штабу першого заступника командира військової частини НОМЕР_3 майора ОСОБА_4 .

Позивач у судове засідання не з`явилася, в матеріалах справи міститься заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи були повідомлений своєчасно і належним чином.

Враховуючи, що розгляд справи відбувався у відсутність сторін, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, перевіривши наведені в клопотанні доводи, дослідивши матеріали справи, висновує про таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Дотримання розумних строків розгляду справи є одним з пріоритетних принципів судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких провадження може бути зупинено.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.

Зупинення провадження у справі застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань цивільного судочинства.

Підстави обов`язкового зупинення провадження регламентовані статтею 251 ЦПК України.

Суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Volovik v. Ukraine, № 15123/03, § 45).

Відповідно до вимог частин сьомої - дев`ятої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади регулювання сімейних відносин (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного та сімейного законодавства (див.: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 519/2-5034/11).

Системний аналіз статті 251 ЦПК дає підстави дійти висновку, що обов`язок суду зупинити провадження у справі має бути зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розгляду справи, зокрема, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду, або за ситуації, коли особа у зв`язку із відповідними об`єктивними обставинами позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права, визначені Конституцією України та процесуальним законодавством.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК).

Під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства. Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції (див.: постанову Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 524/7569/16-ц (провадження № 61-1912св26).

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (пункт 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини).

Наведеною нормою права закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань, зокрема, щодо забезпечення дитині необхідний рівень життя для повного і гармонійного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Принцип найкращих інтересів дитини передбачає, що при розв`язанні будь-якого спору чи вирішення питання, де зачіпаються права та інтереси дитини, необхідно спершу визначити інтереси самої дитини у цьому питанні і лиш потім ухвалювати рішення, яке буде сприяти таким інтересам та захищати їх на майбутнє.

Отже, цей принцип підлягає застосуванню і у справах про стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

На підставі Резолюції № 2 про правосуддя, дружнє до дітей, що прийнята на 28-й Конференції європейських міністрів юстиції (Лансароте, 25-26 жовтня 2007 року), 17 листопада 2010 року Комітетом міністрів Ради Європи були прийняті "Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей".

Керівними було визначено п`ять основних принципів: "Участь", "Найкращі інтереси дитини", "Гідність", "Захист від дискримінації" та "Верховенство права", які мають застосовуватися до кримінального, цивільного та адміністративного права під час відправлення правосуддя та на інших стадіях взаємодії дитини з будь-яким адміністративним органом влади, незалежно від її статусу або правоздатності.

За приписами керівних принципів, правосуддя, дружнє до дітей, відноситься до систем правосуддя, які гарантують повагу та ефективне здійснення прав усіх дітей на найвищому рівні і з належним урахуванням рівня зрілості та розуміння дитини, а також обставин справи.

Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного й соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

В ухвалі від 18 січня 2024 року у справі № 683/2078/23 (провадження № 61-424ск24) Верховний Суд вказав, що тривале, на невизначений час зупинення провадження у справі щодо зміни розміру аліментів на утримання дитини не відповідає правам та інтересам дітей щодо належного утримання, гарантованим як внутрішнім законодавством, так і міжнародними актами.

Верховний Суд зауважує, що конституційне право дитини на утримання, зокрема, право на стягнення аліментів, не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Конституційне право дитини на утримання має триваючий і невідкладний характер, його здійснення не може бути ефективно відновлене ex post.

По своїй суті конституційне право дитини на утримання відноситься до тих прав, для яких затримка в їх судовому захисті дорівнює "втраті" права. Тому право на утримання потребує негайного судового захисту. Превалювання процесуальної форми над матеріальним правом призводить до ілюзорності правового захисту.

Право на судовий захист є гарантією реалізації прав і свобод.

Стаття 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Обов`язкове зупинення провадження в справі, яка стосується конституційного права дитини на утримання, на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України характеризується такими рисами: імперативністю (по суті суд позбавлений розсуду); невизначеність тривалості; відсутність тесту необхідності та доцільності. Як наслідок це дозволяє кваліфікувати його як форму обмеження права на доступ до правосуддя та конституційного права дитини на утримання.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та отримати остаточне вирішення спору.

Зупинення провадження у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України по суті має невизначені часові рамки.

Таке зупинення має наслідком обмеження доступу до правосуддя дитини, яка не може як отримати остаточне судове рішення у спорі, так і захистити право дитини на належне утримання.

Зупинення провадження у справі на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, суперечить задекларованій державою засаді охорони дитинства та є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Це пов`язано з тим, що право на судовий захист є фундаментом сучасного конституційного ладу.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що спір про стягнення аліментів стосується забезпечення належного утримання дитини і має пріоритетний, соціально значущий характер, що вимагає своєчасного судового розгляду та недопущення його безпідставного затягування. У спорах щодо утримання дітей суди повинні забезпечити право останніх на своєчасне та належне утримання, навіть за умов воєнного стану. Затягування розгляду справи шляхом зупинення провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України може призвести до порушення прав дітей на належний рівень життя.

Слід зазначити, що в даному випадку зупинення провадження у справі становить втручання у права позивачки та її малолітньої дитини, гарантовані статтею 6 Конвенції в аспекті вирішення спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру упродовж розумного строку, а також у права, гарантовані статтею 8 Конвенції в аспекті тривалості вирішення правового спору, що стосується утримання дитини, що належать до сфери приватного життя.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що метою Конвенції є захист прав, які є не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. Це зауваження стосується, зокрема, права на доступ до суду з огляду на те, яке важливе місце посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичному суспільстві (див. справу Stanev v. Bulgaria, § 231, Witkowski v. Poland, § 43).

В Постанові від 27 травня 2026 року у справі 344/432/24 Верховний Суд зауважив, що вирішуючи питання про наявність чи відсутність достатніх підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК, у спірних правовідносинах, що стосуються утримання дитини, суду необхідно забезпечити справедливий баланс між конкуруючими інтересами дитини, яка має право на розгляд протягом розумного строку справи, що стосується майнових прав дитини та забезпечення її належного матеріального утримання одним з батьків, та гарантіями одного з батьків, який проходить військову службу, на зупинення провадження у справі на час проходження військової служби, змагальність та диспозитивність цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ зауважив, що Держави-члени Конвенції зобов`язані організувати свої судові системи таким чином, щоб їхні суди могли гарантувати право кожного на остаточне рішення у спорах щодо цивільних прав та обов`язків протягом розумного строку (див. рішення ЄСПЛ у справі Comingersoll S.A. v. Portugal, [ВП], 2000, § 24).

Розумність тривалості провадження має оцінюватися з огляду на обставини справи та відповідно до таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також питання, що стали предметом спору й вирішення яких мало значення для заявника (див. рішення ЄСПЛ у справах: Frydlender v. France, [ВП], 2000, § 43; Surmeli v. Germany, [ВП], 2006, § 128; Nicolae Virgiliu Tгnase v. Romania, 2019, § 209, Bieliсski v. Poland, 2022, §§ 42-44).

ЄСПЛ звертає увагу, що незважаючи на те, що національні органи влади не можуть нести відповідальність за поведінку відповідача, тактика затягування, яку використовує одна зі сторін, не звільняє органи влади від обов`язку забезпечити проведення судового розгляду в розумні строки (див. рішення ЄСПЛ у справі Mincheva v. Bulgaria, 2010, § 68).

Навіть у правових системах, що застосовують принцип, згідно з яким процесуальна ініціатива покладається на сторони провадження, позиція останніх не звільняє суди від обов`язку забезпечити швидкий судовий розгляд, передбачений пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. рішення ЄСПЛ у справах: Surmeli v. Germany, [ВП], 2006, § 129; Tierce v. San Marino, 2003, § 31).

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що справи про захист прав дітей повинні розглядатися якомога швидко (див. рішення ЄСПЛ у справах: Hokkanen v. Finland, 1994, § 72; Niederboster v. Germany, 2003, § 39).

Щодо права військовослужбовця на змагальну процедуру

Частинами першої-четвертою статті 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Легітимна мета зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК полягає у захисті прав військовослужбовців на змагальну процедуру, які через виконання військового обов`язку об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

Разом з тим, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства (частини перша, друга статті 44 ЦПК). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами (пункт 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Верховний Суд звертає увагу на те, що ключовим для вирішення питання про наявність підстав для зупинення провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, є з`ясування того, чи застосування такого процесуального заходу відповідає завданню цивільного судочинства, чи є сумісним із основними засадами судочинства, зокрема, верховенством права, чи забезпечується справедливий баланс конкуруючих інтересів, з урахуванням характеру спірних правовідносин, конкретних обставин справи та поведінки учасників справи.

Відповідно до положення частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При цьому у клопотанні про зупинення провадження по справі не вказано, у чому саме полягає неможливість розгляду зазначеної справи у період знаходження відповідача на військовій службі, враховуючи, що він не позбавлений можливості здійснювати реалізацію наданих йому чинним законодавством прав через представника, а також може надати письмові пояснення та долучити письмові докази, шляхом направлення до суду поштовою кореспонденцією або через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд».

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі відповідно до пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, що повністю узгоджується з позицією Верховного суду, висловленою у Постанові № 344/432/24 від 27 травня 2026 року.

Керуючись статтями 251, 253, 260, 261, 275, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

вімовити у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення суми неустойки за прострочення сплати аліментів.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Суддя О.В.Назаренко