Рішення № 139296724, 27.08.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/12324/26

Провадження № 2/357/8025/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кошель Б. І. ,

при секретарі Кардаш О. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду № 6 в м. Біла Церква цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Дерун Каріна Анатоліївна про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2026 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Проценко О.В. звернулася до суду з позовною заявою до Білоцерківської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Дерун Каріна Анатоліївна про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, в якій просила скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №958139, площею 0,1646 га, кадастровий номер 3220489501:03:007:0021, для будівництва та обслуговування жилого будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15.03.2007 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 . 02.10.2007 року ОСОБА_2 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯД №958139, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . Цільове призначення (використання) земельної ділянки: будівництво та обслуговування житлового будинку. Кадастровий номер земельної ділянки: 3220489501:03:007:0021. Про даний факт, позивач дізналася після смерті ОСОБА_2 , а саме під час огляду документів вона виявила, що ОСОБА_2 після того як подарував їй будинок, який розташований за адресою АДРЕСА_1 року отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯД №958139 на земельну ділянку на якій розташований її будинок, який він їй ІНФОРМАЦІЯ_1 подарував. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . 19.03.2020 року Приватним нотаріусом Дерун К.А. після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 була заведена спадкова справа під №65700725 номер у нотаріуса 10/2020. Оскільки позивач ОСОБА_1 набула право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , позивач вважає, що відповідно до ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, до позивача перейшло й право власності на земельну ділянку на якій розміщене домоволодіння. Цивільне право позивача підлягає захисту шляхом скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №958139, площею 0,1646 га, кадастровий номер 3220489501:03:007:0021, для будівництва та обслуговування жилого будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_2 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2026, головуючим суддею визначено Кошеля Б.І. та матеріали справи передані для розгляду.

Ухвалою від 23 липня 2026 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 03 серпня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Витребувано у приватного нотаріуса Дерун Каріни Анатоліївни належним чином завірену копію спадкової справи № 65700725 (номер у нотаріуса 10/2020), заведеної після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Судом 12.08.2026 р. за вх.№52722 отримано від приватного нотаріуса Дерун Каріни Анатоліївни належним чином завірену копію спадкової справи № 65700725 (номер у нотаріуса 10/2020), заведеної після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомленні належним чином.

В матеріалах справи наявна заява, в якій представник позивача адвокат Проценко О. В. просила розгляд справи проводити у відсутності позивача та представника, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити в повному обсязі.

Судом 04.08.2026 р. за вх.№50491 отримано клопотання, в якому представник відповідача Геращенко А. П. просила розгляд справи проводити за відсутності представника Білоцерківської міської ради на розсуд суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що 15.03.2007 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором дарування житлового будинку від 15.03.2007 року, посвідченого державним нотаріусом Білоцерківської районної державної нотаріальної контори Руденко Н. О., зареєстровано в реєстрі за №2-451.

З Договору дарування житлового будинку від 15.03.2007 вбачається, що Дарувальник ОСОБА_2 подарував, а Обдарований ОСОБА_1 прийняла у дар житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації 27.02.2007 року за №13724250 на земельній ділянці розташований один цегляний житловий будинок житловою площею 49,50 м.кв., сарай-літня кухня, зазначені літерою «Б», погріб «В», вбиральня «Г», огорожа №1-4 та замощення №5. Згідно довідки виданої виконавчим комітетом Шкарівської сільської ради 02.03.2007 року за №02-18-251, земельна ділянка на якій розташовано вищезазначене нерухоме майно, - не приватизована. Вищевказаний житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами належить Дарувальнику на підставі договору дарування посвідченого виконкомом Шкарівської сільської ради 04.03.1993 року за №13 та зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно Білоцерківського міжміського бюро технічної інвентаризації за №620, книга №3.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.04.2007 р. за №14366099, власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 . Право власності виникло на підставі Договору дарування від 15.03.2007 року, зареєстровано в реєстрі за №2-451.

02.10.2007 ОСОБА_2 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯД №958139, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . Цільове призначення (використання) земельної ділянки: будівництво та обслуговування житлового будинку. Кадастровий номер земельної ділянки: 3220489501:03:007:0021. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010732200321, та підписано: начальником Білоцерківського району та головою Шкарівської сільської ради 02.10.2007.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 13.01.2020 Виконавчим комітетом Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

19.03.2020 Приватним нотаріусом Дерун К.А. після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 була заведена спадкова справа під №65700725 номер у нотаріуса 10/2020.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач ( його представник ) вважають, що оскільки позивач ОСОБА_1 набула право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , тому відповідно до ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, до позивача перейшло й право власності на земельну ділянку на якій розміщене домоволодіння. Цивільне право позивача підлягає захисту шляхом скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №958139, площею 0,1646 га, кадастровий номер 3220489501:03:007:0021, для будівництва та обслуговування жилого будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім'я ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч.1 ст. 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Відповідно до ст. 377 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.

В пунктах 8.3, 8.4, 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) зазначено, щоправові норми, які визначали дол. земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об'єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20червня 2007 року) при відчуженні об'єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України. Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України N 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України N 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер. Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної дол. земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскільки позивач ОСОБА_1 набула право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, до позивача перейшло й право власності на земельну ділянку на якій розміщене домоволодіння.

При відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, вважаємо, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від них.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2000 у справі 689/26/17 вказала на те, що враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки ( закріпленому у цивільному та земельному законодавстві ) та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу права на земельну ділянку не передбачено умовами договору чи приписами законодавства .

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на які вони розміщені.

Відповідно до ч.2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих

Верховний Суд України у постанові від 22 травня 2013 року у справі №6-33цс13 зазначив, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках ( ч. 1 ст. 13 ЦПК України ).

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Дерун Каріна Анатоліївна про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку є такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 10,12,13,76,81,89,141, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Дерун Каріна Анатоліївна про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, - задовольнити.

Скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №958139, площею 0,1646 га, кадастровий номер 3220489501:03:007:0021, для будівництва та обслуговування жилого будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_2 .

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: Білоцерківська міська рада; адреса: вул. Ярослава Мудрого, буд. 15, м. Біла Церква, Київська обл., 09117; ЄДРПОУ: 26376300.

Третя особа: Приватний нотаріус Дерун Каріна Анатоліївна; адреса: вул. Гагаріна, буд. 24, прим. 1, м. Біла Церква, Київська обл., 09117.

Повний текст рішення складено 27 серпня 2026 року.

Суддя Б. І. Кошель