Вирок № 139274573, 27.08.2026, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/5030/24

Провадження № 1-кп/635/137/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року смт Покотилівка Харківський район Харківська область

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Розівка Шахтарського району Донецької області, з середньою спеціальною освітою, українець, громадянин України, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , неодруженого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 обвинувачення, що визнане судом доведеним

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 НГУ полковника ОСОБА_7 №20 від 27.07.2022 старшого солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 НГУ, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду старшого стрільця 3 відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 НГУ полковника ОСОБА_7 №176 від 21.06.2023 старшого солдата ОСОБА_4 призначено на посаду старшого стрільця 3 відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який продовжено до теперішнього часу.

Відповідно до вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України старший солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

За ст. 29 Статуту внутрішньої служби за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.

Відповідно до ст. 30 Статуту внутрішньої служби начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника.

Згідно зі ст. 31 Статуту внутрішньої служби начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Як вбачається з ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, За своїми військовими званнями начальниками є: полковники, генерал-майори, генерал-лейтенанти, - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу; генерал-полковники, адмірали, генерали армії України - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу.

Відповідно до ст. 37 Статуту внутрішньої служби військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.

Відповідно до ст. 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.

Відповідно до ст. 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати.

Відповідно до п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення), право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з`єднань, військових частин, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Однак, старший солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби на посаді старшого стрільця 3 відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ, 31.10.2023 вирішив стати на злочинний шлях та діючи умисно, в умовах воєнного стану, вчинити непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника.

Так, 31.10.2023 о 08 годині 00 хвилин заступником командира військової частини НОМЕР_1 НГУ полковником ОСОБА_8 , вишикувано особовий склад НОМЕР_2 стрілецького батальйону, в тому числі старшого солдата ОСОБА_4 у АДРЕСА_2 та усно доведено й роз`яснено бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 НГУ ( НОМЕР_3 бригада НГУ) полковника ОСОБА_9 №1416дск від 31.10.2023, а саме: «На виконання вимог бойового розпорядження ТГр «Слобода» та з метою забезпечення поповнення втрат штурмового загону ІНФОРМАЦІЯ_2 , командиру НОМЕР_2 стрілецького батальйону 5 бригади НГУ провести підбір особового складу та до 18:00 31.10.2023 передати 20 військовослужбовців в підпорядкування командира штурмового загону 5 бригади НГУ. Маршрут руху м. Харків Костянтинівка.

Будучи невдоволеним наказом щодо висування в напрямку м. Костянтинівка Донецької області для подальшого виконання спеціального бойового завдання, старший солдат ОСОБА_4 , діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконувати наказ та вибувати у напрямку м. Костянтинівка Донецької області для подальшого виконання спеціального бойового завдання за призначенням, чим підірвав боєготовність та боєздатність військової частини НОМЕР_1 НГУ.

ІІ. Позиція обвинуваченого ОСОБА_4 щодо пред`явленого обвинувачення

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 визнав у повному обсязі вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення не оспорює.

Під час допиту у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 надав показання, та зазначив, що причиною відмови виконати наказ командира був його морально-психологічний та фізичний (після поранення) стан на момент вчинення кримінального правопорушення.

Обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що вину в інкримінованому злочині він визнав повністю та у вчиненому щиро розкаюється, сприяв розкриттю кримінального правопорушення, свої дії піддав критичній оцінці, висловив жаль щодо скоєного, підтвердив своє бажання продовжити військову службу та повідомив, що даний час продовжує військову службу у ЗСУ.

Показання ОСОБА_4 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

ІІІ. Висновки суду

Під час судового розгляду учасники судового провадження вважали за можливе розглянути кримінальне провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого, а також дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого, оскільки ОСОБА_4 повністю визнає вину у вчиненні цього кримінального правопорушення.

При цьому судом з`ясовано в учасників судового провадження, чи правильно вони розуміють зміст цих фактичних обставин, чи не має сумнівів у добровільності їх позиції, та на виконання вимог ч. 3 ст. 349 КПК України роз`яснено їм, що у такому випадку учасники будуть позбавлені права оскаржити визнані обставини в апеляційному порядку.

Враховуючи той факт, що обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у повному обсязі та не оспорює фактичні обставини скоєного кримінального правопорушення, як вони встановлені в обвинувальному акті, вислухавши думку учасників судового провадження, які надали згоду на розгляд кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

З огляду на те, що кримінальне провадження розглянуто судом в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, інші докази, здобуті в ході досудового розслідування, під час судового розгляду не досліджувались.

ІV. Частина статті закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що своїми умисними та протиправними діями обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення - злочин, передбачений ч. 4 ст. 402 КК України, а саме: непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.

V. Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, мотиви суду при призначенні покарання

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_4 встановлено, що він раніше не судимий, із середньою спеціальною освітою, неодружений, на утриманні малолітніх/неповнолітніх дітей та осіб похилого віку не має, має постійне місце проживання, тяжких захворювань чи інвалідності не має, є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 , учасник бойових дій.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , відповідно до вимог, передбачених ст. 66 КК України, є щире каяття, його активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, бажання продовжувати військову службу в умовах воєнного стану.

За правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 23.01.2024 у справі № 283/2169/19 (провадження № 51-5093км23) розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому кримінальному правопорушенні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення кримінального проступку. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею кримінального правопорушення (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення кримінального правопорушення, видає або допомагає у розшуку майна здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об`єктивно підтверджують щире каяття особи.

Згідно з ч. 1 ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , не встановлено.

Суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України, складовими покарання є не тільки кара та виправлення засуджених, а й запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так й іншими особами, що є найбільш актуальним в обстановці, що склалася. Тому при призначенні покарання суд повинен суворо дотримуватися засад призначення покарання, оскільки саме через них реалізуються принципи справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

У частині 2 ст. 65 КК України сформульований принцип доцільності покарання, відповідно до якого винній у кримінальному правопорушенні особі має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Додержання цих вимог закону припускає, що в кожному конкретному випадку суд, призначаючи покарання, повинен мотивувати, чому саме цей вид покарання він вважає за необхідне призначити винному і чому саме обрана ним конкретна міра цього виду покарання є достатньою для досягнення зазначеної мети. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною.

Мета покарання - це те, чого прагне держава, застосовуючи його, щодо особи, яка вчинила правопорушення. Покарання повинно володіти силою впливу та стримування, що полягає не у жорстокості, а у невідворотності та можливої швидкості. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Уилкокс и Херфорд проти Сполученого Королівства» (заяви № № 43759/10 та 43771/12), зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення. Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання. Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Положеннями ст.69 КК України визначено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, (за винятком випадків, які перелічені у ч.1 цієї статті) призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Отже, з урахуванням вищевказаних обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, враховуючи визнання ним своєї винуватості, суд дійшов висновку про те, що обвинувачений зробив для себе належні висновки.

Таким чином, у даному випадку наявні підстави для застосування положення ст.69 КК України та призначення обвинуваченому покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.4 ст.402 КК України у виді позбавлення волі.

Крім того, враховуючи вищевказані обставини, у тому числі, обставини справи та особу обвинуваченого, звернення військової частини НОМЕР_1 , суд вважає можливим, на підставі ст.58 КК України, замінити позбавлення волі службовим обмеженням.

При визначенні розміру відрахування в дохід держави із суми грошового забезпечення обвинуваченого суд враховує його майновий стан, розмір отриманого грошового забезпечення, сімейний стан та дійшов висновку про визначення мінімального розміру, передбаченого ч.2 ст.58 КК України.

Призначаючи покарання ОСОБА_4 суд виходить із положень ст. ст. 50, 65 КК України, а саме - принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами; враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є умисним тяжким злочином; кількість епізодів злочинної діяльності; відношення обвинуваченого до скоєного кримінального правопорушення, його конкретні обставини; особу винного; обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, які його обтяжують.

На переконання суду, призначене покарання відповідає його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (не свавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Призначене покарання, на думку суду, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

VІ. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

У ході досудового розслідування відносно ОСОБА_4 був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави. Відповідно до повідомлення №12/12-4258/Ми від 14.03.2024 з 13.03.2024 до 14.03.2024 ОСОБА_4 утримувався під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» та був звільнений у зв`язку із внесенням застави у розмірі 60560,00 грн на підставі ухвали слідчого судді Ленінського районного суду міста Харкова від 13.03.2024.

Застосований обвинуваченому запобіжний захід у виді застави до набрання вироком законної сили, слід залишити без змін.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України, необхідно зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення за період з 13.03.2024 до 14.03.2024 (включно), із розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає трьом дням службового обмеження для військовослужбовців.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Доля речових доказів вирішується у відповідності до положень ст. 100 КПК України.

Цивільний позов не заявлявся.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. 100, 368, 370, 371, 373, 374, 376, 392-395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначити йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі статті 58 КК України замість призначеного покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, у виді 2 (двох) років позбавлення волі призначити ОСОБА_4 покарання у виді службового обмеження на 2 (два) роки та із суми грошового забезпечення ОСОБА_4 провадити відрахування в дохід держави у розмірі 10 (десяти) відсотків.

Початком строку відбування покарання ОСОБА_4 вважати день, з якого фактично розпочато відрахування із грошового забезпечення військовослужбовця.

Запобіжний захід ОСОБА_4 у виді застави з покладеними обов`язками до набрання вироком законної сили залишити без змін, після набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді застави з покладеними обов`язками - скасувати.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення, за період з 13.03.2024 до 14.03.2024 (включно), із розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає трьом дням службового обмеження для військовослужбовців.

Грошові кошти, внесені в якості застави у розмірі 60560 (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок, відповідно до ст. 182 КПК України повернути заставодавцю - ОСОБА_5 (платник: КЕРIМОВ ТА ПАРТНЕРИ АБ; код платника: 43651929; рахунок платника: НОМЕР_4 ).

Речовий доказ - оптичний диск СD-R «Axent» 700 Mb з відеозаписом доведення бойового розпорядження від 21.10.2023 військовослужбовцям ВЧ НОМЕР_1 , долучений до матеріалів кримінального провадження постановою слідчого від 11.03.2024, - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Прокурору та обвинуваченому копію вироку вручити негайно після його проголошення, учасникам судового провадження, які не були присутні під час проголошення вироку суду, - направити його копію.

Вирок може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Харківський районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а ОСОБА_4 - з моменту вручення йому копії вироку в той же строк.

Вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано не доцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. В іншому разі вирок набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційного суду, якщо його не буде скасовано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_1