Рішення № 139301981, 26.08.2026, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 135/939/26

Провадження № 2/147/870/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борейко О. Г.,

із секретарем Задверняк Т. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

10 липня 2026 року для розгляду за підсудністю з Ладижинського міського суду Вінницької області надійшла до суду та передана в провадження судді Борейко О. Г. позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 17188 грн.

Стислий виклад позиції позивача.

05 травня 2025 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 9710084, відповідно до умов якого відповідачу надано кредитні кошти на умовах строковості, зворотності та платності. Кредитний договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника.

24.02.2026 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 24022026, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» належні йому права вимоги до боржників, зазначених у Реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру боржників № 1 від 24.02.2026 до Договору факторингу № 24022026 від 24.02.2026 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 9710084 у загальному розмірі 17188,00 грн, з яких: 4900,00 грн заборгованість за основним зобов`язанням, 0,00 грн заборгованість за процентами, 0,00 грн комісія за надання кредиту, 5488,00 грн комісія за обслуговування кредиту, 6800,00 грн заборгованість за неустойкою (штраф, пеня).

Після відступлення права грошової вимоги відповідач не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора. З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 24.02.2026, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № 9710084 у розмірі 17188,00 грн, з яких: 4900,00 грн сума заборгованості за основним зобов`язанням, 0,00 грн сума заборгованості за процентами, 5488,00 грн сума заборгованості за комісією за обслуговування кредиту, 6800,00 грн сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня).

Процесуальні дії у справі. Заяви (клопотання) учасників справи.

Ухвалою суду від 13 липня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

06 серпня 2026 року представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Цвігун Альоною Вадимівною подано до суду відзив на позовну заяву. У відзиві представник відповідача зазначила, що відповідач ознайомився з матеріалами позовної заяви лише 05 серпня 2026 року, оскільки копію позовної заяви з додатками позивачем було направлено за адресою, за якою відповідач не проживає. У зв`язку з цим представник просила поновити строк на подання відзиву, посилаючись на те, що його пропуск був зумовлений обставинами, які об`єктивно перешкоджали відповідачу своєчасно реалізувати право на захист. По суті заявлених позовних вимог представник відповідача зазначила, що ОСОБА_1 частково визнає позов, а саме в частині заборгованості за основним зобов`язанням у розмірі 4900,00 грн, оскільки визнає факт отримання кредитних коштів та невиконання зобов`язань у повному обсязі. Водночас відповідач заперечив проти стягнення комісії за обслуговування кредиту в розмірі 5488,00 грн. Обґрунтовуючи заперечення щодо стягнення комісії, представник відповідача посилалася на умови кредитного договору, відповідно до яких комісія за обслуговування кредиту визначалася як винагорода за надання позичальнику інформації про стан заборгованості, забезпечення можливості здійснювати платежі, надсилання повідомлень, консультування та інші дії, пов`язані з обслуговуванням кредиту. На думку відповідача, такі дії не є самостійними фінансовими чи додатковими послугами, замовленими позичальником, а становлять виконання кредитодавцем власних обов`язків за договором та вимог законодавства. Водночас умовами договору, як зазначено у відзиві, не визначено, яка саме частина комісії сплачується за кожну із зазначених дій, що не дає можливості встановити, за яку конкретно послугу та в якому розмірі вона стягується. Посилаючись на положення Закону України «Про споживче кредитування», принципи справедливості та добросовісності, представник відповідача вказувала, що умова кредитного договору щодо сплати комісії за обслуговування кредиту не може бути належною правовою підставою для виникнення у відповідача обов`язку зі сплати такої комісії. Також у відзиві наведено правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07 червня 2023 року у справі №686/14530/15 (провадження №61-13299св22), щодо безпідставності нарахування платежів за послуги, які фактично не замовлялися та не надавалися позичальнику. Крім того, представник відповідача заперечила проти стягнення неустойки (штрафу, пені) у розмірі 6800,00 грн. У відзиві зазначено, що відповідно до пункту 4.1 кредитного договору у разі прострочення виконання зобов`язань позичальник мав сплачувати штраф у розмірі 1000,00 грн за кожний випадок порушення, якщо прострочення тривало більше двох днів. Разом з тим, представник відповідача послалася на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, а нараховані за такий період неустойка та інші платежі підлягають списанню. За результатами викладеного у відзиві представник відповідача просила поновити строк на подання відзиву, прийняти його та долучити до матеріалів справи, врахувати наведені у ньому заперечення та задовольнити позовні вимоги лише в частині стягнення 4900,00 грн, а в задоволенні решти позовних вимог відмовити.

07 серпня 2026 року представником позивача ОСОБА_2 подано до суду відповідь на відзив, у якій позивач заперечив проти доводів відповідача та зазначив, що останнім не спростовується факт укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів від первісного кредитора та обізнаність з умовами кредитного договору. Позивач вказав, що відповідач при укладенні кредитного договору не висловлював жодних заперечень або зауважень щодо його умов, у тому числі щодо порядку нарахування платежів, а підписання договору свідчить про вільне волевиявлення відповідача та погодження ним усіх його умов. Щодо доводів відповідача про безпідставність нарахування комісії за обслуговування кредиту позивач зазначив, що така комісія передбачена умовами укладеного сторонами кредитного договору, з якими відповідач погодився при його укладенні. На думку позивача, відповідач, підписавши кредитний договір, підтвердив свою обізнаність та згоду з його умовами, а тому не може посилатися на їх незрозумілість чи непогодження з ними після отримання кредитних коштів. Стосовно неустойки позивач зазначив, що ним не здійснювалося жодних додаткових нарахувань та не застосовувалися штрафні санкції до відповідача за весь період перебування права вимоги у ТОВ «ФК «ЄАПБ». Позивач наголосив, що просить стягнути лише ту заборгованість, яка була нарахована первісним кредитором на дату відступлення права вимоги. Також позивач зазначив, що вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором не містить вимоги про стягнення неустойки, нарахованої ним після набуття права вимоги. Позивач також заперечив проти доводів відповідача щодо припинення зобов`язань у зв`язку із закінченням строку кредитування, посилаючись на те, що невиконане зобов`язання продовжує існувати до його повного та належного виконання. На підтвердження своєї позиції позивач навів правові висновки Верховного Суду щодо обов`язковості виконання сторонами погоджених умов договору та того, що закінчення строку його дії саме по собі не припиняє невиконаних зобов`язань. У зв`язку з наведеним представник позивача просив прийняти відповідь на відзив та долучити її до матеріалів справи, розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

26 серпня 2026 року представником відповідача адвокатом подано клопотання про розгляд справи без участі відповідача та його представника. У клопотанні представник відповідача просила врахувати позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, та зазначила, що відповідь на відзив не спростовує належним чином доводів та заперечень відповідача.

Таким чином, сторони та їх представники, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності, що відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оскільки сторони в судове засідання не прибули, фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 05 травня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №9710084, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник повернути кредит та сплатити передбачені договором платежі відповідно до його умов.

Кредитний договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника та підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Факт укладення кредитного договору відповідачем у поданому до суду відзиві не спростовується, навпаки, відповідач визнає факт укладення ним кредитного договору з первісним кредитором, отримання на його підставі кредитних коштів та свою обізнаність з умовами договору.

Відповідно до умов кредитного договору відповідачу було надано кредит у розмірі 4900,00 грн. Договором також передбачено сплату комісії за надання кредиту у розмірі 1225,00 грн, яка нараховується одноразово в момент видачі кредиту, та комісії за обслуговування кредиту за весь строк кредитування.

У разі прострочення позичальником виконання зобов`язань з повернення кредиту та/або сплати процентів, комісій чи інших платежів відповідно до умов кредитного договору та графіка платежів договором передбачено сплату штрафу в розмірі 1000,00 грн за кожний випадок порушення, якщо прострочення відповідної дати платежу триває більше двох днів.

При укладенні кредитного договору відповідач погодився з його умовами, у тому числі щодо розміру кредиту, строку кредитування, порядку та умов його повернення, а також передбачених договором платежів. Підписання кредитного договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором свідчить про волевиявлення відповідача на укладення договору на погоджених сторонами умовах.

На виконання умов кредитного договору ТОВ «МІЛОАН» надало відповідачу кредитні кошти у розмірі 4900,00 грн.

24 лютого 2026 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №24022026, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» належні йому права грошової вимоги до боржників, зазначених у Реєстрі боржників.

Відповідно до умов Договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №9710084, у тому числі права вимоги щодо основного зобов`язання, передбачених договором платежів та інших належних кредитодавцю сум.

Згідно з Реєстром боржників №1 від 24.02.2026 до Договору факторингу №24022026 від 24.02.2026 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №9710084 у загальному розмірі 17188,00 грн, з яких: 4900,00 грн заборгованість за основним зобов`язанням, 0,00 грн заборгованість за процентами, 5488,00 грн заборгованість за комісією за обслуговування кредиту, 6800,00 грн заборгованість за неустойкою (штраф, пеня).

Після відступлення права грошової вимоги відповідач не здійснив платежів для погашення існуючої заборгованості ні на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на користь первісного кредитора. Водночас з моменту набуття права вимоги до відповідача, а саме з 24.02.2026, позивачем не здійснювалося жодних додаткових нарахувань та не застосовувалися штрафні санкції. У відповіді на відзив позивач також зазначив, що просить стягнути саме ту заборгованість, яка була нарахована первісним кредитором на дату відступлення права вимоги.

Позивачем надано суду документи на підтвердження укладення кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів, виникнення заборгованості та переходу до позивача права грошової вимоги за вказаним кредитним договором.

Разом з тим, відповідачем не заперечується факт отримання кредитних коштів та укладення кредитного договору. У відзиві відповідач визнав позовні вимоги в частині заборгованості за основним зобов`язанням у розмірі 4900,00 грн, заперечивши проти стягнення комісії за обслуговування кредиту та неустойки.

Дослідивши всі докази у їх сукупності та взаємозв`язку, беручи до уваги документально підтверджені доводи сторін, суд вважає встановленим, що між сторонами виникли договірні цивільні правовідносини, за якими відповідачу було надано кредитні кошти на умовах, визначених кредитним договором, відповідач зобов`язався повернути кредит та виконати інші передбачені договором грошові зобов`язання, однак свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість, право вимоги за якою перейшло до позивача.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка та висновки суду.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним (що відповідає належному виконанню відповідно до ст. 516 ЦК України). Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 06 лютого 2019 року у справі №361/2105/16-ц.

Відповідно до ст. 12, 76-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана за допомогою належних та допустимих доказів довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно зі статтями 13 та 89 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, на підставі доказів, які він оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 05 травня 2025 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 9710084, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 4900,00 грн. У подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором на підставі договору факторингу №24022026 від 24 лютого 2026 року набуло ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів». За даними позивача, загальний розмір заборгованості становить 17188,00 грн, з яких 4900,00 грн основна сума заборгованості, 5488,00 грн комісія за обслуговування кредиту та 6800,00 грн неустойка (штраф, пеня).

Як зазначено вище, відповідач факт отримання кредитних коштів та наявність заборгованості за основним зобов`язанням у розмірі 4900,00 грн не заперечує, однак заперечує проти стягнення комісії за обслуговування кредиту та неустойки.

Із приводу позовної вимоги про стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредиту в сумі 5488,00 грн суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1.5.2 кредитного договору комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) (за весь строк кредитування): 15092,00 грн, що нараховується за ставкою 14,00 відсотків від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені Графіком платежів, який є додатком №1 до цього Договору.

Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають, зокрема, проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Водночас положення частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачають право споживача після укладення договору про споживчий кредит вимагати від кредитодавця інформацію про поточний розмір заборгованості, суму кредиту, повернуту кредитодавцю, виписку щодо погашення заборгованості та іншу передбачену законом інформацію, причому така інформація надається безоплатно не частіше одного разу на місяць.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може бути правомірною лише в частині оплати фактично наданих додаткових та супутніх послуг, пов`язаних з обслуговуванням і поверненням кредиту, які не охоплюються гарантованим законом правом споживача на безоплатне отримання інформації про стан кредитної заборгованості.

Саме по собі включення до умов кредитного договору положення про сплату комісії та наведення у ньому переліку дій, які кредитодавець відносить до обслуговування кредиту, не свідчить про правомірність стягнення такої комісії у заявленому розмірі. Кредитодавець має довести не лише погодження споживачем відповідної умови, а й те, що зазначені дії є саме додатковими та супутніми послугами, за які законом допускається встановлення плати, а також їх фактичне надання споживачу.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається доказів фактичного надання відповідачу окремих платних додаткових чи супутніх послуг, вартість яких становила б заявлену до стягнення суму 5488,00 грн. Водночас такі дії, як надання інформації про стан кредитної заборгованості, графік платежів, розрахунок поточного платежу, інформування про зарахування платежів та інші інформаційні повідомлення, за своєю суттю охоплюються обов`язком кредитодавця щодо інформаційного обслуговування споживача та не можуть автоматично визнаватися платними послугами.

Правовий висновок про те, що до платної комісії за обслуговування кредиту не може бути віднесено щомісячне надання споживачу інформації про стан кредиту, яку він має право отримувати безоплатно, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 та постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено правових та фактичних підстав для стягнення з ОСОБА_1 комісії за обслуговування кредиту в розмірі 5488,00 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про стягнення неустойки в розмірі 6800,00 грн суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Цим же пунктом встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд ураховує, що норми ЦК України мають пріоритет над нормами інших законів, які мають юридичну силу, якщо вони стосуються однакових правовідносин і мають різний зміст. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 вказала, що закріплення в ЦК України необхідності ухвалення інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має силу закону України. Тобто в даному випадку над нормами Закону України «Про споживче кредитування».

Судом встановлено, що кредитний договір № 9710084 укладено 05 травня 2025 року, тобто після 24 лютого 2022 року. Отже, на правовідносини сторін поширюються положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

За таких обставин позивач не має правових підстав вимагати від відповідача сплати неустойки, нарахованої за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором у період дії воєнного стану. Водночас така правова оцінка не залежить від того, ким саме було здійснено відповідне нарахування первісним кредитором чи позивачем як новим кредитором.

Посилання позивача на те, що ним заявлено до стягнення лише ту заборгованість, яка була нарахована первісним кредитором на дату відступлення права вимоги, а неустойка після набуття ним права вимоги не нараховувалася, саме по собі не свідчить про правомірність її стягнення. Факт здійснення нарахування первісним кредитором не усуває дії імперативних положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Передання права вимоги не може змінювати встановлений законом правовий режим відповідної заборгованості та створювати для нового кредитора право на стягнення з позичальника платежу, від обов`язку сплати якого останній звільнений законом.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем не надано розрахунку заявленої до стягнення суми заборгованості, із якого можливо було б встановити період, підстави та порядок її нарахування. Надана позивачем від первісного кредитора відомість містить відображення щоденних нарахувань та погашень, однак із її змісту не вбачається нарахування відсотків за користування кредитними коштами.

Таким чином, сама по собі наявність у відомості певних нарахувань, здійснених первісним кредитором, не підтверджує правомірності їх стягнення та не звільняє позивача від обов`язку довести, що заявлена до стягнення сума у розмірі 6800,00 грн є саме неустойкою, була нарахована за прострочення виконання грошового зобов`язання та відповідає заявленому позивачем розміру.

Більше того, зміст наданих доказів не узгоджується з доводами представника позивача, викладеними у відповіді на відзив, про те, що штрафні санкції за кредитним договором відповідачу не нараховувалися. За таких обставин посилання позивача на умови кредитного договору, якими передбачено можливість нарахування штрафу, не підтверджує факту його нарахування, тоді як факт здійснення такого нарахування та його розмір належними доказами не підтверджені.

Отже, незалежно від того, чи була відповідна сума нарахована первісним кредитором до відступлення права вимоги, чи позивачем після його набуття, її стягнення можливе лише за наявності правових підстав та належного доказового підтвердження. У цій справі такі підстави відсутні, а надані докази не підтверджують належним чином факт нарахування відповідачу неустойки в розмірі 6800,00 грн. Крім того, якщо спірна сума була нарахована за прострочення виконання грошового зобов`язання, вона охоплюється прямою забороною, встановленою пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, та підлягає списанню, а не стягненню з відповідача.

Таким чином, вимога ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про стягнення з ОСОБА_1 неустойки в розмірі 6800,00 грн є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Отже, з огляду на наведене вище суд дійшов висновку, що позивач довів належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв`язку між собою достатніми доказами наявність заборгованості відповідача за основним зобов`язанням у розмірі 4900,00 грн.

Водночас позовні вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту в розмірі 5488,00 грн та неустойки в розмірі 6800,00 грн є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, позов підлягає частковому задоволенню, а з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» підлягає стягненню заборгованість за основним зобов`язанням у розмірі 4900,00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №154316 від 15.05.2026 позивачем під час подання позовної заяви до суду сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн.

Беручи до уваги, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений при поданні позову судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 758,78 грн (28,50 %).

Керуючись ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280 ЦПК України, ст. 526, 530, 549, 610-612, 625, 1054, 1082 ЦК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за Кредитним договором №9710084 у розмірі 4900 (чотири тисячі дев`ятсот) гривень 00 копійок, що є сумою заборгованості за основним зобов`язанням.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 758 (сімсот п`ятдесят вісім) гривень 78 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, юридична адреса: вул. Лісова, 2, місто Бровари, Броварський район, Київська область, 07400;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 28 серпня 2026 року.

Суддя О. Г. Борейко