Рішення № 139288176, 27.08.2026, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/4074/26

2/703/2604/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року місто Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді Левчук О.О.,

за участю секретаря Мельник Д.В.,

представника позивача - адвоката Лук`яненко Г.О.,

розглянувши за правилами загального провадженняцивільну справу № 703/4074/26 за позовною заявою:

ОСОБА_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

до

Смілянської міської ради Черкаської області, юридична адреса: 20701, Черкаська область, Черкаський район, м. Сміла, вул. Незалежності, буд. 37,

третя особа: Перша Черкаська державна нотаріальна контора, юридична адреса: 18001, м. Черкаси, вул. Хрещатик, буд. 255

про скасування обтяження на майно, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23 червня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд», в інтересах якого діє адвокат Лук`яненко Галина Олександрівна, звернувся з позовом до Смілянської міської ради Черкаської області, третя особа: Перша Черкаська державна нотаріальна контора про скасування заборони відчуження житлового будинку з побутовими будівлями і надвірними спорудами, розташованого на земельні ділянці кадастровий номер 7110500000:02:004:0665 за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер обтяження: 5107488; зареєстроване: 11 червня 2007 реєстратором: Перша черкаська державна нотаріальна контора, 18002, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Хрещатик, буд. 255 на підставі угоди, без номера, Смілянської державної нотаріальної контори, додаткові дані: архівний номер: 3377862СНЕRKASY1, архівна дата: 18.01.1999, дата виникнення - 04.03.1986, № реєстра: 16530-182, внутр. № ЕВ01В63322F04B2B383E.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він є власником 1/2 житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору дарування будинку від 16.02.2007 року, посвідченого 16.02.2007 року державним нотаріусом Смілянської районної державної нотаріальної контори Терещенко М.Є., зареєстрованого в реєстрі за № 469. Інша частина будинку належить ОСОБА_2 .

Маючи намір відчужити вказану частину будинковолодіння та земельної ділянки під час підготовки документів, при зверненні до нотаріуса та реєстратора Центра надання адміністративних послуг ВК Смілянської міської ради позивач дізнався про накладену на нього заборону відчуження на будинок.

Згідно відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкту нерухомого майна станом на 05.06.2026 рік наявне обтяження - заборона (архівний запис), реєстраційний номер обтяження 5107488. Вказаний архівний запис щодо заборони відчуження майна 11 червня 2007 року було перенесено до Реєстру реєстратором: Перша Черкаська державна нотаріальна контора (18002 Черкаська область, м. Черкаси, вул. Хрещатик, буд. 255). Підставою обтяження є угода б/н, Смілянська державна нотаріальна контора. Об`єкт обтяження: будинок, адреса: АДРЕСА_2 . Власник: ОСОБА_3 . Додаткові дані: архівний номер: 3377862СНЕRKASY1, архівна дата: 18.01.1999, дата виникнення - 04.03.1986, № реєстра: 16530-182, внутр. № ЕВ01В63322F04B2B383E.

Позивач стверджує, що у період часу з 14.12.1974 до дня подання позовної заяви власником майна ОСОБА_3 не була; документів, на підставі яких накладалося обтяження, у Позивача відсутні; Першою Черкаською державною нотаріальною конторою відмовлено у знятті заборони на відчуження з належного йому майна.

Вказує, що має намір розпорядитися належним йому майном, проте через наявність заборони позбавлений можливості це зробити.

Посилаючись на вказані обставини та враховуючи, що в позасудовому порядку врегулювати питання зняття арешту із належного позивачу майна неможливо, останній звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до автоматичного розподілу справ 23.06.2026 справа надійшла в провадження судді Левчук О.О.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25.06.2026 провадження по цивільній справі відкрито та призначено попередній судовий розгляд по справі у судовому засіданні на 19.08.2026.

Позивач в судове засідання не з`явився, однак в позовній заяві просив розгляд справи проводити у відсутність сторони позивача чи його представника.

19.08.2026 представник відповідача не з`явився, надіслав відзив в якому просив відмовити в задоволені позову через неналежність відповідача, як самостійну підставу для відмови у позові, та просив судовий розгляд здійснювати без участі представника Смілянської міської ради Черкаської області.

Представник третьої особи - Першої Черкаської державної нотаріальної контори в судове засідання також не з`явився. На виконання ухвали суду 25.06.2026 Смілянського міськрайонного суду Черкаської області надіслали лист 04 серпня 2026 року, в якому повідомили, що Перша Черкаська державна нотаріальна контора не має відношення до договорів посвідчених Смілянською ДНК, а тому не має можливості надати копії документів, які стали підставою для внесення запису про арешт. Просило справу розглядати без представника нотаріальної контори.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, слідує, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що розгляд справи відбувався за відсутності учасників судового процесу, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, приходить до наступного.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. ( ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Судом встановлено, що позивачу належить право власності на 1/2 житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору дарування будинку від 16.02.2007 року, посвідченого 16.02.2007 року державним нотаріусом Смілянської районної державної нотаріальної контори Терещенко М.Є., зареєстрованого в реєстрі за № 469. Інша 1/2 частина будинку належить ОСОБА_2 . Дані обставини підтверджуються: відомостями з реєстру прав власності на нерухоме майно, довідкою про інформацію про зареєстроване право власності КП «ЧООБТІ» від 15.04.2026 №522, копією договору дарування будинку від 16.02.2007 (а.с. 10-13).

Разом з тим, як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_3 , сформованої 05 червня 2026 року за № 480508722, на майно, яке позивач отримав за договором дарування від своєї матері ОСОБА_4 , накладено заборону відчуження (а.с. 10).

Так, підставою обтяження є угода б/н, Смілянської державної нотаріальної контори. Об`єкт обтяження: будинок, адреса: АДРЕСА_2 . Власник: ОСОБА_3 . Додаткові дані: архівний номер: 3377862СНЕRKASY1, архівна дата: 18.01.1999, дата виникнення - 04.03.1986, № реєстра: 16530-182, внутр. № ЕВ01В63322F04B2B383E, коментар.

За відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкту нерухомого майна реєстраційний номер обтяження 5107488, вказаний архівний запис щодо заборони відчуження майна, 11.06.2007 року було перенесено до Реєстру реєстратором: Перша Черкаська державна нотаріальна контора (18002, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Хрещатик, буд. 255).

Згідно листа Першої Черкаської державної нотаріальної контори № № 892/01-16 від 19 травня 2026, ОСОБА_1 повідомлено, що реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна проведено на підставі угоди, без номера, Смілянської державної нотаріальної контори, яке виникло 04.03.1986 року. При цьому Перша Черкаська державна нотаріальна контора повідомила, що на момент накладення вказаної заборони не вчиняла нотаріальну дію, а виступала як єдиний реєстратор з функцією державної реєстрації обтяжень, як публічних, так і приватних, а саме: 11.06.2007 вказану заборону було внесено до новоствореного Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Зазначено також, що нотаріальна контора не є суб`єктом обтяження та не приймала самостійного рішення про накладення заборони, а тому у нотаріальної контори відсутні правові підстави для внесення будь яких змін до обтяження (зняти заборону).

З відповіді Комунального підприємства «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 10.06.2026 №55 слідує, що інформація щодо обтяження нерухомого майна в матеріалах інвентаризаційної справи за адресою: буд. АДРЕСА_2 - відсутня. Також бюро надало копії правовстановлюючих документів за період з 14 грудня 1974 року по 01.01.2013 р., відповідно до яких ОСОБА_3 власником будинку АДРЕСА_2 ніколи не була.

Відтак, внесення відповідного запису про накладення обтяження до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обмежує права позивача як власника нерухомого майна, щодо вільного розпорядження належним йому майном.

Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права.

Відповідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1. ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частина 1 ст. 319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно ч. 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року під поняттям «охоронювані законом інтереси», що вживається в законах України, слід розуміти як прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, так і зумовлений загальним змістом, об`єктивний і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і Законом України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт/заборону, відповідно до статей 15,16 Цивільного процесуального кодексу України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Позов про звільнення майна з-під арешту може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Пунктами 1, 2 постанови № 5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз`яснено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Право власності належить до основоположних прав людини, утілення яких в життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинне мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до ст. 13 міжнародного правового акту повинні бути забезпеченні можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені в ст. 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень встановлених законом.

За ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Тобто, законодавець пов`язує можливість звернення особи з даним позовом у разі порушення права власності на майно, на яке накладено арешт.

У матеріалах справи відсутні докази того, що на даний час існує потреба в накладенні обтяження у вигляді заборони відчуження на нерухоме майно, що належить позивачу на праві власності, яке він отримав за договором дарування. З досліджених доказів слідує, що ОСОБА_3 не була власником обтяжуваного майна, що вказує на незаконність обтяження майна належного позивачу. Доказів протилежного суду сторонами не надано.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяження - це заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За правилами ч. 1 ст. 31-2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація припинення обтяження речових прав у результаті зняття нотаріусом заборони на відчуження нерухомого майна відповідно до Закону України «Про нотаріат» проводиться нотаріусом, яким знято відповідну заборону на відчуження нерухомого майна, одночасно з її зняттям.

За змістом ст. 34 Закону України «Про нотаріат», накладення або зняття заборон є нотаріальною дією, вчинення яких в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною діяльністю.

Пунктом 9 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» передбачена така нотаріальна дія як зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (абзац 4 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до п.п.5 п.4 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ведення державного реєстру передбачає внесення змін до записів Державного реєстру прав, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, скасування записів Державного реєстру прав.

Пунктом 1.3 вищевказаного Порядку визначено, що рішення про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав виконує державний реєстратор прав на нерухоме майно, яке оформляється за допомогою Державного реєстру прав у двох примірниках.

При цьому у постанові КЦС ВС від 07.07.2021 у справі № 369/14294/17 (провадження № 61-1759св19) було наголошено, що державний реєстратор, зокрема і нотаріус, не є належним відповідачем у справі про скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно.

Близькі за змістом висновки Верховного Суду викладені у постанові від 29.08.2018 у справі № 686/17779/16-ц, від 17.03.2021 року у справі № 761/36415/18.

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10 Постанови Велика Палата Верховного Суду від 05 липня 2023 року, справа № 910/15792/20).

Враховуючи, що обтяження на нерухоме майно на даний час перешкоджає позивачу у вільному розпорядженні власністю, суд вважає обґрунтованим звернення позивача до суду з вказаним позовом до Смілянської міської ради Черкаської області, оскільки майно на яке помилково накладено обтяження знаходиться у місті Сміла, за відсутності суб`єкта обтяжувача на нерухоме майно позивача може претендувати держава в особі місцевого органу самоврядування, а виконання рішення суду повинно здійснюватися шляхом скасування записів у Державному реєстрі прав державним реєстратором прав на нерухоме майно - посадовою особою місцевого самоврядування (особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету).

Якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав (які за наведених умов могли бути ефективно захищені), що не відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної економії (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 117-118 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

За вказаних обставин, позовні вимоги до відповідача щодо зняття обтяження з майна позивача підлягають задоволенню, оскільки останній звернувся до суду за захистом свого оспорюванного права у обраний ним спосіб, що повністю відповідає вимогам ст. 16 ЦК України та ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Враховуючи наявність вказаного обтяження, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про скасування заборони відчуження, захистити своє порушене право власності не може, суд приходить до висновку про необхідність захисту його права шляхом скасування такого обтяження, оскільки позовні вимоги засновані на законі та знайшли своє повне підтвердження в ході судового розгляду.

При таких обставинах, суд дійшов до висновку про те, що є всі підстави, передбачені законом, для задоволення позову та скасування обтяження майна належного позивачу, оскільки накладення обтяження у виді заборони відчуження належного позивачу нерухомого майна перешкоджає вільному розпорядженню майном, тому суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими та мають бути задоволені.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції", "Кушоглу проти Болгарії"). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Враховуючи викладене, зважаючи на встановлені судом обставини, а саме відсутність підстав для подальшого обтяження майна, що порушує права власності позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для його скасування.

Керуючись ст.10, 12, 13, 76-78, 81, 223, 247, 258, 259, 261, 263-265, 273, 354 ЦПК України,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Смілянської міської ради Черкаської області, третя особа: Перша Черкаська державна нотаріальна контора про скасування обтяження на майно - задовольнити.

Скасувати обтяження заборону відчуження житлового будинку з побутовими будівлями і надвірними спорудами, розташованого на земельній ділянці: кадастровий номер 7110500000:02:004:0665 за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер обтяження: 5107488; зареєстроване: 11 червня 2007 реєстратором: Перша черкаська державна нотаріальна контора, 18002, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Хрещатик, буд. 255 на підставі угоди, без номера, Смілянської державної нотаріальної контори, додаткові дані: архівний номер : 3377862СНЕRKASY1, архівна дата: 18.01.1999, дата виникнення 04.03.1986, № реєстра: 16530-182, внутр.. №ЕВ01В63322F04B2B383E, коментар: стор.38*.

Рішення суду може бути оскаржене сторонами безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.О. Левчук