Рішення № 139277384, 26.08.2026, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/2588/26

Провадження №2/333/3025/26

РІШЕННЯ

Іменем України

26 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді Тучкова С.С., за участю секретаря судового засідання Шелесько Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, за правилами загального позовного провадження, цивільну справи №333/2588/26 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Мелітопольської міської ради Запорізької області про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

10 березня 2026 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Комунарського районного суду м.Запоріжжя із позовом до Мелітопольської міської ради Запорізької області про визнання права власності, в якому просять суд визнати за ними право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що має загальну площу 47,9 кв.м., житлову площею 29,5 кв.м., виділити ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину вказаної квартири, виділити ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вказаної квартири. В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що позивачі із родиною через російську військову агресію та окупацію частини територій України були вимушені виїхати з м. Мелітополь, залишивши там все майно. Позивачам вдалось вивезти оригінали документів, які посвідчують право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . У 1995 році вулицю НОМЕР_1 у АДРЕСА_3 перейменовано на проспект АДРЕСА_4 . ОСОБА_1 зареєстрована за вказаною адресою з 07.12.2006 року, а ОСОБА_2 з 20.03.1997 року. ОСОБА_1 змінила прізвище під час реєстрації шлюбу, а саме 11.10.2013 року, прізвище до реєстрації шлюбу було ОСОБА_3 . ОСОБА_2 також змінила прізвище під час реєстрації шлюбу, а саме 19.07.1995 року, прізвище до реєстрації шлюбу було ОСОБА_3 . Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 25.05.1993 року, виданого згідно з розпорядженням (наказом) від 24.05.1993 року №256-р, власниками вказаної квартири були ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Відповідно до відмітки, яка наявна на правовстановлюючих документах вказано, що 3/5 частини квартири подаровано ОСОБА_4 і ОСОБА_8 , напис здійснено 27.07.1993 року нотаріусом Мелітопольської державної нотаріальної контори, завірено підписом та печаткою нотаріуса. Крім цього, на технічному паспорті від 07.05.1993 року здійснено закреслення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а на другій сторінці наявна відмітка з написом, що виправленому на ОСОБА_4 та ОСОБА_8 вірити, яка здійснена 11.08.1993 р. начальником БТІ та наявна печатка. Отже, власниками вказаної квартири є ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . 10.11.2025 року ОСОБА_2 подала заяву № 69873971 в Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Для проведення реєстрації були надані усі необхідні документи. Однак, 13 листопада 2025 року державний реєстратор прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради під час розгляду заяви № 69873971 залишила її без руху, у зв`язку із відсутністю інформації з Державного реєстру прав про зареєстроване право власності до 01.01.2013 року на квартиру. Також, державним реєстратором відповідно до пункту 3 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скеровано запит до органу/організації, яка відповідно до законодавства проводила оформлення та/або реєстрацію прав (Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації) щодо зареєстрованого до 01.01.2013 року права власності на зазначену квартиру. У відповідь Мелітопольської міської ради №157 від 13.11.2024 на запит державного реєстратора №2902-вих-165143 від 13.11.2025 року не надано інформації щодо зареєстрованого до 01.01.2013 року права власності на квартиру, оскільки місто Мелітополь поки що перебуває в окупації. Таким чином, 26.12.2025 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради вирішено відмовити в проведенні реєстраційних дій за заявою у зв`язку із зазначеними вище обставинами. Зважаючи на те, що право власності позивачами набувалося до введення в дію Державного реєстру речових прав, реєстру прав власності на нерухоме майно, воно не зареєстровано в цих реєстрах. Однак здійснити реєстрацію права власності на квартиру позивачі не можуть у зв`язку з окупацією м. Мелітополь, Мелітопольське БТІ свої повноваження не здійснюють, їх архіви на підконтрольну Україні територію не вивозились. З викладеного вбачається, що позивачі з незалежних від них обставин позбавлені можливості провести державну реєстрацію речових прав на квартиру та вимушені звертатись до суду з даною позовною заявою про визнання права власності. У свідоцтві про право власності частки співвласниць не визначені, відповідно кожній належить по 1/2 частці, оскільки ніяким правовстановлюючим документом не встановлено інше.

Ухвалою суду від 06.04.2026 року відкрито провадження по справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження і з метою виконання вимог ч.1 ст.189 ЦПК України розпочати підготовче провадження у справі.

04 травня 2026 року до суду від представника відповідача надійшла заява про слухання справи без його участі, рішення ухвалити на підставі наявних в матеріалах справи доказах (а.с.45).

Ухвалою суду від 11.05.2026 року підготовче провадження по цивільній справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.53).

18 серпня 2026 року до суду від представника позивачів надійшли додаткові пояснення у справі, в яких, зокрема, зазначено, що свідоцтво про право власності на житло та відповідні нотаріальні дії щодо відчуження часток були оформлені у 1993 році. Тому порядок їх оформлення має оцінюватися з урахуванням нормативного регулювання та практики вчинення нотаріальних дій, які діяли саме на момент вчинення відповідних юридичних дій. На той час порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами регулювався Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5. Зазначена Інструкція визначала, зокрема, порядок посвідчення договорів про відчуження нерухомого майна, відчуження часток у праві власності, а також порядок внесення відповідних відміток до правовстановлюючих документів. У 1993 році юридично значущі наслідки відчуження частки відображалися, зокрема, безпосередньо на правовстановлюючому документі на нерухоме майно. Пунктом 57 Інструкції № 45/5 було прямо передбачено: «Про відчуження частки жилого будинку державний нотаріус робить відмітку на правовстановлюючому документі». Отже, якщо після первинного оформлення права власності один із співвласників у подальшому відчужував належну йому частку, відповідна юридична дія відображалася не шляхом обов`язкової заміни первинного правовстановлюючого документа новим документом, а шляхом внесення державним нотаріусом відповідної відмітки до вже існуючого правовстановлюючого документа. Пункт 23 Інструкції № 45/5 регулював порядок внесення напису на правовстановлюючому документі у випадках відчуження власником частини належного йому майна, а також коли співвласник відчужував свою частку або частку від частки. Пункт 23 передбачав внесення на правовстановлюючий документ відповідного напису про зміст посвідченого договору із зазначенням реквізитів нотаріально посвідченого договору, дати його посвідчення, підпису нотаріуса та скріплення відповідного напису печаткою державної нотаріальної контори. Отже, внесення нотаріусом запису безпосередньо на первинний правовстановлюючий документ було передбаченим тогочасним законодавством способом відображення наступної юридичної долі відчуженої частки. Так, якщо первісне свідоцтво підтверджувало право власності декількох співвласників, а у подальшому один або декілька з них відчужили належні їм частки шляхом договору дарування, то внесення нотаріусом відповідної відмітки безпосередньо на правовстановлюючий документ відповідало порядку, який діяв на той час. Технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_5 , складений у 1993 році Мелітопольським міжміським бюро технічної інвентаризації, складений у той самий період, коли відбувалося первинне оформлення права власності на спірну квартиру, та містить комплекс відомостей, які дозволяють ідентифікувати конкретний об`єкт нерухомого майна, його технічні характеристики та осіб, за якими він обліковувався. У технічному паспорті зазначено, що він складений щодо квартири АДРЕСА_6 . Технічний паспорт містить відомості про технічні характеристики квартири, зокрема її адресу, номер, загальну та житлову площу, склад приміщень, їх площі та графічне зображення квартири. Загальна площа квартири зазначена у розмірі 47,2 кв. м, житлова площа 29,5 кв. м. Крім того, у технічному паспорті зазначені особи, які первісно обліковувалися як власники квартири: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Таким чином, у свідоцтві про право власності та технічному паспорті простежується однакова послідовність: первісне зазначення співвласників, подальше відчуження належних їм часток, внесення відповідних змін до свідоцтва, внесення відповідних змін до документації БТІ. Відповідно внесені до технічного паспорта БТІ зміни, зокрема закреслення трьох членів сім`ї ОСОБА_16 , слід розглядати як відповідне відображення зміни складу власників у технічній документації. Тому наявність у свідоцтві рукописного напису, закреслень та інших змін не суперечить тогочасному порядку оформлення нотаріальних дій, а відповідає передбаченому механізму відображення подальшого відчуження частки на вже існуючому правовстановлюючому документі. Пункт 57 Інструкції № 45/5 прямо передбачав внесення державним нотаріусом відмітки про відчуження частки на правовстановлюючому документі, а пункт 23 цієї Інструкції визначав порядок та зміст відповідного напису. Внесені до технічного паспорта зміни містять офіційні реквізити Бюро технічної інвентаризації відповідні підписи та печатки, що свідчить про те, що зазначені записи були внесені безпосередньо до офіційної документації БТІ.

Позивачі і їхній представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце проведення судового засідання були повідомлені судом своєчасно і належним чином. Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за їхньої відсутності, в якій підтримав викладене в позовній заяві, а також просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений судом своєчасно і належним чином, надав заяву про слухання справи без його участі.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази і проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, дійшов таких висновків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до завіреної приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гавриловою Н.В. копії свідоцтва про право власності на житло від 25.05.1993 року, виданого згідно з розпорядженням (наказом) від 24.05.1993 року №256-р, власниками квартири за адресою АДРЕСА_2 , були ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Відповідно до відмітки, яка наявна на правовстановлюючих документах вказано, що 3/5 частини квартири подаровано ОСОБА_4 і ОСОБА_8 , напис здійснено 27.07.1993 року нотаріусом Мелітопольської державної нотаріальної контори-2, завірено підписом та печаткою нотаріуса (а.с.57).

На підставі копії технічного паспорту від 07.05.1993 року на вказану квартиру встановлено, що було здійснено закреслення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а на другій сторінці наявна відмітка з написом, що виправленому на ОСОБА_4 та ОСОБА_8 вірити, яка здійснена 11.08.1993 р. начальником БТІ та наявна печатка (а.с.21-22).

У 1995 році вулицю НОМЕР_1 у м. Мелітополі перейменовано на проспект 50-річчя Перемоги.

ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 07.12.2006 року, а ОСОБА_2 з 20.03.1997 року (а.с.10 зворотна сторона, 15).

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, ОСОБА_1 змінила прізвище під час реєстрації шлюбу, а саме 11.10.2013 року, прізвище до реєстрації шлюбу було ОСОБА_3 (а.с.11-12).

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, ОСОБА_2 змінила прізвище під час реєстрації шлюбу, а саме 19.07.1995 року, прізвище до реєстрації шлюбу було ОСОБА_3 (а.с.17).

З вимог ст. 16 ЦК України вбачається, що захист цивільних прав шляхом визнання права власності належить судам. Одним із способів захисту цивільних прав, згідно ч.2 ст.16 ЦК України, є визнання права.

Таким чином, обраний позивачами спосіб захисту їхніх прав передбачений законом і відповідає йому.

Правова позиція суду щодо можливості захисту права власності позивача шляхом його визнання ґрунтується на практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягає використанню національними судами України як джерело права.

У рішенні від 30 листопада 2004 року у справі «Онерільдіс проти Туреччини» Європейський суд з прав людини визнав, що поняття «майно» охоплює не лише річ, яка реально існує (матеріальна складова), але також стосується засобів праводомагання (юридична складова), включаючи право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що вона має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності.

Згідно з положеннями статті 1-ї Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Ятрідіс проти Греції» зазначив, що володіння майном повинно бути законним.

У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

На підставі ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Стаття 321 Цивільного кодексу України закріплює принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Свідоцтво про право власності на житло та відповідні нотаріальні дії щодо відчуження часток були оформлені у 1993 році.

На той час порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами регулювався Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5.

Зазначена Інструкція визначала, зокрема, порядок посвідчення договорів про відчуження нерухомого майна, відчуження часток у праві власності, а також порядок внесення відповідних відміток до правовстановлюючих документів.

Пункт 57 Інструкції № 45/5 прямо передбачав внесення державним нотаріусом відмітки про відчуження частки на правовстановлюючому документі, а пункт 23 цієї Інструкції визначав порядок та зміст відповідного напису.

Наявність у свідоцтві рукописного напису, закреслень та інших змін не суперечить тогочасному порядку оформлення нотаріальних дій, а відповідає передбаченому механізму відображення подальшого відчуження частки на вже існуючому правовстановлюючому документі.

Отже, судом встановлено, що власниками зазначеної у позові квартири є ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Відповідно до частин першої, другої статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статі 356 Цивільного кодексу України).

За таких обставин, враховуючи викладене вище, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, приймаючи до уваги відсутність заперечень з боку відповідача, суд вважає, що позов є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.316, 317, 318, 321, 355, 356 ЦК України, ст.ст.10-13, 77-80, 133, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Мелітопольської міської ради Запорізької області про визнання права власності задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Виділити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) право власності на 1/2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Виділити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) право власності на 1/2 частину квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 26 серпня 2026 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя С.С. Тучков