Рішення № 139245577, 25.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 рокуСправа №160/15247/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

04.06.2026 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства оборони України (далі - відповідач), у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення одноразової допомоги відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022;

- зобов`язати Міністерство оборони України під час повторного розгляду заяви врахувати правові висновки суду та застосувати редакцію ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", чинну після 29.03.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу протиправно відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю його батька - військовослужбовця ОСОБА_2 . Позивач зазначає, що 29.03.2024 набрали чинності зміни до ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», внесені Законом України №3515-ІХ, якими до кола осіб, що мають право на отримання одноразової грошової допомоги, віднесено дітей загиблого військовослужбовця без обмеження за віком. Станом на момент звернення ОСОБА_1 із заявою та на момент прийняття відповідачем рішення діяла саме зазначена редакція закону. Правовідносини щодо призначення одноразової грошової допомоги є триваючими та виникають з моменту звернення особи із відповідною заявою про реалізацію права на отримання такої виплати. Таким чином, на думку позивача, відповідач під час розгляду заяви був зобов`язаний застосовувати законодавство, чинне на момент прийняття рішення, а саме редакцію ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» після внесення змін Законом №3515-ІХ. Позивач стверджує, що визначальним для правильного вирішення спору є не календарна дата, на яку припав момент загибелі військовослужбовця і чинне станом на цю дату законодавство, а правова природа соціальної гарантії на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця як грошового еквіваленту соціальної гарантії на випадок загибелі військовослужбовця у зв`язку із втратою годувальника чи як грошового еквіваленту соціальної гарантії на випадок загибелі військовослужбовця, у зв`язку із втратою члена родини під час виконання конституційного військового обов`язку. Наведені обставини зумовили звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

16.06.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що п. 1 ст. 16-1 Закону №2011-XII у редакції, чинній на ІНФОРМАЦІЯ_1, встановлено вичерпний перелік отримувачів: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач на дату загибелі батька ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) мав 21 рік, тобто є повнолітнім і не відноситься до категорії дітей, що не досягли повноліття. Документів, що підтверджують право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-XII або факт перебування на утриманні загиблого на дату його загибелі, позивачем не надано. Отже, на момент виникнення права на одноразову грошову допомогу позивач не належав до жодної з визначених законом категорій отримувачів. Закон №3515-IX не має зворотної дії в часі та не підлягає застосуванню до правовідносин, право за якими виникло до 29.03.2024. Відповідач зазначає, що оскільки позивач не підтвердив свого статусу утриманця у розумінні Закону №2262-XII, комісія МОУ правомірно повернула документи на доопрацювання протоколом №25/д від 30.08.2024. Після повторного звернення від 20.03.2026, яке також не супроводжувалося відповідними доказами, листом від 07.05.2026 позивачу надано обґрунтовану відповідь.

27.07.2026 позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що на дату звернення із заявою діяла норма, згідно з якою діти загиблого військовослужбовця (у тому числі повнолітні) мають безумовне право на отримання одноразової грошової допомоги. Одноразова грошова допомога є соціальною гарантією за втрату близької людини, а не допомогою на утриманців чи малозабезпечених. Відмова у призначенні одноразової грошової допомоги виключно на підставі повноліття позивача, на його думку, є протиправною та дискримінаційною.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України № НОМЕР_1 .

Позивач є сином ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого виконкомом Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області 19.11.2001.

21.04.2023 ІНФОРМАЦІЯ_3 направлено на адресу ОСОБА_1 сповіщення №3646 про те, що батько позивача, молодший сержант ОСОБА_2 , командир стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 під час ведення бойових дій в м. Бахмут Донецької області отримав поранення несумісні з життям.

Примітка до сповіщення: це сповіщення є підставою для подання документів для призначення пенсії (допомоги) і надання пільг у встановленому законодавством порядку.

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 17.05.2023 Центрально-Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до Витягу з протоколу засідання 20 регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця (протокол №846 від 15.07.2023) травма і причина смерті ОСОБА_2 , ТАК, ПОВ`ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ.

08.12.2023 військовою частиною НОМЕР_3 видано позивачу довідку №116 про безпосередню участь військовослужбовця молодшого сержанта ОСОБА_2 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Херсонській, Донецькій, Луганській та Харківській областях.

Відповідно до довідки Новопільської сільської ради від 08.06.2023 №1272/5/02-27 ОСОБА_2 фактично проживав в АДРЕСА_1 до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та вели спільне господарство.

Управлінням соціального захисту населення Криворізької РДА видано позивачу посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника України серії НОМЕР_5 від 13.01.2026.

Син загиблого Захисника України ОСОБА_2 - ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

30.08.2024 Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум складено протокол №24/д, затверджений заступником Міністра оборони України ОСОБА_3 31.08.2024, в якому зазначено наступне.

Розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , 2001 р. н., - сина загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 у період дії воєнного стану молодшого сержанта ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), що підтверджено свідоцтвом про смерть НОМЕР_4 від 17.05.2023 та листом Кадрового центру Збройних Сил України від 15.07.2023 №321/КЦ/846.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", одноразова грошова допомога виплачується сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

У редакції статті 16-1 згаданого Закону, чинній на дату смерті військовослужбовця, зазначено, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім 'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до наданих документів заявник не відноситься до неповнолітньої дитини загиблого.

Також за поданими документами неможливо встановити, чи є повнолітній син загиблого військовослужбовця непрацездатним (особою з інвалідністю) і перебував на його утриманні.

Підтверджуючих документів про право на призначення пенсії у разі втрати годувальника або факт призначення даного виду пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" на розгляд Комісії не надано.

З огляду на викладене, документи ОСОБА_1 вирішено повернути на доопрацювання з метою надання документів, які відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких, інших осіб" підтверджують, що він перебував на утриманні загиблого військовослужбовця (копії документів, виданих Пенсійним фондом України, які підтверджують право на призначення пенсії в разі втрати годувальника або факт призначення пенсії за загиблого, судового рішення про встановлення факту перебування на його утриманні на дату загибелі), що дають право на отримання одноразової грошової допомоги.

У 2026 році позивач повторно звернувся із заявою про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

Листом Головного управління соціальної підтримки Міністерства оборони України від 07.05.2026 №220/13/ВихЗВГ/9512 повідомлено, що батько позивача ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис про смерть - 17.05.2023), і на цю дату визначається право заявників на одноразову грошову допомогу.

В листі вказано, що з 29.03.2024 дійсно набули чинності зміни до ст. 16-1 Закону, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги" від 09.12.2023 №3515-IX (далі - Закон №3515-IX).

Зазначеними змінами передбачено, що до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у пп. 1-3 п. 2 ст. 16 Закону №3515-IX, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (яким) загибла (померла) особа проживали однією сім?єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

В листі вказано, що відповідно до норм ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Разом з цим, пунктом 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №3515-IX визначено, що цей Закон застосовується до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності та пов`язані з призначенням та отриманням одноразової грошової допомоги лише для дітей загиблої (померлої) особи, зачатих за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті, за умови, що одноразова грошова допомога не призначалася жодній із осіб, які мали право на отримання такої допомоги.

Головним управлінням соціальної підтримки Міністерства оборони України повідомлено, що за наявною інформацією після повернення на доопрацювання (протокол від 30.08.2024 №25/д), інші документи, які дають підстави для призначення одноразової грошової допомоги, на розгляд комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум з територіального центру комплектування та соціальної підтримки не надходили.

Не погодившись з рішенням про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька, молодшого сержанта ОСОБА_2 , позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.ч. 2, 3, 5 ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до ст. 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII.

Закон №2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Пунктом 1 ст. 16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пп. 1 п. 2 ст. 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначено у ст. 16-1 Закону №2011-XII.

Так, п. 1 ст. 16-1 Закону №2011-XII (в редакції чинній на момент смерті батька позивача) було визначено, що у випадках, зазначених у пп. 1-3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Разом з тим, 29.03.2024 набрав чинності Закон №3515-ІХ, яким ст. 16-1 Закону №2011-XII викладено в такій редакції:

« 1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

2. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

3. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

4. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-XII)».

Отже, починаючи з 29.03.2024 законодавець істотно розширив коло осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, віднісши до них, зокрема, усіх дітей загиблого (померлого) військовослужбовця незалежно від їх віку, факту перебування на утриманні чи наявності права на пенсію у разі втрати годувальника.

Пунктом 3 ст. 16-2 Закону №2011-ХІІ встановлено, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

За змістом п.п. 8, 9 ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», ст. 9-2 Закону №2011-XII та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28.06.2023 №3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану», враховуючи необхідність вирішення багатьох невідкладних питань, пов`язаних із запровадженням воєнного стану, виконанням завдань щодо подолання збройної агресії та захисту держави, мобілізаційних та низки інших процесів, Кабінет Міністрів України прийняв постанову №168, положеннями якої врегулював деякі особливості окремих виплат (в тому числі одноразової грошової допомоги), зокрема для військовослужбовців як осіб, які безпосередньо залучені до виконання завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Пунктом 1-1 постанови №168 (тут і далі - в редакції, яка була чинною на момент смерті батька позивача) установлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За змістом абзаців 1 та 2 пункту 2 постанови №168 сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-12 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону №2011-ХІІ, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Аналіз наведених вище положень Закону №2011-ХІІ та постанови №168 свідчать про те, що одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною виплатою компенсаційного характеру, право на яку мають, зокрема, визначені в статті 16-1 Закону №2011-ХІІ члени сім`ї загиблого військового, які можуть реалізувати таке право протягом трьох років з дня його виникнення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , а його батько загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на дату загибелі військовослужбовця позивач досяг повноліття.

Позивач, як повнолітній син загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , звернувся із заявою про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у період дії ст. 16-1 Закону №2011-XII в редакції Закону №3515-ІХ.

Спірне в цій справі рішення відповідача про повернення поданих документів на доопрацювання було прийнято 30.08.2024 та відтворено відповідачем в листі від 07.05.2026, тобто в період дії нової редакції ст. 16-1 Закону № 2011-ХІІ, яка передбачає право на отримання одноразової грошової допомоги повнолітніми дітьми.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 вказав на те, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп зазначено, що стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (ч. 1 ст. 58 Конституції України).

Таким чином, виходячи з концепції безпосередньої (прямої) дії нормативно-правового акта в часі, новий нормативно-правовий акт поширюється на правовідносини, які виникли після набрання ним чинності, за винятком випадків, коли закон чи інший нормативно-правовий акт пом`якшує або скасовує відповідальність особи, а також коли в ньому прямо передбачено поширення його дії на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Як було зазначено абзацом 2 п. 2 постанови №168 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата загибелі військовослужбовця, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть. Аналогічні за змістом положення містяться також в пункті 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 та пункті 1.4. розділу I наказу Міністерства оборони України №45 від 25.01.2023 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» (в редакціях чинних на момент смерті батька позивача).

Враховуючи таке правове регулювання, колегія суддів зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі (смерті) військовослужбовця та виникає саме з моменту настання цієї події.

При цьому визначення моменту виникнення такого права має вирішальне значення, оскільки саме з ним законодавець пов`язує встановлення кола осіб, які мають таке право. Такий підхід обумовлений природою спірної соціальної виплати як одноразової, цільової та такої, що підлягає розподілу між визначеним колом осіб у рівних частках, а відтак потребує чіткого та визначеного у часі встановлення суб`єктного складу її отримувачів.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.06.2026 у справі №560/9476/25 зробила висновок, що зміни до законодавства, які набрали чинності після настання події, з якою закон пов`язує виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема щодо розширення кола осіб, які можуть бути віднесені до членів сім`ї військовослужбовця, не мають зворотної дії в часі та не підлягають застосуванню до правовідносин, у межах яких право на таку допомогу виникло до набрання чинності відповідними змінами.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12.05.2026 у справі №280/1098/25.

З огляду на викладене, враховуючи наведені положення Конституції України, правові позиції Конституційного Суду України щодо дії нормативно-правових актів у часі та висновки Верховного Суду, суд у контексті спірних правовідносин зазначає, що під час вирішення питання щодо наявності у особи права на отримання одноразової грошової допомоги підлягає застосуванню законодавство, чинне на момент виникнення такого права, тобто на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

Оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги виникає з моменту загибелі (смерті) військовослужбовця, саме на цей момент визначається коло осіб, які мають право на її призначення та виплату. Отже, зміни, внесені Законом №3515-IX до ст. 16-1 Закону №2011-XII, якими розширено коло осіб, що мають право на отримання такої допомоги, не підлягають застосуванню до правовідносин, у яких право на допомогу виникло до набрання чинності Законом №3515-IX.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3515-IX законодавець прямо передбачив можливість його застосування до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності, лише щодо дітей загиблої (померлої) особи, зачатих за життя такої особи та народжених після її смерті, за умови, що одноразова грошова допомога не призначалася жодній із осіб, які мали право на її отримання.

Інших випадків поширення нової редакції ст. 16-1 Закону №2011-XII на правовідносини, що виникли до 29.03.2024, зокрема щодо повнолітніх дітей військовослужбовців, які загинули до набрання чинності Законом №3515-IX, законодавцем не передбачено.

З цього питання Верховний Суд у постанові від 29.07.2026 у справі №580/6733/25 зазначив, що розширення Законом №3515-IX кола отримувачів одноразової грошової допомоги є зміною законодавчого підходу на майбутнє. Законодавець передбачив лише один випадок ретроспективного застосування нового регулювання - щодо дітей, зачатих за життя загиблої особи та народжених після її смерті. Поширення нової редакції статті 16-1 Закону №2011-XII на інших повнолітніх дітей осіб, які загинули до 29.03.2024, законом не передбачено.

Таким чином, суд відхиляє доводи позивача про те, що спірні правовідносини мають триваючий характер та до них повинно застосовуватися законодавство, чинне на момент подання заяви або прийняття Міністерством оборони України рішення.

Передбачений законодавством строк, протягом якого особа може реалізувати право на отримання одноразової грошової допомоги, не змінює моменту виникнення такого права та не змінює кола осіб, які набули відповідне право на дату загибелі військовослужбовця. Можливість реалізувати вже набуте право протягом визначеного строку не є тотожною виникненню нового права внаслідок подальшої зміни законодавства.

Суд також відхиляє доводи позивача про дискримінаційний характер відмови з огляду на його повноліття.

Верховний Суд у постанові від 29.07.2026 у справі №580/6733/25 вказав, що встановлене попередньою редакцією ст. 16-1 Закону №2011-XII розмежування між неповнолітніми та повнолітніми дітьми ґрунтувалося на об`єктивному критерії - досягненні повноліття, а подальше розширення законодавцем кола отримувачів допомоги саме по собі не свідчить про дискримінаційність попереднього правового регулювання.

Як встановлено матеріалами справи, Комісією Міністерства оборони України документи позивача у 2024 році були повернуті на доопрацювання саме з метою надання документів, які підтверджують його перебування на утриманні загиблого військовослужбовця та право на призначення пенсії у разі втрати годувальника.

Разом з тим доказів того, що ОСОБА_1 станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 мав право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-XII, матеріали справи не містять.

При повторному зверненні позивача у 2026 році відповідних документів також подано не було, а з територіального центру комплектування та соціальної підтримки після повернення документів на доопрацювання інші документи, які могли б бути підставою для призначення одноразової грошової допомоги, до Комісії Міністерства оборони України не надходили.

За таких обставин на дату виникнення права на одноразову грошову допомогу - ІНФОРМАЦІЯ_1 - позивач, будучи повнолітнім, не належав до кола дітей, які відповідно до чинної на той час редакції ст. 16-1 Закону №2011-XII мали право на отримання такої допомоги, а належність його до категорії утриманців загиблого військовослужбовця належними та допустимими доказами не підтверджена.

Отже, суд не встановив протиправності дій Міністерства оборони України при вирішенні питання щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю його батька.

Враховуючи наведене, підстави для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України щодо відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги відсутні.

Оскільки позовні вимоги про зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву позивача та під час такого розгляду застосувати редакцію ст. 16-1 Закону №2011-XII, чинну після 29.03.2024, є похідними від основної вимоги та ґрунтуються на помилковому застосуванні Закону №3515-IX до правовідносин, що виникли до набрання ним чинності, підстави для їх задоволення також відсутні.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, суд робить висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Судові витрати розподілу не підлягають, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до Міністерства оборони України (АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_7) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський