Рішення № 139272203, 27.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 р. № 520/16210/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати із березня 2018 року по день її фактичної виплати 19 травня 2026 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати із березня 2018 року по день її фактичної виплати 19 травня 2026 року;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо утримання військового збору у розмірі 5 % з суми, виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 520/19245/25;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого військового збору з суми, виплаченого грошового забезпечення у розмірі 8763,80 грн. на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 520/19245/25.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу в Державній прикордонній службі України.

Відповідач у відзиві зазначив, що відповідно до довідки про проходження військової служби від 28.06.2025 №08/3521 позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 у періоди з 16.02.2018 по 16.03.2020 та з 17.03.2020 по 03.11.2022.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 30.10.2022 №3586-ОС «Про особовий склад» ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби. Остаточною датою закінчення проходження військової служби визначено 03.11.2022.

У зв`язку з ненарахуванням та невиплатою в належному розмірі індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби позивач звернулася до суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 у справі №520/19245/25, зокрема, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 03.11.2022 включно та зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення за вказаний період у розмірі 4463,15 грн на місяць з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2026 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_2 залишено без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 у справі №520/19245/25 без змін.

На виконання зазначеного судового рішення військовою частиною НОМЕР_2 проведено розрахунок індексації-різниці грошового забезпечення позивача, відповідно до якого нараховано: за березеньгрудень 2018 року 44631,50 грн; за 2019 рік 53557,80 грн; за 2020 рік 53557,80 грн; за 2021 рік 53557,80 грн; за січеньжовтень 2022 року по 4463,15 грн щомісячно та за листопад 2022 року 446,32 грн. Загальна сума нарахованої індексації-різниці грошового забезпечення становила 250382,72 грн.

З розрахунку відповідача також убачається, що із зазначеної суми утримано військовий збір за ставкою 5% у розмірі 12519,14 грн, а сума до виплати визначена в розмірі 237863,58 грн.

Згідно з платіжною інструкцією від 18.05.2026 №14398 військовою частиною НОМЕР_2 перераховано на рахунок ОСОБА_1 237863,58 грн із призначенням платежу: перерахування індексації-різниці грошового забезпечення згідно з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 у справі №520/19245/25. Платіж виконано 19.05.2026.

У розрахунковому листі за травень 2026 року, складеному щодо ОСОБА_1 , також відображено нарахування за рішенням суду в розмірі 250382,72 грн, утримання військового збору за ставкою 5% у розмірі 12519,14 грн та перерахування на банківську картку позивача 237863,58 грн.

Водночас компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати відповідних щомісячних сум індексації грошового забезпечення відповідачем не нараховано та не виплачено.

03.06.2026 позивач звернулася до військової частини НОМЕР_2 із заявою, у якій просила надати розрахунок виплачених на виконання судового рішення сум, платіжну інструкцію, а також повідомити про ставку військового збору, застосовану при проведенні виплати.

За результатами розгляду заяви відповідач надав позивачу копії відповідного розрахунку та платіжної інструкції і повідомив, що під час виконання рішення суду здійснено оподаткування військовим збором за ставкою 5%, оскільки з 01.12.2024 Законом України від 10.10.2024 №4015-IX ставку військового збору збільшено з 1,5% до 5%.

Не погоджуючись із такими діями та бездіяльністю відповідача, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині компенсації втрати частини доходів, позивач зазначила, що індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 03.11.2022 фактично виплачена лише 19.05.2026. Тому відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, відповідач був зобов`язаний одночасно з виплатою заборгованості нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів за весь час затримки виплати кожної відповідної щомісячної суми індексації.

Позивач наголосила, що індексація грошового забезпечення не має разового характеру, є складовою належного їй грошового забезпечення та була нарахована за кожен відповідний місяць проходження військової служби. На думку позивача, обов`язок відповідача виплатити компенсацію виник безпосередньо із факту несвоєчасної виплати доходу та не залежав від подання нею окремої заяви про нарахування такої компенсації.

Щодо утримання військового збору позивач зазначила, що виплачена у травні 2026 року індексація стосувалася грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 03.11.2022, коли ставка військового збору становила 1,5%. Посилаючись на пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.10.2024 №4015-IX, позивач вказала, що доходи, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, підлягають оподаткуванню за ставкою, яка діяла раніше, незалежно від дати їх фактичної виплати.

На переконання позивача, припинення статусу військовослужбовця до моменту фактичної виплати не змінює правової природи спірних коштів як індексації грошового забезпечення, право на яку виникло під час проходження військової служби. У зв`язку із цим позивач вважає, що відповідач мав утримати військовий збір за ставкою 1,5%, однак безпідставно застосував ставку 5%, унаслідок чого надмірно утримав частину належних їй коштів.

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві зазначив, що право на компенсацію втрати частини доходів за Законом №2050-III виникає лише за умови порушення строків виплати доходу під час проходження особою служби. На думку відповідача, після звільнення військовослужбовця правовідносини щодо несвоєчасного остаточного розрахунку регулюються статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України, які передбачають спеціальний вид відповідальності у формі виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач указав, що ОСОБА_1 уже звернулася до суду з окремим позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за яким відкрито провадження у справі №520/13311/26. Тому, на переконання відповідача, одночасне застосування положень Закону №2050-III та статті 117 КЗпП України призведе до покладення на військову частину подвійної відповідальності за одне порушення.

На підтвердження своїх доводів відповідач послався, зокрема, на постанову Верховного Суду від 24.04.2023 у справі №205/8443/19, а також на судові рішення у справах №600/1802/24-а та №600/2949/24-а, відповідно до яких період після звільнення працівника не є періодом, за який належить нараховувати компенсацію втрати частини доходів, оскільки відповідальність за затримку розрахунку при звільненні передбачена статтею 117 КЗпП України.

Щодо військового збору відповідач зазначив, що умовами застосування ставки 1,5% є наявність у особи статусу військовослужбовця та отримання нею доходу у вигляді грошового забезпечення. Оскільки на час проведення виплати у травні 2026 року ОСОБА_1 була звільнена з військової служби, а нарахування здійснено на виконання судового рішення вже після звільнення, відповідач вважав відсутніми підстави для застосування ставки військового збору в розмірі 1,5%.

З огляду на викладене відповідач просив відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та своєчасно.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За визначенням статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII індексація грошових доходів населення є встановленим законами та іншими нормативно-правовими актами України механізмом підвищення грошових доходів населення, який дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці та грошове забезпечення.

Пунктом 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, передбачено, що в разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Правові засади здійснення такої компенсації визначені Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III.

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III підприємства, установи й організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами в розумінні цього Закону слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України та які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення) і суму індексації грошових доходів громадян.

Отже, законодавець безпосередньо відніс грошове забезпечення та суми індексації грошових доходів до доходів, порушення строків виплати яких є підставою для нарахування компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків та обов`язкових платежів на індекс інфляції в період невиплати доходу. Інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться.

Статтею 4 Закону №2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться в тому самому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

За приписами статті 5 Закону №2050-III своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає.

Відповідно до статті 6 Закону №2050-III установи та організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету, виплачують компенсацію за рахунок коштів відповідного бюджету.

Згідно зі статтею 7 Закону №2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

З метою реалізації Закону №2050-III постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

За змістом пунктів 1 та 2 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи й організації всіх форм власності та господарювання і застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, зокрема заробітної плати, грошового забезпечення та сум індексації грошових доходів громадян.

Пунктом 4 Порядку №159 встановлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць після утримання податків та обов`язкових платежів і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Відповідно до пункту 5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому самому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що право громадянина на компенсацію втрати частини доходів пов`язується з наявністю таких умов: належний громадянину дохід не має разового характеру; виплата такого доходу прострочена на один або більше календарних місяців; дохід нарахований або може бути нарахований, зокрема на виконання судового рішення; заборгованість фактично виплачена; компенсація не була виплачена одночасно з погашенням заборгованості.

Використане в статті 3 Закону №2050-III та пункті 4 Порядку №159 формулювання «нарахованого, але не виплаченого доходу» не означає, що компенсації підлягає виключно дохід, який був попередньо нарахований роботодавцем. Такий дохід може бути нарахований і на виконання судового рішення, оскільки судовим рішенням підтверджується право особи на відповідний дохід за період, у якому цей дохід мав бути виплачений.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що умовами для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів, у тому числі на підставі судового рішення. Компенсація повинна виплачуватися в тому самому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

У зазначеній постанові Верховний Суд також дійшов висновку, що Закон №2050-III та Порядок №159 не покладають на особу обов`язку додатково звертатися до органу, який виплатив прострочену заборгованість, із заявою про нарахування компенсації. Невиплата компенсації в місяці погашення заборгованості сама по собі свідчить про відмову виплатити її відповідно до Закону №2050-III та не потребує оформлення такої відмови окремим рішенням.

Щодо правової природи індексації грошового забезпечення Верховний Суд у постанові від 03.04.2019 у справі №638/9697/17 зазначив, що індексація має систематичний, щомісячний характер, а її призначення полягає в підтриманні купівельної спроможності заробітної плати та грошового забезпечення внаслідок їх знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг.

Такий висновок також підтриманий судовою палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 30.01.2024 у справі №580/1974/23, у якій наголошено на систематичному характері індексації та її спеціальному статусі як державної гарантії відшкодування знецінення грошових доходів громадян.

Суд ураховує і висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 07.05.2026 у зразковій справі №280/8933/24. У цій справі Велика Палата виходила з того, що визначальним для застосування Закону №2050-III є характер несвоєчасно виплаченого доходу разовий або систематичний. Велика Палата відмовила в нарахуванні компенсації щодо додаткової винагороди, яка за відповідним нормативним регулюванням належала до одноразового додаткового виду грошового забезпечення.

Натомість у справі, що розглядається, предметом спору є компенсація у зв`язку з несвоєчасною виплатою не одноразової винагороди, а індексації-різниці грошового забезпечення, нарахованої позивачу окремо за кожен місяць з березня 2018 року по листопад 2022 року.

Систематичний характер такої виплати підтверджується як наведеними нормами законодавства та висновками Верховного Суду, так і довідкою-розрахунком військової частини НОМЕР_2 , в якій суму індексації визначено помісячно.

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 у справі №520/19245/25, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2026, встановлено право ОСОБА_1 на індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 03.11.2022 включно.

Обставини, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З довідки-розрахунку військової частини НОМЕР_2 убачається, що на виконання судового рішення позивачу нараховано індексацію-різницю грошового забезпечення в загальному розмірі 250382,72 грн, у тому числі: за березеньгрудень 2018 року 44631,50 грн; за 2019 рік 53557,80 грн; за 2020 рік 53557,80 грн; за 2021 рік 53557,80 грн; за січеньжовтень 2022 року по 4463,15 грн щомісячно; за листопад 2022 року 446,32 грн.

Платіжною інструкцією від 18.05.2026 №14398 підтверджено, що фактичну виплату коштів у розмірі 237863,58 грн здійснено 19.05.2026.

Тобто щомісячні суми індексації, належні позивачу за період з березня 2018 року по листопад 2022 року, виплачені із затримкою, яка перевищує один календарний місяць.

Доказів того, що порушення строків виплати відповідного доходу відбулося з вини позивача, матеріали справи не містять.

Разом із тим до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів на підтвердження нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159.

Отже, відповідач, виплативши 19.05.2026 заборгованість з індексації грошового забезпечення без одночасного нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, не виконав покладений на нього законом обов`язок. Така бездіяльність є протиправною.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що після звільнення позивач може претендувати виключно на відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України.

Компенсація, передбачена Законом №2050-III, та відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, мають різні нормативні підстави, умови застосування та порядок обчислення.

Компенсація за Законом №2050-III спрямована на відновлення купівельної спроможності простроченого доходу внаслідок інфляційних процесів і розраховується на підставі індексів споживчих цін.

Натомість стаття 117 КЗпП України регулює відповідальність роботодавця за непроведення своєчасного остаточного розрахунку при звільненні та пов`язує розмір відшкодування із середнім заробітком працівника.

Сам Закон №2050-III у частині другій статті 7 розмежовує компенсацію втрати частини доходів та інші види відповідальності за несвоєчасну виплату доходу, передбачаючи, що відповідальність власника або уповноваженого ним органу за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

При цьому Закон не встановлює, що звільнення особи припиняє її право на компенсацію інфляційного знецінення доходу, належного їй за час роботи або проходження служби.

Сам факт звернення позивача до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не підтверджує фактичного отримання позивачем відповідного відшкодування, а тому не може бути підставою для відмови в захисті права, яке виникло безпосередньо на підставі Закону №2050-III.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 24.04.2023 у справі №205/8443/19 суд відхиляє, оскільки висновок у зазначеній справі сформований з урахуванням установлених у ній конкретних обставин щодо одночасного застосування до роботодавця спеціального виду відповідальності за статтею 117 КЗпП України.

Натомість у цій справі відсутнє судове рішення, яким на користь позивача вже присуджено відповідне відшкодування, а спір стосується самостійного обов`язку відповідача компенсувати інфляційне знецінення щомісячних сум індексації грошового забезпечення.

Наведені відповідачем рішення судів у справах №600/1802/24-а та №600/2949/24-а також не спростовують установленого Законом №2050-III обов`язку, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд при виборі та застосуванні норми права враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду.

Крім того, правовідносини в кожній справі оцінюються з урахуванням характеру виплати, її періодичності, підстав нарахування та змісту заявлених вимог.

Щодо періоду нарахування компенсації суд зазначає, що відповідно до статті 3 Закону №2050-III та пункту 4 Порядку №159 компенсація має бути обчислена окремо щодо кожної відповідної щомісячної суми індексації після утримання податків і обов`язкових платежів із застосуванням приросту індексу споживчих цін за період невиплати такої суми.

Оскільки заборгованість фактично виплачена 19.05.2026, під час розрахунку компенсації враховуються індекси споживчих цін за період затримки виплати кожної щомісячної суми по квітень 2026 року включно.

Травень 2026 року як місяць фактичної виплати заборгованості до розрахунку не включається.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів, а також зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таку компенсацію за весь час затримки виплати відповідної суми по 30.04.2026 включно.

Щодо строку звернення до суду суд ураховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, відповідно до якого в спорах про компенсацію втрати частини доходів застосовується шестимісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України. Перебіг такого строку починається з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому особа отримала прострочену заборгованість без відповідної компенсації.

Позивач отримала заборгованість 19.05.2026, а з позовом звернулася 13.06.2026, тобто в межах установленого законом строку.

Щодо правомірності утримання військового збору за ставкою 5% суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, установлених законом.

Підпунктом 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей розділу IV цього Кодексу заробітна плата це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні й компенсаційні виплати, які виплачуються платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Згідно з пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платником податку є, зокрема, фізична особа-резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний або річний оподатковуваний дохід.

За правилами підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує або виплачує оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок із застосуванням ставки, визначеної законом.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України встановлено військовий збір.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» від 10.10.2024 №4015-IX внесено зміни до порядку справляння військового збору та збільшено його загальну ставку до 5%.

Закон №4015-IX набрав чинності 01.12.2024.

Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4015-IX прямо передбачено, що доходи платників військового збору осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, яка діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати або надання, крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.

До набрання чинності Законом №4015-IX ставка військового збору для доходів фізичних осіб становила 1,5%.

Законом України від 04.12.2024 №4113-IX також уточнено положення Податкового кодексу України та передбачено ставку військового збору 1,5% для військовослужбовців і працівників визначених законом військових формувань із доходів, одержаних у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України.

Разом із тим у спірних правовідносинах визначальне значення має не лише статус позивача на дату фактичного перерахування коштів, а передусім пункт 2 розділу ІІ Закону №4015-IX, який прямо пов`язує ставку військового збору з податковим періодом, за наслідками якого нараховано відповідний дохід, та встановлює незалежність ставки від дати фактичної виплати такого доходу.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 у справі №520/19245/25 підтверджено право позивача на індексацію-різницю грошового забезпечення саме за період з 01.03.2018 по 03.11.2022.

Зазначене рішення не створило для позивача нового виду доходу у 2026 році, а підтвердило невиконаний обов`язок відповідача щодо нарахування і виплати щомісячних сум грошового забезпечення за попередні податкові періоди.

Це підтверджується і довідкою-розрахунком військової частини НОМЕР_2 , у якій сума 250382,72 грн розподілена за кожним відповідним місяцем 2018 2022 років.

Суд зауважує, що жодної складової грошового забезпечення за податкові періоди після 01.12.2024 у цій довідці не нараховано.

Отже, виплачені 19.05.2026 кошти за своєю правовою природою залишаються індексацією грошового забезпечення, належною позивачу за період проходження військової служби з 01.03.2018 по 03.11.2022.

Дата фактичного виконання судового рішення не змінює періоду, за який виникло право на цей дохід, і не є іншим доходом за травень 2026 року.

Тлумачення відповідача, за яким вирішальним є виключно статус особи на дату фактичної виплати, фактично нівелює положення пункту 2 розділу ІІ Закону №4015-IX, яким прямо встановлено застосування попередньої ставки незалежно від дати виплати доходу.

Крім того, застосування до позивача ставки 5% лише через те, що відповідач своєчасно не виплатив належний дохід, призводить до покладення на позивача негативних наслідків протиправної бездіяльності військової частини, встановленої судовим рішенням у справі №520/19245/25.

За таких обставин до індексації-різниці грошового забезпечення в сумі 250382,72 грн, нарахованої за податкові періоди з березня 2018 року по листопад 2022 року, належало застосувати ставку військового збору 1,5%, яка діяла до набрання чинності Законом №4015-IX.

Розрахунком військової частини та розрахунковим листом за травень 2026 року підтверджено, що відповідач утримав із суми 250382,72 грн військовий збір за ставкою 5% у розмірі 12519,14 грн.

Водночас сума військового збору за ставкою 1,5% становить: 250382,72 грн Ч 1,5% = 3755,74 грн.

Отже, надмірно утримана частина військового збору становить: 12519,14 грн 3755,74 грн = 8763,40 грн.

Тому дії військової частини НОМЕР_2 щодо утримання військового збору за ставкою 5% є протиправними, а порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача провести перерахунок військового збору із застосуванням ставки 1,5% та виплатити позивачу надмірно утриману суму в розмірі 8763,40 грн.

Водночас позивач просить зобов`язати відповідача виплатити 8763,80 грн.

Однак заявлений позивачем розмір не відповідає арифметичному результату різниці між військовим збором, фактично утриманим за ставкою 5%, та військовим збором, який підлягав утриманню за ставкою 1,5%. Позовні вимоги в частині 0,40 грн не підтверджені розрахунком і задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не надав доказів нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, а також не довів наявності передбачених законом підстав для застосування ставки військового збору 5% до доходу, нарахованого за податкові періоди 2018 2022 років.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, наявні у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед установленої сили.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими в частині визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати із березня 2018 року по 30.04.2026 включно; зобов`язання нарахувати і виплатити таку компенсацію; визнання протиправними дій щодо утримання військового збору за ставкою 5%; зобов`язання провести перерахунок військового збору за ставкою 1,5% та виплатити надмірно утриману суму в розмірі 8763,40 грн.

У задоволенні позовної вимоги про виплату надмірно утриманого військового збору в частині, що перевищує 8763,40 грн, а саме в сумі 0,40 грн, належить відмовити.

Таким чином, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати із березня 2018 року по 30.04.2026 включно.

Зобов?язати Військову частину НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати із березня 2018 року по 30.04.2026 включно.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо утримання військового збору за ставкою 5% з виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 у справі №520/19245/25.

Зобов?язати Військову частину НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) провести перерахунок ОСОБА_1 військового збору за ставкою 1,5%, з виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 у справі №520/19245/25, та виплатити надмірно утриману суму в розмірі 8763,40 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27 серпня 2026 року.

Суддя Н.А. Полях