Рішення № 139272206, 27.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 р. № 520/16296/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 року по 09.04.2026 року грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 29.01.2020 року по 09.04.2026 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 у період з 03.06.2015 по 04.12.2021, а з 05.12.2021 по 09.04.2026 у військовій частині НОМЕР_2 .

Військова частина НОМЕР_4 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 .

З 09.04.2026 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення.

Уважаючи, що в період проходження військової служби розмір його грошового забезпечення було обчислено неправильно, представник позивача 11.05.2026 звернувся до військової частини НОМЕР_4 із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до дати виключення позивача зі списків особового складу цієї військової частини. Представник позивача просив визначити посадовий оклад та оклад за військовим званням шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на належні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, перерахувати залежні від цих окладів щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення й інші виплати та виплатити різницю з урахуванням раніше виплачених сум.

Того ж дня представник позивача звернувся із заявою аналогічного змісту до військової частини НОМЕР_2 щодо проведення перерахунку грошового забезпечення за період з 05.12.2021 до 09.04.2026.

Відповіді на вказані звернення позивач та його представник не отримали, перерахунок і виплату грошового забезпечення проведено не було.

Не погодившись з обчисленням та виплатою грошового забезпечення із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, позивач звернувся до суду з цим позовом.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 було викладено в редакції, що передбачала застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018.

На переконання позивача, з 29.01.2020 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням підлягали визначенню шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня кожного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти, передбачені додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.

Представник позивача також зазначив, що закони України про Державний бюджет України на 2020 2026 роки не містили положень про застосування для обчислення грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2018. Тому застосування відповідачем незмінної розрахункової величини 1762,00 грн суперечило нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

Позивач наголосив, що посадовий оклад та оклад за військовим званням є розрахунковими складовими надбавки за вислугу років, інших надбавок, доплат, премій, винагород, матеріальної допомоги та інших щомісячних і одноразових виплат. Унаслідок неправильного визначення цих окладів у меншому розмірі йому було виплачено й інші залежні від них складові грошового забезпечення.

Щодо періоду починаючи з 20.05.2023 представник позивача послався на судові рішення у справі №320/29450/24, якими пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 щодо внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 було визнано протиправним та нечинним. З огляду на це позивач вважав, що застосування відповідачем розрахункової величини 1762,00 грн у період з 20.05.2023 по 09.04.2026 також було протиправним.

Стосовно строку звернення до суду представник позивача зазначив, що спір стосується виплати військовослужбовцю грошового забезпечення, яке за своєю правовою природою є винагородою за працю, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статті 233 Кодексу законів про працю України. Крім того, позивач продовжує проходити військову службу.

Заперечуючи проти задоволення позову, військова частина НОМЕР_2 зазначила, що військова частина НОМЕР_4 була окремою юридичною особою, мала власні органи управління та посадових осіб. Військова частина НОМЕР_2 , будучи розпорядником бюджетних коштів третього рівня, виконувала лише функції її фінансового забезпечення. Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_4 формально здійснювалася через казначейський рахунок військової частини НОМЕР_2 , однак на підставі наказів командира військової частини НОМЕР_4 .

Відповідач зазначив, що військову частину НОМЕР_4 розформовано на підставі директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 21.06.2022 №Д-141/ДСК та директиви командира військової частини НОМЕР_5 від 22.06.2022 №Д-46/ДСК, а її документи передано до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України. Військова частина НОМЕР_2 не є правонаступником військової частини НОМЕР_4 , а окремі військовослужбовці останньої були лише переведені для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 .

Крім того, відповідач просив залишити позовну заяву без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Військова частина НОМЕР_2 зазначила, що грошове забезпечення є щомісячною виплатою, розмір якої був відомий позивачу під час її одержання. Отже, щомісяця отримуючи грошове забезпечення, позивач мав об`єктивну можливість з`ясувати його складові, розрахункову величину та нормативні підстави обчислення.

На думку відповідача, до 19.07.2022 право працівника на звернення до суду з вимогами про стягнення належної заробітної плати не було обмежене строком, однак після внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України такий строк становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Щодо суті заявлених вимог відповідач зазначив, що грошове забезпечення військовослужбовців виплачується у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За доводами відповідача, первинна редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 фактично не застосовувалася, оскільки до набрання цією постановою чинності її було змінено постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103. При цьому застосування первинної редакції пункту 4 постанови №704 лише в частині прожиткового мінімуму без урахування застереження про 50 відсотків мінімальної заробітної плати, на думку відповідача, є вибірковим застосуванням норми права. Водночас мінімальна заробітна плата відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII не може застосовуватися як розрахункова величина для визначення посадових окладів та інших виплат.

Військова частина НОМЕР_2 також посилалася на те, що примітки до додатків 1 і 14 постанови №704 мають пояснювальний, а не нормативний характер, тому не можуть самостійно встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями.

Окремо відповідач послався на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, яка набрала чинності 20.05.2023 та якою пункт 4 постанови №704 викладено в редакції, відповідно до якої посадові оклади й оклади за військовими званнями розраховуються виходячи з розміру 1762,00 грн.

На переконання відповідача, визнання судом пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 протиправним та нечинним не відновлює автоматично попередню редакцію пункту 4 постанови №704 та не має ретроспективної дії. Нормативно-правовий акт втрачає чинність із моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням, а тому правовідносини, які виникли та були реалізовані під час його чинності, не підлягають перегляду з цих підстав.

З огляду на викладене відповідач уважав, що правові підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 09.04.2026 відсутні, у зв`язку з чим просив залишити позов без розгляду, а в разі вирішення спору по суті відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється, зокрема, Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За приписами частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності й умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня та вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України й інших утворених відповідно до законів України військових формувань кваліфікованим особовим складом, ураховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України та керівниками інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування.

На виконання наведеної норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018.

Пунктом 1 постанови №704 затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовими званнями згідно з додатком 14.

Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У первинній редакції пункту 4 постанови №704 було передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 пункт 4 постанови №704 викладено в редакції, згідно з якою розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103.

Отже, з 29.01.2020 пункт 4 постанови №704 підлягав застосуванню в редакції, що існувала до внесення до нього змін постановою №103 та передбачала використання для визначення посадового окладу й окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року.

Відповідно до статті 6 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, установлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сфері доходів населення.

Пунктом 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати та грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01.01.2018.

Водночас закони України про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки подібного застереження не містили.

Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 установлено в розмірі 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 установлено в розмірі 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 установлено в розмірі 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 установлено в розмірі 2684,00 грн.

Таким чином, починаючи з 01.01.2020 установлений законом прожитковий мінімум для працездатних осіб перевищував прожитковий мінімум, установлений на 01.01.2018, а закони про Державний бюджет України на 2020 2023 роки не передбачали застосування для визначення грошового забезпечення показника, установленого на 01.01.2018.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 сформулював висновок, відповідно до якого з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 у частині використання як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт змінено на відповідний календарний рік.

Верховний Суд також зазначив, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб у військовослужбовців виникає право на визначення посадового окладу й окладу за військовим званням із використанням прожиткового мінімуму, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, шляхом його множення на належний тарифний коефіцієнт.

Аналогічні висновки щодо застосування пункту 4 постанови №704 з 29.01.2020 викладено Верховним Судом у постановах від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 28.02.2023 у справі №380/18850/21, від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 та від 30.04.2025 у справі №620/9741/24.

Посилання відповідача на неможливість застосування первинної редакції пункту 4 постанови №704 без одночасного застосування 50 відсотків мінімальної заробітної плати суд відхиляє.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат.

Проте наведене обмеження не впливає на застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини, оскільки мінімальна заробітна плата і прожитковий мінімум є різними за своєю правовою природою державними соціальними стандартами.

У спірних правовідносинах мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина. Такою величиною є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня відповідного календарного року. Положення про 50 відсотків мінімальної заробітної плати передбачало лише нижню межу розрахункової величини, однак після набрання чинності Законом №1774-VIII не може бути застосоване для визначення розмірів посадових окладів.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 та від 19.10.2022 у справі №400/6214/21.

Суд також відхиляє посилання відповідача на ненормативний характер приміток до додатків 1 і 14 постанови №704.

Право позивача на визначення посадового окладу й окладу за військовим званням із використанням прожиткового мінімуму на 01 січня календарного року виникло не на підставі приміток до відповідних додатків, а на підставі пункту 4 постанови №704 у редакції, яка підлягала застосуванню після скасування пункту 6 постанови №103.

Додатки 1 і 14 постанови №704 визначають відповідні тарифні коефіцієнти та правила округлення одержаних у результаті множення сум, однак не змінюють установленої пунктом 4 постанови №704 розрахункової величини.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача мали обчислюватися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на тарифні коефіцієнти, передбачені додатками 1 і 14 до постанови №704, з урахуванням установлених цією постановою правил округлення.

Отже, для визначення розміру грошового забезпечення позивача підлягали застосуванню: за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 прожитковий мінімум у розмірі 2102,00 грн; за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 у розмірі 2270,00 грн; за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 у розмірі 2481,00 грн; за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 у розмірі 2684,00 грн.

Відповідач не заперечує, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача застосовувалася стала розрахункова величина 1762,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Щодо позовних вимог за період з 20.05.2023 по 09.04.2026 суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704», яка набрала чинності 20.05.2023, абзац перший пункту 4 постанови №704 викладено в новій редакції.

Відповідно до цієї редакції розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762,00 грн і визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, починаючи з 20.05.2023 пункт 4 постанови №704 прямо передбачав застосування фіксованої розрахункової величини 1762,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, пункт 2 постанови №481 щодо внесення змін до пункту 4 постанови №704 було визнано протиправним та нечинним.

Однак постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У вказаній постанові Верховний Суд виходив із того, що частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII встановлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців делеговано Кабінету Міністрів України. До повноважень Уряду належить також визначення базової величини, яка використовується для обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями.

Верховний Суд зазначив, що профільні законодавчі акти не визначають обов`язкового базового критерію для обчислення посадових окладів військовослужбовців. Тому за відсутності такого визначення на рівні закону структура, складові, порядок розрахунку та розміри грошового забезпечення військовослужбовців регулюються актами Кабінету Міністрів України.

Уряд, реалізовуючи повноваження, надані йому частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII, вправі визначати базову розрахункову величину, зокрема встановлювати її у фіксованому розмірі.

Верховний Суд також визнав помилковим ототожнення правовідносин щодо безпосереднього обчислення грошового забезпечення діючих військовослужбовців із правовідносинами щодо визначення грошового забезпечення для перерахунку пенсії відповідно до Закону України №2262-XII.

Зокрема, у справі №440/6017/21 спір виник щодо оформлення довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, тоді як у справі №320/29450/24 Верховний Суд надавав оцінку повноваженням Кабінету Міністрів України визначати базову величину для обчислення грошового забезпечення діючих військовослужбовців.

Спір у справі, яка розглядається, стосується безпосереднього нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу під час проходження ним військової служби. Тому до спірних правовідносин за період починаючи з 20.05.2023 підлягають застосуванню висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.07.2026 у справі №320/29450/24.

Крім того, у постанові від 24.06.2025 у справі №420/5584/24 Верховний Суд, вирішуючи саме спір між військовослужбовцем та органом, який нараховував йому грошове забезпечення, дійшов висновку про правомірність застосування з 20.05.2023 фіксованої величини 1762,00 грн, установленої постановою №481.

Такий самий підхід після прийняття Верховним Судом постанови від 16.07.2026 застосовано Другим апеляційним адміністративним судом у постанові від 06.08.2026 у справі №520/4301/26. У цій справі суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення про перерахунок грошового забезпечення за період до 19.05.2023 включно, але скасував його в частині перерахунку з 20.05.2023, відмовивши в задоволенні позову за цей період.

Отже, застосування відповідачем із 20.05.2023 фіксованої розрахункової величини 1762,00 грн відповідало пункту 4 постанови №704 у чинній на той час редакції та повноваженням Кабінету Міністрів України, установленим частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII.

З огляду на це позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 09.04.2026 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, задоволенню не підлягають.

Щодо доводів військової частини НОМЕР_2 про те, що вона є неналежним відповідачем стосовно періоду проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_4 , суд зазначає наступне.

Відповідач визнав, що військова частина НОМЕР_4 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 , яка була розпорядником бюджетних коштів третього рівня. Саме через казначейський рахунок військової частини НОМЕР_2 здійснювалися нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_4 .

Твердження відповідача про те, що виплати здійснювалися на підставі наказів командира військової частини НОМЕР_4 , не спростовує факту безпосереднього здійснення військовою частиною НОМЕР_2 фінансового забезпечення та виплати позивачу грошового забезпечення.

Суд зазначає, що предметом спору є застосування передбаченої законодавством розрахункової величини для визначення посадового окладу й окладу за військовим званням.

Визначення таких окладів на підставі пункту 4 постанови №704 не залежить від розсуду командира військової частини та не потребує видання нового наказу про встановлення їх розміру. Відповідач як військова частина, що фактично здійснювала нарахування і виплату грошового забезпечення позивача, зобов`язаний був застосовувати нормативно визначену розрахункову величину.

Військова частина НОМЕР_2 не надала доказів того, що обов`язок провести остаточний розрахунок з військовослужбовцями військової частини НОМЕР_4 після її розформування було передано іншому органу або військовій частині.

Передання документів військової частини НОМЕР_4 до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України не припиняє права позивача на отримання належного йому грошового забезпечення та не звільняє військову частину НОМЕР_2 , яка здійснювала його виплату, від обов`язку провести відповідний перерахунок.

При цьому відповідач не заперечує, що позивач безпосередньо проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 05.12.2021 по 09.04.2026.

За таких обставин доводи про неналежність військової частини НОМЕР_2 як відповідача у справі суд відхиляє.

Щодо перерахунку інших складових грошового забезпечення суд зазначає, що Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать посадовий оклад, оклад за військовим званням і надбавка за вислугу років.

Розміри надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги для оздоровлення та інших виплат у передбачених законодавством випадках визначаються з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням або їх суми.

Отже, неправильне визначення посадового окладу й окладу за військовим званням впливає на розмір тих щомісячних додаткових та одноразових виплат, які обчислюються з урахуванням цих окладів.

Тому належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання військової частини НОМЕР_2 здійснити перерахунок посадового окладу й окладу за військовим званням позивача за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, а також перерахунок фактично нарахованих позивачу протягом цього періоду щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення й інших виплат, розмір яких залежав від посадового окладу, окладу за військовим званням або їх суми, з виплатою різниці та з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо заяви відповідача про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, установленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби встановлено місячний строк.

Разом із тим предметом цієї справи є виплата грошового забезпечення, яке за своєю правовою природою є винагородою за проходження військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні приписи статті 233 Кодексу законів про працю України.

До 19.07.2022 частина друга статті 233 КЗпП України передбачала право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, статтю 233 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої працівник може звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У справах про виплату всіх сум, що належать працівнику при звільненні, частина друга статті 233 КЗпП України пов`язує початок тримісячного строку з днем одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Позивача 09.04.2026 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_2 , однак не звільнено з військової служби, а направлено для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_6 .

До суду з даним адміністративним позовом позивач звернувся 14.06.2026.

Верховний Суд у постанові від 25.06.2026 у справі №520/25416/25 зазначив, що тримісячний строк звернення до суду у спорах щодо виплати сум грошового забезпечення після звільнення зі служби обчислюється з дня одержання особою письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми, яким, залежно від установленого порядку фінансового забезпечення, може бути грошовий атестат. Пізніше направлення адвокатського запиту саме по собі не змінює початку перебігу такого строку.

Разом із тим у справі, яка розглядається, відповідач не надав грошового атестата позивача, письмового повідомлення про суми, нараховані й виплачені йому при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_2 , розрахункових листів, карток особового рахунку або доказів вручення позивачу таких документів.

Доказів повідомлення позивачу застосованої розрахункової величини та складових його грошового забезпечення відповідач також не надав.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 09.03.2026 у справі №460/9170/24 суд відхиляє, оскільки вказана справа стосувалася виплати грошової допомоги, строки та умови одержання якої були врегульовані спеціальним законодавством і пов`язані з визначеною граничною датою її виплати. Такі правовідносини не є подібними до правовідносин щодо щомісячного обчислення грошового забезпечення військовослужбовця.

Крім того, вимоги позивача за період до 19.07.2022 виникли під час дії редакції частини другої статті 233 КЗпП України, яка не обмежувала право на звернення до суду з вимогами про виплату належної винагороди за працю будь-яким строком.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів належними та допустимими доказами обставин, з якими він пов`язує початок перебігу строку звернення позивача до суду.

Ураховуючи, що позов подано 14.06.2026, тобто менш ніж через три місяці після виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_2 , а також відсутність доказів його письмового повідомлення про складові й розмір проведених виплат, підстав для висновку про пропуск строку звернення до суду не встановлено.

Отже, заява відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин першої та другої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед установленої сили.

Згідно із частинами першою та другою статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оцінивши наведені сторонами доводи та надані докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, є протиправними.

Тому в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача провести відповідний перерахунок і виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум.

Водночас застосування відповідачем розрахункової величини 1762,00 грн із 20.05.2023 відповідало пункту 4 постанови №704 у редакції постанови №481 та правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 16.07.2026 у справі №320/29450/24. Тому позовні вимоги за період з 20.05.2023 по 09.04.2026 задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного року.

Зобов?язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок посадового окладу й окладу за військовим званням ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, а також перерахунок фактично нарахованих ОСОБА_1 протягом цього періоду щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення й інших виплат, розмір яких залежав від посадового окладу, окладу за військовим званням або їх суми, з виплатою різниці та з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27 серпня 2026 року.

Суддя Н.А. Полях