Ухвала суду № 139294994, 28.08.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/12332/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі судді Хамник М.М., ознайомившись із заявою представника позивача Адвокатського об`єднання «Лідер Права» - адвоката Кайла Івана Юрійовича про забезпечення позову,

В С Т А Н О В И В:

25 серпня 2026 року до суду надійшла цивільна справа за позовом Адвокатського об`єднання «Лідер Права», в інтересах якого діє адвокат Кайло Іван Юрійович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання правничої допомоги.

Одночасно з позовом представником позивача до суду подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та знаходяться на його рахунках у банківських та інших фінансових установах, у межах загальної суми 128 986 (сто двадцять вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят шість) гривень 21 копійка, а також на належне ОСОБА_1 на праві власності рухоме та нерухоме майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, у межах, необхідних для забезпечення позовних вимог, з урахуванням суми грошових коштів, на які фактично буде накладено арешт.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що 28 березня 2024 року між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «ЛІДЕР ПРАВА» було укладено Договір про надання правничої допомоги №122 та Додаткову угоду №1 до нього.

На виконання зазначеного Договору Позивачем належним чином надавалася Відповідачу професійна правнича допомога, зокрема здійснювався його захист у кримінальному провадженні.

За результатами надання правничої допомоги Позивачем складено Звіт-Рахунок №000325/25 від 27.01.2025 року на суму 132 500 грн, який був власноруч підписаний Відповідачем.

Таким чином, Відповідач був обізнаний як із фактом надання йому правничої допомоги, так і з її вартістю.

Незважаючи на це, Відповідач у повному обсязі свої грошові зобов`язання не виконав.

Позивач протягом тривалого часу вживав заходів для позасудового врегулювання спору. Представники Позивача неодноразово контактували з Відповідачем з питання погашення заборгованості. Під час такого спілкування Відповідач не заперечував наявність заборгованості, повідомляв про намір її погасити, посилався на тимчасові фінансові труднощі та неодноразово обіцяв здійснити оплату після отримання заробітної плати, позики або інших коштів.

17 грудня 2025 року Позивачем було направлено Відповідачу письмову претензію про необхідність погашення заборгованості. Після отримання претензії Відповідач повідомив про готовність здійснити оплату до кінця 2025 року, однак свого зобов`язання не виконав. Лише 30 січня 2026 року Відповідач здійснив часткову оплату в розмірі 21 250 грн, після чого решта заборгованості залишилася несплаченою.

Станом на день звернення до суду розмір основної заборгованості Відповідача становить 111 250 грн, а загальний розмір заявлених до стягнення вимог з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних становить 128 986,21 грн.

Зазначені обставини в їх сукупності створюють обґрунтований ризик того, що до моменту набрання законної сили рішенням суду майновий стан Відповідача може змінитися, належні йому грошові кошти можуть бути витрачені, зняті з рахунків або переведені іншим особам, а належне йому рухоме чи нерухоме майно відчужене або обтяжене правами третіх осіб.

У такому випадку навіть за умови задоволення позову виконання рішення суду може бути істотно ускладнене або стати неможливим. При цьому Позивач просить суд не позбавляти Відповідача права володіння та користування належним йому майном, а лише тимчасово обмежити можливість розпорядження відповідними активами в межах ціни позову до вирішення спору по суті.

Суд, ознайомившись з матеріалами клопотання, прийшов до наступного висновку.

За приписами ч.1 ст.153 ЦПК України, така заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу (ч.ч.6 і 7 ст.153 ЦПК України).

Суд вважає, що заява представника позивача адвоката Кайла Івана Юрійовича підлягає до задоволення.

Із частин 1 і 2 ст.149 ЦПК України слідує, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 ЦПК України заходів забезпечення позову, яке допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Одним із видів забезпечення позову, відповідно до пункту 1 ч.1 ст.150 ЦПК України є накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно норм цивільного процесуального законодавства, завданням забезпечення позову є застосування судом, в провадженні якого перебуває справа, заходів щодо захисту матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання у майбутньому прийнятого судового рішення за її позовом.

За загальним правилом, закріпленим у ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі №914/1570/20 викладено правовий висновок, який зводиться до того, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини" (Kubler v. Germany), заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".

У пунктах 23, 24 постанови Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22 сформульовано правовий висновок про те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та Позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18. Обов`язкового з`ясування при вжитті заходів забезпечення позову вартості майна, на яке судом накладається (в порядку вжиття таких заходів) арешт, процесуальним законом не передбачено (правовий висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 19 лютого 2019 року у справі №911/1695/18).

Вирішуючи питання щодо обсягу заходів забезпечення позову, суд виходить із того, що відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечено, зокрема, накладенням арешту на майно та/або грошові кошти, що належать або підлягають передачі чи сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При цьому згідно з частиною 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як убачається із заяви про забезпечення позову, позивач просить накласти арешт як на грошові кошти відповідача, так і на все рухоме та нерухоме майно, що належить йому на праві власності, у межах ціни позову.

Вирішуючи питання про необхідність застосування кожного із заявлених заходів забезпечення позову, суд враховує, що метою забезпечення позову є запобігання утрудненню чи унеможливленню виконання можливого рішення суду, а не створення для відповідача надмірних обмежень у користуванні та розпорядженні належним йому майном.

При цьому сам по собі факт заявлення позивачем вимог майнового характеру та наявність у відповідача майна не є достатньою підставою для накладення арешту на все належне йому майно. Заявник має обґрунтувати необхідність застосування саме такого заходу забезпечення позову та надати докази існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду в разі незастосування відповідного заходу.

Як убачається з матеріалів заяви, позивачем не наведено конкретних обставин та не надано належних і допустимих доказів того, що відповідач вчиняє або має намір вчинити дії щодо відчуження, приховування, зменшення чи іншого розпорядження належним йому майном, які б свідчили про недостатність застосування арешту грошових коштів для забезпечення можливого виконання рішення суду.

Також позивачем не конкретизовано, на яке саме майно відповідача він просить накласти арешт, не зазначено його складу, вартості та не наведено обставин, які б давали підстави вважати, що без накладення арешту саме на це майно виконання можливого рішення суду буде утрудненим або неможливим.

За таких обставин суд дійшов висновку, що накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах ціни позову є достатнім та належним заходом забезпечення позову, оскільки безпосередньо забезпечує можливість виконання можливого рішення суду про стягнення грошових коштів та водночас відповідає вимозі співмірності заявленим позовним вимогам.

Натомість накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача за наведених обставин призвело б до додаткового та необґрунтованого обмеження його права власності, без доведення позивачем необхідності такого обмеження, та не відповідає принципу співмірності заходів забезпечення позову із заявленими вимогами.

При цьому суд враховує, що Верховний Суд наголошує на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову та їх співмірності із заявленими вимогами, а співмірність передбачає, зокрема, співвідношення негативних наслідків застосування відповідного заходу для відповідача з наслідками його незастосування для позивача.

Таким чином, з урахуванням характеру заявлених позовних вимог, їх розміру, наведеного заявником обґрунтування та наданих доказів, суд вважає достатнім для досягнення мети забезпечення позову накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах ціни позову, а в частині вимоги про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача заява задоволенню не підлягає.

При цьому суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у резолютивній частині постанови від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22 про те, що накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача без конкретизації його виду, вартості та ідентифікуючих ознак у межах ціни позову є належним способом забезпечення заявлених позивачем майнових вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.149, 150, 153, 260, 261, п.3 ч.1 ст.353 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Заяву представника позивача Адвокатського об`єднання «Лідер Права» - адвоката Кайла Івана Юрійовича про забезпечення позову задоволити частково.

Накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на всіх рахунках у банківських установах, що належать ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , в межах ціни позову, що становить 128986,21 (сто двадцять вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят шість гривень 21 копійок).

У задоволенні заяви в частині вимоги про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 - відмовити.

Роз`яснити позивачу, що виконання ухвали про забезпечення позову здійснюється за заявою стягувача про примусове виконання судового рішення.

Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження та відкриття виконавчого провадження.

Копію ухвали негайно направити заявнику, відповідачу, а також для негайного виконання відповідному органу державної виконавчої служби.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, а у разі якщо ухвалу було постановлено без повідомлення (виклику) учасників справи - з дня отримання її копії.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Стягувач: Адвокатське об`єднання «ЛІДЕР ПРАВА», код ЄДРПОУ: 43174706, місцезнаходження: 04052, м.Київ, вул.Глибочицька, 40-Б, офіс №9.

Боржник: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду

Закарпатської області М.М.Хамник