Постанова № 139257872, 25.08.2026, Оболонський районний суд міста Києва

25.08.2026 Справа № 756/12431/25

Номер справи 756/12431/25

Номер провадженя 2-а/756/16/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року суддя Оболонського районного суду Белоконна І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправною та скасувати постанову в.о. заступника начальника Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті Радченка Д.М. № 001842 від 16 липня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 132-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 51000,00 грн; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач є власником транспортного засобу IVECO д.н.з. НОМЕР_1 , яким під час проведення перевірки керував водій ОСОБА_2

16 липня 2025 року в.о. заступника начальника Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті Радченком Д.М. винесено постанову № 001842 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 132-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 51000,00 грн, за те що 12 червня 2025 року за адресою: м. Київ, Столичне шосе (дорога-дублер біля АЗК «Амік») водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом IVECO д.н.з. НОМЕР_1 відмовився від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю, чим порушив ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» ст. 188-57, ч. 3 ст. 132-1 КУпАП.

Представник позивача указала, що позивач не є належним суб`єктом правопорушення, оскільки за кремом перебувала інша особа, а також зазначила про відсутність складеного протоколу про адміністративне правопорушення, безпосередньо стосовно позивача та неналежне повідомлення про розгляд справи. Крім того, наголошувала, що водій не відмовлявся від проходження габаритно-вагового контролю свідомо та умисно, а неможливість заїзду на ваговий комплекс була зумовлена раптовою технічною несправністю транспортного засобу.

Вважає вказану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню з наступних підстав.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 25 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження, розгляд справи постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

05 вересня 2025 року Державною службою України з питань безпеки на транспорті в особі представника Латонової Т.А. подано відзив на позовну заяву, в якому просили у задоволенні позовних вимог відмовити, обгрунтовуючи тим, що інспектором було винесено постанову відповідно до вимог чинного законодавства.

Вказує, що оскільки у ЄДРТЗ відомості про належного користувача транспортного засобу IVECO д.н.з. НОМЕР_1 були відсутні, постанову було винесено стосовно власника транспортного засобу ОСОБА_1 . Факт порушення вимог ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. 2.4.-1 «б» ПДР зафіксовано належним чином складеним протоколом про адміністративне правопорушення. Посилання позивача на технічну несправність транспортного засобу є способом ухилення від відповідальності. Також зазначає, що було дотримано процедури сповіщення позивача про розгляд справи.

Одночасно з позовною заявою представником позивача подано клопотання про поновлення пропущеного строку на оскарження спірної постанови від 16 липня 2025 року, посилаючись на те, що про існування постанови стало відомо лише 04 серпня 2025 року після її отримання засобами поштового зв`язку, що підтверджується сканкопією конверту Укрпошти та скріншотом сторінки із сайту Укрпошти.

Частиною 1 ст. 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.

Сам по собі інститут строку звернення до адміністративного суду має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.

Згідно вимог частини 2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Враховуючи викладене, оскільки позивач було отримано оскаржувану постанову отримано позивачем засобами поштового зв`язку 04 серпня 2025 року, при цьому відповідачем не спростовані посилання позивача на обставини, що обумовлюють необхідність поновлення строку звернення до суду, суд вважає, що у позивача внаслідок неотримання ним спірної постанови з дня її винесення існували об`єктивні причини, що унеможливлювали звернення до суду із позовом, а тому процесуальний строк звернення із позовною заявою про оскарження постанови позивачем пропущений з поважних причин, у зв`язку із чим підлягає поновленню.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін та наявність достатніх доказів для розгляду справи, суд вбачає можливим розглянути справу без участі сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Дослідивши письмові матеріали справи, зібрані у справі докази, оцінивши їх в сукупності суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України визначено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу IVECO д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .

Постановою в.о. заступника начальника Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті Радченка Д.М. від 16 липня 2025 року № 001842 притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 51000,00 грн.

Зі змісту постанови вбачається, що 12 червня 2025 року о 12.00 год в м. Києві Столичне шосе (дорога-дублер біля АЗК «Амік») водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом IVECO д.н.з. НОМЕР_1 , що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 належить ОСОБА_1 , при здійсненні перевезення подільного вантажу (щебінь фр. 10-20) відповідно до ТТН № 0076599 від 12 червня 2025 року (в інтересах ТОВ «Експрес Техбуд»), відмовився від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю, чим порушив ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт», ст. 188-57, ч. 3 ст. 132-1 КУпАП, п. 2.4-1 б) Правил дорожнього руху.

Згідно договору найму автотранспорту № 14/09-2017ЯАВ від 14.09.2017 ФОП ОСОБА_1 надав ТОВ «Експрес Техбуд» у платне користування транспортний засіб IVECO д.н.з. НОМЕР_1 .

З матеріалів справи та долучених доказів судом встановлено, що під час руху транспортного засобу IVECO д.н.з. НОМЕР_1 виникла раптова технічна несправність елементів гальмівної системи, що унеможливило безпечне здійснення маневру на вимірювальну платформу вагового комплексу.

В протоколі про адміністративне правопорушення № 007522 від 12 червня 2025 року, водій ОСОБА_2 зазначив, що від заїзду на зваження не відмовлявся, а також зазначив про виникнення несправності зчеплення під час руху.

На підтвердження вимушеної зупинки транспортного засобу через несправність позивачем надано подорожній лист № 0037502 від 12 червня 2025 року та наряд-замовлення № ЕТБ -053621 від 12 червня 2025 року.

Відповідач належним чином зазначені докази не спростував.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

За приписами статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 № 30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Відповідно до ст. 132-1 КУпАП порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян - суб`єктів господарської діяльності - у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 %. Ухилення або відмова від проходження габаритно-вагового контролю, а так само перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, розташування транспортних засобів на проїзній частині, вчинення правопорушень, передбачених частиною шостою статті 121 цього Кодексу, в зоні габаритно-вагового контролю - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Примітка. Дія частини першої цієї статті не поширюється на правопорушення, пов`язані з перевищенням габаритних та/або вагових параметрів. Підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої частинами першою і другою цієї статті, є наявність дозволу на проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

Суб`єкт відповідальності за правопорушення передбачені ч. 3 ст. 132-1 КУпАП визначено ст. 14-3 КУпАП.

Так, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені ч. 2 ст. 122-2, ч.ч. 2, 3 ст. 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Відомості, які враховуються під час розгляду справи про адміністративне правопорушення надаються з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, ведення якого здійснюється уповноваженими посадовими особами Головного сервісного центру МВС.

Відповідно до положень п. 2 розділу ІІ Інструкції № 512 уповноважена посадова особа здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення шляхом опрацювання інформаційного файлу системою фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі (далі - система), необхідного для об`єктивного розгляду справи та винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі (далі - постанова).

У разі якщо адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122-2, ч.ч. 2, 3 ст. 132-1 КУпАП, зафіксоване в автоматичному режимі, уповноважені посадові особи встановлюють особу, зазначену у ч. 1 ст. 14-3 КУпАП за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

За запитом уповноваженої посадової особи (за умови ідентифікації такої посадової особи за допомогою кваліфікованого електронного підпису) відповідні органи (підрозділи) Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України надають відомості про належного користувача транспортного засобу, фізичну особу, керівника юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, особу, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи, з обов`язковим дотриманням Закону України «Про захист персональних даних».

Щодо обгрунтування представника позивача про те, що позивач не є суб`єктом відповідальності за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, оскільки відповідно до умов укладеного договору найму автотранспорту № 14/09-2017ЯАВ від 14 вересня 2017 року передав у користування зазначений транспортний засіб іншій особі - ТОВ «Експрес Техбуд», з огляду на що відсутні підстави притягнення позивачки до адміністративної відповідальності.

Суд не погоджується з таким твердженням, оскільки нормами чинних нормативно-правових актів не передбачено зміни особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, у разі передачі такого в користування іншій особі.

Відповідно до п. 33 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок № 1388) передбачено вичерпний перелік підстав, у разі яких проводиться перереєстрація транспортного засобу.

Відповідно до зазначеного пункту перереєстрація транспортних засобів проводиться в разі отримання свідоцтва про реєстрацію (зокрема за бажанням заявника в електронній формі без виготовлення його на бланку) замість утраченого або непридатного для користування, зміни їх власників, місця реєстрації або найменування власників - юридичних осіб (крім зміни найменування юридичної особи у зв`язку із зміною типу акціонерного товариства або у зв`язку з перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство), місця проживання або прізвища, власного імені, по батькові (за наявності) фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, а також у разі заміни номерних знаків, отримання чи перезакріплення індивідуальних номерних знаків, зміни кольору, переобладнання транспортного засобу чи заміни кузова, інших складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

За бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом (пункт 16 Порядку № 1388).

Відповідно до підп. 4 п. 2 Порядку №1145, належний користувач - фізична особа, яка на законних підставах користується транспортним засобом, що їй не належить, а також керівник юридичної особи (особа, яка виконує повноваження керівника юридичної особи) або працівник, визначений керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу, які в разі внесення щодо них відомостей до Реєстру несуть відповідно до статті 14-2 КУпАП відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).

Підставою для внесення до Реєстру відомостей про належного користувача є електронна заява або заява, сформована та подана заявниками (власник транспортного засобу (його представник за нотаріально посвідченою довіреністю або за дорученням, якщо власником транспортного засобу є юридична особа) та належний користувач), якою визначено належного користувача безпосередньо власником транспортного засобу у зв`язку з передачею фізичній або юридичній особі транспортного засобу в користування (пункт 3 Порядку № 1145).

Однак, в супереч вищезазначеного, позивачем доказів його звернення із заявою до сервісного центру МВС про внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу IVECO д.н.з. НОМЕР_1 до Єдиного державного реєстру транспортних засобів не надано, як і не надано тимчасовий реєстраційний талон про право керування іншими особами.

Відповідно, внесенню до Єдиного державного реєстру транспортних засобів підлягають лише власники транспортних засобів (фізичні та юридичні особи) або належні користувачі транспортних засобів, які несуть відповідальність, згідно з правилами встановленими ст. 14-3, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 132-1 КУпАП.

Уповноваженій посадовій особі відповідача на її запит при розгляді справи про адміністративне правопорушення надаються відомості про належного користувача з Єдиного державного реєстру транспортних засобів.

В свою чергу, передача транспортного засобу в користування іншій особі не є самостійною підставою для внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів відомостей про належного користувача транспортного засобу за відсутності на те відповідної заяви уповноваженого суб`єкта.

За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06 липня 2023 року у справі № 560/514/22: «ані Порядком № 1197, ані абз. 4 п. 16 Порядку № 1371 прямо не передбачено обов`язок власника транспортного засобу внести до Реєстру відомості про належного користувача».

Разом з тим, невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо належного користувача транспортного засобу, призводить до визначення відповідальною особою за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 132-1 КУпАП саме особу, за якою зареєстрований транспортний засіб.

Невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо належного користувача транспортного засобу, незалежно від підстав такого невнесення зумовлює автоматичне визначення відповідальною особою за вчинення адміністративних правопорушень саме особу, за якою зареєстрований транспортний засіб або ж керівника юридичної особи, за якою він зареєстрований.

Судом встановлено, що власником транспортного засобу IVECO д.н.з. НОМЕР_1 є ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

Відомостей про будь-якого іншого належного користувача цим транспортним засобом матеріали справи не містять.

Таким чином, з аналізу зазначених вище положень законодавства вбачається, що особою, за якою зареєстровано транспортний засіб, вважається власник даного транспортного засобу та саме на таку особу відповідно до статті 14-3 КУпАП покладається адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною 3 статті 132-1 цього Кодексу, за умови відсутності в Єдиного державного реєстру транспортних засобів відомостей про належного користувача даного транспортного засобу.

Попри належність ОСОБА_1 як суб`єкта відповідальності, позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на відсутність складу адміністративного правопорушення.

Адміністративна відповідальність за відмову від проходження габаритно-вагового контролю настає у разі волевиявлення суб`єкта, у даній справі водія ОСОБА_2 , спрямованого на ухилення від контролю. Для кваліфікацій дій як «відмова» необхідна наявність суб`єктивної сторони - умислу на невиконання законних вимог посадових осіб.

Судом досліджені надані позивачем докази та встановлено, що водій ОСОБА_2 усно та письмово повідомив інспектору про виникнення раптової технічної несправності транспортного засобу, яка виключала можливість безпечного руху та маневрування для здійснення заїзду на вагову платформу без ризику пошкодження майна та створення аварійної обстановки.

Уповноважені особи відповідача зазначені обставини не перевірили, факт технічної несправності у відповідних документах не спростували та безпідставно розцінили вимушену зупинку (неможливість здійснення маневру) як відмову від проходження габаритно-вагового контролю.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Представником відповідача не надано суду належних та допустимих доказів того, що невиконання вимоги про заїзд на ваги було зумовлено саме протиправним ухиленням водія, а не об`єктивною технічною неможливістю це здійснити.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність скасувати постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення від 16 липня 2025 року № 001842 та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Крім того, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з питань безпеки на транспортіпідлягає стягненню судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст. ст. 7, 122, 245, 247, 251, 255 КУпАП, ст. ст. 5, 6, 7, 9, 77, 241-247, 268, 271, 286 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення № 001842 від 16 липня 2025 року.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову, винесену в.о. заступника начальника Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті Радченком Д.М. № 001842 від 16 липня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 132-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 51000,00 грн.

Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити.

Стягнути з Державної служби України з питань безпеки на транспорті (ЄДПРОУ 39816845) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Белоконна