Рішення № 139267492, 26.08.2026, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/4138/25

Номер провадження 2/541/196/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

26 серпня 2026 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Городівського О.А.,

за участю секретаря судового засідання Ніколаєнко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

24 жовтня 2025 року канцелярією Миргородського міськрайонного суду Полтавської області зареєстровано позовну заяву ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення з заборгованості за кредитним договором №23.04.2025-100002615 від 23 квітня 2025 року станом на момент пред`явлення позову у сумі 23 746 грн 00 коп., що включає: 8000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 10 146,00 грн заборгованості за процентами; 400,00 грн заборгованість за комісією (пов`язаною з наданням кредиту); 1200,00 грн заборгованість за додатковою комісією (за обслуговування кредитної заборгованості); 4000,00 грн неустойка, посилаючись на те, що між сторонами був укладений кредитний договір, зобов`язання за яким відповідач не виконує, тому за нею утворилася заборгованість, яку позивач просив стягнути у судовому порядку.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 жовтня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі (а.с. 16).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив проводити розгляд справи за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечував (а.с. 10).

Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Ковердяєва Л.В., в судове засідання не з`явилися, про дату, місце та час розгляду справи були належним чином повідомлені. Причину своєї неявки суду не повідомили, як і не надіслали заяв чи клопотань про розгляд справи у їх відсутність або перенесення розгляду. Відзив на позовну заяву не направили (а.с. 63, 66)

Згідно з ч. 2 ст. 191 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до положень ст.ст. 280, 281 ЦПК України, судом ухвалено провести заочний розгляд справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів та постановлено ухвалу суду від 06 травня 2026 року про проведення заочного розгляду справи.

У зв`язку з неявкою усіх учасників справи у судове засідання, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши докази по справі кожний окремо та в їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що 23 квітня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) №23.04.2025-100002615, шляхом прийняття відповідачем умов публічної оферти та її акцепту у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов зазначеного кредитного договору відповідачу було надано кредит у розмірі 3000,00 грн строком на 168 днів, з кінцевою датою повернення кредиту 07 жовтня 2025 року, зі сплатою процентів за користування кредитом, комісії, пов`язаної з наданням кредиту, комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а також неустойки у разі порушення строків виконання зобов`язань.

Умови кредитування, зокрема розмір процентної ставки, порядок її нарахування, комісійні платежі та відповідальність за порушення зобов`язань, також були визначені паспортом споживчого кредиту, який підписаний відповідачем та є невід`ємною частиною кредитного договору.

Крім того, позивач зазначає, що у подальшому, а саме 29 квітня 2025 року, 01 травня 2025 року та 05 травня 2025 року між сторонами були укладені додаткові договори до кредитного договору (шляхом акцепту пропозиції кредитодавця), якими за ініціативою відповідача було збільшено суму кредиту. Згідно з умовами додаткових договорів відповідачу додатково було надано транші кредиту у розмірі 5000,00 грн, у зв`язку з чим загальна сума кредиту становила 8000,00 грн. Умовами додаткових договорів також було змінено розмір комісії, пов`язаної з наданням кредиту, комісії за обслуговування кредитної заборгованості та розмір неустойки.

Позивач стверджує, що свої зобов`язання за кредитним договором та додатковим договором виконав належним чином і в повному обсязі, що підтверджується фактом перерахування кредитних коштів відповідачу, тоді як відповідач взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором, внаслідок не виконання відповідачем своїх зобов`язань, утворилась заборгованість у розмірі 23 746,00 грн, з яких: 8000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 10 146,00 грн заборгованості за процентами; 400,00 грн заборгованість за комісією (пов`язаною з наданням кредиту); 1200,00 грн заборгованість за додатковою комісією (за обслуговування кредитної заборгованості); 4000,00 грн неустойка.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 1054, 1055 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, встановлено, що сторони є вільними в укладенні договорів, виборі контрагента та визначенні умов договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із статтями 525, 526, 629 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов`язковим для виконання сторонами; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Виходячи з положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з положеннями частини 1 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Отже, судом встановлено, що 23 квітня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №23.04.2025-100002615, а у подальшому ряд додаткових договорів. У свою чергу, відповідач отримала кредит в розмірі 8000,00 грн чотирма траншами.

Сторони в договорі погодили розмір та порядок нарахування, сплати відсотків за користування кредитом та комісії, пов`язаної з наданням кредиту.

Так, позивач здійснив перерахування коштів відповідачу 23.04.2025 року у розмірі 3 000,00 гривень відповідно до умов Кредитного договору, що підтверджується квитанцією про зарахування №720235234 від 23.04.2025 на картку отримувача: НОМЕР_1 Призначення платежу: Видача за договором кредиту №23.04.2025-100002615; 29.04.2025 року у розмірі 1100,00 гривень відповідно до умов Кредитного договору, що підтверджується квитанцією про зарахування № 725532320 від 29.04.2025 на картку отримувача: НОМЕР_1 Призначення платежу: Видача за договором кредиту №23.04.2025-100002615; 01.05.2025 року у розмірі 1000,00 гривень відповідно до умов Кредитного договору, що підтверджується квитанцією про зарахування № 727975280 від 01.05.2025 на картку отримувача: НОМЕР_1 Призначення платежу: Видача за договором кредиту №23.04.2025-100002615; 05.05.2025 року у розмірі 2900,00 гривень відповідно до умов Кредитного договору, що підтверджується квитанцією про зарахування № 731925016 від 05.05.2025 на картку отримувача: НОМЕР_1 Призначення платежу: Видача за договором кредиту №23.04.2025-100002615.

Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконано в повному обсязі.

Однак, відповідач умови договору порушив, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі: 8000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 10 146,00 грн заборгованості за процентами; 400,00 грн заборгованість за комісією (пов`язаною з наданням кредиту); 1200,00 грн заборгованість за додатковою комісією (за обслуговування кредитної заборгованості); 4000,00 грн неустойка.

Враховуючи факт отримання відповідачем кредитних коштів, та узгодженням сторонами розміру відсотків, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині вказаних сум є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за додатковою комісією (за обслуговування кредитної заборгованості) у розмірі 1200 гривень суд зазначає наступне.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначаються Законом України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

У постанові від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (провадження №14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону №2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» не підлягає стягненню додаткова комісія за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1200,00 грн, оскільки перелік послуг з обслуговування кредитної заборгованості, що міститься у заявці кредитного договору, відповідають економічним потребам лише самого кредитодавця та вчиняються на його користь, а також позивачем не подано жодних доказів на підтвердження факту надання цих послуг.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача неустойки у сумі 4000,00 грн суд дійшов наступного висновку.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.

Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті).

Виходячи з вищезазначеного, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 дійшла висновку про те, що домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.

Статтями 546, 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який триває дотепер.

З огляду на зазначене, неустойка не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» підлягають частковому задоволенню, тому необхідно стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №23.04.2025-100002615 від 23 квітня 2025 року станом на дату подання позову у сумі 18 546 гривень 00 копійок, з яких: 8000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 10 146,00 грн заборгованість за процентами; 400,00 грн заборгованість за комісією (пов`язаною з наданням кредиту).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн (а.с. 11), тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1891,89 грн (78,10%).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 263, 264, 265, 273, 280, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 527, 530, 626, 628, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, юридична адреса: вул. Саксаганського, буд. 133-А, м. Київ, 01032) заборгованість за кредитним договором №23.04.2025-100002615 від 23.04.2025 у розмірі 18 546 (вісімнадцять тисяч п`ятсот сорок шість) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, юридична адреса: вул. Саксаганського, буд. 133-А, м. Київ, 01032) судові витрати в розмірі 1891 (одна тисяча вісімсот дев`яносто одна) гривня 89 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О. А. Городівський