Рішення № 139266059, 14.08.2026, Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області

справа № 198/465/26

провадження № 2/0198/420/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року Юр`ївський районний суд Дніпропетровської області у складі судді Гайдар І.О., за участю секретаря судових засідань Довгопол О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду с-ща Юріївка Павлоградського району Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Юріївської об`єднаної територіальної громади в особі Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ільченко І.В., звернулась до суду з позовною заявою про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом, обґрунтовуючи позовні вимоги таким.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді грошових коштів та житлового будинку площею 118,3 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який остання фактично успадкувала від своєї матері ОСОБА_3 , а та в свою чергу успадкувала від свого чоловіка ОСОБА_4 .

За життя ОСОБА_2 заповіту не складала, єдиною спадкоємицею за законом, яка прийняла спадщину після її смерті, є ОСОБА_1 .

Позивачка звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на грошові кошти та житловий будинок. Грошові кошти позивачка успадкувала та отримала свідоцтво про право на спадщину. Однак в прийнятті спадщини у вигляді житлового будинку постановою державного нотаріуса Юріївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області від 18.05.2026 їй відмовлено у зв`язку з тим, що відсутній правовстановлюючий документ на будинок.

Виходячи з викладеного, позивачка позбавлена можливості оформити своє право на спадщину в нотаріальному порядку, тому змушена звернутись до суду та просить визнати за нею право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2

22.06.2026 у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання, за клопотанням представника позивачки витребувано докази.

Позивачка та її представник в судове засідання не з`явились, разом з тим в позовній заяві представник просила розглянути справу за їх відсутності.

Представник відповідача Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій просив провести розгляд справи без участі представника, проти задоволення позову не заперечував.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового розгляду за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, доводи, викладені в позовній заяві, з`ясувавши повно та всебічно обставини, факти та відповідні їм правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.

Щодо переходу права на прийняття спадщини, то суд зазначає таке.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Виконавчим комітетом Юр`ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області 06.01.2025.

Факт родинних відносин між позивачкою та ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 07.08.2014, згідно з яким позивачка після одруження змінила прізвище на « ОСОБА_5 ».

Статтями 1216 та 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За правилами ст.ст. 1258, 1261 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з копіями спадкових справ № 14/2015 та № 8/2025, заведених після смерті ОСОБА_3 (бабусі позивачки) та ОСОБА_2 (матері позивачки), виходить, що спадкоємцями за законом та заповітом після смерті останніх є: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які в свою чергу прийняли спадщину та отримали свідоцтва про право на спадщину, або відмовились від своєї частки у спадщині.

Однак, матеріали спадкових справ не містять відомостей, що за життя ОСОБА_2 складала заповіт на вказаний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який остання успадкувала від своєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (підтверджується повторним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим Павлоградським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 11.07.2025), подавши заяву про прийняття спадщини.

В свою чергу, ОСОБА_3 успадкувала об`єкт житлової нерухомості від свого чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданим Павлоградським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 06.05.2026.

Факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 підтверджується довідкою № 154, виданою 11.05.2026 Виконавчим комітетом Юріївської селищної ради, за змістом якої на день смерті ОСОБА_4 з ним разом була зареєстрована та проживала ОСОБА_3 . Спадкова справа після його смерті не заводилась.

За життя ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_2 не оформили свої спадкові права на спірний будинок, оскільки відсутній правовстановлюючий документ, який би підтверджував право власності ОСОБА_4 на житловий будинок.

Згідно з ч. 1 ст. 1296, ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок. Однак постановою від 18.05.2025 нотаріус відмовив їй у вчиненні вказаної нотаріальної дії, посилаючись на те, що у спадкоємця відсутній правовстановлюючий документ, який би підтверджував право власності спадкодавця ОСОБА_2 на нерухоме майно.

Так як умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у визначеному законом порядку, відсутність належного правовстановлюючого документа та державної реєстрації права власності на житловий будинок за попередніми спадкоємцями є обставинами, що унеможливили оформлення позивачкою права на спадщину в нотаріальному порядку.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві (п. 4.15 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5).

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Отже, нотаріус правомірно відмовив позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Щодо виникнення та наявності права власності на житловий будинок, то суд зазначає таке.

ОСОБА_4 побудував житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про забудову садиби в сільських населених пунктах № 83, виданого Виконкомом Павлоградської районної ради депутатів трудящих 20 травня 1974 року.

Згідно з інформацією, наданою на запит суду КП Павлоградське міжміське БТІ, право власності на вказаний будинок ні за ким не було зареєстровано, але проводилась його інвентаризація від імені ОСОБА_4 .

Одночасно слід відмітити, що час завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

Оскільки спірний будинок збудований у 1974 році, застосуванню підлягає законодавство, яке визначало умови та правові наслідки будівництва житлових будинків на момент його завершення, зокрема положення ЦК УРСР 1963 року, Закон України «Про власність», Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про власність» право власності це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно з положеннями ст.ст. 100, 101 ЦК УРСР 1963 року громадяни могли мати у власності житловий будинок, причому глава 10 «Особиста власність» цього ж Кодексу не пов`язувала виникнення такого права з його обов`язковою державною реєстрацією.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювались рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Отже, зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Крім того, за вказаними нормативними актами підставою виникнення у громадянина права власності на житловий будинок був сам факт збудування ним будинку з додержанням відповідних вимог, незалежно від подальшого отримання свідоцтва про право власності та проведення державної реєстрації права власності.

На час звернення до суду право власності на спірне домоволодіння за спадкодавцем, позивачкою або будь-якою іншою особою не зареєстроване, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У зв`язку з тим, що законодавством, чинним на час закінчення будівництва домоволодіння, виникнення права власності на нерухоме майно не пов`язувалось з отриманням будь-якого документа, що підтверджує право власності, та реєстрацією цього речового права, спадкодавець за життя з об`єктивних причин не мав правовстановлюючих документів на нерухоме майно та не здійснив державної реєстрації права власності.

Також відсутній акт прийняття будинку в експлуатацію, однак порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше на законодавчому рівні було визначено постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1992 № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення». Тобто до 05.08.1992 взагалі не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію з метою подальшого оформлення права власності.

За нормами, закріпленими в ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а згідно з ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

За змістом ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, підлягає обов`язковій державній реєстрації.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності проводиться на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, відмова органу нотаріату у видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно позбавляє її можливості оформити свої спадкові права та здійснити державну реєстрацію права власності на житловий будинок.

Крім того, відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За таких обставин та враховуючи те, що позивачка є спадкоємицею першої черги за законом, яка прийняла спадщину в порядку, визначеному ст.ст. 1268-1270 ЦК України, а відсутність правовстановлюючого документа, який посвідчує право власності спадкодавця на майно, позбавляє її можливості оформити в нотаріальному порядку спадкові права на житловий будинок, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання за позивачкою права власності на спірний будинок в порядку спадкування за законом.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує клопотання ОСОБА_1 про залишення за нею витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 1216, 1217, 1218, 1220, 1258, 1261, 1267, 1268, 1269, 1270, 1296, 1297 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Юріївської об`єднаної територіальної громади в особі Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відомості про учасників справи:

- ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 );

- Юріївська об`єднана територіальна громада в особі Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області (адреса місцезнаходження: 51300, Дніпропетровська область, Павлоградський район, с-ще Юріївка, вул. Центральна, буд. 67/1, код ЄДРПОУ 04338472).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду в порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 26 серпня 2026 року.

Суддя І. О. Гайдар