Рішення № 139245542, 25.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 рокуСправа №160/18489/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, РНОКПП 21910427), до відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м.Житомир, вул.О.Ольжича, 7, ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

30.06.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якій позивач просить:

- визнати протиправними дії відповідача- Головного управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області з відмови у призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, які безпосередньо виразилися у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову в призначенні пенсії від 04 червня 2026 року за № 050650006343, скасувати це рішення.

- зобов`язати відповідача Головне управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1984 року по 27.06.1987 року, зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №2 періоди роботи з 23.03.2018 року по 12.11.2018 року та з 27.03.2024 року по 30.04.2026 року, зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №1 період роботи з 20.05.1996 року по 01.01.2000 року, а Головне управління Пенсійного фонду України відповідача Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію з моменту мого звернення до органів пенсійного фонду 28.05.2026 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28.05.2026 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 та за Списком № 2, однак відповідач відмовив йому у задоволенні його заяви у зв`язку з відсутністю уточнюючої довідки. Позивач вважає, що його право порушено. З урахуванням обставин викладених у позові просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою від 02 липня 2026 року суд відкрив провадження в адміністративній справі №160/18489/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідач на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не надіслав до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не повідомив про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

28 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 та за Списком № 2.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення від 04 червня 2026 року за № 050650006343, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Згідно даного рішення, пільговий стаж за Списком №1 відсутній, за Списком № 2 не підтверджени документально, відсутня уточнююча довідка.

Позивач вважає рішення відповідача неправомірним, у зв`язку з чим звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно достатті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно з статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Отже, зі змісту вказаних вище норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Суд констатує, що жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці позивача немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Записи у трудовій книжці позивачки скріплені і засвідчені підписом уповноваженої особи роботодавця та відповідною печаткою, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 в справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.

Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція зокрема викладена у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року по справі № 677/277/17 та у постанові від 07 листопада 2019 року у справі №686/19477/16-а.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок (частина третя статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, устатті 56 Закону №1788-XIIпередбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативі незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру тривалості роботи і тривалості перерв.

Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі Списками №1, №2 деталізоване у Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383.

Згідно з пунктом 3 вказаного Порядку при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Отже, необхідними умовами для виникнення права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування на посаді або виконання робіт, що містяться у Списку №1.

Відповідно до п. 10 Порядку № 383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.

Так, відповідно до п. п. 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж установлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Разом з тим, при вирішенні питання про зарахування відповідного періоду саме до пільгового стажу необхідно враховувати спеціальні правила підтвердження характеру роботи, передбачені пунктом 20 Порядку № 637 та Порядком № 383.

Суд звертає увагу, що пунктом 20 Порядку № 637 передбачено можливість підтвердження спеціального трудового стажу уточнюючими довідками підприємств, установ, організацій або їх правонаступників у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.

Отже, вимога про надання уточнюючої довідки не є безумовною та застосовується саме у випадку, коли наявні в трудовій книжці відомості не дають можливості визначити характер роботи та право особи на пільгове пенсійне забезпечення.

Такий висновок відповідає правовому підходу, відповідно до якого формальні недоліки документів або неможливість особи отримати додаткові документи від підприємства не можуть самі по собі бути підставою для позбавлення особи права на пенсійне забезпечення, якщо сукупність наявних доказів дозволяє встановити факт роботи та характер виконуваних робіт.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Таким чином, законодавець розмежовує порядок підтвердження пільгового характеру роботи залежно від періоду її виконання.

Щодо вимоги позивача про зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1984 року по 27.06.1987 року суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, які до набрання чинності цим Законом зараховувалися до стажу роботи для призначення пенсії, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

На час навчання позивача спірний період регулювався законодавством про пенсійне забезпечення, відповідно до якого окремі періоди навчання підлягали зарахуванню до стажу роботи за умови підтвердження такого навчання належними документами.

При цьому пунктом 8 Порядку №637 передбачено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, виданими на підставі архівних даних і такими, що містять відомості про періоди навчання.

Отже, за наявності у матеріалах справи документа про здобуття позивачем освіти, який підтверджує період навчання з 01.09.1984 року по 27.06.1987 року, такий період підлягає врахуванню під час визначення страхового стажу позивача відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Щодо пільгового стажу за Списком №1.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить зарахувати до пільгового стажу за Списком №1 період роботи з 20.05.1996 року по 01.01.2000 року.

Вказаний період роботи припадає на час після 21.08.1992 року, а тому для вирішення питання про наявність у позивача права на пільгове пенсійне забезпечення необхідним є не лише встановлення факту роботи за відповідною професією чи посадою, передбаченою Списком №1, а й підтвердження відповідних умов праці за результатами атестації робочого місця.

Пунктом 4.1 Порядку №383 передбачено, що результати атестації робочих місць за умовами праці застосовуються при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, протягом п`яти років після затвердження її результатів, якщо інше не передбачено законодавством.

Таким чином, сама лише наявність запису у трудовій книжці про виконання роботи за відповідною посадою після 21.08.1992 року не є достатньою для автоматичного зарахування такого періоду до пільгового стажу. Необхідним є також підтвердження результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.

Разом з тим, з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 04.06.2026 №050650006343 вбачається, що підставою для незарахування спірних періодів до пільгового стажу відповідач визначив відсутність уточнюючої довідки.

При цьому відповідачем не наведено конкретних обставин щодо невідповідності займаної позивачем посади відповідному розділу, підрозділу Списку №1, не зазначено про відсутність атестації робочого місця, не наведено оцінки наявним у пенсійній справі документам щодо умов праці та не встановлено, які саме відомості трудової книжки є недостатніми для вирішення питання про пільговий характер роботи.

Отже, посилання виключно на відсутність уточнюючої довідки без встановлення того, чи дійсно така довідка є необхідною саме у конкретному випадку, не може вважатися достатнім та належним мотивуванням рішення про відмову у призначенні пенсії.

Верховний Суд неодноразово виходив із того, що працівник не може нести негативні наслідки неналежного оформлення документів роботодавцем, якщо сукупність наданих документів дозволяє встановити факт роботи та характер виконуваної роботи. Водночас при вирішенні питання саме про пільговий стаж суд має встановити наявність усіх передбачених законом умов для такого зарахування, зокрема умов праці та результатів атестації робочого місця.

Аналогічний підхід узгоджується з положеннями Порядку №383, відповідно до якого для періодів роботи після 21.08.1992 року визначальним є підтвердження відповідних умов праці за результатами атестації робочих місць.

Щодо періодів роботи за Списком №2 з 23.03.2018 року по 12.11.2018 року та з 27.03.2024 року по 30.04.2026 року суд зазначає, що зазначені періоди також припадають на час після 21.08.1992 року, а тому їх зарахування до пільгового стажу можливе за умови документального підтвердження зайнятості позивача на відповідних роботах у передбачених законодавством умовах та проведення атестації робочих місць за умовами праці.

При цьому пунктом 20 Порядку №637 передбачено необхідність подання уточнюючої довідки лише у випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах. Отже, зазначена норма не встановлює безумовного обов`язку особи в кожному випадку подавати уточнюючу довідку незалежно від змісту інших документів.

Таким чином, орган Пенсійного фонду під час розгляду заяви про призначення пенсії зобов`язаний дослідити всі надані особою документи у їх сукупності та надати їм належну правову оцінку, а не обмежуватися формальним посиланням на відсутність одного документа.

Оцінивши оскаржуване рішення з урахуванням наведених вимог законодавства, суд доходить висновку, що відповідачем не наведено достатнього правового та фактичного обґрунтування неврахування періодів роботи позивача виключно з підстав відсутності уточнюючої довідки.

Водночас суд зауважує, що повноваження щодо призначення пенсії та остаточного визначення розміру страхового і пільгового стажу належать саме органам Пенсійного фонду України. Суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень та перебирати на себе його дискреційні повноваження щодо проведення повного розрахунку страхового стажу, перевірки документів, визначення розміру пенсії та встановлення всіх передбачених законом умов для її призначення.

Відтак належним способом відновлення порушеного права позивача у цій справі є скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 04.06.2026 №050650006343 та зобов`язання уповноваженого органу повторно розглянути заяву позивача від 28.05.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах із врахуванням правової оцінки суду та вирішенням питання щодо зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1984 року по 27.06.1987 року, а до пільгового стажу спірних періодів роботи за Списками №1 та №2.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що під час повторного розгляду заяви відповідач повинен надати оцінку всім документам, поданим позивачем, встановити фактичні обставини щодо характеру та умов його роботи, перевірити відповідність займаних посад Спискам №1 та №2, а щодо періодів роботи після 21.08.1992 року встановити наявність та результати атестації відповідних робочих місць за умовами праці.

Також при повторному вирішенні питання про призначення пенсії відповідач повинен врахувати положення статті 45 Закону №1058-IV щодо дати призначення пенсії, оскільки позивач звернувся із відповідною заявою 28.05.2026 року.

Отже, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 04.06.2026 №050650006343 є таким, що прийняте без повного з`ясування обставин, які мають значення для вирішення питання про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, а тому підлягає скасуванню.

Водночас позовна вимога про безпосереднє зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати позивачу пенсію з 28.05.2026 року задоволенню у заявленому вигляді не підлягає, оскільки призначення пенсії є результатом реалізації Пенсійним фондом визначених законом повноважень після встановлення всіх необхідних умов, у тому числі достатності страхового та пільгового стажу. З огляду на це суд вважає належним та ефективним способом захисту порушеного права саме повторний розгляд заяви позивача компетентним органом Пенсійного фонду України з урахуванням висновків суду.

Разом з цим, суд зазначає, що оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житормирській області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення пенсії позивачу.

Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов`язковими для врахування суб`єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення. Суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов`язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно та розсудливо.

У свою чергу, відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а частиною другою цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Відповідно достатті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню судом.

Відповідно до ч. 1ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1331,00 грн, що документально підтверджується квитанцією.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1331,00 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Керуючись ст. 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, РНОКПП 21910427), до відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м.Житомир, вул.О.Ольжича, 7, ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 04 червня 2026 року №050650006343 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1984 року по 27.06.1987 року та зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №2 періоди роботи з 23.03.2018 року по 12.11.2018 року та з 27.03.2024 року по 30.04.2026 року, зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №1 період роботи з 20.05.1996 року по 01.01.2000 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 травня 2026 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі, встановленому документами про його сплату, пропорційно до задоволених позовних вимог.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук