Рішення № 139264012, 27.08.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/5320/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Іванюк І.Д., розглянувши позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», в інтересах якого діє адвокат Лановий Євген Миколайович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановила:

Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс», в інтересах якого діє адвокат Лановий Є.М., через систему «Електронний суд» звернувся 17.06.2026 року до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 129945 від 11.03.2025 року в розмірі 16 275 грн, з яких: 5000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 14,50 грн заборгованість за відсотками, 1260,50 грн комісія, 10 000 грн штраф, а також стягнути понесені судові витрати. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 11.03.2025 року між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 129945, відповідно до якого кредитодавець передав позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 5000 грн шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Строк кредиту становить 30 днів, процентна ставка 0,01 % в день , комісія 25,21 %, дата повернення позики 09.04.2025 року. Однак відповідач своїх зобов`язань не виконав. 23.07.2025 року між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «ФК «Солвентіс» було укладено договір факторингу № 23072025, відповідно до якого ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» передало (відступило) ТОВ «ФК «Солвентіс» за плату належні йому права вимоги до відповідача в розмірі 16 275,00 грн. Таким чином, відповідач має непогашену заборгованість перед ТОВ «Солвентіс» за кредитним договором № 129945 від 11.03.2025 року в розмірі 16 275,00 грн. На підставі викладеного просить позов задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 13.07.2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач відзив на позовну заяву у визначений судом п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження не подав, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не скеровано.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, дослідивши зібрані у справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, у тому числі, договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Судом встановлено, що 11.03.2025 року між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 129945, відповідно до якого кредитодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 5000 грн шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Строк кредиту становить 30 днів, процентна ставка 0,01 %, комісія 25,21 %, дата повернення позики 09.04.2025 року. Позичальник ідентифікується за допомогою електронного ідентифікатора А2U4q1. Номер електронного платіжного засобу позичальника НОМЕР_1 /а.с. 17-20/.

На виконання умов укладеного договору кредитодавцем перераховано грошові кошти на рахунок позичальника НОМЕР_1 у сумі 5000 грн, що підтверджується довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» від 29.04.2026 року /а.с. 31/.

Своїх зобов`язань відповідач не виконав, що вбачається з розрахунку заборгованості (а.с. 13-15), відповідно до якого заборгованість відповідача за вказаним договором становить 16 275 грн, з яких: 5000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 14,50 грн заборгованість за відсотками, 1260,50 грн комісія, 10 000 грн штраф. Погашення боргу відсутнє.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною першою статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.

Також судом встановлено, що 23.07.2025 року між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «ФК «Солвентіс» було укладено договір факторингу № 23072025, відповідно до якого ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» передало (відступило) ТОВ «ФК «Солвентіс» за плату належні йому права вимоги до відповідача за кредитним договором № 129945 у розмірі 16 275,00 грн /а.с. 21-24/.

Відповідно до Акта приймання-передачі Реєстру боржників від 23.07.2025 року та Реєстру боржників (а.с. 25-26), ТОВ «ФК «Солвентіс» набуло право грошової вимоги до відповідача за вказаним договором.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні кредитного договору сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору на таких умовах шляхом його підписання. Незважаючи на це, відповідач не виконав свого зобов`язання та не здійснив погашення кредитної заборгованості, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість за кредитним договором.

Однак судом перевірено розрахунок заборгованості та встановлено, що такий розрахунок не відповідає вимогам чинного законодавства.

Так, суд зазначає, що згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, позивачем безпідставно нараховано штраф за кредитним договором № 129945 від 11.03.2025 року в розмірі 10 000 грн, а тому в частині його стягнення слід відмовити.

Також, звертаючись до суду із позовом, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за комісією в розмірі 1260,50 грн, з приводу чого суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника та третіх осіб (за наявності), пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець до укладення договору про споживчий кредит надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця, оцінки умов кредиту та прийняття ним обґрунтованого рішення щодо укладення відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі та повинен містити, зокрема, інформацію про загальну вартість кредиту для споживача, реальну річну процентну ставку, порядок повернення кредиту, а також інші відомості, визначені цим Законом.

За змістом частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

При цьому встановлення у договорі про споживчий кредит комісії саме по собі не є достатньою підставою для її стягнення. Для вирішення питання про обґрунтованість вимоги про стягнення комісії необхідно встановити, за яку саме послугу кредитодавця вона встановлена, у чому полягає зміст такої послуги, чи передбачено її надання умовами договору та чи була така послуга фактично надана споживачу.

Судом встановлено, що відповідно до умов кредитного договору №129945 від 11.03.2025 року процентна ставка за користування кредитом становить 0,01 %, комісія 25,21 %. При цьому позивачем визначено заборгованість за комісією у розмірі 1260,50 грн.

Водночас із наданого суду кредитного договору не вбачається, за надання якої саме конкретної послуги кредитодавця встановлено зазначену комісію, у чому полягає така послуга, її зміст, періодичність та порядок надання. Також позивачем не надано доказів фактичного надання відповідачу будь-яких додаткових чи супутніх послуг, за які відповідно до умов договору підлягає сплаті комісія у розмірі 1260,50 грн.

Саме лише зазначення в кредитному договорі розміру комісії без визначення конкретної послуги, за яку вона справляється, не дає можливості встановити економічну та правову природу такого платежу, а також перевірити його відповідність вимогам законодавства про споживче кредитування.

При цьому відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, у тому числі факт надання послуги, за яку заявлено до стягнення комісію, та правові підстави для її нарахування.

Однак таких доказів позивачем суду не надано. Розрахунок заборгованості сам по собі не підтверджує факту надання відповідачу відповідної послуги та не розкриває змісту платежу, визначеного як комісія.

У своїй постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 провадження N 14-44цс21 Великої палати Верховного Суду констатувала, що умову договору плату за управління кредитом слід визнати недійсною, оскільки із змісту кредитного договору, укладеного між сторонами, неможливо визначити та встановити, за які саме послуги надані банком, встановлено комісію, Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором. Проте не встановлена конкретна ціна кожної послуги. Відповідно до графіка щомісячних платежів, зазначена сукупна вартість комісії з розрахунком на кожен місяць. Тобто банк встановив плату за надання інформації, яка згідно Закону надається безоплатно.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено правомірність нарахування та стягнення з відповідача комісії у розмірі 1260,50 грн, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що до стягнення із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Солвентіс» підлягає заборгованість у розмірі 5014,50 грн (5000 грн + 14,50 грн), а тому позов слід задовольнити частково.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при поданні позову позивачем сплачено 2662,40 грн (платіжне доручення № 1299454 від 07.05.2026 року а.с. 34).

Водночас, враховуючи, що позовні вимоги суд задовольняє частково, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 820,31 грн (із розрахунку 5014,50 грн ? 2662,40 грн : 16 275 грн).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 268).

Як вбачається з долучених представником позивача до матеріалів справи договору про надання правової допомоги № 43657029/01 від 02.01.2026 року, додаткової угоди № 129945 до договору № 43657029/01 від 02.01.2026 року, детального опису робіт, судом встановлено, що позивачем здійснено витрати на професійну правничу допомогу в цій цивільній справі на загальну суму 6000 грн.

Окрім того, з огляду на те, що справа, яка розглядається, є малозначною, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, позовна заява є типовою для аналогічної категорії справ, обсяг і складність процесуальних документів не є значними, а також наявне клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд вважає, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн за участь у вказаній цивільній справі не можуть вважатися розумними та співмірними зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, а також їх необхідністю для постановлення судового рішення.

З урахуванням принципу співмірності, складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи та її необхідності для постановлення цього судового рішення суд дійшов висновку, що із відповідача на користь позивача слід стягнути 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас, з урахуванням вимог п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України та часткового задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 924,33 грн (із розрахунку 5014,50 грн ? 3000,00 грн : 16 275 грн).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 19, 81, 89, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» 5014 (п`ять тисяч чотирнадцять) грн 50 коп. заборгованості та 1744,64 грн судових витрат.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», ЄДРПОУ 43657029, IBAN № НОМЕР_2 у АТ «СЕНС Банк», юридична адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. С. Петлюри, 21/1.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: Іванюк І.Д.