Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 серпня 2026 року справа № 320/20752/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (адреса 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. № 10, адреса для листування: 08001, Київська обл., смт. Макарів, вул. Варшавська, 3б, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
Зміст позовних вимог та процесуальні дії у справі.
ОСОБА_1 звернулась у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
-Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, відповідно до положень п. 2 ст. 56 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІI Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (в редакції, чинній до 01.10.2017).
- Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01.03.2026 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в частині доплати за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 ст. 56 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (в редакції, чинній до 01.10.2017), збільшивши пенсію на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, з урахуванням проведених платежів.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі.
Правова позиція сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію відповідно до Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4 та отримує пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 зазначеного Закону. Повний страховий стаж позивача на момент звернення становить 43 роки 6 місяців 1 день. Оскільки страховий стаж позивача становить понад 15 років, 14.04.2026 вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перерахунок пенсії шляхом збільшення її розміру на 1 відсоток заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років відповідно до положень частини другої статті 56 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.10.2017, тобто без застосування двоскладової формули при обчисленні пенсії. Листом від 27.04.2026 № 26027-23865/К-02/8-1000/26, отриманим позивачем 05.05.2026, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовило у проведенні перерахунку пенсії. Відповідач обґрунтував відмову тим, що розмір пенсії за віком, обчислений відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є меншим за розмір пенсії, яку позивач отримує на даний час, у зв`язку з чим проведення перерахунку пенсії не є доцільним. Таким чином, відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для здійснення перерахунку пенсії. ОСОБА_1 із зазначеною позицією Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області не погоджується, тому звернулась до суду із даним позовом.
12.06.2026 року від уповноваженого представника Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов письмовий відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що останній просить суд у задоволенні позову відмовити.
Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Пенсію позивачу призначено зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 зазначеного Закону з 31.05.2019. Станом на 01.04.2026 загальний страховий стаж позивача складав 43 роки 6 місяців 1 день, зарахований по 28.02.2026, коефіцієнт стажу становить 0,43500. Заробітну плату для обчислення пенсії визначено за період з 01.07.2000 по 28.02.2026. Середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, застосована у розмірі 9992,40 грн, індивідуальний коефіцієнт заробітної плати становить 1,89515, а середньомісячний заробіток для обчислення пенсії - 18937,10 грн (9992,40 грн Ч 1,89515). Розмір пенсії позивача з 01.04.2026 становить 8432,25 грн, з яких розмір пенсії за віком, обчислений відповідно до статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 8237,64 грн (18937,10 грн Ч 0,43500), а доплата за понаднормовий страховий стаж відповідно до частини першої статті 28 цього Закону за 13 років становить 194,61 грн. Загальний розмір пенсії та розмір пенсії з надбавками становить 8432,25 грн. Місяцем підвищення розміру пенсії визначено квітень 2026 року. Відповідач посилається на частину другу статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як 20 років для чоловіків та 15 років для жінок, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за Списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до законодавства, що діяло раніше, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону. При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за законодавством, що діяло раніше, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом. За наявними в пенсійній справі документами, пенсія позивачу призначена та виплачується відповідно до чинного законодавства України.
Окрім цього суд звертає увагу, що відповідач не надав необхідні докази витребувані ухвалою суду, а саме: належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.
Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію відповідно до Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4 та отримує пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 зазначеного Закону.
Пенсію позивачу призначено зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 зазначеного Закону з 31.05.2019. Особовий рахунок № НОМЕР_2 відкритий 04.07.2019.
Повний страховий стаж позивача на момент звернення становить 43 роки 6 місяців 1 день.
14.04.2026 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перерахунок пенсії шляхом збільшення її розміру на 1 відсоток заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років відповідно до положень частини другої статті 56 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.10.2017, тобто без застосування двоскладової формули при обчисленні пенсії.
Листом від 27.04.2026 № 26027-23865/К-02/8-1000/26, отриманим позивачем 05.05.2026, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовило у проведенні перерахунку пенсії. Відповідач обґрунтував відмову тим, що розмір пенсії за віком, обчислений відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є меншим за розмір пенсії, яку позивач отримує на даний час, у зв`язку з чим проведення перерахунку пенсії не є доцільним. Таким чином, відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для здійснення перерахунку пенсії.
ОСОБА_1 вважає такі дії відповідача протиправними, тому звернулась до суду із даним позовом.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, застосовує такі норми законодавства та доходить наступного висновку.
У статті 1 та частині першій статті 2 Конституції України встановлено, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію.
Відповідно до частини статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (частина друга статті 8 Конституції України).
В силу вимог частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Таким чином, за своїм змістом положення частини другої статті 22 Конституції України передбачають, з одного боку, обов`язок держави гарантувати конституційні права і свободи, а з другого - утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до звуження обсягу уже існуючих на момент такого прийняття прав і свобод людини.
Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей. У багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови. Україну оголошено зоною екологічного лиха. Створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів, що в свою чергу вимагає належного правового регулювання відповідних правовідносин.
Суд звертає увагу на юридичну позицію, викладену Конституційним Судом України у рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018, у пункті 3 якого зазначено, що обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
При цьому Конституційний Суд України підкреслив, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку.
Таким чином, суд, виходячи зі змісту статті 16 Конституції України, доходить висновку про те, що обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, шляхом надання відповідних пільг, компенсацій та гарантій.
У рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002 зазначено про недопустимість скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов`язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров`я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров`я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави (пункт 4 мотивувальної частини).
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону № 796-ХІІ пенсії особам, віднесеним, до категорій, 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 56 Закону № 796-ХІІ передбачено пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) осіб, які підпадають під його дію.
До 11.10.2017 діяла редакція пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ, згідно із якою право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017, зокрема до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV.
Положеннями частини другої статті 27 Закону №1058-IV визначено, що за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.
Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
Отже, правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж змінилось і у зв`язку із цими змінами Закон №796-ХІІ пов`язує збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений пунктом 2 статті 56 цього Закону, з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною другою статті 27 Закону №1058-IV.
Ключовим правовим питанням, яке підлягає вирішенню в цій справі, є правомірність застосування пенсійним органом до позивача, якому пенсія призначена після 11.10.2017 року, положень пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
У рішенні від 26.01.2011 №1-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що положення частини першої статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
Необхідно зазначити, що аналіз положень статті 58 Конституції України в контексті аналогічних правовідносин до тих, що виникли у цій справі, було здійснено Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду і викладено у постанові від 25.06.2024 у справі №300/3435/21.
У наведеній справі суд касаційної інстанції відступив від висновків, викладених в раніше ухвалених постановах Верховного Суду (від 23.10.2019 у справі №809/627/18, від 29.08.2022 у справі №300/1390/19, від 06.09.2023 у справі №300/2091/21, від 10.01.2024 у справі №300/168/21 та ін.) про розповсюдження пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом №2148-VIII, на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та сформував такі висновки:
1) держава гарантувала, зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону №796-XII, редакцією пункту 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин. У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або шляхом запровадження рівноцінних чи більш сприятливих умов соціального захисту;
2) до осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону №796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону №796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи). Розповсюдження на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормовий стаж в залежності від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону №1058-IV, запроваджених у зв`язку із внесенням до цієї норми змін Законом № 2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.
Вказана правова позиція підтримана у постановах Верховного Суду від 09.07.2024 у справі №240/16372/23, від 16.07.2024 у справі №460/14017/23, від 26.07.2024 у справі №460/11256/23, від 30.07.2024 у справі №460/14636/23, від 02.10.2024 у справі №460/6767/23, від 12.02.2025 у справі № 380/26337/23 та ін.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії. Пенсію позивачу призначено з 31.05.2019.
Згідно з матеріалами пенсійної справи страховий стаж позивача станом на 01.04.2026 становить 43 роки 6 місяців 1 день.
14.04.2026 позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії шляхом збільшення її розміру на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад 15 років стажу відповідно до частини другої статті 56 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01.10.2017, без застосування частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Листом від 27.04.2026 № 26027-23865/К-02/8-1000/26 відповідач відмовив у проведенні такого перерахунку, пославшись на те, що розмір пенсії за віком, обчислений відповідно до пункту 2 статті 56 Закону № 796-XII з урахуванням частини другої статті 27 Закону № 1058-IV, є меншим за розмір пенсії, яку позивач отримує на цей час, у зв`язку з чим проведення перерахунку пенсії не є доцільним.
Натомість у цій справі судом встановлено, що пенсію за віком позивачу призначено з 31.05.2019, тобто після набрання чинності Законом України № 2148-VIII, яким було внесено зміни до частини другої статті 56 Закону № 796-XII.
Відтак фактичні обставини цієї справи відрізняються від правовідносин, які виникли до внесення Законом № 2148-VIII відповідних змін до частини другої статті 56 Закону № 796-XII. З огляду на дату призначення пенсії позивачу спірні правовідносини підлягають врегулюванню редакцією частини другої статті 56 Закону № 796-XII, чинною на момент призначення пенсії.
При цьому відповідно до чинної на момент призначення позивачу пенсії редакції частини другої статті 56 Закону № 796-XII збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений стаж передбачене у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону № 1058-IV.
Матеріали справи не містять доказів того, що пенсію ОСОБА_1 призначено або переведено на умовах частини другої статті 27 Закону № 1058-IV. Навпаки, відповідно до наданої відповідачем інформації пенсію позивачу призначено зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, а її розмір обчислено за правилами Закону № 1058-IV із застосуванням положень статей 27 та 28 цього Закону.
Отже, передбачена частиною другою статті 56 Закону № 796-XII умова щодо призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону № 1058-IV у даному випадку не виконана, а тому відсутні правові підстави для здійснення перерахунку пенсії позивача шляхом збільшення її розміру на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад 15 років стажу без застосування частини другої статті 27 Закону № 1058-IV.
Таким чином, наведені вище правові висновки, викладені у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 25.06.2024 у справі №300/3435/21, до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, оскільки пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку позивачу призначено не до внесення змін до пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ (тобто не до 11.10.2017), а значно пізніше - з 31.05.2019., що підтверджується матеріалами пенсійної справи та розрахунком пенсії, наявними у матеріалах справи.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивача зі збільшенням її розміру на 1 процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII у редакції, чинній до 11.10.2017, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Дослідивши наявні письмові докази у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з вище окреслених підстав.
Судові витрати по справі.
Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.
З огляду на наведене та керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (адреса 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. № 10, адреса для листування: 08001, Київська обл., смт. Макарів, вул. Варшавська, 3б, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Копію рішення вручити (надіслати) учасникам справи в порядку, передбаченому статтею 251 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вісьтак М.Я.
Судове рішення № 139246267, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 26.08.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 320/20752/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: