Рішення № 139289956, 27.08.2026, Камінь-Каширський районний суд Волинської області

Справа № 157/1470/26

Провадження №2-а/157/49/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року місто Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Антонюк О.В.,

з участю секретаря судового засідання Дем`яник К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа інспектор відділення поліції № 1 (м. Кам`янка-Бузька) Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області капітан поліції Березюк Богдан Михайлович, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом шляхом подання позовної заяви через «Електронний суд», що підписана його представником адвокатом Колєсніком Б.В., повноваження якого підтверджуються ордером на надання правничої допомоги № 1198787 від 11 серпня 2026 року, до Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа - інспектор відділення поліції № 1 (м. Кам`янка-Бузька) Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області капітан поліції Березюк Б.М., у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову інспектора відділення поліції № 1 (м. Кам`янка-Бузька) Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області капітана поліції Березюка Б.М. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7697971 від 10 серпня 2026 року, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КпАП України за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, а також стягнути на його користь судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 532 грн 48 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції у Львівській області. В обґрунтування вимог представник позивача зазначає, що інспектором відділення поліції № 1 (м. Кам`янка-Бузька) Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області капітаном поліції Березюком Богданом Михайловичем 10 серпня 2026 року о 15 годині 39 хвилин 49 секунд щодо ОСОБА_1 було винесено оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7697971, якою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивач нібито 10 серпня 2026 року о 15 годині 37 хвилин 49 секунд у селі Жовтанці Львівського району Львівської області по вулиці Львівській, керуючи транспортним засобом, здійснив обгін ближче ніж за 50 м перед пішохідним переходом у населеному пункті, чим нібито порушив підпункт «в» пункту 14.6 Правил дорожнього руху України, у чому посадова особа вбачає ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КпАП України (порушення правил обгону). Однак викладені в оскаржуваній постанові обставини не відповідають дійсності, саме правопорушення позивачем не вчинялось та ним цілком оспорюється, свою вину позивач категорично заперечує, а постанова винесена поспіхом, без жодного належного та допустимого доказу, з грубим порушенням процедури розгляду справи. Фактичні обставини подій були наступними. Так, 10 серпня 2026 року позивач керував автомобілем марки «SKODA KODIAQ», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , та рухався у селі Жовтанці Львівського району Львівської області по вулиці Львівській. Жодного обгону в зоні дії заборони, встановленої підпунктом «в» пункту 14.6 Правил дорожнього руху України, тобто ближче ніж за 50 м перед пішохідним переходом у населеному пункті, позивач не здійснював, вимог Правил дорожнього руху не порушував. Інспектор ОСОБА_3 на місці події не здійснював жодних вимірювань: відстань від місця, у якому, на його думку, позивач нібито розпочав обгін, до пішохідного переходу не вимірювалася ані рулеткою, ані мірним колесом, ані будь-яким іншим засобом вимірювальної техніки, а сама «відстань, менша за 50 м» була визначена інспектором виключно «на око», тобто є суто суб`єктивним припущенням посадової особи, яка сама ж і склала «обвинувачення». Тим часом заборона, встановлена підпунктом «в» пункту 14.6 Правил дорожнього руху України, побудована саме на кількісному критерії - 50 метрах, - а тому без точного вимірювання цієї відстані та без фіксації його результатів факт порушення в принципі не може вважатися встановленим, а склад правопорушення - доведеним. Понад те, оскаржувана постанова взагалі не містить посилання на жодний доказ вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення: графа «7. До постанови додаються:» залишена посадовою особою незаповненою - до постанови не долучено ані відеозапису, ані фотоматеріалів, ані схеми місця події, ані результатів вимірювань, ані будь-яких інших матеріалів. Так само в постанові не зазначено відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис (його найменування, серію, модель та приналежність), не зафіксовано ані точного місця розташування пішохідного переходу, ані способу, в який визначено відстань до нього, ані наявності відповідних дорожніх знаків чи дорожньої розмітки. Відтак «обвинувачення» позивача ґрунтується виключно на суб`єктивному сприйнятті посадової особи, яка одноособово виявила «правопорушення» та одноособово ж вирішила справу. Насамкінець відзначу разючу швидкоплинність «розгляду» справи: згідно із самою оскаржуваною постановою правопорушення нібито вчинено о 15 годині 37 хвилин 49 секунд 10 серпня 2026 року, а вже о 15 годині 39 хвилин 49 секунд, тобто рівно за дві хвилини, справу було «розглянуто» і постанову винесено. Очевидно, що за такий проміжок часу жодного об`єктивного, всебічного та повного з`ясування обставин справи, як цього вимагає ст. 280 КпАП України, здійснено не було та об`єктивно бути не могло. Копію оскаржуваної постанови вручено позивачу на місці події 10 серпня 2026 року, що підтверджується його підписом у графі 9 постанови. Об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КпАП України, у частині, інкримінованій позивачу, становить саме порушення водієм правил обгону. Підпунктом «в» пункту 14.6 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, установлено, що обгін заборонено ближче ніж за 50 м перед пішохідним переходом у населеному пункті і 100 м - поза населеним пунктом. Відтак обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності за наведеною нормою є належно доведений факт виконання обгону саме в межах зазначеної (виміряної) відстані від пішохідного переходу. Позивач 10 серпня 2026 року обгону ближче ніж за 50 м перед пішохідним переходом не здійснював, вимог підпункту «в» пункту 14.6 Правил дорожнього руху України не порушував і своєї вини у вчиненні інкримінованого правопорушення категорично не визнає. В оскаржуваній постанові не зазначено жодного доказу: графа «7. До постанови додаються:» є порожньою, тобто до постанови не долучено ані відеозапису, ані фотоматеріалів, ані схеми місця події, ані будь-яких інших матеріалів, а відомостей про технічні прилади чи технічні засоби, за допомогою яких нібито зафіксовано порушення, постанова не містить взагалі. Головне ж полягає в тому, що інкримінована позивачу відстань - менше 50 м до пішохідного переходу - жодним чином не вимірювалась і не фіксувалась: інспектор Березюк Б.М. на місці події не застосовував ані рулетки, ані мірного колеса, ані іншого засобу вимірювальної техніки, а тому обов`язковий кількісний елемент об`єктивної сторони правопорушення залишився недоведеним і ґрунтується виключно на припущенні. Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 15 листопада 2018 року у справі № 524/5536/17, від 17 липня 2019 року у справі № 295/3099/17 та від 13 лютого 2020 року у справі № 524/9716/16-а, за якими відеозапис, поданий відповідачем на підтвердження факту порушення правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом, якщо постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис. Якщо навіть відеозапис за таких умов не є належним доказом, то тим більше ним не може бути «візуальна оцінка» відстані, здійснена посадовою особою без будь-яких засобів вимірювальної техніки. Верховний Суд у постанові від 8 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а зазначив: «Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості (п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України), суд має констатувати, що працівником Національної поліції факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом... У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.» Крім того, за висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 26 червня 2019 року у справі № 536/1703/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 489/4827/16-а та від 29 квітня 2020 року у справі № 161/5372/17, свідчення та пояснення самого поліцейського, який склав постанову, не можуть вважатись об`єктивними доказами у справі, оскільки така особа є представником суб`єкта владних повноважень, який виконує функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху, тобто є заінтересованою особою. У постанові від 30 травня 2018 року у справі № 337/3389/16-а Верховний Суд дійшов висновку, що постанова у справі про адміністративне правопорушення, складена з порушенням норм статті 283 КУпАП, не може вважатися такою, що відповідає чинному законодавству, та підлягає скасуванню. Вказані висновки Верховного Суду в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковими для врахування під час вирішення подібних спорів. Справу розглянув та оскаржувану постанову виніс той самий інспектор Березюк Б.М., який особисто «виявив» нібито вчинене правопорушення, «на око» визначив відстань до пішохідного переходу та сформулював обвинувачення, тобто особа, яка поєднала в собі функції виявлення правопорушення, обвинувачення та вирішення справи і має очевидний особистий інтерес у результатах її розгляду (виправданні власних дій), що суперечить загальновизнаному принципу «ніхто не може бути суддею у власній справі» (nemo judex in causa sua) та вимогам об`єктивного і неупередженого розгляду справи, закріпленим у ст. 280 КпАП України. Підсумовуючи викладене, оскаржувана постанова є протиправною, винесеною за відсутності події і складу адміністративного правопорушення, без жодного належного та допустимого доказу, зокрема без вимірювання відстані, яка утворює обов`язковий елемент об`єктивної сторони інкримінованого правопорушення, упередженою посадовою особою, з грубим порушенням права позивача на захист та порядку розгляду справи, а тому підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. Позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 10 000 грн. відповідно до наступного розрахунку: 1) укладення договору про надання правничої допомоги, усна консультація клієнта витрачено часу 1 год (сума 2000 грн); 2) складення та подання через підсистему «Електронний суд» цієї позовної заяви, оформлення додатків до неї витрачено часу 4 год (сума 8 000 грн). Понесення цих витрат підтверджується долученими доказами: копією Договору № 472 про надання правничої допомоги від 11 серпня 2026 року, за змістом якого сторони узгодили умови надання правничої допомоги й порядок визначення розміру гонорару адвоката; копією акта № 1 про надання правничої допомоги, відповідно до якого позивачу надано правничу допомогу на загальну суму 10000,00 грн.; копією прибуткового касового ордера № 180 та квитанцією до нього, за змістом яких адвокатом Колєсніком Б.В. прийнято від позивача на підставі договору № 472 від 11 серпня 2026 року та акта № 1 грошові кошти у сумі 10 000 грн. Заявлений розмір витрат є співмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та значенням справи для позивача, якого безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності. Оцінюючи співмірність заявленого гонорару, прошу врахувати також значне податкове та соціальне навантаження на адвоката як самозайняту особу: із суми отриманого гонорару адвокат зобов`язаний сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (22 відсотки), податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків та військовий збір за ставкою 5 відсотків, у зв`язку із чим фактичний чистий дохід адвоката становить лише трохи більше половини сплаченої клієнтом суми гонорару.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, його представник адвокат Колєснік Б.В. подав до суду заяву, з якої вбачається, що він просить справу розглянути у його та позивача відсутності.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області у судове засідання не з`явився, відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений шляхом надсилання повістки до його електронного кабінету у системі «Електронний суд», а також на офіційну електронну адресу, зазначену на його офіційному сайті, до електронної скриньки, причину неявки представник відповідач не повідомив.

Третя особа інспектор відділення поліції № 1 (м. Кам`янка-Бузька) Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області капітан поліції Березюк Б.М. у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши докази, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити повністю, зважаючи на таке.

Судом встановлено, що 10 серпня 2026 року інспектором відділення поліції № 1 (м. Кам`янка-Бузька) Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області капітан поліції Березюком Б.М. було винесено постанову серії ЕНА № 7697971 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КпАП України у вигляді штрафу у розмірі 510 грн.

Як вбачається із змісту цієї постанови, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 14.6 «в» Правил дорожнього руху, а саме 10 серпня 2026 року близько 15 год 37 хв у с. Жовтанці по вул. Львівській, здійснив обгін ближче ніж за 50 м перед пішохідним переходом у населеному пункті.

Частиною 2 ст. 122 КпАП України встановлено адміністративну відповідальність у вигляді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.

Відповідно до пункту 14.6. «в» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, обгін заборонено ближче ніж за 50 м перед пішохідним переходом у населеному пункті і 100 м - поза населеним пунктом.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КпАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Частиною 1 ст. 251 КпАП України встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (ч. 2 ст. 251 КпАП України).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 3 ст. 77 КАС України встановлено, що суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Частинами 3, 4 ст. 79 КАС України встановлено, що відповідач повинен подати суду докази разом із поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не подав суду відзиву на позовну заяву та не надав доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, про яке зазначається в оскарженій постанові, та правомірності притягнення останнього до адміністративної відповідальності.

Сама по собі постанова у справі про адміністративне правопорушення, за відсутності доказів на підтвердження викладених у ній обставин, не може достовірно свідчити про вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/73700340).

Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.

Частиною 1 ст. 274 КпАП України встановлено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 5 статті 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів на доведення факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КпАП України, факту порушення п. 14.6 «в» Правил дорожнього руху, тому оскаржувану постанову належить скасувати і провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частинами 3 та 4 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану із справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи ( ч. 5 ст. 134 КАС України).

Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження судових витрат, які позивач поніс за надання правничої допомоги адвокатом Колєсніком Б.В., суду надані: договір № 472 про надання правової допомоги від 11 серпня 2026 року, укладений між позивачем та адвокатом Колєсніком Б.В.; акт № 1 про надання правової допомоги від 16 травня 2025 року, згідно з яким останнім було надано правничу допомогу, що полягала в укладенні договору про надання правничої допомоги, усній консультації клієнта (1 год) 2 000 грн, складенні та подання до суду позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7697971 від 10 серпня 2026 року, оформлення додатків до неї (4 год 8 000 грн), а також надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 180 від 11 серпня 2026 року, відповідно до якої ОСОБА_1 сплачено адвокату Колєсніку Б.В. 10 000 грн.

Враховуючи обсяг наданої адвокатом Колєсніком Б.В. правничої допомоги, зміст підготовленої ним позовної заяви, її обсяг та кількість часу, необхідного для підготовки, критерії реальності адвокатських витрат та розумності, суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати за надання правничої допомоги адвокатом Колєсніком Б.В. належить стягнути з відповідача як суб`єкта владних повноважень у повному обсязі, тобто у розмірі 10 000 грн.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року (справа №320/39247/23, адміністративне провадження № К/990/19149/24) суд зазначив, що принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України».

Аналогічні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 640/15803/19, від 28.10.2021 у справі № 160/15983/20.

Крім того, така ж правова позиція була викладена і в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, де зазначено, що оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до норм процесуального кодексу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).

Відповідач не заявляв клопотання із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт, про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки вимоги позивача задоволені повністю, тому належить також стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь позивача понесені останнім судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 532 грн 48 коп.

Таким чином, загальна сума судових витрат, які належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області становить 10 532 грн 48 коп.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 77, 242-246, 286 КАС України, суд -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа інспектор відділення поліції № 1 (м. Кам`янка-Бузька) Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області капітан поліції Березюк Богдан Михайлович, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - задовольнити повністю.

Постанову серії ЕНА № 7697971 від 10 серпня 2026 року про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу у розмірі 510 гривень скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області (місцезнаходження: площа Генерала Григоренка, 3, м. Львів, Львівська область, ЄДРПОУ - 40108833) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 10 532 (десять тисяч п`ятсот тридцять дві) гривні 48 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржена безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складення.

Дата складення рішення - 27 серпня 2026 року.

Головуючий:О.В. Антонюк