Рішення № 139264926, 27.08.2026, Іваничівський районний суд Волинської області

Справа № 156/734/26

Провадження № 2/156/578/26

Рядок статзвіту № 40

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 серпня 2026 року сел. Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області в складі:

головуючої судді Малюшевської І.Є.,

за участю секретаря судового засідання Киці Л.Ф.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду у сел. Іваничі цивільну справу № 156/734/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

І. Короткий виклад обставин справи

13 серпня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та Відповідачем було укладено кредитний договір № 196165 в електронній формі. Укладення договору відбулося шляхом підписання Відповідачем індивідуальної частини договору електронним підписом (одноразовим ідентифікатором). Згідно з умовами договору, Кредитодавець виконав свої зобов`язання, перерахувавши кошти в розмірі 10 811,00 грн на рахунок/платіжну картку Відповідача.

10 жовтня 2025 року між первісним кредитором та позивачем (ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ») було укладено договір факторингу № 10102025.

На підставі Реєстру прав вимог № 4 та Акту приймання-передачі від 06 січня 2026 року, право вимоги заборгованості з вдповідача перейшло до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ».

Відповідач не виконав зобов`язання щодо вчасного повернення кредиту та сплати відсотків, передбачених графіком платежів.

Станом на момент подання позову загальна заборгованість за карткою обліку становить 20 265,47 грн, що включає: тіло кредиту 10 811,00 грн; відсотки 6 753,47 грн; комісію 601,00 грн; штрафні санкції (пеня та штрафи) 2 100,00 грн.

Вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 18 165,47 грн.

Таким чином представник позивача просить суд стягнути з відповідача 18 165,47 грн заборгованості за кредитом, а також судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

ІІ. Позиції учасників

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Ухвалою судді Іваничівського районного суду Волинської області від 30.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятиденний строк на подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, та п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Судом вжито заходів щодо належного повідомлення сторін про розгляд справи, зокрема, ухвалу суду про відкриття провадження у справі скеровано сторонам, відповідачу - за місцем його реєстрації. Конверт на ім`я відповідачки вручено 04.07.2026 особисто ОСОБА_1 .

У встановлений судом строк відповідачка відзив на позовну заяву не надала.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов таких висновків.

ІІІ. Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 13 серпня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» (Первісний кредитор) та відповідачем було укладено електронний кредитний договір № 196165. Кредитний договір був підписаний відповідачем електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора «23a0e90a».

Сторони погодили наступні умови договору: сума кредиту складає 10 811,00 грн, загальний строк кредитування 98 днів (з 13.08.2025 по 19.11.2025 року), періодичність платежів один раз на два тижні. Комісія за надання кредиту склала 2 810,86 грн, а проценти за користування нараховуються за фіксованою ставкою 360% річних. Денна процентна ставка складає 0,9034 % від суми кредиту за кожен день користування. Орієнтовна реальна річна процентна ставка, яка враховує загальні витрати за кредитом (проценти та комісії), визначена на рівні 31 321,23 % річних. Проценти нараховуються щоденно, починаючи з дня, наступного за днем отримання кредиту, протягом усього строку кредитування. Розмір процентної ставки є незмінним протягом дії договору.

Відповідач отримала 13 серпня 2025 року грошові кошти у розмірі 8 000,14 грн на платіжну картку № 5168-74XX-XXXX-6685, що підтверджується довідкою про перерахування коштів. Решта суми кредиту була спрямована на погашення комісії за надання кредиту згідно з умовами договору.

Відповідачка не здійснювала платежів з метою погашення кредитної заборгованості.

Відповідач не виконав зобов`язання щодо вчасного повернення кредиту та сплати відсотків, передбачених графіком платежів. Відповідно до розрахунку заборгованості, загальна сума боргу становить 20 265,47 грн, що включає: тіло кредиту 10 811,00 грн; відсотки 6 753,47 грн; комісія 601,00 грн; штрафні санкції (пеня та штрафи) 2 100,00 грн.

10 жовтня 2025 року між первісним кредитором та позивачем (ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ») було укладено договір факторингу № 10102025. На підставі Реєстру прав вимог № 4 та Акту приймання-передачі від 06 січня 2026 року, право вимоги заборгованості з Відповідача перейшло до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ».

Вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у сумі 2100,00 грн у межах даного позову Позивачем не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 18 165,47 грн.

Таким чином, представник позивача просить суд стягнути з відповідача 18 165,47 грн заборгованості за кредитом, а також судові витрати: судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав. Будь-яких доказів на спростування обставин, викладених у позовній заяві чи контррозрахунку від відповідача не надходило. Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором або контррозрахунок, відповідачем не надано. Також на час розгляду справи судом відповідачем не надано жодних даних, які б свідчили про погашення заборгованості у добровільному порядку.

ІV. Застосоване судом законодавство

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. При цьому, суд враховує, позицію викладену у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) від 16.06.2021 року, згідно якої реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України). Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, суд зазначає, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду № 524/5556/19 від 12.01.2021 року, № 732/670/19 від 09.09.2020 року, № 404/502/18 від 23.03.2020 року, № 127/33824/19 від 07.10.2020 року, № 561/77/19 від 16.12.2020 року.

У ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Згідно ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. У іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20) від 12.01.2021 року: «електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».

Стосовно правонаступництва за зобов`язаннями.

Згідно з ст. 512 Цивільного кодексу України (далі ЦК) кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст. 1077 ЦК передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується та сторонами не оспорюється факт переходу права грошової вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» за договором кредиту від 13.08.2025 року № 196165, який укладений між ТОВ «ФК "Кредіплюс» та ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст. 77-78 ЦПК України. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

V. Висновки суду

Розглянувши та оцінивши подані учасниками справи обґрунтування та заперечення позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спір у справі виник у сфері договірних правовідносин, а саме щодо виконання грошових зобов`язань за кредитним договором.

Дослідженими судом доказами підтверджено, що відповідач на підставі укладеного кредитного договору отримав кредит, однак в обумовлений договором строк його не повернув, а тому позов в частині вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10 811,00 грн підлягає до задоволення.

Суд перевірив розрахунок позивача в частині нарахованих процентів, та враховуючи розмір процентної ставки, строк кредитування та інші умови договору виснував, що вимоги про стягнення заборгованості по процентах у розмірі 6 753,47 грн також підлягають до задоволення.

Щодо стягнення з відповідача комісії суд зазначає, що згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) та постанові Верховного Суду від 15.03.2021 року в справі № 361/392/20 (провадження №61-16470св20) зазначивши, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування». Отже, положення укладених між сторонами кредитних договорів щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів, є нікчемними.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правова позиція про те, що умова кредитного договору в частині встановлення платежу за дії, які банківська установа вчиняє на власну користь, тому що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами - є нікчемною та не потребує визнанню недійсною, викладена у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 708/195/19 (провадження № 61-1789св19) та 01 квітня 2020 р. у справі № 583/3343/19 ( провадження №61-22778св 19), а у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19.

Згідно постанови Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі (а) за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи (б) за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи (в) за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Як вбачається зі змісту п.2.4 кредитного договору № 196165 від 13.08.2025 року позичальнику, окрім комісії за надання кредиту (п. 2.2.1, 2.5 договору), встановлено й комісію за управління та обслуговування кредиту в сумах 1 грн (знижений тариф) і 100 грн (стандартний (базовий) тариф). При цьому, в кредитному договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з управлінням та обслуговуванням кредиту, що надаються позичальнику та за які встановлена така комісія; також позивачем не надано доказів наявності переліку зазначених послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, як і не надано доказів, що якась із таких послуг надавалась відповідачу. Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що нарахування заборгованості за нарахованою комісією за управління та обслуговування кредиту у розмірі 601,00 грн не відповідає вимогам законодавства. Відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Таким чином, позовні вимоги товариства до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають до часткового задоволення у розмірі 17 564,47 грн.

VI. Судові витрати

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 2 662,40 грн, що підтверджено квитанцією, яка міститься у матеріалах справи. Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково (96,69%), тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 574,27 гривень (2 662,40 ? 96,69 / 100 = 2 574,27).

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає. що відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 3 та 4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Представник позивача просить стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 7000 грн.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представник позивача до матеріалів справи долучив такі документи: копію договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026 року, укладений між АБ «ТИМОШЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ»; копію додаткової угоди № 25771526142 від 20.04.2026 року до вищевказаного Договору, яка безпосередньо стосується надання юридичної допомоги у справі про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 ; копію акта прийому-передачі наданих послуг від 05.05.2026 року, у якому деталізовано перелік виконаних адвокатом робіт та їх вартість (складання позовної заяви 5 000,00 грн; вивчення матеріалів справи 1 000,00 грн; підготовка та подання адвокатського запиту 500,00 грн; підготовка клопотання про витребування доказів 500,00 грн); копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4267/10, видане на ім`я Тимошенка Олександра Олександровича; копію довіреності, виданої ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» на ім`я адвоката Тимошенка О.О. для представництва інтересів товариства; копію ордера на надання правничої допомоги серії АІ № 2115416, що підтверджує повноваження адвоката у конкретній справі.

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.

При цьому, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.

За таких обставин, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 7000 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на корить ТзОВ «Юніт Капітал» понесених у даній справі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 16, 203, 526, 530, 599, 610, 625, 626, 627, 628, 629, 638, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 133,141, 187, 211, 247, 263-265, 267, 273, 274, 353-355, 435 ЦПК України, Законом України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,

у х в а л и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» суму заборгованості за кредитним договором № 196165 від 13.08.2025 в розмірі 17 564 (сімнадцять тисяч п`ятсот шістдесят чотири) гривні 47 коп., з яких: 10 811,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 6 753,47 грн заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» понесені позивачем витрати щодо сплаченого судового збору в розмірі 2 574 (дві тисячі п`ятсот сімдесят чотири) гривні 27 коп. та 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти частини вимог про стягнення судових витрат - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація щодо сторін та інших учасників справи:

Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЮНІТ КАПІТАЛ", код ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: бульв.Лесі Українки, буд. 34, офіс 333, м. Київ, Україна, 01133;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя І. Є. Малюшевська