Рішення № 139259360, 17.08.2026, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/7662/25

Провадження № 2/0203/561/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Биченковій Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Селидівський відділ державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про зняття арешту з майна,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому посилалась на те, що рішенням державного реєстратора їй було відмовлено у проведенні державної реєстрації права власності на частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для відмови стала наявність в реєстрі зареєстрованої заборони на нерухоме майно за реєстраційним номером обтяження 1454514 від 10.11.2004 року, яке було зареєстровано Першою Селидівською державною нотаріальною конторою на підставі виконавчого листа Селидівського міського суду Донецької області від 19.01.2018 року у справі №2-185 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу), який перебував на виконанні Селидівського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, а саме, внаслідок накладення державним виконавцем арешту на майно боржника ОСОБА_2 під час примусового виконання, до якого позивачка не має жодного відношення. Зазначена частка житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , належить позивачці на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Селидівського міського нотаріального округу Нечипоренко Т.І. 02.08.2003 року за реєстровим №2140 та зареєстровано в бюро технічної інвентаризації м.Селидове 20.07.2004 року за реєстраційним №1997920 (номер запису 1282 в книзі 8), з одночасною реєстрацією в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 20.07.2004 року. Тобто, зареєстроване обтяження 10.11.2004 року відбулось через один рік та три місяці після посвідченого договору дарування та через три місяці і 20 днів після реєстрації договору бюро технічної інвентаризації та в реєстрі прав власності на нерухоме майно. На звернення позивачки до Селидівського ВДВС їй було роз`яснено, що питання про зняття арешту з майна має вирішуватись в судовому порядку. Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила зняти арешт з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , накладений державним виконавцем Селидівського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Кучеруком Н.П. на виконання рішення Селидівського міського суду Донецької області від 19.01.1998 року у справі №2-185-1998.

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 23.10.2025 року позов було прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.

Протокольною ухвалою суду від 15.01.2026 року в порядку ст.55 ЦПК України в якості правонаступника померлої позивачки ОСОБА_4 було залучено ОСОБА_1 .

Протокольною ухвалою суду від 18.03.2026 року було закрито підготовче провадження по справі та призначено її до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивачки підтримав позов та посилаючись на викладені в ньому підстави, просив задовольнити останній. В наданій в подальшому заяві просив закінчити розгляд справи без її участі, зазначивши про підтримання позовних вимог в повному обсязі.

Відповідачі а неодноразовими викликами до суду не з`явились, про причини своєї неявки не повідомив, відзиву на позов не надали.

Третя особа явку свого представника також не забезпечила, про причини неявки не повідомила, пояснень по суті справи не надала.

За вказаних обставин, враховуючи положення ч.3 ст.211, ст.223, ч.2 ст.247 ЦПК України, суд визнав за можливе провести подальший розгляд справи по суті за відсутності сторін та третьої особи, за наявними у справі матеріалами та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Перевіривши доводи, викладені в позовній заяві, заслухавши пояснення представника позивачки та дослідивши матеріали справи, суд враховує наступне.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі договору дарування частини будинку, посвідченого 02.08.2003 року приватним нотаріусом Селидівського міського нотаріального округу Нечипоренко Т.І. за реєстровим №2140, ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_4 прийняла у дар частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно вказаного договору зазначений вище будинок складається з: А-1 житловий будинок дерев`яний обкладений цеглою, загальною площею 88,4 кв.м, жилою площею 61,2 кв.м; а?-1 тамбур, а??-2 тамбур, п?-1 погріб малоцінний, Д-1 сарай, Б-1 літня кухня, Г-1 гараж, З-1 сарай, N? - паркан малоцінний.

До власності набувача відходить частка житлового будинку А-1, жилою площею 32,3 кв.м, тамбур а?-1, тамбур а??-2, погріб п?-1, частина сараю Д-1, частина літньої кухні Б-1, гараж Г-1, сарай З-1, частина паркану N?.

На підставі вказаного договору дарування Селидівським бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на частину зазначеного вище будинку (реєстраційний номер 199720, дата реєстрації 20.07.2004 року, номер запису 1282 в книзі 8).

Також матеріалами справи підтверджено, що постановою Селидівського міського суду Донецької області від 19.01.1998 року у справі №2-185-1998 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 було стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки зі всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 25% мінімального заробітку на дитину, починаючи з 19.01.1998 року та до повноліття дитини.

На виконання вказаного судового рішення у справі №2-185-1998 Селидівським міським судом Донецької області було видано виконавчий лист, в рамках примусового виконання якого на підставі постанови державного виконавця Селидівського ВДВС від 10.11.2004 року Першою Селидівською державною нотаріальної конторою 10.11.2004 року за реєстраційним номером 1454514 було зареєстровано обтяження квартири АДРЕСА_2 . Підставою обтяження зазначено виконавчий лист №2-185 від 19.01.1998 року Селидівського міського суду, власник ОСОБА_2 .

В липні 2024 року ОСОБА_4 звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради Дніпропетровської області із заявою про державну реєстрацію права власності за нею на частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 02.08.2003 року.

Рішенням державного реєстратора №74860559 від 03.09.2024 року в проведенні реєстраційних дій було відмовлено, окрім іншого, в зв`язку із наявністю в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстрованого обтяження за номером 1454514 від 10.11.2004 року.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 18.11.2025 року, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до довідки Першої Кам`янської державної нотаріальної контори від 03.12.2025 року після померлої ОСОБА_4 було заведено спадкову справу №978/2025 та спадкоємцем після смерті останньої є її донька ОСОБА_1 .

Згідно ст.1 Закону України №606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент видачі виконавчого листа у справі №2-185-1998, його примусового виконання та накладення арешту на майно боржника, далі Закон №606-XIV) було встановлено, що виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст.10 Закону №606-XIV визначено, що учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі.

Відповідно до ст.11 Закону №606-XIV сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов`язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов`язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.

Згідно ч.1 ст.50 Закону №606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Положеннями ст.55 Закону №606-XIV передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ст.59 Закону №606-XIV встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Вказані положення кореспондуються із положеннями ст.59 Закону України 1404-VIII «Про виконавче провадження» в діючій на момент пред`явлення позову та розгляду справи редакції.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Згідно із ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у ст.1219 ЦК України (ст.ст.1218,1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч.2 ст.1220 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5 ст.1268 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст.1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №643/3614/17 (провадження №14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 (провадження №12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження №11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі №554/5912/19-ц (провадження №61-12594св21), від 08 грудня 2022 року у справі №331/1383/20 (провадження №61-7109св22).

Суд враховує, що право власності на частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , було набуто ОСОБА_4 , спадкоємцем якої є ОСОБА_1 , було набуто та зареєстровано у передбаченому законом порядку, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування та вільним від обтяжень на момент такого набуття та реєстрації права власності.

Також суд враховує, що ОСОБА_4 та її спадкоємець ОСОБА_1 не були стороною виконавчого провадження за виконавчим листом у справі №2-185-1998, а тому накладення обтяження в рамках вказаного виконавчого провадження на належне позивачці нерухоме майно порушує її права на вільне володіння та розпорядження останнім.

В своєму позові позивачка просила зняти арешт зі всього житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Поряд з цим, як було встановлено під час розгляду справи ОСОБА_4 набула право власності на частину цього житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, щ відображені в договорі дарування від 02.08.2003 року.

В зв`язку з цим, позовні вимоги слід задовольнити частково, скасувавши заборону, зареєстровану 10.11.2004 року Першою Селидівською державною нотаріальною конторою (реєстраційний номер обтяження 1454514) на підставі виконавчого листа №2-185 від 19.01.1998 року, виданого Селидівським міським судом Донецької області, на частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 , спадкоємцем якої є ОСОБА_1 , на підставі договору дарування, посвідченого 02.08.2003 року приватним нотаріусом Селидівського міського нотаріального округу Нечипоренко Т.І. за реєстровим №2140, а саме: скасувати заборону на частку житлового будинку А-1, жилою площею 32,3 кв.м, тамбур а?-1, тамбур а??-2, погріб п?-1, частину сараю Д-1, частину літньої кухні Б-1, гараж Г-1, сарай З-1, частину паркану N?.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

У відповідності до ст.141 ЦПК України стягнути з відповідачів на користь позивачки судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп., по 605 грн. 60 коп. з кожного відповідача.

Керуючись ст.ст.1,10,11,50,55,59 Закону України №606-XIV «Про виконавче провадження», ст.ст.16,316, 321,328,391,1216,1218,1231,1268,1281,1282,1296,1297 ЦК України, ст.ст.2-5,19,76-81,211,223,247,258,259,263-268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Селидівський відділ державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про зняття арешту з майна задовольнити частково.

Скасувати заборону, зареєстровану 10 листопада 2004 року Першою Селидівською державною нотаріальною конторою (реєстраційний номер обтяження 1454514) на підставі виконавчого листа №2-185 від 19 січня 1998 року, виданого Селидівським міським судом Донецької області, на частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 , спадкоємцем якої є ОСОБА_1 , на підставі договору дарування, посвідченого 02 серпня 2003 року приватним нотаріусом Селидівського міського нотаріального округу Нечипоренко Т.І. за реєстровим №2140, а саме: скасувати заборону на частку вказаного житлового будинку А-1, жилою площею 32,3 кв.м, тамбур а?-1, тамбур а??-2, погріб п?-1, частину сараю Д-1, частину літньої кухні Б-1, гараж Г-1, сарай З-1, частину паркану N?.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ), на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп., по 605 грн. 60 коп. з кожного відповідача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17 серпня 2026 року.

Суддя С.Ю.Казак