Рішення № 139266891, 27.08.2026, Тетіївський районний суд Київської області

27.08.2026 Провадження по справі № 2/940/517/26

Справа № 940/611/26

РІШЕННЯ

Іменем України

27 серпня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Мандзюка С.В.

за участю секретаря судового засідання Мудрик Н.А.

розглянувши в приміщенні суду в м. Тетієві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (надалі по тексту - ТОВ «Коллект Центр») звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за договором № 01080407 від 29.10.2018 у розмірі 108652,84 гривень та понесені судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що 29.10.2018 між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» (надалі - АТ«Альфа-Банк») та ОСОБА_1 укладено договір № 01080407, за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 100995,85 грн, а позичальник зобов`язався повернути використану суму в строк до 29.10.2021 та сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 13,99 %.

Кредитодавець належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору.

Згідно з умовами договору позичальник зобов`язаний у встановлений договором строк, повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі, передбачені договором.

17.05.2021 було укладено договір № 2, відповідно до якого АТ «Альфа-Банк» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Флексіс» (надалі - ТОВ «ФК «Флексіс») права вимоги за кредитними договорами до позичальників, зокрема за договором № 01080407.

18.05.2021 було укладено договір № 18-05/21, відповідно до якого ТОВ «ФК «Флексіс» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (надалі - ТОВ «Вердикт Капітал»)права вимоги за кредитними договорами до позичальників, зокрема за договором № 01080407.

10.03.2023 було укладено договір № 10-03/2023/01, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за договором№ 01080407.

Водночас зазначено, що відповідач свої зобов`язання з повернення кредиту, сплати процентів не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість за договором № 01080407 від 29.10.2018 у розмірі 108652,84 гривень, яку позивач, до якого перейшло право вимоги за кредитним договором відповідно до договору факторингу, просить стягнути з відповідача.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 10.04.2026 відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

03.06.2026 представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Неживок І.В. надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог ТОВ «Коллект Центр» відмовити в повному обсязі, вказуючи, що до справи не долучено жодного доказу передачі відповідачу коштів, будь-які розрахунки про нібито наявність заборгованості не можуть підтверджувати надання коштів. Дані доводи можуть бути підтвердженні виключно відомостями щодо здійснення перерахунку коштів, видані банківською установою.

Водночас зазначено, що відповідач з 04.05.2022 по теперішній час проходить військову службу, що підтверджується довідкою Ф-5 № 442 від 22.05.2026 та копією його військового квитка. Тому, в разі задоволення позовних вимог, необхідно врахувати законодавчу заборону нарахування процентів за користування кредитом.

Крім того представником відповідача зауважено, що витрати на послуги адвоката в розмірі 25000,00 грн в цій справі є неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом робіт.

09.06.2026 представник позивача ТОВ «Коллект Центр» Чайковська М.І. надіслала відповідь на відзив, вказуючи, що відповідач не заперечує факт укладання договору, отримання грошових коштів та виникнення зобов`язань між сторонами, проте голослівно посилається на відсутність доказів отримання кредитних коштів, не надаючи доказів зворотного зі своєї сторони. Відповідачем не надано жодного доказу того, що ним оспорювався зазначений вище кредитний договір раніше. Крім того, отримавши позовну заяву, відповідач зустрічного позову щодо оспорення зазначеного кредитного договору щодо його не укладення, не подав. Водночас в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження належного виконання умов договору, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам відповідно до умов договору, та контррозрахунок заборгованості, здійснений відповідачем.

Крім того зазначено, що дія норми ст. 15 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не розповсюджується на відповідача, оскільки на момент укладання договору та нарахування процентів за договором, відповідного статусу військовослужбовця, який бере участь у здійсненні заходів, відповідач не мав.

17.06.2026 представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Неживок І.В. надіслав заперечення на відповідь на відзив, вказуючи, що в матеріалах справи відсутні докази надання відповідачу коштів та наявності заборгованості. Відповідач стверджує, що кошти повернув, тому заборгованості не має.

24.06.2026 представник позивача ТОВ «Коллект Центр» Чайковська М.І. надіслала письмові пояснення, в яких зазначено, що факт надання кредитних коштів та правомірність здійсненого позивачем розрахунку заборгованості є повністю доведеними й обґрунтованими. Заперечення відповідача позбавлені будь-якого правового підґрунтя, оскільки побудовані виключно на процесуальних маніпуляціях та бездоказовому «контррозрахунку», який не підтверджений жодним первинним документом. Враховуючи чинну презумпцію правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), відсутність зустрічного позову, а також факт часткового погашення кредиту самим позичальником (що є беззаперечним визнанням боргу), матеріали справи містять цілісну та достатню сукупність доказів для задоволення позовних вимог у цій частині, тоді як позиція відповідача зводиться до намагання уникнути цивільно правової відповідальності.

Також зауважено, що нарахування процентів за користування кредитом, згідно з доданим розрахунком, було повністю припинено станом на 28.10.2021 (у зв`язку із закінченням 36-місячного строку дії кредиту), що передує як введенню воєнного стану (24.02.2022), так і мобілізації відповідача (04.05.2022). Нарахування 3 % річних та інфляційних втрат (ст. 625 ЦК України) проведено суворо за період з 29.10.2021 по 23.02.2022, що також виключає накладення нарахувань на період військової служби відповідача. Жодних порушень прав військовослужбовця з боку позивача немає.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 29.10.2018 між АТ«Альфа-Банк» (після зміни найменування - АТ «Сенс Банк») та ОСОБА_1 укладено договір №01080407, за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 100995,85 грн, а позичальник зобов`язався повернути використану суму в строк до 29.10.2021 та сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 13,99 %.

На підтвердження факту укладення зазначеного договору позивачем надано: анкету-заяву про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» та паспорт споживчого кредиту.

Водночас, на виконання ухвали Тетіївського районного суду Київської області від 05.08.2026 АТ «Сенс банк» надано виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 29.10.2018 по 17.05.2021, згідно з якою встановлено, що відповідач ОСОБА_1 отримав кредитні коштиу сумі 100995,85 грн та частково погашав заборгованість за кредитним договором.

Отже, АТ «Альфа-Банк» виконано взяті на себе зобов`язання за договором, а саме надано відповідачу кредитні кошти в порядку, передбаченому умовами договору.

17.05.2021 між АТ «Альфа-банк», як клієнтом, та ТОВ «ФК «Флексіс», як фактором, укладено договір факторингу № 2, за умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором,зокрема за договором № 01080407.

18.05.2021 між ТОВ «ФК «Флексіс» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 18-05/21, відповідно до якого ТОВ «ФК «Флексіс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал»права вимоги за кредитними договорами до позичальників, зокрема за договором № 01080407.

10.03.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал»та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір № 10-03/2023/01, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за договором№ 01080407.

Отже, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом грошової вимоги до відповідача за договором № 01080407 від 29.10.2018.

Із розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Коллект Центр», вбачається, що розмір заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем станом на 21.03.2026 становить 108652,84 грн, з яких: 59601,14 грн - заборгованість за тілом кредиту; 44671,10 грн - заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги; 1200,00 грн - заборгованість за пенею та/або штрафами; 2602,56 грн - інфляційні збитки; 578,04 грн - нараховані 3 % річних.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати процентів, ТОВ «Коллект Центр», як новий кредитор, звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з відповідача.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частинами 1 та 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так судом встановлено, що 29.10.2018 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір № 01080407, за умовами якого АТ «Альфа-Банк» надав відповідачу ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 100995,85 грн, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути використану суму в строк до 29.10.2021 та сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 13,99 %.

Факт виконання АТ «Альфа-Банк» свого обов`язку в частині надання відповідачу ОСОБА_1 кредитних коштів усумі 100995,85 грн та часткове погашення кредиту підтверджується випискою по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 29.10.2018 по 17.05.2021, наданою АТ «Сенс банк».

За таких обставин, відсутні підстави для сумніву, що відповідачу ОСОБА_1 не перераховані, визначені умовами договору, кредитні кошти, що підтверджується вищенаведеними доказами та не спростовано стороною відповідача.

Більш того, внесення відповідачем грошових коштів на рахунок кредитодавця, є визнанням існування зобов`язань за договором, що, в свою чергу, фактично вказує на підтвердження волевиявлення відповідача на укладення договору та погодження всіх умов договору.

Поряд з цим, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.08.2023 у справі № 910/14570/21, факт здійснення господарської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами у їх сукупності, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини надання послуг.

Більш того, у матеріалах справи наявні розрахунки заборгованості, які містять опис нарахованої заборгованості, є зрозумілими та узгоджуються з умовами кредитного договору. Заборгованість за договором нарахована відповідно до погоджених сторонами умов договору, а саме станом на 28.10.2021 (дата повернення кредиту - 29.10.2021).

Водночас паспортом споживчого кредиту передбачено нарахування штрафу за кожне прострочення платежу від 1 до 4 днів - 200 грн, за кожне прострочення платежу, що триває 5 днів та більше - 400 грн.

Відповідно до наявних у матеріалах справи виписки та розрахунків заборгованості вбачається прострочення відповідачем платежів, а тому правомірно здійснено нарахування штрафу за прострочення платежу, розмір якого відповідачем не спростовано.

Крім того, оскільки розмір основного зобов`язання відповідачем не був погашений, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних збитків, що передбачено ст. 625 ЦК України.

Нарахування 3% річних та інфляційних збитків проведено з 29.10.2021 (з дня закінчення дії договору) тадо 23.02.2022 (до початку введення в Україні воєнного стану), що є правомірним та відповідає нормам чинного законодавства.

Водночас відповідач належним чином не спростував наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надав власного розрахунку з деталізацією кожного платежу (дата, сума, призначення) на спростування доводів і розрахунку позивача або доказів про погашення заборгованості та її відсутності.

Зазначений представником відповідача у запереченні на відповідь на відзив власний розрахунок (59601,14 грн - 59601,14 грн = 0 грн боргу) суд оцінює критично, оскільки відповідачем не надано жодного первинного фінансового документа (квитанцій, платіжних доручень, банківських виписок), що підтверджували б фактичне повернення цих коштів позивачу чи первісному кредитору.

Крім того, щодотверджень представника відповідача про те, що ОСОБА_1 з 04.05.2022 по теперішній час є військовослужбовцем, а тому звільняється від сплати відсотків за користування кредитом, суд зазначає наступне.

Так, згідно з п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Водночас суд звертає увагу на те, що положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на яке посилається відповідач як на підставу звільнення його від сплати відсотків за кредитним договором, не може бути застосовано до нього, оскільки з розрахунків заборгованості за кредитним договором вбачається, що нарахування відсотків було здійснено станом на 28.10.2021 року, тобто до 24.02.2022, тобто до дати, з якої було оголошено воєнний стан.

Згідно з довідкою форми 5 від 22.05.2026 № 442, яка є встановленим документом на підтвердження наявного статуса військовослужбовця, вбачається, що солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією з 04.05.2022 по теперішній час.

Отже, дія норми ст. 15 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не розповсюджується на відповідача, оскільки на момент укладання договору та нарахування процентів за договором, відповідного статусу військовослужбовця відповідач не мав.

Водночас з розрахунків заборгованості за кредитним договором вбачається, що нарахування відсотків було здійснено до 24.02.2022, тобто до дати, з якої було оголошено воєнний стан та до 04.05.2022, тобто до дати, з якої відповідач ОСОБА_2 набув відповідний статус військовослужбовця, призваного за мобілізацією.

Нарахування 3% річних та інфляційних збитків проведено за період з 29.10.2021 до 23.02.2022, що також виключає нарахування за період військової служби відповідача.

За таких обставин, позивачем не допущено жодних порушень спеціальних прав та пільг, передбачених чинним законодавством для військовослужбовців, а заперечення відповідача в цій частині, на переконання суду, є безпідставною спробою уникнути виконання договірних зобов`язань, що виникли значно раніше.

З огляду на наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за договором №01080407 від 29.10.2018 належним чином не виконав, кредитні кошти разом з відсотками не повертає, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем, до якого перейшло право вимоги, розмір якої підтверджено наданими позивачем розрахунком та відповідачем не спростовано, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 2662,40 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн, суд зазначає таке.

Так, на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано:договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024, укладеного між ТОВ «Коллект Центр» та адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс»; заявку на надання юридичної допомоги № 1755 від 02.02.2026; витяг з акта №19 про надання юридичної допомоги від 27.02.2026.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Крім того, у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Також, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Отже, беручи до уваги положення ЄСПЛ, висновки Верховного Суду, враховуючи співмірність складності справи та обсягу виконаної адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що зазначені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн є завищеними та не співмірними згідно з обставинами цієї справи.

Зокрема, суд зауважує, що ця справа стосується стягнення заборгованості за договором у справі незначної складності, з огляду на ціну позову, тому, підготовка документів для звернення до суду у межах зазначеної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи.

Відтак, з огляду на викладене, зважаючи на критерії реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, враховуючи характер виконаної адвокатським об`єднанням роботи, складність та категорію справи, розгляд якої здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд дійшов висновку, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 10000,00 гривень, які підлягають стягненню з відповідача на користь ТОВ «Коллект Центр».

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 10, 12, 76, 81, 82, 137, 141, 178, 247, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 509, 512, 514, 525, 526, 527, 610, 611, 625, 1048, 1054 ЦК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, м. Київ, 01133, заборгованість за договором № 01080407 від 29.10.2018 у розмірі 108652 (сто вісім тисяч шістсот п`ятдесят дві) гривні 84 копійки, понесені судові витрати у виді судового збору в розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя С.В. МАНДЗЮК