Рішення № 139295137, 18.08.2026, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

Справа № 337/1896/26

Номер провадження 2/337/1673/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 рокум. Запоріжжя

Хортицький районний суд м. Запоріжжя,

у складі головуючої судді Калугіної Г.Б.,

за участю секретаря Огурцової О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,

ВСТАНОВИВ:

26.03.2026 позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Позов мотивований тим, що позивачка, ОСОБА_1 , перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , який був зареєстрований 27 серпня 2011 року Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 737 від 27.08.2011 року. Шлюб між сторонами було розірвано на підставі рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 07.07.2020 року у справі № 337/1305/20. Від спільного подружнього життя у сторін народилася неповнолітня дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та проживає разом із позивачкою. Оскільки відповідач добровільно не надавав належних коштів на утримання спільної неповнолітньої дочки, позивачка була змушена звернутися до Хортицького районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. У зазначеному позові позивачка просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1500,00 грн щомісячно, починаючи з 14.07.2016 року та до досягнення дитиною повноліття. Згідно з рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09.08.2016 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 750,00 грн щомісячно, починаючи з 14.07.2016 року та до досягнення дитиною повноліття. Однак відповідач належним чином не виконував свого обов`язку зі сплати аліментів, визначених судовим рішенням та виконавчим листом, унаслідок чого утворилася заборгованість зі сплати аліментів. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим листом у справі № 337/2624/16-ц станом на 01.03.2026 року розмір заборгованості відповідача становить 9338,25 грн. Відповідач був обізнаний про наявність судового рішення та про покладений на нього обов`язок зі сплати аліментів. Він особисто брав участь у судових засіданнях, неодноразово викликався до органу державної виконавчої служби, а тому достовірно знав про свої аліментні зобов`язання та можливі наслідки їх невиконання, зокрема виникнення заборгованості. Незважаючи на обізнаність про свої зобов`язання, відповідач до теперішнього часу не вжив належних заходів, спрямованих на повне погашення заборгованості зі сплати аліментів. Відповідно до частини першої статті 196 Сімейного кодексу України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Таким чином, позивачка має право на стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Розрахунок пені за прострочення сплати аліментів на утримання спільної неповнолітньої дочки станом на 01.03.2026 року наведений у додатку № 1 до позовної заяви. При цьому часткове погашення відповідачем заборгованості зі сплати аліментів не звільняє його від обов`язку сплатити пеню, яка нараховується за період прострочення до повного погашення відповідної заборгованості. Станом на 01.03.2026 року заборгованість відповідача зі сплати аліментів залишається непогашеною. Порядок обчислення пені визначено відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 572/1762/15-ц. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при визначенні загальної суми пені враховуються сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення їх сплати. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання відповідного обов`язку щодо кожного щомісячного платежу є різним, а отже, різною є і кількість днів прострочення залежно від конкретного місяця. Таким чином, пеня за прострочення сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення їх сплати та не обмежується лише тим місяцем, у якому відповідний платіж не був здійснений. Загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів розраховується за формулою: Р = (А1 ? 1% ? Q1) + (А2 ? 1% ? Q2) + ... + (Аn ? 1% ? Qn), де: Р - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обрахована на момент подання позову; А1 - нарахована сума аліментів за перший місяць; Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць; А2 - нарахована сума аліментів за другий місяць; Q2 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за другий місяць; Аn - нарахована сума аліментів за останній місяць перед поданням позову; Qn - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за останній місяць. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення їх сплати, при цьому її розрахунок не обмежується лише місяцем, у якому відповідний платіж не був здійснений. Згідно з проведеним розрахунком загальний розмір пені за несвоєчасну сплату відповідачем аліментів становить 67975,96 грн (шістдесят сім тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять гривень 96 копійок). Розрахунок пені здійснювався з урахуванням фактичних платежів, здійснених відповідачем. За місяці, у яких аліменти сплачувалися відповідачем у розмірі, що не перевищував суму нарахованих аліментів, пеня нараховувалася на залишок заборгованості за відповідним черговим несплаченим платежем. При цьому розмір пені обмежувався 100 відсотками саме недоплаченої суми, а не розміром нарахованого щомісячного платежу, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду. За місяці, у яких мала місце переплата, тобто відповідач вносив кошти у сумі, що перевищувала розмір чергового місячного платежу, пеня за такий місяць не нараховувалася. Сума переплати спрямовувалася на погашення наявної заборгованості за попередні періоди, починаючи з найбільш віддаленого місяця виникнення заборгованості. Оскільки нараховані платежі своєчасно відповідачем сплачені не були, а заборгованість за відповідні місяці була зазначена у розрахунку заборгованості станом на 01.03.2026 року, при обчисленні пені позивачкою правомірно враховувалася фактична кількість днів прострочення. При цьому сума нарахованої пені за відповідні періоди не перевищувала 100 відсотків заборгованості за відповідними щомісячними платежами та збільшувалася залежно від фактичної кількості днів прострочення. Отже, з урахуванням наведеного та відповідно до здійсненого розрахунку, позивачка просить стягнути з відповідача, ОСОБА_2 , неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 67975,96 грн (шістдесят сім тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять гривень 96 копійок).

Ухвалою суду від 07.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено її розгляд по суті у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

29.05.2026 від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Железняк-Кранг І.В. до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно до якого відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі, вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а заявлений до стягнення розмір пені є явно неспівмірним із розміром основної заборгованості. Свою позицію відповідач обґрунтовує наступним. Позивачка просить стягнути з відповідача неустойку (пеню) у розмірі 67975,96 грн, що більш ніж у сім разів перевищує розмір основної заборгованості, яка, відповідно до наведених самою позивачкою даних, становить 9338,25 грн. Водночас частиною першою статті 196 Сімейного кодексу України встановлено граничний розмір неустойки, яка може бути стягнута у зв`язку з простроченням сплати аліментів, - не більше 100 відсотків заборгованості. Таким чином, навіть за умови наявності правових підстав для стягнення пені, її максимальний розмір не може перевищувати розмір основної заборгованості відповідача, тобто 9 338,25 грн. У зв`язку з цим вимога позивачки про стягнення 67975,96 грн пені в частині, що перевищує встановлений законом граничний розмір, є безпідставною та не відповідає положенням частини першої статті 196 СК України. Відповідач також звертає увагу суду на те, що заборгованість зі сплати аліментів формувалася протягом тривалого періоду та має накопичувальний характер. При цьому, починаючи з 2016 року, позивачка тривалий час не вживала заходів для стягнення заборгованості та фактично не зверталася до відповідача з вимогами щодо її погашення, хоча була обізнана про існування відповідного аліментного зобов`язання. На думку відповідача, така поведінка позивачки має бути врахована судом при оцінці обставин справи, оскільки тривале невжиття нею заходів щодо стягнення заборгованості призвело до її накопичення за значний період часу. Відповідач вважає, що позивачка фактично допустила тривале накопичення заборгованості, після чого пред`явила вимогу про стягнення значного розміру пені, яка обчислена за тривалий період. При цьому у разі своєчасного звернення позивачки до відповідача щодо погашення заборгованості останній мав би можливість поступово виконувати свої зобов`язання та не допустити її накопичення. Крім того, за час, що минув після виникнення аліментного зобов`язання, істотно змінилися сімейні та матеріальні обставини відповідача. ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповідача народилася дочка - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 . Таким чином, відповідач має обов`язок матеріально забезпечувати не лише свою неповнолітню дочку, щодо якої виникло первісне аліментне зобов`язання, а й свою малолітню дочку ОСОБА_5 , а також брати участь у забезпеченні своєї сім`ї. Незважаючи на складні сімейні та матеріальні обставини, відповідач не ухилявся від виконання своїх аліментних зобов`язань та вживав заходів для погашення заборгованості. Зокрема, після врегулювання відповідних питань у виконавчій службі відповідач добровільно здійснив значні платежі в рахунок погашення заборгованості: 28.12.2020 року - 9900,00 грн; 06.01.2021 року - 9852,00 грн; 08.02.2021 року - 10000,00 грн. Надалі поточні аліментні платежі стягувалися автоматично за місцем отримання відповідачем доходу. Таким чином, поведінка відповідача не свідчить про його свідоме чи умисне ухилення від виконання аліментних зобов`язань. Навпаки, після того як йому стало відомо про пред`явлення виконавчого документа до виконання та наявність заборгованості за попередні періоди, відповідач здійснив значні одноразові платежі з метою її погашення. Залишок заборгованості у розмірі 9338,25 грн виник не внаслідок умисного ухилення відповідача від сплати аліментів, а за наявності об`єктивних та поважних причин, зокрема істотного погіршення стану його здоров`я. У 2025 році відповідачу було діагностовано тяжке хронічне захворювання аутоімунний тиреоїдит, який супроводжується стійким гіпотиреозом та потребує постійної замісної гормональної терапії. Зазначене захворювання має хронічний характер і потребує довготривалого, фактично пожиттєвого лікування та регулярного придбання лікарських засобів, що створює для відповідача додаткове фінансове навантаження. На теперішній час стан здоров`я відповідача додатково погіршився. За рекомендацією лікаря-ендокринолога йому необхідно пройти тонкоголкову аспіраційну пункційну біопсію (ТАПБ) вузлових утворень щитоподібної залози для визначення їх характеру та виключення онкологічного захворювання. Необхідність постійного лікування, проведення додаткових медичних обстежень та діагностичних процедур потребує від відповідача значних фінансових витрат та негативно впливає на його матеріальне становище. З огляду на зазначені обставини, відповідач вважає, що відсутні підстави стверджувати про його умисну вину у виникненні залишку заборгованості. Відповідач не переховувався від виконання аліментних зобов`язань, не заперечував їх існування та, отримавши інформацію про наявність заборгованості, вжив конкретних заходів для її погашення. Зокрема, добровільна сплата 28.12.2020 року 9900 грн, 06.01.2021 року 9852 грн та 08.02.2021 року 10000 грн свідчить про те, що відповідач мав намір виконувати свої аліментні зобов`язання та фактично вживав для цього відповідних заходів. Подальша сплата поточних аліментів здійснювалася шляхом автоматичного стягнення за місцем отримання доходу, а також за рахунок особистих коштів відповідача. За таких обставин відповідач вважає, що виникнення залишку заборгованості не може розглядатися виключно як наслідок його недобросовісної поведінки чи умисного ухилення від сплати аліментів. Відповідач також просить суд врахувати його матеріальний та сімейний стан, наявність на утриманні малолітньої дитини, тривале хронічне захворювання, необхідність постійного медикаментозного лікування та проведення додаткових медичних обстежень. Застосування до відповідача значної фінансової санкції у розмірі 67975,96 грн, яка більш ніж у сім разів перевищує суму основної заборгованості, за наведених обставин призведе до істотного погіршення його матеріального становища та негативно позначиться на можливості належним чином забезпечувати потреби його сім`ї та малолітньої дитини. З огляду на викладене, відповідач вважає, що під час вирішення питання щодо стягнення пені суд має врахувати не лише формальний розрахунок, а й конкретні обставини виникнення заборгованості, поведінку відповідача щодо її погашення, його сімейний та матеріальний стан, стан здоров`я, наявність інших утриманців, а також принципи розумності, справедливості та пропорційності відповідальності. Враховуючи сукупність зазначених обставин, відповідач вважає, що наявні правові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені. У разі якщо суд дійде висновку про наявність правових підстав для стягнення неустойки, відповідач просить застосувати передбачене частиною першою статті 196 СК України обмеження та визначити її розмір не більше 100 відсотків суми основної заборгованості, тобто не більше 9 338,25 грн. Крім того, відповідач просить суд врахувати положення частини другої статті 196 СК України та статті 197 СК України, а також його матеріальний і сімейний стан та інші наведені вище обставини, і у разі стягнення пені зменшити її розмір до мінімального та справедливого рівня. На підставі викладеного, відповідач просить суд: прийняти цей відзив та долучити його до матеріалів цивільної справи № 337/1896/26; відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 67975,96 грн; у разі якщо суд дійде висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки (пені): застосувати обмеження, передбачене частиною першою статті 196 СК України, та визначити граничний розмір пені не більше 100 відсотків суми основної заборгованості, тобто не більше 9338,25 грн; з урахуванням положень частини другої статті 196 СК України, статті 197 СК України, матеріального та сімейного стану відповідача, стану його здоров`я, наявності на його утриманні малолітньої дитини та інших істотних обставин справи - зменшити розмір неустойки (пені) до мінімального розміру, який відповідач вважає справедливим, а саме до 1 % від суми основної заборгованості - 93,38 грн.

08.06.2026 від представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Нікітіної Т.Г. до суду надійшла відповідь на відзив, яка мотивована наступним. Представником відповідача було складено та направлено на адресу позивачки відзив на позовну заяву, який ОСОБА_1 отримала 01.06.2026 року. З огляду на положення ухвали Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06.04.2026 року строк для подання відповіді на відзив підлягає обчисленню з 02.06.2026 року, оскільки відповідно до частини першої статті 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Оскільки останній день встановленого строку припадає на вихідний день, відповідно до частини третьої статті 124 ЦПК України закінчення процесуального строку переноситься на перший робочий день, тобто на понеділок, 08.06.2026 року. Таким чином, позивачка вважає, що строк на подання відповіді на відзив нею дотримано. Відповідно до змісту відзиву відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись, зокрема, на нібито пропуск позивачкою строків позовної давності, погіршення стану його здоров`я, наявність у нього обов`язків щодо утримання іншої дитини та сім`ї, відсутність заборгованості в мінімальному розмірі, встановленому законом, а також на те, що позивачка начебто штучно накопичувала суму штрафних санкцій. Виходячи з наведених відповідачем доводів, він фактично стверджує, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з його вини. Позивачка вважає зазначені твердження безпідставними, необґрунтованими та такими, що не спростовують заявлених позовних вимог. На думку позивачки, наведені відповідачем обставини не мають істотного значення для правильного вирішення спору, а його доводи спрямовані переважно на створення уявлення про неможливість належного виконання аліментного обов`язку та уникнення відповідальності за тривале невиконання рішення суду. У зв`язку з цим, керуючись статтею 199 ЦПК України, позивачка подає цю відповідь на відзив. Щодо розміру пені та застосування статті 196 СК України Позивачка вважає помилковим буквальне тлумачення відповідачем частини першої статті 196 СК України, відповідно до якого загальний розмір пені в будь-якому випадку не може перевищувати загальний розмір заборгованості, визначений державним виконавцем. Відповідач виходить із того, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 9338,25 грн максимальний розмір пені також не може перевищувати 9338,25 грн. Проте таке тлумачення положень статті 196 СК України є неправильним. Пеня за прострочення сплати аліментів розраховується окремо щодо кожного щомісячного платежу, виходячи із суми заборгованості за відповідний місяць та кількості днів прострочення. При цьому встановлене законом обмеження у 100 відсотків застосовується до суми заборгованості, на яку нараховується пеня за відповідний місячний платіж, а не до загальної суми заборгованості за всі періоди. Загальний розмір пені визначається шляхом додавання сум пені, нарахованих за кожним окремим щомісячним платежем. Саме такий порядок розрахунку був застосований позивачкою у цій справі. Якщо виходити з позиції відповідача, то у випадку погашення боржником усієї основної заборгованості до моменту розгляду справи або під час судового розгляду одержувач аліментів взагалі був би позбавлений можливості стягнути пеню за період прострочення. Такий підхід суперечить самій правовій природі неустойки за прострочення виконання аліментного обов`язку. До позовної заяви позивачкою було додано детальний розрахунок пені, відповідно до якого загальний розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, становить 67975,96 грн. Пеня у зазначеному розрахунку обчислена окремо щодо кожного невиконаного або неналежно виконаного щомісячного аліментного зобов`язання з урахуванням суми відповідної заборгованості та кількості днів прострочення. Наданий позивачкою розрахунок пені відповідачем належним чином не спростований. Відповідач не надав суду власного контррозрахунку пені, а обмежився загальним твердженням про те, що сума пені не може перевищувати загальний розмір заборгованості. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.01.2022 року у справі № 711/679/21 та від 27.04.2022 року у справі № 496/2457/19 надала правове тлумачення формулюванню «не більше 100 відсотків заборгованості». Суть наведених правових висновків полягає в тому, що пеня є змінною величиною, базою для обчислення якої є заборгованість зі сплати аліментів за відповідний місяць. Отже, положення про те, що пеня не може перевищувати 100 відсотків заборгованості, означає, що розмір пені за конкретним періодичним платежем не може перевищувати суму заборгованості, на яку така пеня нараховується за відповідний місяць. Визначаючи загальний розмір пені, судова практика виходить із необхідності окремого обчислення пені щодо кожного місячного платежу з подальшим додаванням отриманих сум. Саме за таким принципом позивачкою здійснено розрахунок пені у цій справі. Таким чином, твердження відповідача про те, що загальний розмір пені не може перевищувати 9338,25 грн, є наслідком неправильного тлумачення положень статті 196 СК України та не відповідає правовим висновкам Верховного Суду. Безпідставними є також твердження відповідача про те, що позивачка нібито «штучно створила» або накопичувала заборгованість з метою збільшення розміру пені. Чинне законодавство України не покладає на одержувача аліментів обов`язку щомісячно або щорічно звертатися до суду із вимогами про стягнення пені за кожний період прострочення. Натомість саме на платника аліментів покладено обов`язок своєчасно та в повному обсязі виконувати рішення суду про утримання дитини. Позивачка не мала можливості впливати на рішення відповідача щодо сплати чи несплати аліментів, не перешкоджала виконанню судового рішення та не звільняла відповідача від виконання його законного обов`язку. Також на позивачку не покладається обов`язок постійно контролювати належне виконання відповідачем його батьківського та аліментного обов`язку. Саме тривале невиконання відповідачем судового рішення призвело до виникнення заборгованості та, як наслідок, до збільшення розміру пені. Тому твердження про те, що позивачка навмисно очікувала збільшення заборгованості з метою отримання більшої суми пені, є лише припущенням відповідача та не підтверджене жодними належними доказами. Необґрунтованими є також доводи відповідача про те, що заборгованість виникла не з його вини у зв`язку з істотним погіршенням стану здоров`я у 2025 році. Позивачка не заперечує, що відповідач має право на належне медичне обстеження та лікування. Однак сам по собі факт наявності захворювання не свідчить автоматично про відсутність вини у простроченні сплати аліментів. До відзиву відповідач долучив лише окремі медичні документи, датовані травнем 2025 року, зокрема документи щодо проведення обстежень та направлення на пункцію. Водночас станом на червень 2026 року відповідач не надав документів, які б підтверджували результати зазначеної пункції, остаточний діагноз, призначене лікування, перебування на стаціонарному лікуванні, встановлення інвалідності або тимчасову чи стійку втрату працездатності. Таким чином, відповідач фактично обмежився поданням фрагментарних медичних документів, не довівши, що його стан здоров`я об`єктивно перешкоджав працевлаштуванню, отриманню доходу або виконанню рішення суду про сплату аліментів. У відзиві відповідач також зазначає про значні витрати на лікування та діагностику, однак не надав належних доказів фактичного понесення таких витрат. Зокрема, відсутні чеки, квитанції, банківські виписки щодо придбання лікарських засобів, договори про надання медичних послуг, документи про оплату лікування чи реабілітації та інші докази, які б підтверджували заявлений ним розмір витрат. За таких обставин твердження про значні витрати на лікування мають декларативний характер та не підтверджені належними і достатніми доказами. Крім того, відповідач не довів: коли саме виникло погіршення його стану здоров`я; яким чином це погіршення вплинуло на його працездатність; чи втрачав він можливість працювати та отримувати дохід; чому він не вживав заходів для належного виконання аліментного обов`язку; чи встановлювалася йому інвалідність; чи існували об`єктивні медичні обставини, які унеможливлювали виконання ним рішення суду. Відповідно до статей 12, 7681 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Сам факт проходження медичних консультацій, обстежень або наявності певного захворювання не означає автоматичної неможливості особи працювати, отримувати дохід та виконувати батьківський обов`язок щодо утримання неповнолітньої дитини. Так само відповідач не надав належних доказів істотного погіршення свого матеріального стану. Зокрема, відсутні докази втрати роботи, істотного зменшення заробітку, встановлення інвалідності або інших обставин, які б об`єктивно унеможливлювали своєчасну сплату аліментів. Отже, причинно-наслідковий зв`язок між станом здоров`я відповідача та неможливістю своєчасно виконувати аліментний обов`язок належними доказами не підтверджено. Позивачка вважає, що наведені відповідачем обставини не можуть бути визнані винятковими підставами для звільнення його від відповідальності за тривале прострочення сплати аліментів. Щодо вини відповідача у виникненні заборгованості Матеріали справи свідчать про те, що відповідач був обізнаний про існування рішення суду та свій обов`язок сплачувати аліменти на утримання дитини. Водночас належного та своєчасного виконання цього обов`язку не забезпечив, унаслідок чого утворилася заборгованість. Ухиленням від сплати аліментів можуть бути як пряме невиконання встановленого судом обов`язку, так і інші дії або бездіяльність, які призводять до невиконання відповідного обов`язку. У цій справі відповідач не довів наявності об`єктивних обставин, які б унеможливлювали виконання ним рішення суду протягом усього періоду виникнення заборгованості. Враховуючи наведене, позивачка вважає, що заборгованість зі сплати аліментів виникла саме з вини відповідача, а тому існують правові підстави для стягнення передбаченої законом неустойки. При цьому інтереси дитини у спірних правовідносинах мають бути пріоритетними. Перекладення наслідків неналежного виконання платником аліментів свого обов`язку на дитину суперечило б принципу забезпечення її найкращих інтересів. Щодо зміни сімейного стану відповідача Безпідставними є також посилання відповідача на народження у 2020 році іншої дитини та наявність обов`язків щодо утримання своєї сім`ї. Заборгованість зі сплати аліментів у цій справі почала формуватися ще з 2016 року, тобто задовго до народження іншої дитини відповідача. Народження іншої дитини саме по собі не припиняє та не скасовує обов`язку батька утримувати свою першу неповнолітню дитину. Якщо відповідач вважав, що зміна його сімейного стану об`єктивно вплинула на його можливість сплачувати аліменти у встановленому розмірі, він мав право звернутися до суду із відповідним позовом про зміну розміру аліментів. Проте, як зазначає позивачка, відповідач такого позову не подавав. Безпідставними є і посилання відповідача на необхідність утримання дружини. Відповідач не надав доказів того, що його дружина є непрацездатною або такою, що відповідно до закону має право на утримання. Сам факт перебування у шлюбі не створює безумовного обов`язку щодо утримання працездатної дружини. Натомість обов`язок батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей є встановленим законом та не може бути поставлений у залежність від інших добровільно прийнятих особою фінансових зобов`язань. Щодо посилань на відсутність відповідача в Єдиному реєстрі боржників Доводи відповідача щодо його відсутності в Єдиному реєстрі боржників не спростовують факту існування заборгованості зі сплати аліментів. Сам факт відсутності особи у Єдиному реєстрі боржників не є належним та достатнім доказом відсутності заборгованості, оскільки ведення такого реєстру не встановлює та не припиняє цивільних чи сімейних прав та обов`язків сторін. Натомість у матеріалах справи міститься офіційний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, складений уповноваженим державним виконавцем, відповідно до якого за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 9 338,25 грн. Зазначений розрахунок відповідачем належним чином не спростований. Більше того, у своєму відзиві відповідач фактично не заперечує сам факт існування заборгованості, а лише не погоджується з правовими наслідками її виникнення та розміром пені. Відповідач не надав доказів повного погашення заборгованості, зокрема квитанцій, банківських виписок, платіжних доручень або інших документів, які б підтверджували сплату відповідної суми. Відповідно до статті 196 СК України правовою підставою для стягнення пені є факт прострочення сплати аліментів, а не факт перебування боржника у Єдиному реєстрі боржників. Таким чином, відсутність відповідача у зазначеному Реєстрі не спростовує: наявності заборгованості зі сплати аліментів; факту прострочення виконання аліментного обов`язку; права позивачки на стягнення неустойки (пені). Щодо ненадання документів, зазначених у додатках до відзиву Позивачка також звертає увагу суду, що до копії відзиву, яку вона отримала, не були додані документи, зазначені відповідачем у переліку додатків до відзиву. У зв`язку з цим позивачка була позбавлена можливості ознайомитися із зазначеними документами та належним чином оцінити їх зміст. Щодо клопотання про зменшення розміру пені Позивачка не погоджується з клопотанням відповідача про зменшення розміру пені до суми 9338,25 грн або до символічного розміру, зазначеного ним у відзиві. Таке зменшення, на думку позивачки, не відповідатиме принципам справедливості, розумності та пропорційності, а також не враховуватиме тривалість порушення прав неповнолітньої дитини. Фактичне зменшення пені до незначної суми за тривале невиконання рішення суду фактично нівелювало б саму мету встановлення законом відповідальності за прострочення сплати аліментів. Позивачка звертає увагу суду, що можливість зменшення розміру пені є дискреційним повноваженням суду та має застосовуватися з урахуванням конкретних обставин справи, доказів, поданих сторонами, тривалості прострочення та балансу інтересів платника аліментів і дитини. У цій справі відповідачем не доведено наявності таких виняткових обставин, які б обґрунтовували звільнення його від відповідальності або істотне зменшення розміру пені. Позивачка вважає, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, оскільки останній, будучи достовірно обізнаним про існування рішення суду та покладений на нього обов`язок зі сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини, не забезпечив належного та своєчасного виконання цього обов`язку, внаслідок чого утворилася заборгованість. Доводи відповідача щодо стану здоров`я, зміни сімейного стану, народження іншої дитини, нібито штучного накопичення заборгованості позивачкою та відсутності відповідача в Єдиному реєстрі боржників не спростовують факту прострочення сплати аліментів та не підтверджують відсутності вини відповідача. Наведені відповідачем обставини не підтверджені належними та достатніми доказами та, на думку позивачки, спрямовані на уникнення або мінімізацію відповідальності за тривале невиконання рішення суду. Розрахунок пені, доданий до позовної заяви, відповідачем належним чином не спростований, власного контррозрахунку ним не надано. З огляду на викладене позивачка вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. На підставі викладеного, позивачка просить суд: відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки (пені) до 9338,25 грн або до мінімального символічного розміру. Врахувати тривалість порушення відповідачем аліментного обов`язку та порушення внаслідок цього прав та законних інтересів неповнолітньої дитини. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 67975,96 грн задовольнити у повному обсязі.

11.06.2026 від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Железняк-Кранг І.В. до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, які мотивовані наступним. 06 червня 2026 року відповідач отримав копію відповіді на відзив, поданої представником позивачки. Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя про відкриття провадження у справі відповідачу встановлено строк для подання заперечень протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив. У зв`язку з цим відповідач реалізує своє процесуальне право на подання заперечень відповідно до вимог статей 174, 180 ЦПК України. Ознайомившись із відповіддю на відзив, відповідач вважає, що наведені у ній доводи є необґрунтованими, не спростовують аргументів, викладених у відзиві, та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального і процесуального права. У відповіді на відзив представник позивачки зазначає, що розрахунок неустойки (пені) у розмірі 67975,96 грн є законним та правильним, оскільки заборгованість зі сплати аліментів формувалася протягом тривалого часу. Відповідач із такими твердженнями не погоджується та вважає їх безпідставними. Питання відповідальності за прострочення сплати аліментів врегульоване спеціальними нормами Сімейного кодексу України. Відповідно до частини першої статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. На думку відповідача, встановлене законом обмеження щодо максимального розміру пені є імперативним та підлягає обов`язковому застосуванню судом. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 359/240/21 (провадження № 61-16327св23) суд надав відповідне тлумачення положень частини першої статті 196 СК України. Відповідач зазначає, що у вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками судів щодо застосування передбаченого законом обмеження пені та виходив із того, що її розмір не може перевищувати 100 відсотків заборгованості. Згідно з наявним у матеріалах справи розрахунком державного виконавця, розмір заборгованості відповідача становить 9 338,25 грн. Відтак, виходячи з позиції відповідача, максимальний розмір пені не може перевищувати суму основної заборгованості, тобто 9338,25 грн. Таким чином, заявлена позивачкою до стягнення сума 67975,96 грн перевищує розмір заборгованості більш ніж у сім разів, у зв`язку з чим вимоги в цій частині, на думку відповідача, є необґрунтованими та такими, що суперечать положенням частини першої статті 196 СК України. Відповідач не погоджується із твердженнями представника позивачки про те, що посилання на стан його здоров`я є формальними, необґрунтованими та спрямованими виключно на уникнення відповідальності. Відповідач вважає, що такі твердження не відповідають фактичним обставинам справи та наявним доказам. Відповідно до статті 196 СК України відповідальність у вигляді неустойки за прострочення сплати аліментів може наставати лише за наявності вини платника аліментів. Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 зазначив, що відповідальність у вигляді пені не може покладатися на платника аліментів, якщо заборгованість виникла з причин, які не залежали від його волі, за умови доведення ним того, що він вжив усіх залежних від нього заходів для належного виконання свого обов`язку. При цьому Верховний Суд звертав увагу, що перелік причин виникнення заборгованості не з вини платника аліментів не є вичерпним і має встановлюватися судом у кожному конкретному випадку з урахуванням поданих доказів. На переконання відповідача, у цій справі наявні обставини, які свідчать про відсутність його умисної вини у виникненні заборгованості. Зокрема, у відповідача діагностовано тяжке хронічне захворювання аутоімунний тиреоїдит та стійкий гіпотиреоз. Вказане захворювання має тривалий характер, потребує постійного медичного спостереження та замісної гормональної терапії. Крім того, стан здоров`я відповідача погіршився у зв`язку з виявленням вузлових утворень щитоподібної залози, у зв`язку з чим лікарями рекомендовано проведення подальшого діагностичного обстеження для виключення онкологічного захворювання. Відповідач наголошує, що зазначені обставини не залежать від його волі та об`єктивно впливають на його матеріальний стан і можливість своєчасно виконувати всі фінансові зобов`язання. При цьому відповідач зазначає, що протягом тривалого часу не мав наміру ухилятися від сплати аліментів та здійснював відповідні платежі. Після того як йому стало відомо про наявність розрахункової заборгованості, відповідач вжив заходів для її погашення та здійснив значні добровільні платежі, а саме: 28.12.2020 року - 9 900 грн; 06.01.2021 року - 9 852 грн; 08.02.2021 року - 10 000 грн. Вказані обставини, на думку відповідача, підтверджують його добросовісну поведінку та відсутність наміру ухилятися від виконання батьківського обов`язку. Відповідач вважає, що наявний залишок заборгованості сформувався поступово протягом тривалого періоду та не є наслідком його умисної відмови від сплати аліментів. На переконання відповідача, обставини справи свідчать про те, що після виявлення заборгованості він вжив залежних від нього заходів для її погашення. Відповідач не погоджується із твердженнями представника позивачки про те, що надані ним медичні документи не підтверджують реальності його захворювання та впливу стану здоров`я на можливість виконання аліментних зобов`язань. Відповідач зазначає, що він не зобов`язаний розголошувати іншій стороні всі подробиці свого стану здоров`я, результати медичних досліджень, історію хвороби та іншу інформацію, яка становить медичну таємницю. Відповідно до статті 286 ЦК України та положень законодавства у сфері охорони здоров`я особа має право на нерозголошення відомостей про стан свого здоров`я, діагноз та результати медичних обстежень. У разі якщо суд вважатиме необхідним дослідження додаткових медичних документів, відповідач готовий надати відповідні документи безпосередньо суду в установленому законом порядку. Відповідач також вважає необґрунтованим твердження позивачки про те, що саме по собі непред`явлення документів про інвалідність або втрату працездатності автоматично свідчить про відсутність впливу захворювання на його матеріальний стан. Відповідач звертає увагу суду на те, що позивачка протягом тривалого часу не зверталася до нього із вимогами щодо погашення наявних, на її думку, розрахункових розбіжностей та не зверталася до суду з вимогами про стягнення пені. На думку відповідача, така тривала бездіяльність позивачки призвела до накопичення значної суми штрафних санкцій. Відповідач вважає, що така поведінка повинна бути оцінена судом з урахуванням принципів добросовісності, розумності та справедливості. Якби позивачка своєчасно повідомляла відповідача про наявність заборгованості, він мав би можливість своєчасно перевірити правильність її розрахунку та, за необхідності, усунути відповідні розрахункові розбіжності. Відповідач не вважає, що його поведінка може бути кваліфікована як умисне ухилення від сплати аліментів, оскільки він здійснював платежі та після виявлення заборгованості здійснив значні добровільні внески. Відповідач також просить суд врахувати його сімейний стан. ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідача народилася донька ОСОБА_4 . Таким чином, відповідач має обов`язок забезпечувати належне утримання не лише повнолітньої особи, а й своєї малолітньої дитини. На думку відповідача, наявність іншої малолітньої дитини має бути врахована судом при вирішенні питання щодо можливості та розміру стягнення пені. Відповідно до частини другої статті 196 СК України суд має право зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Відповідач вважає, що дана норма покликана забезпечити справедливий баланс між інтересами одержувача аліментів та платника, а також врахувати права інших дітей платника аліментів. На переконання відповідача, стягнення пені у розмірі 67 975,96 грн за наявності основної заборгованості у розмірі 9 338,25 грн, тяжкого стану здоров`я та обов`язку утримувати малолітню дитину може істотно погіршити матеріальне становище його сім`ї. Відповідач просить суд врахувати, що друга дитина також має право на належний рівень життя та матеріальне забезпечення з боку свого батька. Відповідач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 359/240/21. На його думку, наведена судова практика підтверджує можливість звільнення платника аліментів від відповідальності у вигляді пені за відсутності його вини у виникненні заборгованості, а також необхідність врахування конкретних обставин справи. Відповідач вважає, що обставини його справи є співмірними з обставинами, які оцінювалися судами у зазначеній справі, а в окремих аспектах свідчать про його добросовісну поведінку. Відповідач здійснював аліментні платежі, а після встановлення наявності залишку заборгованості здійснив значні одноразові платежі для її погашення. На його переконання, така поведінка свідчить про вжиття ним усіх залежних від нього заходів для виконання аліментного обов`язку. Відповідач звертає увагу суду на необхідність застосування під час розгляду справи принципів добросовісності, розумності та справедливості. Відповідач вважає, що стягнення з нього пені у розмірі 67975,96 грн за наявності основного боргу у розмірі 9338,25 грн матиме явно непропорційні наслідки та може істотно погіршити матеріальне становище його сім`ї. При цьому відповідач наголошує, що суд при вирішенні питання про розмір пені має врахувати не лише інтереси позивачки, а й його матеріальний та сімейний стан, стан здоров`я та інтереси його малолітньої дитини. Саме тому відповідач вважає, що навіть у разі встановлення судом підстав для стягнення пені її розмір має бути істотно зменшений відповідно до частини другої статті 196 СК України. Відповідач вважає, що позивачкою не доведено наявності його вини у виникненні заборгованості, яка є необхідною умовою для застосування до нього відповідальності у вигляді неустойки відповідно до статті 196 СК України. Наявність тяжкого хронічного захворювання, необхідність постійного лікування, погіршення стану здоров`я, наявність іншої малолітньої дитини, здійснення відповідачем аліментних платежів та добровільне погашення значної частини розрахункової заборгованості, на його думку, свідчать про відсутність умисного ухилення від виконання аліментного обов`язку. Крім того, відповідач вважає, що заявлений позивачкою розмір пені є неспівмірним із розміром основної заборгованості та не відповідає обмеженню, встановленому частиною першою статті 196 СК України. З огляду на викладене відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник Нікітіна Т.Г. не прибули, представник позивачки подала заяву про розгляд справи у відсутність сторони позивача, позовні вимоги підтримує повністю, просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Железняк-Кранг І.В. в судове засідання не прибули, від представника відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи у відсутність сторони відповідача, просить врахувати їх позицію викладену в відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь та відзив і відмовити в задоволенні позовної заяви.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч. ч. 8, 9 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі СК України) регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності, розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати свою неповнолітню дитину.

У відповідності до ч. 4 ст. 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а у разі спору - судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Суд встановив, що з 27.08.2011 сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08.08.2016 з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 стягнуті аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі 750,00 грн, щомісячно, починаючи з 14.07.2016 та до повноліття дитини.

Постановою державного виконавця Хортицького відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 30.01.2017 відкрито виконавче провадження № 53297835 про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі 750,00 грн, щомісячно, починаючи з 14.07.2016 та до повноліття дитини.

Згідно з розрахунком державного виконавця Хортицького відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України заборгованість відповідача ОСОБА_2 зі сплати аліментів на користь позивачки ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 14 липня 2016 по лютий 2026 становить 9338,25 грн.

Таким чином, враховуючи вище зазначене, відповідач не належним чином виконує свої обов`язки по сплаті аліментів, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 9338,25 грн.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина 9 статті 7 СК України).

У відповідності до ч. 2 ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, як передбачено у ч. 4 ст. 155 СК України.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 182 СК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення про стягнення аліментів). У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Відповідно до ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 % заборгованості.

Як виснував Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У ст. 196 СК України не встановлені будь-які обмеження періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.

При розрахунку пені за заборгованістю за аліментами необхідно виходити із положень, викладених у вищезгаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року. Так, правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Отже, загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:

p=(A1х1%хQ1)+(A2х1%хQ2)+……….(Anх1%хQn), де:

p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;

A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;

Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;

A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;

Q2- кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;

An- нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;

Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

Застосований позивачем спосіб нарахування розміру неустойки відповідає наведеній правовій позиції.

Всього сума неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з 14.07.2016 по 01.03.2026, як це просить позивач і надав відповідний розрахунок, становить 67975,96 грн.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" роз`яснено, що передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, та не спростували доводи позивачки, викладені в позовній заяві.

Отже, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, оскільки належні докази про це відсутні, чим порушив норми чинного законодавства, тому у позивача виникло право вимагати сплати неустойки (пені). Об`єктивних і переконливих доказів, які спростовували би вимоги позивача відповідач не надав, що вказує на обґрунтованість позову. За таких обставин суд вважає, що в наявності є порушене право позивача, за захистом якого спрямоване його звернення до суду, тому позов підлягає задоволенню.

У ч. 1 ст. 196 СК встановлена максимальна межа для пені, передбачивши, що розмір пені не повинен перевищувати розміру заборгованості, на яку вона нараховується. Тобто алгоритм визначення розміру пені, який підлягає стягненню на користь одержувача аліментів, полягає в наступному: спочатку, з урахуванням максимальної межі, визначається пеня; після цього з`ясовується чи є підстави для її зменшення.

Відповідно до ч. 2 ст. 196 СК України розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

При вирішенні питання про стягнення пені (ст. 196 СК) законодавець надає суду право зменшувати розмір пені, а не звільняти платника аліментів від її сплати. Тлумачення ч. 2 ст. 196 СК свідчить, що в ній не передбачена вимога щодо обов`язкової наявності одночасно двох підстав, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Суд при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки враховує матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів як підстав для зменшення розміру пені. Такий матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів має доводитися платником на момент, коли відбулося прострочення чи повна несплата аліментів. Визначення справедливого та розумного розміру пені при застосуванні конструкції зменшення розміру пені належить до суддівського розсуду. Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника аліментів. Пеня має бути співрозмірною з правопорушенням (зокрема, прострочення, невиконанням зобов`язань, наявність/відсутність часткової оплати). Розмір пені має залишатися співрозмірним із розміром основного зобов`язання, тому суд не може зменшувати пеню до такої міри, що виключала б її роль як «стимулу» для своєчасного виконання аліментних зобов`язань/постанова КЦС ВС від 18.04.2025 у справі № 932/541/23/.

Доводи позивача про зменшення розміру пені до 93,38 грн не заслуговують на увагу, оскільки заборгованість позивача почала формуватися з 2016 року, тобто до народження другої його дитини, позов про зміну розміру аліментів ним не подавався та розмір аліментів з його ініціативи, відповідно не змінювався, заборгованість зі сплати аліментів виникла з його вини та її часткове періодичне погашення не має значення для вирішення справи, оскільки пеня нараховується по кількості днів прострочення сплати аліментів. Доказів втрати роботи, істотного зменшення заробітку, встановлення інвалідності або інших обставин, які б об`єктивно унеможливлювали своєчасну сплату аліментів суду не надано. Відповідач надав до суду медичні документи, датовані травнем 2025 року, зокрема документи щодо проведення обстежень та направлення на пункцію, однак відповідач не надав документів, які б підтверджували результати зазначеної пункції, остаточний діагноз, призначене лікування, перебування на стаціонарному лікуванні, встановлення інвалідності або тимчасову чи стійку втрату працездатності, а також чеки, квитанції, банківські виписки щодо придбання лікарських засобів, документи про оплату лікування чи реабілітації та інші докази, які б підтверджували значні витрати на лікування та діагностику. Отже, причинно-наслідковий зв`язок між станом здоров`я відповідача та неможливістю своєчасно виконувати аліментний обов`язок належними доказами не підтверджено.

За таких обставин, суд доходить висновку, що розмір пені зменшенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене позовну заяву слід задовольнити повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмір 1331,20 грн.

Керуючись ст. 196 СК України, ст. ст. 10, 11, 12, 81, 258, 263, 264, 265, 273, 280, 354, ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНКОПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , неустойку (пеню) за не сплату аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі одного відсотка від суми не сплачених аліментів за кожен день прострочення за період з 14.07.2016 року по 01.03.2026 в розмірі 67975,96 грн (шістдесят сім тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять гривень 96 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір в сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) (Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Отримувач: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; Код ЕДРПОУ отримувача: 37993783; Номер рахунку отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНКОПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 27.08.2026.

Суддя Г.Б. Калугіна