Рішення № 139290987, 18.08.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/915/26

№ 2/183/400/26

18 серпня 2026 року м.Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання Павлюк А.Г., Устименко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (надалі - АТ «Сенс Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 25.01.2022 ОСОБА_1 , шляхом підписання оферти, запропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». Банк прийняв пропозицію відповідача та підписав акцепт пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Таким чином, 25.01.2022 між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем, з дотриманням приписів чинного законодавства України, було укладено Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 501422075 із наступними основними умовами: тип кредиту кредит готівкою; сума кредиту -30000 грн., процентна ставка 47% річних, тип ставки фіксована; строк кредиту 48 місяців; дата повернення кредиту 25.01.2026.

Банк взяті відповідно до Угоди на себе зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти.

Відповідач отримав кредитні кошти, проте, свої зобов`язання належним чином не виконав, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 82526,02 грн., з яких: 30000 грн заборгованість за тілом кредиту; 52526,02 грн відсотки за користування кредитом.

Позивач вживав заходів досудового врегулювання спору направив позичальнику вимогу про усунення порушень та погашення заборгованості. Відповіді на зазначену вимогу не надходило, порушення умов Угоди позичальником не усунуті.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд: стягнути з відповідача заборгованість у вищезазначеному розмірі та понесені судові витрати.

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.03.2026 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Відповідачка подала відзив на позов у якому просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначила, що дійсно укладала кредитний договір та отримала кредитні кошти. Проте, розмір відсотків за користування кредитом є несправедливим, сума відсотків є неспівмірною з тілом кредиту та є непомірним тягарем в умовах воєнного стану. Банком ускладнено отримання споживачем інформації про умови кредитування, оскільки паспорт кредиту надрукований шрифтом меншого кегеля, ніж весь інший текст оферти. Вважає можливим вирішення спору шляхом списання банком відсотків за кредитом та сплату відповідачкою тіла кредиту у сумі 30000 грн. Вважає недоведеним та завищеним розмір витрат на правничу допомогу. Також просить у разі задоволення позову розстрочити виконання рішення суду на 24 місяці. Крім того, відповідачкою подано клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.

Позивач подав відповідь на відзив у якій наполягав на задоволенні позову, посилаючись на обставини, подібні до наведених у позовній заяві. Також зазначив, що строк позовної давності не пропущено.

Відповідачка подала заперечення на відповідь на відзив у яких висловила незгоду з доводами позивача, наведеними у відповіді на відзив.

У судове засідання представник Банку не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, у якій позов підтримав у повному обсязі.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином.

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

25.01.2022 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 501422075, шляхом підписання оферти на укладення угоди про надання споживчого кредиту та Анкети-Заяви про акцепт Публічної пропозиції на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб, Паспорту споживчого кредиту та Додатку № 1 до Угоди - графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг (а.с.8-10).

Так, за умовами кредитного договору № 501422075, укладеного 25.01.2022 між Банком та ОСОБА_1 сторонами визначено наступні умови кредитування: тип кредиту кредит готівкою; сума кредиту -30000 грн., процентна ставка 47% річних, тип ставки фіксована; строк кредиту 48 місяців; дата повернення кредиту 25.01.2026.

Позивач свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти на умовах передбачених договором, що підтверджується меморіальним ордером № 883351925 від 25.01.2022 про переказ коштів на суму 30000 грн на рахунок ОСОБА_1 (а.с.11).

12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

Згідно з випискою по особовому рахунку відповідача за період з 25.01.2022 по 17.10.2025, Банком перераховано відповідачу кредитні кошти на суму 30000 грн, ця ж виписка містить відомості та свідчить про використання відповідачем кредитних коштів, (а.с.12-20).

Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Аналогійний висновок наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором Банком здійснено розрахунок, згідно якого заявив до стягнення заборгованість у розмірі 82526,02 грн., з яких: 30000 грн заборгованість за тілом кредиту; 52526,02 грн відсотки за користування кредитом (а.с.21).

До правовідносин, що виникли між сторонами, підлягають застосуванню такі норми права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч. 1 та ч. 2 ст. 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 11 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування»).

Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування»).

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Факт отримання кредитних коштів підтверджується дослідженою судом випискою за картковим рахунком та меморіальним ордером, а також не заперечується відповідачем.

Відповідач не надав доказів належного виконання зобов`язань за кредитним договором, не надав власного контррозрахунку щодо розміру заборгованості.

Розглянувши заперечення відповідача щодо того, що нараховані проценти за користування кредитними коштами є завищеними та становлять для неї непомірний тягар, суд вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають відхиленню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач особисто підписала кредитний договір, чим підтвердила свою повну згоду з усіма його істотними умовами, у тому числі щодо розміру процентної ставки, порядку їх нарахування та строків виконання зобов`язань. Підписуючи договір, відповідач діяла свідомо та мала можливість оцінити свої фінансові можливості й відповідні ризики.

Суд зазначає, що вказаний договір у встановленому законом порядку недійсним (у цілому або в частині щодо розміру процентів) не визнавався, сторонами не розривався та не змінювався. Умови щодо розміру процентів відповідачем у судовому порядку не оскаржувалися та не визнані такими, що суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За таких обставин посилання відповідача на несправедливість умов щодо розміру процентів не можуть бути підставою для звільнення її від обов`язку виконувати умови добровільно укладеного договору, який є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи що позивач виконав зобов`язання за кредитним договором, а відповідач належним чином не виконав зобов`язання щодо повернення грошових коштів, з урахуванням того, що на виконання ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, суд вбачає підстави для задоволення позову та присудження до стягнення заборгованості за договором на користь позивача у зазначеному вище розмірі.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята ст.261 ЦК України).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначенні ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом №540-ІХ.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексту України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон №2102-ІХ набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Вказаний правовий висновок викладено в постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 року у справі № 903/602/24 провадження № 12-19гс25.

Законом України № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» виключено пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. Даний Закон набрав чинності 04.09.2025.

Таким чином, перебіг позовної давності поновлюється з 04.09.2025.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з позовом 27.12.2025 в межах строку позовної давності.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40грн.

Щодо стягнення із відповідача витрат за надання професійної правничої допомоги суд зазначає наступне.

До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Статтею 137 ЦПК України, передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Верховного Суду від 09 березня 2021 року (справа № 200/10535/19-а) Верховний Суд зазначив, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зауважила, на тому, які докази, є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем подано копію договору про надання послуг №1006 від 28.01.2025, укладеного від АТ «Сенс Банк» та адвокатським об`єднанням «СмартЛекс», довіреність на представництво інтересів позивача адвокатом Михайловою Ю.В., витяг з Єдиного реєстру адвокатів України у якому зазначено про те, що адвокат Михайлова Ю.А. здійснює діяльність в АО «СмартЛекс».

У позовній заяві наведено розрахунок витрат позивача на професійну правничу допомогу, які пов`язані із розглядом цієї справи, такі витрати становлять 7078,29 грн (із розрахунку: 375,00 грн за підготовку позовної заяви + 225,00 грн за отримання рішення суду + 82526,02 грн. х 7,85 % - комісійна винагорода від стягнутих коштів на користь замовника).

В порушення вимог ч. 3 ст. 137 ЦПК України позивач не надав суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом із зазначенням конкретного часу, витраченого на виконання відповідних робіт, а також не надав Акт приймання-передачі наданих правничих послуг.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК).

Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 року по справі № 466/9758/16-ц та від 15.04.2020 по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені. Позаяк склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, на підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, який повинен містити детальний опис послуг, що надаються, їхню вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір або погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо; документи, що містять детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору (акти виконаних робіт або наданої допомоги, специфікації витраченого часу адвоката тощо); оформлені у встановленому законом порядку документи, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи).

Як встановлено судом, на підтвердження вимог про стягнення судових витрат понесених АТ «Сенс Банк» було надано до суду разом з позовною заявою лише копію договору про надання послуг №1006 від 28.01.2025, з якого неможливо встановити, що позивачу надавалась правнича допомога в рамках даної справи, також в договорі не встановлено порядок та розмір оплати за надання професійної правничої допомоги. Додатки до договору суду не надано.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У даній справі позивач не подав до суду відповідної заяви, що докази витрат на правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Таким чином, враховуючи, що стороною позивача не надано доказів на підтвердження понесення ним судових витрат під час розгляду даної справи, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч.5 ст.435 ЦПК України, розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Згідно п.2 ч. 7 ст. 265 ЦПК України, у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Враховуючи наведені норми та обставини даної справи, матеріальне становище відповідача, наявність у відповідачки двох малолітніх дітей, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача підлягає частковому задоволенню. Суд вважає можливим розстрочити виконання рішення, яке набрало законної сили, на дванадцять місяців, шляхом стягнення з ОСОБА_1 суми боргу за кредитним договором в рівних частках по 6 877,17 грн. (82 526,02 / 12) щомісяця.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.12,13,76-82,89,141,223,263,265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» заборгованість за кредитним договором № 501422075 від 25.01.2022 у розмірі 82526,02 грн., з яких: 30000 грн заборгованість за тілом кредиту; 52526,02 грн відсотки за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Розстрочити виконання рішення, яке набрало законної сили, в частині стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 82 526,02 грн. на дванадцять місяців, шляхом стягнення з ОСОБА_1 суми боргу в рівних частках по 6 877,17 грн. щомісяця.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «СЕНС БАНК», ЄДРПОУ 23494714, адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100;

відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено і підписано 18 серпня 2026 року .

Суддя Оладенко О.С.