Ухвала суду № 139260117, 26.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 522/182/23

УХВАЛА

26 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку письмового провадження звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відшкодування витрат на проведене лікування внаслідок трудового каліцтва,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відшкодування витрат на проведене лікування внаслідок трудового каліцтва.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2025:

визнано протиправними дії Одеського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у відшкодуванні витрат на лікування за період перебування у ТОВ «ДІМ МЕДИЦИНИ» та ТОВ «ЦЕНТР МЕДИЦИНИ»;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.03.2021 про відшкодуванні витрат на лікування за період перебування у ТОВ «ДІМ МЕДИЦИНИ» та ТОВ «ЦЕНТР МЕДИЦИНИ» та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Отже, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23 набрало законної сили 29.10.2025.

Ухвалою від 19.06.2026 суд встановив судовий контроль за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23, зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області протягом 30 днів з моменту отримання копії ухвали подати звіт про виконання рішення суду, зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надати до суду відомості про керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення суду.

15 липня 2026 року до суду надійшов звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23, в якому представник відповідача зазначив про таке.

За твердженням представника відповідача, в мотивувальній частині рішення суду зазначено, що під час повторного розгляду заяви ОСОБА_1 відповідач не може відмовляти у її задоволенні з тих самих підстав, що були зазначені у листі Одеського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області від 26.03.2021 №03/911, та зобов`язаний перевірити комплектність документів, доданих до заяви і відповідності їх вимогам законодавства, а також провести арифметичну перевірку суми відшкодування витрат на лікування.

Як вказує представник ГУ ПФУ в Одеській області у звіті, відповідно до Закону № 1105 (у редакції Закону України від 21.09.2022 № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» 3 та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») повноваження щодо сплати за лікування потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання до Пенсійного фонду України не передано.

Представник відповідача наголошує, що зобов`язань щодо виплати ОСОБА_1 відшкодування витрат на лікування зазначене рішення не містить.

У поданому звіті вказано, що за результатами повторного розгляду заяви про відшкодування витрат на лікування з урахуванням висновків суду, рішенням Головного управління від 12.12.2025 №БК КМ801185/1 відмовлено призначенні відшкодування витрат на лікування за період перебування у ТОВ «ДІМ МЕДИЦИНИ» та ТОВ «ЦЕНТР МЕДИЦИНИ».

З огляду на вищевикладене, представник відповідача просить суд:

прийняти звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 по справі №522/182/23;

у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту звільнити від сплати штрафу керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та встановити Головному управлінню додатковий (новий) 3 (трьох) місячний строк для його повторного подання.

Від позивача заперечень на поданий Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області звіт не надходило.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з ч.2 ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною 3 статті 14 КАС України встановлено, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За приписами ч.1 ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до ч.1 ст.382-2 КАС України, суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.

Згідно з п.5-7 ч.2 ст.382-2 КАС України, звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити, зокрема:

відомості про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання;

у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення;

перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому.

Частиною 1 статті 382-3 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

За приписами ч.2 ст.382-3 КАС України, суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.

Розглянувши поданий 15.07.2026 звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23, суд зазначає таке.

Як вже зазначено вище, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2025:

визнано протиправними дії Одеського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у відшкодуванні витрат на лікування за період перебування у ТОВ «ДІМ МЕДИЦИНИ» та ТОВ «ЦЕНТР МЕДИЦИНИ»;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.03.2021 про відшкодуванні витрат на лікування за період перебування у ТОВ «ДІМ МЕДИЦИНИ» та ТОВ «ЦЕНТР МЕДИЦИНИ» та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Суд вказує, що резолютивною частиною рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не тільки повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.03.2021 та прийняти будь-яке рішення, а прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Суд звертає увагу, що обов`язок, покладений на відповідача, складається з двох нерозривних елементів - повторного розгляду заяви від 23.03.2021 та врахування висновків суду.

Виключно повторний розгляд заяви ОСОБА_1 від 23.03.2021 без врахування висновків суду не є виконанням судового рішення.

Вказаний спосіб захисту передбачено абз.2 ч.4 ст.245 КАС України, згідно з яким, у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Правова оцінка, надана судом у судовому рішенні, є тією межею, у якій орган здійснює свій розсуд. Вихід за неї означає, що питання вирішене не так, як це було зобов`язано рішенням суду.

У мотивувальній частині рішення від 31.03.2025 суд сформулював три конкретні висновки, які Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зобов`язано врахувати під час повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.03.2021:

відповідач не може відмовляти у задоволенні заяви з тих самих підстав, що були зазначені у листі Одеського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області від 26.03.2021 №Вих.03/911;

відповідач зобов`язаний перевірити комплектність документів, доданих до заяви, та відповідність їх вимогам законодавства;

відповідач зобов`язаний провести арифметичну перевірку суми відшкодування витрат на лікування.

Суд у рішенні від 31.03.2025 прямо вказав, що саме нездійснення цих дій - неперевірення комплектності документів, доданих до заяви, та відповідності їх вимогам законодавства та непроведення арифметичної перевірки суми відшкодування витрат на лікування - означає, що не вчинено усіх дій, пов`язаних з розглядом такої заяви. Ці два висновки не є рекомендацією: вони становлять зміст обов`язку, покладеного на відповідача резолютивною частиною рішення.

Дослідивши рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у відшкодуванні витрат на лікування №БК КМ801185/1 від 12.12.2025, суд встановив, що відповідач вказує, що рішення суду не містить зобов`язань щодо виплати ОСОБА_1 відшкодування витрат на лікування, посилання на джерело фінансування витрат за Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV та твердження про те, що повноваження щодо сплати за лікування потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання до Пенсійного фонду України не передано.

Жодних відомостей про перевірку комплектності документів, доданих до заяви ОСОБА_1 від 23.03.2021, та відповідності їх вимогам законодавства рішення №БК КМ801185/1 від 12.12.2025 не містить. Жодних відомостей про проведення арифметичної перевірки суми відшкодування витрат на лікування це рішення також не містить. Не містить таких відомостей також поданий Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області звіт від 15.07.2026.

Отже, суд вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області підмінило повторний розгляд заяви по суті посиланням на власну неповноважність, тобто вчинило ту саму дію, протиправність якої суд уже встановив у цій справі, - відмовило у задоволенні заяви без розгляду доданих до неї документів та без арифметичної перевірки заявленої суми.

Оцінюючи доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про те, що фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією Закону №1105-XIV, здійснюється за рахунок коштів соціального страхування, а повноваження щодо оплати за лікування потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання до Пенсійного фонду України не передано, суд зазначає таке.

Суд зазначає, що наведені Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області доводи не стосуються змісту обов`язку, покладеного на Головне управління рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23.

Як вже зазначалось вище, рішенням суду зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.03.2021 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, а не здійснити будь-які виплати.

Дії, які суд визначив як обов`язкові при повторному розгляді, - перевірка комплектності доданих до заяви документів та відповідності їх вимогам законодавства, арифметична перевірка суми відшкодування - є діями з розгляду заяви.

Повторний розгляд заяви ОСОБА_1 від 23.03.2021 з урахуванням висновків суду не потребує жодних видатків, не залежать від наявності бюджетних асигнувань та не пов`язаний з тим, який саме орган здійснює оплату за лікування.

Отже, обставина, на яку посилається Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за жодних умов не могла перешкодити виконанню рішення суду в тому обсязі, в якому воно постановлене.

Більше того, суд звертає увагу на суперечність доводів Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

У поданому звіті та в рішенні про відмову від 12.12.2025 №БК КМ801185/1, Головне управління наголошує, що рішення суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23 не містить зобов`язання щодо відшкодування ОСОБА_1 витрат на лікування.

Отже, відповідач визнає, що виконання цього рішення не передбачає здійснення будь-якої виплати.

Суд зазначає, що, фактично, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області посилається на одну й ту саму обставину для обґрунтування взаємовиключних висновків: з одного боку стверджує про відсутність обов`язку здійснити виплату, а з іншого посилається на відсутність повноважень щодо її проведення як на причину невиконання обов`язку.

Також суд зазначає, що, відповідно до п.2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV (далі Закон №1105-XIV), припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1105-XIV, уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.

Правовий статус, порядок утворення та діяльності уповноваженого органу управління визначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 Закону №1105-ХІV, основними завданнями уповноваженого органу управління та його територіальних органів є, зокрема здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до цього Закону.

Суд зазначає, що правонаступництво, встановлене законом, є універсальним. До правонаступника переходять не лише права, а й обов`язки попередника. Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не може одночасно приймати до свого відання страхову справу потерпілого та заперечувати обов`язок розглянути подану в межах цієї справи заяву.

Такий висновок встановлено зі змісту Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105-XIV, який набрав чинності з 1 січня 2023 року.

Згідно з п.5 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105-XIV, Фонду соціального страхування України визначено забезпечити передачу Пенсійному фонду України особових справ потерпілих (членів їхніх сімей), баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення щодо ведення обліку та здійснення страхових виплат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 6 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105-XIV установлено, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, платники єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та отримувачі виплат (матеріального забезпечення) є такими, що зареєстровані (взяті на облік) Пенсійним фондом України. Їх перереєстрація не здійснюється.

Отже, законодавець передав Пенсійному фонду України не окремі функції за власним вибором органу, а всю сукупність прав та обов`язків Фонду соціального страхування України разом з особовими справами потерпілих та обліком отримувачів виплат.

З листа Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.11.2025 №1500-0314-5/184039 суд встановив, що справу позивача передано Головному управлінню актом приймання-передачі особових справ про страхові виплати потерпілим №2 від 16.01.2023.

Суд вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області фактично адмініструє страхову справу позивача, а відтак його твердження про відсутність у нього компетенції спростовується його ж власними діями та прямою вказівкою закону.

Суд зауважує, що аргументи Головного управління про непередання йому повноважень щодо оплати за лікування потерпілих за своїм змістом є запереченням проти правонаступництва, встановленого законом.

Правонаступництво Пенсійного фонду України та його територіальних органів щодо Фонду соціального страхування України виникло не з рішення суду та не з розсуду органу, а безпосередньо з Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105-XIV.

Зазначені норми законодавства є імперативними та жодної дискреції не передбачають.

Саме на вказаних нормах законодавства ґрунтується висновок суду у рішенні від 31.03.2025 у справі №522/182/23 про те, що особою, зобов`язаною повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Вказаний висновок перевірено в апеляційному порядку та залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2025.

Отже, стверджуючи, що повноваження йому не передані, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області заперечує не обсяг покладеного на нього обов`язку та не спосіб його виконання, а саму підставу, з якої цей обов`язок покладено саме на нього, - тобто заперечує проти того, що воно є належним боржником за судовим рішенням.

Питання ж про належного боржника вирішене рішеннями суду, які набрали законної сили та є обов`язковими для виконання.

За таких обставин аргументи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області не є обставиною, що ускладнює виконання судового рішення, у розумінні ч.2 ст.382-3 КАС України.

Окремо суд оцінює доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про те, що чинна редакція Закону №1105-XIV не відносить відшкодування витрат на первинне лікування до компетенції органів Пенсійного фонду України.

З матеріалів справи судом встановлено, що нещасний випадок з ОСОБА_1 стався 05.03.2020, лікування позивач проходив у період з 25.03.2020 до 22.04.2020, а заяву про відшкодування витрат подав 23.03.2021, тобто до 01 січня 2023 року - дня набрання чинності Законом №2620-IX.

Спірні правовідносини виникли та сформувалися за законодавства, чинного на той час, та саме це законодавство суд застосував у рішенні від 31.03.2025, прямо зазначивши, що застосовує норми Закону №1105-XIV у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних правовідносин.

Так, згідно з п.4 розділу ІІІ Положення про організацію лікування, медичної реабілітації та забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання лікарськими засобами та виробами медичного призначення, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 09.06.2010 №18 (далі Положення №18, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі самостійної оплати лікування, медичної реабілітації їх вартість компенсується виконавчою дирекцією Фонду, робочими органами виконавчої дирекції Фонду потерпілим чи законним представникам потерпілих, роботодавцям за умови перебування потерпілого на обліку на підставі виданих лікарями рецептів, санаторно-курортних карток, довідок або рахунків, оригіналів розрахункових документів, що підтверджують їх витрати.

Суд зазначає, що в рішенні від 31.03.2025 у справі №522/182/23 судом зазначено, що ст.45 Закону №1105-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) міститься вичерпний перелік підстав для відмови у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, а саме:

навмисні дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання приписів та обмежень лікаря) потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку;

подання роботодавцем, іншими органами, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілим Фонду свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок;

вчинення застрахованим умисного кримінального правопорушення, що призвів до настання страхового випадку.

Суд вказує, що відповідно до ч.3 ст.36 Закону №1105-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення реабілітації у сфері охорони здоров`я, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Згідно з п.4 ч.7 ст.36 Закону №1105-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), страхові виплати складаються, зокрема, із страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Абзацом 2 частини 3 статті 42 Закону №1105-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що якщо внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання потерпілий тимчасово втратив працездатність, Фонд фінансує всі витрати на його лікування.

Наведені норми були чинними на день нещасного випадку - 05.03.2020 та на день подання заяви - 23.03.2021.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин закон прямо відносив витрати на медичну допомогу до складу страхових виплат та прямо покладав на страховика обов`язок фінансувати всі витрати на лікування потерпілого, який тимчасово втратив працездатність.

Чинна редакція Закону №1105-XIV, на яку посилається Головне управління, таких положень не містить: частина третя статті 30 цього Закону серед витрат, оплата яких провадиться на підставі акта розслідування, медичної допомоги не називає, а пункт 4 частини сьомої цієї статті відносить до страхових виплат страхові витрати на професійну реабілітацію та соціальну допомогу.

Однак ця відмінність не підтверджує доводів Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, оскільки обсяг страхового забезпечення змінено на майбутнє, та жодним чином не свідчить про те, що право, яке виникло у позивача до 1 січня 2023 року за прямою вказівкою закону, припинилося разом зі змінами у законодавстві.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України роз`яснив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Застосовуючи до нещасного випадку, що стався 05.03.2020, до лікування, проведеного у 2020 році, та до заяви, поданої 23.03.2021, норму, яка набрала чинності 1 січня 2023 року, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області фактично надає закону зворотної дії в часі, що суперечить статті 58 Конституції України.

Крім того, суд наголошує, що питання про те, яке саме законодавство підлягає застосуванню у цій справі, вже вирішене рішенням суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23, що набрало законної сили, та перегляду відповідачем не підлягає.

Суд зауважує також, що згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2620-IX, нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України. Наведеною нормою законодавець забезпечив безперервність правового регулювання при переході функцій: акти попередника зберігають чинність доти, доки правонаступник не ухвалить власні. Тим часом Пенсійний фонд України постановою правління №43-1 від 13.10.2023 визнав Положення №18 таким, що втратило чинність, та, за твердженням самого Головного управління, відповідного нормативно-правового акта чи іншого механізму на його заміну досі не прийнято.

Отже, стан правового регулювання, на який Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області посилається як на перешкоду, створений діями самого Пенсійного фонду України - органу, територіальним підрозділом якого є відповідач, - та всупереч пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2620-IX. Суб`єкт владних повноважень не може отримувати для себе вигоду з обставини, яку він сам створив, тим більше не може посилатися на неї як на підставу невиконання судового рішення.

Реорганізація органів соціального страхування, здійснена державою, та відсутність, за твердженням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, нормативно-правового акта чи іншого механізму фінансування є питаннями внутрішньої організації діяльності держави. Держава не може посилатись на власну неспроможність упорядкувати діяльність своїх органів як на підставу невиконання судового рішення, ухваленого проти цих органів, оскільки в такий спосіб тягар недоліків державного управління перекладався б на потерпілого, який жодного стосунку до них не має.

Крім того, наведені доводи не є обставинами, які об`єктивно ускладнюють виконання рішення суду, у розумінні ч.2 ст.382-3 КАС України.

Стаття 45 Закону №1105-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містить вичерпний перелік підстав, за наявності яких у страхових виплатах може бути відмовлено. Непередання повноважень щодо оплати серед цих підстав відсутнє.

Отже, доводи, які Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області наводить як перешкоду, не належить до кола обставин, з якими закон пов`язує неможливість вчинення дій, визначених рішенням суду.

Суд зауважує, що судовий контроль за виконанням судового рішення є відмінним від позовного видом провадження, у межах якого підстави та предмет позову не змінюються. Ухвала, постановлена за наслідками розгляду звіту, не є способом змінити чи доповнити мотиви та підстави судового рішення, для виконання якого встановлено судовий контроль, або визначений цим рішенням спосіб захисту порушеного права.

Предметом судового контролю є виключно те, чи вчинило Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області дії, прямо визначені у резолютивній частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23: перевірку комплектності доданих до заяви документів та відповідності їх вимогам законодавства та арифметичну перевірку суми відшкодування.

Суд не переглядає та не доповнює мотивів рішення від 31.03.2025 у справі №522/182/23, не змінює предмета чи підстав позову та не змінює визначеного цим рішенням способу захисту. Суд не оцінює й того, яким за змістом мало бути рішення, ухвалене за наслідками повторного розгляду заяви: суд констатує не незгоду з результатом розгляду, а невчинення дій, які цьому розгляду мали передувати.

Оцінка доводів, наведених у самому звіті, від цих меж не відступає. Частина 2 статті 382-3 КАС України зобов`язує суд перевірити, чи навів суб`єкт владних повноважень обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення. Суд не може відмовити у прийнятті звіту, не дослідивши доводів, якими цей звіт обґрунтовано. Головне управління послалося на непередання йому повноважень та на порядок фінансування як на причину, з якої, на його думку, воно вчинило все належне, - та суд зобов`язаний оцінити саме цей довід.

Оцінюючи посилання Головного управління на лист Пенсійного фонду України від 12.12.2025 №2800-030402-8/86292, суд зазначає, що цей лист вказівки не виконувати рішення суду не містить.

У вказаному листі Пенсійний фонд України зазначив, що Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області слід повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.03.2021 з урахуванням зазначеного та прийняти відповідне рішення.

Отже, звернення до Пенсійного фонду України не звільнило Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області від обов`язку вчинити дії, прямо визначені судом, та не є заходом, який спрямований на виконання рішення суду.

Оцінюючи посилання Головного управління на висновки Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та на частину одинадцяту статті 382-3 КАС України, суд зазначає, що ця норма застосовується у разі, якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі. Її застосування передбачає, що суд встановив обґрунтованість наведених обставин, які ускладнюють виконання судового рішення, та достатність заходів, які вживаються для його виконання. У цій справі Головне управління жодних обставин, які ускладнюють виконання рішення, не навело, оскільки виходить з того, що рішення вже виконано, та жодних заходів, спрямованих на вчинення дій, визначених судом, не вживає. За таких обставин підстав для застосування частини одинадцятої статті 382-3 КАС України немає.

Суд також враховує, що звіт від 14.07.2026 №1500-0308-8/113958 не містить відомостей, передбачених пунктом 6 частини другої статті 382-2 КАС України, а саме орієнтовних строків виконання рішення суду та їх обґрунтування, відомостей про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, та про те, які заходи вжито та вживаються для їх усунення.

Суд наголошує, що недодержання вимог ч.2 ст.382-2 КАС України є самостійною підставою для відмови у прийнятті звіту згідно з абзацом другим частини другої статті 382-3 КАС України.

Крім того, суд звертає увагу, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не виконало ухвали суду від 19.06.2026 в частині зобов`язання надати до суду відомості про керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення: окремих відомостей про керівника Головне управління суду не надало, а звіт підписала заступник начальника Головного управління Яворська Т.П.

Разом з тим, з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданого разом зі звітом, суд встановив, що керівником Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області є ОСОБА_2 .

Оцінюючи наслідки невиконання рішення суду для особи, на користь якої його ухвалено, суд зазначає таке.

Суд у рішенні від 31.03.2025 встановив, що 05.03.2020 ОСОБА_1 , 1990 року народження, головний інженер, отримав виробничу травму під час виконання трудових обов`язків, унаслідок падіння з другого поверху металоконструкції. Згідно з Актом спеціального розслідування нещасного випадку від 27.04.2020 швидка медична допомога госпіталізувала ОСОБА_1 до КНП «Голованівська ЦРЛ» з діагнозом: політравма, струс головного мозку, перелом верхньої та нижньої щелепи справа, перелом кісток носа, рвана рана верхньої та нижньої повіки справа, рвана рана бороди справа, параорбітальні гематоми, кровотеча з носових ходів, закрита травма грудної клітки, перелом IV-VII ребер з обох сторін, забій внутрішніх органів, вивих обох кісток передпліччя в правому ліктьовому суглобі, колото-рвана рана правого ліктьового суглоба, розрив симфізу таза, закритий відламковий перелом с/з правого стегна зі зміщенням відламків, вивихи плюснових кісток правої стопи. Нещасний випадок визнано таким, що спричинив тяжкі наслідки та пов`язаний з виробництвом.

Відповідно до медичної карти стаціонарного хворого №1363.2020 позивачу в період з 30.03.2020 до 13.04.2020 проведено три хірургічні операції.

Відповідно до довідки МСЕК серія 12 ААБ №729001 від 30.06.2021 ОСОБА_1 встановлено 1 групу інвалідності групи «Б», причина інвалідності - трудове каліцтво.

Із листа Головного управління від 06.11.2025 №1500-0314-5/184039, доданого до звіту, суд встановив, що страхові виплати ОСОБА_1 здійснювались до 28.06.2022, після чого їх припинено.

Отже, особою, на користь якої ухвалено рішення суду від 31.03.2025 та яка станом на день постановлення цієї ухвали позбавлена можливості отримати відшкодування, є особа з інвалідністю I групи, інвалідність якої спричинена трудовим каліцтвом, тобто саме тим страховим випадком, у зв`язку з яким вона й звернулась із заявою від 23.03.2021.

Заяву про відшкодування витрат на лікування у розмірі 250206,00 грн ОСОБА_1 подав 23.03.2021. Станом на день постановлення цієї ухвали минуло понад п`ять років та п`ять місяців, та за весь цей час заява по суті - з перевіркою доданих до неї документів та суми - розглянута не була жодного разу, попри те, що протиправність первісної відмови встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили ще 29.10.2025.

Суд наголошує, що йдеться не про грошову вимогу звичайного характеру, а про кошти, які тяжко травмована особа витратила на власне лікування, та про які орган, зобов`язаний за законом здійснювати страхові виплати, не приймає рішення по суті понад п`ять років. Витрати на лікування за своєю природою є невідкладними: особа не має можливості відкласти їх до моменту, коли орган визначиться зі своїми повноваженнями. Отже, наслідки невиконання рішення суду для позивача є значно тяжчими, ніж затримка у виплаті.

Відповідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява №18357/91, пункт 40, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права; отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.

Європейський суд з прав людини також зазначав, що державні органи не можуть довільно посилатись на брак коштів як на виправдання невиконання рішення. Затримка у виконанні судового рішення може за певних обставин бути виправдана, але не за рахунок звуження суті права, яке захищається статтею 6 Конвенції (рішення у справі «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява №22774/93, пункт 74).

У рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) від 15 жовтня 2009 року, заява №40450/04, пункти 53 і 54, Європейський суд з прав людини зазначив, що необґрунтовано тривала затримка у виконанні національними органами влади рішення, ухваленого не на їхню користь, є, як правило, порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Наведені висновки є застосовними до обставин цієї справи, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, посилаючись на непередання йому повноважень та на джерело фінансування, фактично ставить виконання остаточного судового рішення в залежність від обставин, які не звільняють державу від обов`язку його виконати.

Суд ураховує, що поведінка Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області полягає не в пасивній затримці виконання, зумовленій об`єктивними перешкодами, а в ухваленні формального акта, який відтворює ту саму правову позицію, протиправність якої вже встановлено судовим рішенням у цій самій справі.

Наведене дає підстави для висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області заходів для виконання рішення суду не вживало, а надало невиконанню зовнішньої форми правового акта. Повторний розгляд заяви ОСОБА_1 був імітований: замість перевірки доданих до заяви документів та розрахунку суми відповідач склав документ, який переказує зміст судових рішень та відтворює ту саму позицію, з якою суд у цій справі вже не погодився. Такий спосіб реагування на судове рішення знецінює та саме рішення, та встановлений судом контроль за його виконанням, а судовий захист, якого позивач домагався понад п`ять років, робить ілюзорним.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23 не виконало, обґрунтованих обставин, які ускладнюють його виконання, не навело, а заходи, які ним вживаються, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Отже, на переконання суду, наявні підстави, передбачені ч.2 ст.382-3 КАС України, для відмови у прийнятті звіту.

Відповідно до ч.3 ст.382-3 КАС України, у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Суд вказує, що штраф, передбачений цією нормою покликаний спонукати до виконання судового рішення, а тому його накладенню передує з`ясування обставин та причин, які спричинили невиконання, у зіставленні з роллю керівника суб`єкта владних повноважень в організації процесу цього виконання. Суд має пояснити, за яке саме діяння до керівника застосовується ця санкція.

Причини невиконання рішення суду від 31.03.2025 суд встановив вище: Головне управління не вчинило жодної з двох дій, прямо визначених цим рішенням, а замість їх вчинення обмежилось прийняттям акта, який відтворює позицію про непередання повноважень.

Ухвалою від 19.06.2026 суд не лише зобов`язав Головне управління подати звіт, а й попередив його про наслідки, передбачені частинами третьою та десятою статті 382-3 КАС України, тобто про накладення штрафу саме на керівника, та окремо зобов`язав надати до суду відомості про керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення.

Відповідно до Довідки про доставку електронного листа від 22.06.2026, ухвалу від 19.06.2026 доставлено до електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області 19.06.2026 о 19 год. 24 хв.

Отже, керівник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області обізнаний про встановлення судового контролю та про персональну відповідальність за невиконання рішення суду.

Попри це, протягом строку, наданого судом для підготовки звіту, жодних заходів для вчинення двох приписаних судом дій в Головному управлінні організовано не було: ані перевірки комплектності документів, доданих до заяви від 23.03.2021, ані арифметичної перевірки суми 250206,00 грн, хоча особова справа позивача перебуває в розпорядженні Головного управління з 16.01.2023.

Повторний розгляд заяви ОСОБА_1 не потребував ані бюджетних асигнувань, ані прийняття нормативно-правового акта, ані рішення вищого органу.

Виконання рішення суду потребувало виключено організаційного розпорядження в межах очолюваного органу - визначення виконавця, витребування особової справи та перевірки доданих до заяви документів та розрахунку.

Організація виконання судових рішень, ухвалених проти очолюваного органу, розподіл обов`язків між структурними підрозділами та контроль за їх виконанням належать до повноважень керівника. Саме нездійснення керівником цих організаційних дій, попри пряме попередження суду, становить те діяння, за яке до нього застосовується санкція.

Та обставина, що звіт підписала заступник начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Яворська Т.П., а рішення про відмову №БК КМ801185/1 від 12.12.2025 підписали заступник начальника ОСОБА_3 та начальник відділу Карамишева Т., відповідальності керівника не усуває.

Частина 3 статті 382-3 КАС України пов`язує накладення штрафу не з особистим підписанням звіту чи відповідного акта, а зі статусом керівника суб`єкта владних повноважень, на якому лежить обов`язок організувати виконання судового рішення в очолюваному ним органі.

Відповідно до ч.6 ст.382-3 КАС України, суд на підставі відповідних доказів зменшує розмір штрафу, накладеного на керівника суб`єкта владних повноважень, на суму штрафу, який було накладено за такі самі дії державним виконавцем відповідно до законодавства про виконавче провадження.

Доказів накладення на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області штрафу за такі самі дії державним виконавцем матеріали справи не містять, а тому підстав для зменшення розміру штрафу за цією нормою немає.

За таких обставин, суд накладає на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області штраф у мінімальному розмірі, передбаченому частиною третьою статті 382-3 КАС України, - двадцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п.24 ч.1 ст.4 КАС України, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Ця ухвала постановляється у 2026 році, а тому застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2026 року.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» , розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2026 становить 3328,00 грн.

Отже, розмір штрафу становить: 3328,00 грн х 20 = 66560,00 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 382-3 КАС України половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України.

Отже, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 33280,00 грн, до Державного бюджету України - 33280,00 грн.

Вирішуючи клопотання Головного управління про звільнення керівника від сплати штрафу, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.5 ст.382-3 КАС України, суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Суд вказує, що жодних доказів здійснення керівником Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області дій, спрямованих на виконання рішення суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23 до звіту не додано. Єдиною дією, про яку повідомлено, є звернення до Пенсійного фонду України листом від 06.11.2025, за наслідками якого Головне управління отримало вказівку повторно розглянути заяву та прийняти відповідне рішення, однак дій, визначених судом, так і не вчинило.

Доказів відсутності бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області суду не надало. Крім того рішення суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23 не містить зобов`язань щодо виплати коштів, а отже підстава, передбачена ч.5 ст.382-3 КАС України, для звільнення керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від штрафу відсутня.

Суд окремо наголошує на тому, що ця справа відрізняється від справ, у яких на органи Пенсійного фонду України покладено обов`язок здійснити пенсійні чи інші соціальні виплати та в яких невиконання судового рішення зумовлене відсутністю бюджетних асигнувань.

У таких справах вжиття керівником заходів для отримання фінансування справді може бути підставою для звільнення від сплати штрафу за абзацом другим частини п`ятої статті 382-3 КАС України.

Водночас, рішенням суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23 на відповідача покладено обов`язок не здійснити виплату, а розглянути заяву, з урахуванням висновків суду. Питання бюджетних асигнувань до предмета виконання цього рішення не належить, а отже й підстава для звільнення, пов`язана з їх відсутністю, тут відсутня.

За таких обставин підстав для звільнення керівника Головного управління від сплати штрафу або для зменшення його розміру суд не встановив, а тому у задоволенні цього клопотання слід відмовити.

Відповідно до ч.3 ст.382-1 КАС України, встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області просить суд встановити тримісячний строк для подання звіту про виконання рішення суду.

Водночас, суд ураховує, що дії, які належить вчинити на виконання рішення суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23 не потребують тривалого часу, а матеріали заяви ОСОБА_1 від 23.03.2021 перебувають у розпорядженні Головного управління з 16.01.2023 згідно з актом приймання-передачі особових справ №2.

З огляду на це та на тривалість нерозгляду заяви по суті суд вважає достатнім двадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали.

Відповідно до ч.7 ст.382-3 КАС України, ухвалу суду про накладення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції за правилами статті 149 цього Кодексу.

Згідно з ч.5 ст.149 КАС України, ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Стягувачем за таким виконавчим документом є Державна судова адміністрація України.

Керуючись ст. 4, 14, 149, 242, 243, 248, 256, 294, 295, 370, 382-1, 382-2, 382-3 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області у прийнятті звіту, поданого 15.07.2026 про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відшкодування витрат на проведене лікування внаслідок трудового каліцтва.

Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області новий строк для подання звіту про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області у 20-ти денний строк з моменту отримання копії цієї ухвали подати до суду звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №522/182/23 у повному обсязі.

Накласти на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) штраф у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб у сумі 66560,00 грн.

Половину штрафу в розмірі 33280,00 грн стягнути на користь ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Приморським РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області 28.09.2012), іншу половину штрафу в розмірі 33280,00 грн стягнути до Державного бюджету України.

Попередити керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про те, що за правилами абзацу 2 частини 7 статті 382-3 КАС України, з наступного дня після набрання ухвалою законної сили на суму штрафу без додаткового судового рішення нараховується пеня у розмірі три відсотки річних з урахуванням індексу інфляції.

Попередити керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про те, що сплата штрафу не звільняє від обов`язку виконати рішення суду і подати звіт про його виконання.

Ухвала є виконавчим документом. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Стягувачем в частині стягнення штрафу в розмірі 33280,00 грн на користь ОСОБА_1 є ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Приморським РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області 28.09.2012), боржником - керівник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (місце роботи: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська обл., 65012, код ЄДРПОУ 20987385).

Строк пред`явлення ухвали до виконання в частині стягнення штрафу на користь ОСОБА_1 становить три роки - до 27.08.2029.

Стягувачем в частині стягнення штрафу до Державного бюджету України в розмірі 33280,00 грн є Державна судова адміністрація України (адреса: 01021, місто Київ, вулиця Липська, будинок 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), боржником - керівник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (місце роботи: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська обл., 65012, код ЄДРПОУ 20987385).

Строк пред`явлення ухвали до виконання в частині стягнення штрафу до Державного бюджету України становить три місяці - до 27.11.2026.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Ухвала в частині зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення згідно з ч. 6 ст. 382-1 КАС України є остаточною і оскарженню не підлягає. Заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 382-3 цього Кодексу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Дмитро БАБЕНКО