Рішення № 139277339, 24.08.2026, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/967/26

Провадження №: 2/332/1923/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 серпня 2026 р.

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого-судді Сапунцова В. Д., при секретарі судового засідання Горбань Є. Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, в судовому засіданні, в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

23.02.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого зазначало наступне.

15.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №936747243, згідно до якого, остання отримала грошові кошти в розмірі 2900,00 грн., в подальшому суму кредиту було збільшено до 11500,00 грн.

ОСОБА_1 , користувалась коштами, але своєчасно та в повному обсязі платежів за вказаним договором не здійснювала, внаслідок чого за цим договором утворилася заборгованість на загальну суму 32649,56 грн., яка склалася з заборгованості по тілу кредиту11498,76грн., та заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом21150,80грн.

28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон плюс» набуло право грошової вимоги за вказаним кредитним договором 05.05.2022 згідно до реєстру прав вимоги №175.

05.08.2020 року між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, згідно до якого до ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором №936747243 від 15.10.2020.

11.07.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов якого право грошової вимоги перейшло до ТОВ «ФК «Ейс» 11.07.2025 згідно до реєстру боржників та акту прийому-передачі реєстру боржників б/н.

Отже, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вказаним договором та судові витрати.

Ухвалою судді від 27.02.2026 відкрито провадження у справі і її призначено до розгляду в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

31.03.2026 через систему «Електронний суд» представник відповідача Писаренко С.Ю. надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що відповідач проти задоволення позову заперечує у повному обсязі, оскілки заборгованості по кредитам ні перед ким немає, про вказану заборгованість та про перехід прав вимоги їй офіційно ніхто не повідомляв, крім того вважає, що при поданні позову порушена позовна давність, просить її застосувати у випадку задоволення позову. Також представником відповідача було перевірено надані позивачем документи та розрахунки заборгованості, та з`ясовано, що вони є суттєво завищеними в частині нарахованих процентів. Згідно наданого договору №936747243 укладеного 15.10.2020 позичальнику надано кредит строком на 26 днів (п.п.1.2. Кредитного договору) у розмірі 2900,00 грн. (п.п.1.1. Кредитного договору). На період строку, визначеного п.1.2 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,66 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом (п.п.1.3. Кредитного договору). Також між сторонами було укладено декілька Додаткових угод до Кредитного договору. З врахуванням кінцевої редакції умов Кредитного договору сума наданого кредиту склала 11500,00 грн. на строк 25 днів з моменту укладення останньої додаткової угоди (п.1 Додаткової угоди від 24.11.2020). Тобто з кінцевим терміном повернення кредиту 24.12.2020, який є 25-м днем від передбаченого п.4 вказаної Додаткової угоди. Згідно зп.1 Додаткової угоди від 24.11.2020 процентна ставка за користування кредитними коштами по вказаній угоді встановлена на рівні 1,33% в день від суми кредиту. Таким чином до 24.12.2020 кредитор мав право нарахування встановленої договором процентної ставки, а починаючи з 25.12.2020 з закінченням строку кредитування міг нараховувати тільки проценти передбачені ст.625 ЦК України. В той же час позовна заява не містить відомостей про те, що нараховані відсотки після 24.12.2020 є відповідальністю позичальника за ст.625 ЦК України, і як вбачається з наданих розрахунків заборгованості (додатки №21 та №22) суми нарахованих процентів після завершення строку кредитування багатократно перевищують три відсотки річні згідно ч.2.ст.625 ЦК України. Отже відсотки у сумі 1648,15 грн., нараховані позивачем за період 25.12.2020 до 14.03.2021 стягненню не підлягають в будь-якому випадку.

02.04.2026 представник позивача через систему «Електронний суд» надав відповідь на відзив, в якому зазначив, що як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов Кредитного договору Кредитодавець надав Відповідачу кредит на суму 2900,00 грн строком на 26днів. Однак, Відповідач свої зобов`язання з повернення кредиту у встановлений Кредитним договором строк не виконав. Відтак, Скаржник вправі вимагати від Відповідача повернення отриманих за Кредитним договором коштів, а також процентів за неправомірне користування такими коштами, що передбачено ч.2 ст. 625 ЦК України. Також звертає увагу, що Первинний кредитор та Відповідач уклали Кредитний договір шляхом використання електронного підпису. З моменту накладення електронного підпису та підтвердження акцепту пропозиції (оферти) між сторонами виникли цивільно-правові зобов`язання. При цьому сторони погодили всі істотні умови Кредитного договору, зокрема: суму кредиту, строки його повернення, порядок нарахування та сплати процентів, права та обов`язки сторін, а також відповідальність за порушення умов договору. Відповідно до п.1.1. Кредитного договору, Товариство зобов`язується надати Позичальникові Кредит без конкретної споживчої мети, на суму 2900 грн 00коп. (дві тисячі дев`ятсот грн. нуль коп.) на умовах строковості, зворотності,платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, нараховані згідно п. 1.3., п. 1.4. або п. 1.5. цього Договору. Пункт 1.2.

Кредитного договору передбачає, що Кредит надається (Договір укладається) строком на 26 (двадцять шість) днів від дати отримання Кредиту Позичальником.

Згідно п. 1.3. Кредитного договору, На період строку, визначеного п. 1.2 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,66 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом.

Пунктом 1.4. Кредитного договору погоджено, що у випадку користування Кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між Сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 1,70 (одна ціла сім десятих) відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування Кредитом (від дати отримання Кредиту до фактичної дати його повернення). Відповідно до п. 1.5. Кредитного договору, Базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку користування Кредитом вказаного в п. 1.2. Договору, виключно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,70 відсотків від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4. цього Договору.

Згідно п. 4.3. Кредитного договору, Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання Кредиту,визначеного в п. 1.2. цього Договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Пункт 4.4. Кредитного договору передбачає, що, з урахуванням положень п. 1.3., п. 1.4. та п. 1.5. цього Договору, Позичальник сплачує Товариству проценти за користування Кредитом за фактичний час користування Кредитом з розрахунку 607,56 (шістсот сім цілих п`ятдесят шість сотих) відсотків річних за Дисконтною ставкою або 622,20 (шістсот двадцять дві цілих дві десятих) відсотків річних за Базовою ставкою. Відповідно до п. 4.5. Кредитного договору, усі істотні умови Договору, втому числі розмір Базової та Дисконтної процентної ставок та порядок їх застосування, погоджені Сторонами під час укладення цього Договору.

З аналізу умов Кредитного договору вбачається, що сторони погодили два різні механізми нарахування процентів залежно від строку користування кредитом: нарахування за дисконтною та базовою ставками.

Тобто, виходячи з умов Кредитного договору, нараховані Відповідачу проценти за користування кредитом поза межами встановленого Кредитним договором строку кредитування є погодженою сторонами мірою відповідальності за порушення Скаржником строків повернення кредиту, які підлягають стягненню з Відповідача в повному обсязі. На підставі зазначеного просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

18.04.2026 представника відповідача звернувся до суду з запереченнями на відповідь на відзив, в якому зазначив, що проценти за користування кредитом, нараховані поза межами встановленого строку кредитування за ч.2 ст. 625 ЦК України, незважаючи за встановлений у договорі розмір можуть бути зменшені судом, про що наголошує Верховний суд у постанові Великої Палати Верховного Суду 5 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/110279633). Відтак посилання позивача на правомірність нарахування процентів на загальну суму 16 848,15 грн. після закінчення строку кредитування 24.12.2020 у збільшеному розмірі в 1,7 відсоток в день або 622,20 відсотків річних порівняно з 3 відсотками річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, є вочевидь несправедливими та створює суттєвий дисбаланс інтересів кредитора та позичальника. Також звертаємо увагу, що після закінчення строку кредитування процентна ставка підвищується з 1,66 відсотків в день до 1,7 відсотків в день, що становить собою несправедливу ситуацію, описану Великою палатою ВС у вищевказаній постанові, коли після завершення кредитування кредитор збагачується швидше, ніж під час строкового користування кредитними коштами. Враховуючи вищевикладені правові позиції ВС, дисбаланс інтересів позивача та відповідача, затягування процесу звернення до суду на п`ять років, несправедливість вимоги про стягнення нарахованих процентів після завершення строку кредитування, які майже в півтора рази перевищують суму кредиту, просимо суд застосувати вищевказані положення та відмовити у стягненні процентів річних, нарахованих кредиторами після завершення строку кредитування у сумі 16 848,15 грн. (нараховані позивачем за період 25.12.2020 до 14.03.2021), або зменшивши їх до «стандартної» ставки за ч. 2 ст. 625 ЦК України, у 3 відсотки річних. Також повідомляє, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, чия домівка перебуває на лінії зіткнення (м. Гуляйполе, Запорізької області), крім того ОСОБА_1 є членом сім`ї загиблого Захисника. Відтак неспівмірні та несправедливі нарахування кредитної заборгованості роблять умови існування відповідачки, як вимушеної переселенки та члена родини загиблого Захисника ще більш обтяжливими.

В наданих суду додаткових поясненнях представником позивача просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою, в якій просив розгляд справи здійснювати за його відсутності, позовні вимоги підтримав.

Відповідач та представник відповідача, належним чином повідомлені про розгляд справи, у судове засідання не з`явилися.

Виходячи з наведеного, а також положень ч.3 ст.211 ЦПК України, суд доходить висновку про можливість здійснення судового розгляду за відсутності учасників справи, на підставі наявних матеріалів.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх учасників справи, що не суперечить вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні в них докази та надавши їм оцінку, суд приходить до наступного висновку.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права що до здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та/або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи і відповідні їм правовідносини.

15.10.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір №936747243, згідно до якого, остання отримала грошові кошти в розмірі 2900 грн., зі сплатою процентів за користування цими коштами у розмірі 1,66 % в день, строком на 26 днів та низку додаткових угод, згідно яких сума кредиту збільшилася до 11500,00 грн. та продовжено строк повернення грошових коштів з відсотками до 24.12.2020.

Про укладення договору свідчить довідка щодо дій позичальника інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», згідно до якої ОСОБА_1 , ідентифікована одноразовим ідентифікатором: MNV533QB, час відправки ідентифікатора позичальнику 15.10.2020 о 13:35:49, номер телефону НОМЕР_1 введений позичальником 15.10.2020 о 13:36:05.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало свої зобов`язання, а саме, перерахувало грошові кошти в сумі 11500,00 грн. на банківську карту відповідача № НОМЕР_2 , що підтверджується платіжними дорученнями №d4c7e160-caba-4239-980a-59e0afd48f9c від 15.10.2020, №3a2b8f0c-4fa0-4ffa-91b8-644e7419b88e від 26.10.2020, №f17a15c2-9ce6-4df7-9b8a-1dfd7b2c6905 від 30.10.2020.

Відповідно до листа АТ КБ «ПриватБанк» від 17.03.2026 №20.1.0.0.0/7-260311/78004-БТ, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 . Порахунку № НОМЕР_3 були наступні зарахування: 15.10.2020зарахування переказу 2900,00 грн.; 26.10.2020 зарахування переказу 3500,00 грн.; 30.10.2020 зарахування переказу 5100,00 грн.

Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною(сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку проте, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або невиконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з не додержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається(приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти(оферти) однією стороною та її прийняття(акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчиненнядій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції(акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 15.10.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладений Кредитний договір №936747243 у формі електронного документу з використанням електронного підпису з використанням одноразового персонального ідентифікатора MNV533QB.

Зокрема, відповідач за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт Товариства-www.moneyveo.ua, ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною кредитного договору. Після чого добровільно без примусу чи тиску відповідач заявив про бажання отримання коштів, подавши відповідну Заявку, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання.

Відповідач 15.10.2020 о 13:36:05 год. підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV533QB. Зокрема, 15.10.2020 відповідач ввів ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснув кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору.

Однак, отримавши кредитні кошти за вказаним договором, відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання, не повернув у передбачений договором строк тіло кредиту та проценти за користування кредитними коштами. Тому, зважаючи на умови укладеного договору, у відповідача виник обов`язок повернення кредиту в повному обсязі та сплати процентів.

У позовній заяві ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» просило, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях.

Перше це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів саме за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. А саме протягом строку кредитування, визначеному в кредитному договорі.

Це відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 23.05.2018 по справі №910/1238/17.

Згідно з розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за Договором від 15.10.2020 №936747243 становить 23462,00 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 11498,76 грн. та нарахованих процентів за період з 15.10.2020 по 26.01.2021 у розмірі 11963,24 грн.

Відповідач відповідно до розрахунку заборгованості вніс суму в розмірі 6218,00 грн. (тіло1,24грн.; відсотки6216,76грн.)

В матеріалах справи також міститься розрахунок заборгованості по відсотках, нарахований новим кредитором ТОВ «Таліон Плюс» за період з 26.01.2021 по 30.05.2023 на суму 21150,80 грн.

28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу №28/1118-0,1 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року.

28.11.2019 ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови договору залишилися без змін.

31.12.2020 між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та №28/1118-01.

31.12.2021 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31.12.2022 сторони до Договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31.12.2023 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року.

З урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, виконання здійснювалось неодномоментно, а протягом всього часу його дії. Пунктом 2.1. Розділу 2 (предмет договору) Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, передбачено, що згідно умов Договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Тобто предметом Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 є відступлення прав вимоги до боржників, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги.

Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 визначено, що під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що Перелік кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме Реєстрах прав вимоги. В той же час, відповідно до п. 1.5. Договору факторингу, Реєстр прав вимоги означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку №1 до Договору.

Тобто Реєстр не є разовим документом, оскільки Договір факторингу передбачає (не забороняє) можливість їх укладення множинну кількість разів, у випадку бажання та необхідності Сторін.

Згідно з п.4.1. договору факторингу право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання Сторонами Реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги від 26.01.2021 №118 до Договору факторингу від 28.11.2018 №28/1118-01 (з урахуванням додаткових угод до нього) ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 23 462,00 грн.

Таким чином, договір №28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме 28.11.201831.12.2024.

Відповідно ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило дійсне право вимоги до ТОВ «Таліон Плюс», оскільки з урахуванням визначених строків дії цього договору, його виконання здійснювалось неодномоментно, а протягом всього часу його дії.

Тобто право вимоги за кредитним від 15.10.2020 №936747243 перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» 26.10.2021 відповідно до підписання Сторонами реєстру прав вимоги №118.

Відповідно до п. 5.3.3 договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього) визначено, що Фактор (ТОВ «Таліон Плюс») має право розпоряджатися Правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати Право вимоги на користь третіх осіб.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року.

В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: №2 від 03.08.2021 та №3 від 30.12.2022, якими продовжено строк дії Договору факторингу до 30.12.2024 включно, всі інші умови залишились без змін.

Предметом даного Договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку договору (п. 4.1.).

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги від 30.05.2023 №9 до Договору факторингу від 05.08.2020 №05/0820-01 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 32 649,56 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Таліон Плюс» за Договором від 15.10.2020 № 936747243, на момент його відступлення заборгованість відповідача становить 32649,56 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 11498,76 грн. та за нарахованими за період з 26.01.2021 по 30.05.2023 процентами у розмірі 21150,80 грн.

Слід також звернути увагу, що відповідно до п.п. 5.3.3 Договору факторингу Фактор має право розпоряджатися Правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати Право вимоги на користь третіх осіб.

10 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу №10/07/25-Е, відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.

За цим договором Фактор зобов`язуються передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб Боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.

Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані Зазначені в Реєстрі Боржників.

Відповідно до п. 1.2. перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акта прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги.

Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу від 10.07.2025 №10/07/25-Е від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 32 649,56 грн. Даний факт підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу від 10.07.2025 №10/07/25-Е.

Відповідно до положень статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).

Згідно зі статтею 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому(майбутня вимога).

Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/11965/16.

Отже, ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» належним чином у встановленому законом та договорами способом набуло законне право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 15.10.2020 № 936747243 у розмірі 32649,56 грн.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Згідно пункту 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року по справі №5017/1987/2012 зазначено, що така правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК кредитний договор може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК.

За умовами укладеного між сторонами Договору, позивач відповідно до ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування (26 днів), а після закінчення строку кредитування, у позикодавця відсутні правовые підстави нараховувати відсотки, та у разі прострочення позичальником грошового зобов`язання позикодавець має право на стягнення грошових коштів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Стосовно доводів представника відповідача щодо відсутності повідомлення відповідача про зміну кредитора зазначив, що відсутність повідомлення боржника не є підставою для визнання недійсності договору відступлення права вимоги, та не звільняє боржника від обов`язку виконати зобов`язання новому кредитору, якщо останній довів правонаступництво.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №278/1679/13-ц Касаційний цивільний суд зробив висновок: «...неповідомлення боржника про заміну кредитора не впливає на дійсність правочину про відступлення права вимоги, а лише означає, що боржник може продовжувати виконання зобов`язання первісному кредитору до моменту, коли дізнається або мав дізнатися про заміну кредитора».

Аналогічну правову позицію викладено у постанові КЦС ВС від 06.02.2019 у справі №361/2105/16-ц, де суд зазначив: «Якщо боржник не повідомлений належним чином про заміну кредитора, то така обставина не впливає на дійсність самого переходу права вимоги».

Позивачем до матеріалів справи долучено: договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, додаткові угоди до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 №19 від 28.11.2019, №26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023, реєстр прав вимоги №118 від 26.01.2021, договір факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, додаткові угоди до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 №2 від 03.08.2021, №3 від 30.12.2022, реєстр прав вимоги №9 від 30.05.2023, договір факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025, реєстр боржників від14.07.2025, що містить персональні дані боржника, номер кредитного договору та розмір боргу на дату відступлення (які не є визнані не дійсними згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним); платіжні інструкції згідно договорів факторингу, які підтверджують оплату грошових коштів ТОВ «Таліон Плюс» на користь ТОВ «Мілоан» за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ТОВ «Таліон Плюс» за договором факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» за договором факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025.

Отже, право вимоги до відповідача у повному обсязі було належним чином набуте позивачем відповідно до статей 512514 ЦК України. Боржник був зобов`язаний виконати зобов`язання належному кредитору з моменту набуття ним таких прав. Відсутність повідомлення є лише формальним ризиком для кредитора, але не скасовує обов`язок відповідача.

Таким чином, при умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким боржник не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Поряд з цим, в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 у справі № 6-14194св14 зазначено, що суду потрібно звернути увагу на те, що позичальник не виконує умови кредитного договору ні первинному, ні новому кредитору.

Таким чином, доводи представника відповідача, що відповідач не отримував повідомлення про відступлення права вимоги, не заслуговують на увагу суду, оскільки позичальник не був позбавлений можливості виконувати належним чином зобов`язання за кредитним договором на користь первісного кредитора.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що з відповідачки підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 11 500,00 грн., та за процентами за користування кредитними коштами у період з 15.10.2020 по 24.12.2020 (включно), тобто 10 351,53 грн.

У зв`язку з тим, що відповідачкою в рахунок погашення заборгованості було сплачено 6 218,00 грн., суд вважає за необхідне зарахувати вказані кошти в рахунок оплати заборгованості за тілом кредиту.

Отже, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 15 633,53 гривень, яка склалася за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в розмірі 5 282,00 грн. та відсотками за користування кредитними коштами в розмірі 10 351,53 грн.

Відповідачкою ОСОБА_1 у відзиві заявлено про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із приписами статей 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253255 цього Кодексу.

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Відповідно до пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Закон України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 12, набрав чинності 02.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин.

Дію карантину, встановленого зазначеною постановою, продовжено на всій території України згідно з постановами Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020, №239 від 25.03.2020, №291 від 22.04.2020, №343 від 04.05.2020, №392 від 20.05.2020, №500 від 17.06.2020, №641 від 22.07.2020, №760 від 26.08.2020, №956 від 13.10.2020, №1236 від 09.12.2020, №104 від 17.02.2021, №405 від 21.04.2021, №611 від 16.06.2021, №855 від 11.08.2021, №981 від 22.09.2021, №1336 від 15.12.2021, №229 від 23.02.2022, №360 від 27.05.2022, №928 від 19.08.2022, №1423 від 23.12.2022, №383 від 25.04.2023, тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 року №651, карантин скасовано з 24.00 години 30.06.2023.

Крім того, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

На підставі Закону України від 14 травня 2025 року №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено. Закон набрав чинності 04.09.2025.

Таким чином, на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строк з 15.10.2020 до 04.09.2025 не включається до перебігу строку позовної давності.

Заборгованість відповідача виникла 15.10.2020. Позивач звернувся до суду з позовом 23.02.2026.

Таким чином строк позовної давності за вимогами позивача складає 5 місяців 19 днів (з 04.09.2025 до 23.02.2026).

Отже строк позовної давності позивачем не пропущений.

З урахуванням наведених мотивів, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Так, представник позивача просить стягнути витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, у розмірі 7000,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьою вказаної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представник позивача подав суду копію договору про надання правової допомоги від 20.08.2025 №20/08/25-01, укладеного між Адвокатським бюро «Соломко та партнери» та ТОВ «ФК «Ейс», копію додаткової угоди від 01.09.2025 №25770905607 до договору про надання правничої допомоги від 20.08.2025 №20/08/25-01, копію акту прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025, відповідного до якого Адвокатське бюро «Соломко та партнери» надало клієнту ТОВ «ФК «Ейс» такі послуги: складання позовної заяви ТОВ «ФК «Ейс» до позичальника, яким є ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором №936747243 від 15.10.2020 вартістю 5000,00 грн., вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з позичальника, яким є ОСОБА_1 за кредитним договором №936747243 від 15.10.2020 вартістю 1000,00 грн., підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором №936747243 від 15.10.2020 на рахунок позичальника, яким є ОСОБА_1 вартістю 500,00 грн., підготовка клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором №936747243 від 15.10.2020 на рахунок позичальника, яким є ОСОБА_1 вартістю 500,00 грн., всього на суму 7000,00 грн.

Водночас, вказана вище послуга, а саме, вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з боржника за кредитним договором є складовою підготовки та подання до суду позовної заяви та за своєю суттю не може бути віднесена до правової допомоги як окрема послуга.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 3436), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України 17.10.2014 №10 витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Однак, відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані представником позивача документи та доводи на обґрунтування суми заявлених витрат, пов`язаних із розглядом справи, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору (справи), суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн. не є цілком співмірним зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Суд враховує, що справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, адвокат як представник позивача не приймав участь в судовому засіданні, додаткові пояснення у справі подавалися до суду за підписом керівника позивача.

Отже, з врахуванням складності справи, що віднесена до категорії малозначних справ, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу витраченого адвокатом на виконання таких робіт, враховуючи принципи розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Ураховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задовольняються частково, тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1274,76 грн. (ціна позову 32649,56 грн., задоволено позовні вимоги на 15633,53 грн., що становить 47,88% від заявленого розміру вимог, судовий збір при пред`явленні позову становив 2662,40 грн., а 47,88% від цієї суми = 1274,76 грн.).

Керуючись ст.ст. 526, 610, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 141, 211, 223, 247, 263-265, 274 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 936747243 від 15.10.2020 на загальну суму 15633,53 гривень, яка склалася за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в розмірі 5282,00 грн. та відсотками за користування кредитними коштами в розмірі 10351,53 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1274,76 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, що розглядається, за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://court.gov.ua/fair.

Повний текст судового рішення складено 24 серпня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд.6, каб.13, код ЄДРПОУ 42986956.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Суддя: В.Д.Сапунцов